Чому існує безробіття?

УРЯДІ країн багато людей вимушені заробляти собі на життя, важко працюючи довгі виснажливі години, можливо навіть виконуючи небезпечну роботу за малу плату. Донедавна багато людей у різних країнах були впевнені, що, влаштувавшись на роботу у велику компанію чи в державну установу, вони забезпечать собі надійне місце праці аж до пенсії. Але нині вже більше не існує таких компаній чи корпорацій, які були б у змозі надати бажане місце праці й забезпечити його для всіх працівників. Чому?

Причини проблеми

Тисячі молодих людей не можуть влаштуватися навіть на свою першу роботу, байдуже, мають вони вищу освіту чи ні. В Італії, наприклад, більше третини безробітних — молоді люди віком від 15 до 24 років. Середній вік тих, хто вже працює і намагається утримати своє місце праці, зростає, тому молодим людям важче знайти місце на ринку праці. Навіть серед жінок, чисельність котрих на ринку робочої сили дедалі зростає, є високий рівень безробіття. Отже, нині своє місце на ринку праці намагається знайти виняткова кількість нових працівників.

З моменту винайдення першого промислового механізму технічні новинки знижували потребу в працівниках. Якщо зважити на довгі виснажливі зміни, то працівники сподівалися, що механізми зменшать кількість праці й навіть скасують її. У зв’язку з автоматизацією було нарощено випуск продукції, усунено багато загроз здоров’ю людини, а також зменшено кількість робочих місць. Ті, хто став зайвим, якщо не здобудуть нової професії, ризикують опинитися серед числа довгострокових безробітних.

Ми ризикуємо бути затопленими надміром комерційного краму. Дехто вважає, ніби ми вже досягли крайньої межі зростання промисловості. Окрім того, коли меншає кількість зайнятих роботою людей, знижується число покупців. Отже, на ринку з’являється більше товарів, ніж їх споживається. Великі заводи, збудовані з огляду на зріст випуску продукції, перестають бути рентабельними й закриваються чи переобладнуються. Через таку тенденцію з’являються жертви — безробітні. Під час економічного спаду зменшується потреба в працівниках, а втрачене місце праці надзвичайно важко відновити під час збільшення товарообороту. Вочевидь, безробіття спричиняється не єдиним чинником.

Соціальне лихо

Оскільки безробіття може спіткати будь-кого, воно є соціальним лихом. Ряд країн виробили різні механізми гарантування зайнятості працею тим, хто все ще працює, приміром, скорочення робочого тижня із зменшенням зарплати. А втім, це може розбити надії інших, хто шукає роботи.

Як ті, хто працює, так і безробітні дедалі частіше протестують проти проблем, пов’язаних з роботою. Але тимчасом як безробітний вимагає місця праці, людина, що має роботу, намагається убезпечити себе — дві незавжди сумісні речі. «Тих, хто має роботу, часто просять працювати більше годин. Ті, хто без роботи, і далі залишаються без неї. Існує ризик, що суспільство розділиться на два класи... з одного боку будуть ті, хто надто зайнятий роботою, а з другого — ті, кому відмовлено в ній, тобто люди, що майже повністю залежать від доброї волі інших»,— говориться в італійському журналі «Панорама». В Європі, як кажуть фахівці, плоди економічно зросту пожинають ті, хто працює, а не безробітні.

Більш того, безробіття пов’язане з особливостями місцевої економіки, тому в певних державах, як, скажімо, в Іспанії, Італії та Німеччині, існує велика різниця між потребами в одному регіоні країни та в іншому. Чи бажають працівники оволодіти новою професією, переїхати в іншу частину країни або в іншу державу? Часто це може бути вирішальним фактором успіху.

Чи видніється якесь вирішення?

Перш за все, люди сподіваються поліпшення економіки. Але дехто скептично ставиться до цього й уважає, що до 2000 року такого поліпшення не буде. Для інших оздоровлення економіки вже почалось, але воно дає свої результати повільно, як це видно з недавнього зросту безробіття в Італії. Економічне пожвавлення не обов’язково означає зменшення безробіття. Тоді як зріст відбувається повільно, керівники підприємств воліють піднести кваліфікацію свого штату робітників, а не набирати на роботу інших — власне це і є «безробітний зріст економіки». Більш того, кількість безробітних у багатьох випадках зростає швидше, ніж утворюються робочі місця.

