Москва. Місто, що зберегло свою велич. Його 850-річний ювілей

«ПРИЙДИ, брате, до мене в Москву». Це запрошення Юрія Долгорукого, написане до іншого князя, стало першою згадкою про Москву в історичних джерелах і датується 1147 роком. Цю дату, від якої нас відділяє 850 років, прийнято за дату заснування Москви, столиці Росії, хоча археологічні дані свідчать про існування поселень на території міста багато раніше.

Перед відзначенням 850-річчя сотні міських будівель було відремонтовано та відреставровано: стадіони, театри, церкви, залізничні вокзали, парки та громадські споруди. Яка дивовижна зміна! «Цілі квартали,— сказала одна москвичка,— змінилися до невпізнання».

Коли минулого червня ми були в Москві, всюди в центрі міста, недалеко від Красної площі, бачили бригади робітників, що були зайняті ремонтом. Роботи тривали цілодобово. Все навкруги нагадувало про 850-ту річницю — і вітрини магазинів, і метро, і ліхтарні стовпи, і товари, що продавалися; про ювілей навіть згадували під час програми циркової вистави, на якій ми побували.

Тисячі гостей, що у вересні з’їхалися зі всього світу на присвячені ювілею урочистості, побачили, як погарнішала Москва. Так, жахливі лихоліття позаду, Москва все витримала і тепер переживає добу розквіту.

Напевно, один з тих важких періодів історії Москви і мав на увазі біблеїст, коли в першій половині минулого сторіччя написав коментар щодо «битви», яка пов’язана в Біблії з «Армагеддоном» (Об’явлення 16:14, 16, Переклад короля Якова, англ.). Він зауважив, що дехто гадає, ніби місцем Армагеддону є Москва, хоча особисто він не поділяв цього поглядуa.

Чому виникла така думка? Звернімось до захопливих, а подекуди трагічних сторінок історії Москви.

Як Москва вистояла в давні часи

Москва розташована на стратегічно важливому місці недалеко від великих рік (Ока, Волга, Дон та Дніпро) та сухопутних шляхів. Як повідомляє літопис, у 1156 році князь Юрій Долгорукий «заклав підвалини міста Москви», а це імовірно означає, що він побудував перше укріплення — земляний вал, на якому було зведено дерев’яну стіну. Цей Кремль, або фортецю, побудували на мисі, який утворювали Москва-ріка та річка Неглинна, маленька притока.

На жаль, вже через 21 рік рязанський князь «пішов на Москву та спалив усе місто». Москву відбудували, але у грудні 1237 року монголо-татари під проводом хана Батия, онука відомого Чингісхана, захопили і знову спалили Москву дощенту. Місто було пограбовано монголо-татарами і у 1293 році.

Хіба не дивовижно, що Москва підіймалася після кожного руйнівного нападу? У 1326 році місто перетворилося ще й на релігійний центр Росії, бо Іван Калита, московський князь, вмовив голову Руської православної церкви оселитися в Москві.

Урешті до початку правління Івана III Васильовича (1462—1505) Москва здобула незалежність від монголо-татар. У 1453 році Константинополь (тепер Стамбул) завоювали турки-османи, і з усіх монархів світу православними залишились тільки правителі Росії. Тому Москву уподібнили до «третього Риму», а російських правителів стали називати царями, або цезарями.

Наприкінці правління Івана III, коли Христофор Колумб здійснював свої подорожі до Америки, Кремль розширили, збудували цегляні мури та башти, які збереглися практично без змін аж до наших днів. Стіни, довжина яких становить більш ніж 2 кілометри, товщина сягає 6 метрів, а висота — 18 метрів, огороджують площу приблизно в 30 гектарів.

Можливо, це здивує вас, але вважається, що до середини XVI сторіччя Москва була більшою за Лондон. Потім сталася катастрофа — 21 червня 1547 року місто зазнало спустошливої пожежі, після якої майже всі жителі залишилися бездомними. І знову винахідливі москвичі відбудували місто. Крім того, в той же час постає Покровський собор, або, як його називають, храм Василія Блаженного, який збудували на честь перемоги над монголо-татарами в Казані. Цей архітектурний шедевр Красної площі (його було завершено до 1561 року) і сьогодні є добре знаним символом Москви.

