Бог дозволив нам знайти його

КОЛИ цар Давид збирався передати царство своєму синові Соломону, він дав йому таку пораду: «Знай Бога, Отця твого, і служи Йому всім серцем та всією душею, бо Господь вивідує всі серця та знає всякий витвір думок. Якщо будеш шукати Його, то ти знайдеш Його, а якщо залишиш Його, Він залишить тебе назавжди» (1 Хронік 28:9).

Ми побачили, що це стосується і нас. Ми шукали Бога, і ми знайшли його, але тільки після довгих блукань по численних фальшивих стежках. Ми віримо, Єгова бачив, що усі наші думки були зосереджені на ньому та на служінні йому, і тому він дозволив нам знайти його. А тепер, як все це сталося.

Нас було четверо братів, і ми виростали у Флориді (США). Наш батько працював кухарем довгі зміни, щоб прогодувати сім’ю, мати була домогосподаркою, а ми, четверо хлопчаків, виконували різну роботу: косили траву, розносили газети — тобто займалися тим, що могло збільшити сімейний доход. Наша мати була католичкою, а батько — баптистом. Ми всі вірили в Бога й Біблію, але нічого не знали про неї; ми рідко ходили до церкви. Це сталося на початку 70-х років, коли ідеї про мир, джинси кльош, довге волосся та рок-музика були дуже популярні. Все це впливало й на наше життя.

Але ситуація змінилася десь у 1982 році, коли ми двоє, Скотт і Стів,— відповідно 24 і 17 років — почали серйозно цікавитися Біблією, і наш інтерес дедалі зростав у міру погіршення становища у світі. Скотт займався власним будівельним бізнесом. Діло йшло добре, тому ми переїхали в іншу квартиру, щоб жити разом. Нам надокучили та ж сама тяжка праця і старий плин життя, оскільки ми знали, що десь життя мусить бути набагато ліпшим. Ми почали відчувати голод до духовної поживи. Регулярне читання Біблії сприяло тому, що ми бажали набути ще більше знання і розуміння з Божого Слова.

Ми почали ходити по неділях до різних церков. Одного разу неподалік від нашого дому в Лейк-Ворті (штат Флорида) ми відвідали 25-хвилинну недільну промову про давання грошей. «Давайте щедро, будьте дуже щедрими»,— говорив священнослужитель, схилившись над трибуною. Вони часто передавали тацю для грошей — три рази протягом одного зібрання, так що в кінці багато присутніх залишалося з порожніми гаманцями. Ми відвідали багато церков, але лише знайшли більше таць і розваг.

Попередження про Свідків Єгови

Нас ознайомили з доктринами, котрі, як тоді вважалося, є основним біблійним вченням, і ми сприйняли їх, оскільки вчителі були професіональними теологами. В одній групі йшла мова про секти в Америці, і першими в списку значилися Свідки Єгови. Нас попередили про те, що вони не вірять в Ісуса, що вони мають свою власну Біблію, що вони не збираються до неба і що вони не вірять у пекло. Все це, безумовно, спонукало нас зробити висновок, що Свідки помиляються.

У той час ми мали велику ревність, але не згідно з точним знанням (Римлян 10:2). Нам було відомо, що сказав Ісус у Матвія 28:19, 20: ми зобов’язані проповідувати добру новину і робити учнів. До того ж, ми відвідували церкву за назвою «Біблійне місто», у якій було 2000 членів; ми входили до складу молодіжної групи кількістю близько 100 чоловік віком від 17 до 30 років. Скотт намагався спонукувати їх хоч якось проповідувати, але безуспішно.

Тому ми розпочали власну проповідницьку кампанію. Скотт запропонував поставити кіоск на місцевому ринку і роздавати людям буклети та Біблії. Ми так і зробили. У місцевому «християнському» магазині ми купили досить багато буклетів та Біблій, а тоді відправилися на ринок, поставили там два стояки, поклали на них великі листи фанери, розклали свої буклети та Біблії і старалися стати «виконавцями слова, а не слухачами самими» (Якова 1:22).

Минав тиждень за тижнем, і наше так зване служіння на ринку розширювалося, бо ми вже пропонували літературу не тільки англійською мовою, а й іспанською. У нас також були Біблії, 30 різних буклетів і навіть шпильки з написом «Бог любить тебе». Незабаром Скотт купив машину для перебивних малюнків, щоб наносити на теніски написи, які були короткими висловлюваннями на біблійну тему, такими, як «Чи ви сьогодні читали Біблію?», «Цікавитесь, чому я посміхаюся? Христос у моєму серці» та багато інших. На одній тенісці було написано слово «Об’явлення» і намальовано чотири вершники.