Нині державні господарства зазнають глобалізації. Дехто з економістів гадає, що створення нових наднаціональних торгових зон, як, скажімо, Північноамериканської угоди про вільну торгівлю (НАФТА) й Азіатсько-тихоокеанського економічного співробітництва (АПЕК), також даватиме імпульс розвитку світової економіки. А втім, така тенденція спонукує великі корпорації вести свій бізнес там, де робоча сила дешева, а це спричиняється до зменшення кількості робочих місць в індустріально розвинутих державах. Водночас не дуже забезпечені працівники бачать, що їхні мізерні заробітки зменшуються. Не випадково в ряді країн проти таких торговельних угод люди організовують демонстрації, часом навіть агресивні.

Фахівці пропонують багато способів боротися проти безробіття. Деякі навіть суперечать одні одним, залежно від того, хто їх пропонує: економісти, політики чи самі ж працівники. Є й такі, що пропонують стимулювати компанії збільшувати кількість робочого персоналу, знижуючи податки. Дехто радить інтенсивне втручання уряду. Інші пропонують відмінний розподіл праці й скорочення робочого дня. До цього вже вдавались великі компанії, навіть протягом минулого сторіччя: робочий тиждень систематично скорочувався у всіх промислово розвинених країнах, але це не зменшило безробіття. «Зрештою,— твердить економіст Ренато Брунетта,— кожна політика виявляється неефективною, бо видатки перевищують прибутки».

«Ми не повинні обманювати себе,— доходить висновку журнал «Еспрессо»,— ця проблема важка». Чи не надто важка, щоб її можна було вирішити? Чи є якесь вирішення проблеми безробіття?

[Рамка на сторінці 8]

Давня проблема

Безробіття є старою проблемою. Протягом сторіч люди періодично залишалися без роботи. Колись, коли робота закінчувалась, десятки тисяч будівельників, що працювали на великій будові, ставали безробітними принаймні доти, доки не знаходили якоїсь іншої роботи. Тим часом вони почувалися, м’яко кажучи, ненадійно в житті.

Безробітні існували протягом середньовіччя, «хоча й проблеми безробіття в сучасному її розумінні тоді ще не було» («Безробіття в історії», італ.). Однак у ті часи кожного, хто не працював, люди вважали нікчемою й ледарем. Аж до XIX сторіччя багато британських аналітиків «асоціювали безробітних головним чином з «грубіянами» й волоцюгами, що сплять по підворіттях чи бродять уночі по вулицях»,— пояснює професор Джон Бурнетт («Ледащі руки», англ.).

«Усвідомлення безробіття» як такого відбулося фактично у кінці XIX сторіччя чи на початку XX. Для вивчення й вирішення цієї проблеми були створені спеціальні урядові комісії, приміром Особливий комітет Британської палати громад, що з 1895 року займався програмою «Пригнічення через нестачу роботи». Безробіття стало соціальним лихом.

Це нове розуміння вельми поглибилось, особливо після першої світової війни. Цей конфлікт із шаленим продукуванням зброї практично усунув безробіття. Але на початку 1920-х західний світ зіткнувся з серією економічних криз, що вилилися у світову економічну кризу, котра розпочалася 1929 року й уразила економіку всіх індустріально розвинених країн світу. Після другої світової війни у багатьох країнах відбувся новий економічний бум і безробіття знизилось. Але «проблема нинішнього безробіття сягає своїми коренями середини 1960-х років»,— говорить Організація економічного співробітництва й розвитку. Ринок робочої сили зазнав нового удару через енергетичні кризи 1970-х років і бум комп’ютеризованої інформації, що вилилося у скорочення кадрів. Безробіття почало безжалісно йти вгору, вражаючи навіть службовців та менеджерів, робочі місця котрих колись уважалися безпечними.

[Ілюстрація на сторінці 7]

Вимога нових робочих місць не вирішить проблему безробіття.

[Відомості про джерело]

Reuters/Bettmann