Ми вважали, що коли носитимемо ці теніски всюди, то цим даватимемо «німе свідчення». По суботах і неділях, з 8 до 13 години, ми займалися служінням на ринку. Якщо ви, проходячи повз автостоянку, бачили буклети на машинах, то це ми їх туди поклали. Всю літературу ми роздавали за добровільні пожертви, хоч жертвували дуже мало грошей. Одного року ми підрахували свої річні витрати — вони становили понад 10 000 доларів.

Зустріч із Свідком Єгови

Одного разу, коли ми купалися на пляжі в Боніта-Спринґсі, до нас підійшов старший чоловік і сказав, що він побачив напис на нашій машині й на тенісках. Той чоловік почав говорити про Біблію і доводити на підставі Святого Письма. Він навів думку з Дії 2:31, сказавши: «Якщо б існувало вогняне пекло і якщо б лише погані люди потрапляли туди, чого тоді у Біблії говорилося, що Ісус був там теж?» Він продовжував, обговорюючи багато інших біблійних віршів. Зрештою Скотт сказав: «Ви повинні бути Свідком Єгови». Він відповів: «Так, я Свідок». Тоді Скотт сказав: «Ви не вірите в Ісуса». Наступних 20 хвилин Свідок говорив про Ісуса, але це не справило на нас ніякого враження.

Ми продовжували своє служіння на ринку у вихідні дні. Займалися ми цим вже три роки, увесь час вважаючи, що знаємо правду і робимо правильно. Ми все ще відвідували церкви — кожного недільного вечора іншу — і ніколи не були задоволені жодною з них. Ми вже побували майже в усіх церквах, тому якось ввечері ми вирішили піти й до одної з «церков Свідків Єгови». Ми збирались проповідувати їм про Ісуса. Ми знайшли адресу у телефонній книжці й пішли туди якось у неділю ввечері. Побачивши, що вони не проводять свої зібрання у неділю ввечері, як всі інші церкви, ми прийшли до висновку, що вони дійсно не вірять в Ісуса. На вивісці було написано, що їхні вечірні книговивчення проводяться по понеділках. Тому ми повернулися туди наступного дня з Бібліями і в тенісках з написами. Пам’ятаю, як ми вирішували декілька хвилин, котру з тенісок одягати — яка з них дасть добре свідчення. Ми прибули туди трохи раніше, й до нас підійшло кілька братів. Вони сердечно й по-дружньому ставилися до нас. Не гаючи часу, ми почали глибоке обговорювання книги Об’явлення. Вони попросили нас бути присутніми на зібранні й дали нам книжку «З’єднані в поклонінні», тож ми там і залишилисяa. Один брат розпочав вивчення молитвою.

Ми слухали дуже уважно. У кінці він сказав: «В ім’я Ісуса. Амінь». Ми подивились один на одного з великим здивуванням. «Чи нам це не причулося? Він молився в ім’я Ісуса!» У той час наші очі начебто відкрилися і з них відпала луска. Якщо наші серця були щирі, то настав час слухати. Брат попросив усіх відкрити 21-й розділ книжки «З’єднані в поклонінні», в якому йшла мова про Ісуса й про те, щоб не бути частиною світу. Не було кращого навчання, на якому ми були присутні. Мова йшла про Ісусове життя і служіння, його останні дні та нейтралітет. Ми чули, як молоді люди висловлювалися щодо багатьох пунктів, про які ми ніколи не знали. Потім знову, закінчуючи зібрання, брат помолився в ім’я Ісуса!

Ми духовно живимося

Ми прийшли в зал із жагою до правди, і тут вона була, зовсім близько, просто перед нами. Ми відчули, що поживились духовно, і ніколи вже не ходили до церкви. Наступного вечора ми прали в пральні самообслуговування і біля автомата із содовою водою помітили велику купу журналів «Вартова башта» й «Пробудись!» — щонайменше 150 журналів. Раніше ми ніколи не читали їх, але тепер ми, зв’язавши ці журнали, взяли їх із собою, бо нас дуже зацікавило багато тем.

В одній із статей запитувалося: «Чи ви вірите в Трійцю?» В іншій: «Чи дійсно існує пекло?» У журналі «Пробудись!» була стаття про образи́. Того вечора Стів прочитав статтю про Трійцю, зробив багато досліджень, відшукав усі біблійні вірші й розбудив Скотта пів на першу ночі; він розповів про те, чого навчився. Наступного дня, у середу, Стів прочитав після роботи статтю про пекло. Вона була написана на підставі вірша з Івана 11:11, де Ісус сказав, що Лазар спить. Побачивши Скотта, Стів сказав: «Біблія не вчить про те, що існує вогняне пекло». Прочитавши статтю з «Пробудись!» про образи́ та різні форми хрестів, ми поскидали, як мотлох, наші культові предмети на машину і пильнували, поки їх не вивезли. Ми подивилися один на одного, ствердно кивнули головами й засміялися. Ми знали, що знайшли щось дуже особливе — правду.

Через день прибуло два ящики. У них було 5000 буклетів, в яких говорилося про те, що ті, хто не покається, підуть в пекло. Тепер ми вже знали, що, згідно з біблійним вченням, багато чого в тих буклетах розходилося з правдою. Трохи соромлячись, ми знову відвідали книговивчення в понеділок увечері й принесли туди багато наших буклетів. Ми запитали: «Чи тут все гаразд?» Якось ввечері ми перевірили всі буклети. Незабаром купа буклетів вже лежала на підлозі; жоден з них не був у гармонії з біблійним вченням. Ми позбулися всіх їх. Нам було зрозуміло, що тільки-но знайдена віра означала життя як для нас, так і для тих людей, кому ми проповідуємо. Ми захотіли кудись виїхати, щоб вивчати Біблію без будь-якого відволікання.

Ми переїхали на Аляску. Там на нашому першому зібранні ми запитали старійшину, чи він зможе навчати нас кожного дня. Я думаю, що всі присутні почули нас. Ми зробили добрий поступ, закінчили книжку «Жити вічно» і захотіли охреститися на дводенному конгресі. Але нам необхідно було трохи почекати. Нашою метою було піонерування. Однак несподівано захворів наш батько і ми мусили повернутися до Флориди, щоб допомагати своїй родині.

Просуваючись до духовної зрілості

У Флориді ми зробили добрий поступ, закінчили книжку «З’єднані в поклонінні» і потім охрестилися в 1987 році. Пройшло 11 місяців з того часу, як ми вперше почали вивчати Біблію. Одразу ж ми почали наше допоміжне піонерування і через 6 місяців були вже сталими піонерами. Через півтора року нас обох призначили службовими помічниками. Через два роки після хрещення ми вже служили у бруклінському Бетелі, де Скотт працює до сьогодні і вже два роки вивчає китайську мову. Стів зараз служить у Москві (Росія) сталим піонером. Ми з власного досвіду зрозуміли правильність слів у Приповістей 2:1—5 стосовно правди й пошуку її: «Сину мій, якщо приймеш слова мої ти, а накази мої при собі заховаєш, щоб слухало мудрости вухо твоє, своє серце прихилиш до розуму, якщо до розсудку ти кликати будеш, до розуму кликатимеш своїм голосом, якщо будеш шукати його, немов срібла, і будеш його ти пошукувати, як тих схованих скарбів,— тоді зрозумієш страх Господній, і знайдеш ти Богопізнання».

Як Стів потрапив до Москви

Живучи у Нью-Йорку, де знання додаткової мови робить проповідницьку працю цікавішою, і думаючи про те, що, можливо, Єгова відкриє незабаром двері до Росії, я вирішив взятися за вивчення російської мови. Тож, служачи в той час у бруклінському Бетелі, я почав відвідувати російську групу книговивчення. Тоді було тільки одне таке книговивчення, зустрічі якого проводилися по п’ятницях. З часом я став дедалі більше співпрацювати з російською групою. Я брав участь разом з ними у проповідницькій діяльності, яка приносила багато задоволення через сердечність росіян. Я написав листа до відділу служіння з проханням перевести мене до російської групи. Я дуже тішився, коли вони погодилися на це.

Одного разу, під час ранкового поклоніння в Бетелі, президент Товариства Вартової башти Мілтон Дж. Геншель сказав родині Бетель, що є спеціальне повідомлення. Потім він оголосив про офіційне визнання Свідків Єгови в Росії і про те, що наші брати тепер мають свободу поклоніння. Думаю, що ніхто із членів родини Бетель не забуде, як раділи ми всі того ранку, почувши таку чудову новину. Я думав у той момент про те, який це великий привілей брати участь у проповідуванні на такій великій території.

Я почав листуватися з російським братом Володею, який живе у Краснодарі (Росія). Він запросив мене відвідати Росію. Тож у червні 1992 року я спакував свій багаж і вирушив до Москви. Я був дуже радісний, коли, прибувши туди, побачив що брат Володя вже чекав на мене в аеропорту. Я залишився у брата Степана Левінського, який пізнав правду 45 років тому. Він був першим Свідком, якого я зустрів у Москві; він провів багато років у в’язниці за правду. Гостинність братів була дійсно чудовою.

Отже, я жив у Москві, не знаючи добре мови. У той час там було лише чотири збори й ми, здається, знали всіх братів. Відтоді методом проб і помилок мені вдавалося продовжувати свою візу. Час від часу я можу працювати, щоб покривати свої витрати. Найбільшою проблемою для мене було недостатнє знання російської мови, необхідної для спілкування й отримання духовної поживи на зібраннях. Поступово я навчився мови, хоча, безумовно, все ще працюю над нею.

Я мав привілей відвідувати багато конгресів і бути свідком вражаючого зросту і хрещення надзвичайної кількості людей. Щира ревність наших братів, яку я бачу тут, надзвичайно зміцнила мою віру. Я не хотів би поміняти це ні на що інше. Коли я приїхав, то зустрів багато людей, які ще тільки-но навчалися правди або охрестилися; тепер немало з цих Свідків служать сталими піонерами, службовими помічниками або ж є членами родини Бетель у Сонячному, біля Санкт-Петербурга (Росія).

Кожної неділі на зібрання мого збору приходить понад 530 чоловік, які ледве вміщаються у залі, і щомісяця в середньому додавалося 12 нових неохрещених вісників. Під час останнього аналізу стану збору вже було 380 вісників, 3 старійшини та 7 службових помічників. Наш збір подає звіт про 486 домашніх біблійних вивчень. У лютому 1995 року я мав привілей відвідувати наші 29 груп книговивчення і виголошувати службову промову. Я відвідував по чотири групи на тиждень. Ми також дуже зайняті перед кожним конгресом, проходячи питання для кандидатів до хрещення. У травні 1995 року під час спеціального одноденного конгресу лише з нашого збору охрестилося 30 чоловік. Усього ж тоді було охрещено 607 чоловік, а кількість присутніх досягла майже 10 000. Того ж літа на обласному конгресі з 877 охрещених 24 було з нашого збору! У нашому зборі працює 13 піонерів і 3 спеціальних піонери. Ці піонери проводять 110 вивчень! На сьогодні в нашому зборі є 132 неохрещених вісники.

На Спомині 1995 року у нас було 1012 присутніх! Товариство послало до нашого збору одного польського брата, Матеуша. Він закінчив Школу службового вдосконалення і буде нам великою допомогою. На сьогодні у нас є три старійшини. Тому буде заснований ще один збір і нашу територію з населенням майже мільйон чоловік заплановано поділити наполовину. До кожного з двох зборів належатиме близько 200 вісників. В одному зборі буде 2 старійшини, а в іншому — один. Незабаром відбудеться ще один конгрес, і тому ми тепер проходимо питання із 44 кандидатами, які готуються там охреститись. Це здається чимось неймовірним! Справжній духовний рай! Як це вражає! Це дійсно справа Єгови. Здається, у цей час його колісниця проноситься над Росією. У жовтні 1995 року в Москві вже було десь 40 зборів. І ця кількість може легко подвоїтися, якщо буде достатньо старійшин.

Вже давно минули дні нашого служіння на ринку. Скотт служить у бруклінському Бетелі, а Стів є старійшиною одного з московських зборів. Ми обидва вдячні Богові, який дозволив нам знайти його. Ми молимося про те, щоб мільйони людей шукали його і щоб Бог дозволив їм знайти його. (Розповіли Скотт і Стів Дейвіс).

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 12]

Скотт.

[Ілюстрація на сторінці 13]

Стів.

[Ілюстрація на сторінці 15]

У цьому московському зборі понад 530 чоловік приходять на зібрання кожної неділі.