Приблизно через десять років, у 1571 році, кримські татари вторглися в Москву і захопили її, чинячи неймовірне руйнування. Вони спалили майже все, залишили тільки Кремль. Літописи свідчать, що з 200 000 жителів міста вціліло лише 30 000 чоловік. «Москву-ріку настільки загатили трупами, що вона змінила своє русло, а вода ще на декілька миль за течією була багряно-червоною»,— зазначили видавці серії книжок «Час. Життя» в книжці «Піднесення Росії» (англ.).

Знову Москву треба було відбудовувати. І її відбудували! З часом місто розійшлося від Кремля трьома поясами міських укріплень, кожен з яких отримав свою назву: Китай-город, Біле місто та Земляне місто. Подібну кільцеву планувальну структуру Москва зберігає і сьогодні, тільки замість стін від Кремля кільцями розходяться дороги.

Москвичі дуже страждали під деспотичним правлінням Івана Грозного, онука Івана III. Потім, у 1598 році, син та спадкоємець Івана Грозного Федір помер, не залишивши наступників. Це поклало початок «часу Смути», яку в «Піднесенні Росії» названо «найбурхливішим та найбезладнішим періодом в історії Росії». Той період тривав близько 15 років.

Як Москва пережила лихолітню пору

Невдовзі після того, як Борис Годунов, шурин Федора, зайняв трон, Москва зазнала страшної посухи та голоду. Історичні повідомлення свідчать, що протягом лише семи місяців у 1602 році померло 50 000 чоловік. Загалом за період 1601—1603 років у місті померло більше 120 000 чоловік.

Слідом за цим лихом прийшло інше: в Росію за допомогою польського війська вдерлася людина, яка проголосила себе царевичем Дмитрієм, сином Івана Грозного. Насправді факти вказують на те, що справжнього Дмитрія було вбито у 1591 році. Коли у 1605 році Борис Годунов раптово помер, так званий Лжедмитрій вступив у Москву і був коронований на царя. Лише через 13 місяців царювання його стратили.

Були й інші претенденти на престол, у тому числі другий Лжедмитрій, якому також допомагала Польща. Інтриги, громадянська війна та вбивства стали повсякденням. У 1609 році в Росію вторгся польський король Сигізмунд III Ваза, а згодом було підписано договір, за яким його сина Владислава IV Вазу визнали за царя Росії. Коли у 1610 році поляки увійшли до Москви, місто перейшло під польське правління. Але невдовзі росіяни ополчилися проти поляків і вигнали їх з Москви в кінці 1612 року.

Ці страшні часи перетворили Москву на «пустище, де вулиці на багато миль заросли будяками і бур’яном». Стіна Земляного міста згоріла, а будівлі Кремля були занедбані. Шведський посол зробив з побаченого такий висновок: «Це був страшний і трагічний кінець славетної Москви». Однак він помилявся.

У 1613 році було обрано російського царя з сім’ї Романових. Ця нова царська династія Романових правила більш ніж 300 років. Хоча через спустошення міста навіть новому царю, юному Михайлу, як казали, «не було де жити», Москву було відбудовано і вона знову стала одним з найбільших міст світу.

У 1712 році цар Петро Великий, онук Михайла, переніс столицю Росії з Москви до Санкт-Петербурга, який він побудував на Балтійському морі. Але Москва не перестала бути любим «серцем» Росії. Цікаво, що навіть французький імператор Наполеон Бонапарт, плануючи завоювання, сказав: «Якщо я оволодію Петербургом, я візьму її [Росію] за голову; зайнявши Москву, я вражу її в серце».

Наполеон і справді захопив Москву, але історія свідчить, що його серце було вражене, а не Москва. Події, що відбувалися у Москві, були настільки жахливими, що тому, напевно, це місто і стали ототожнювати з Армагеддоном.

Москва постає з попелу

Навесні 1812 року Наполеон вторгся в Росію із військом, яке нараховувало приблизно 600 000 чоловік. Застосовуючи тактику «випаленої землі», росіяни відступали, нічого не залишаючи ворогові. Врешті вони вирішили віддати спустілу Москву французам!

У багатьох джерелах стверджується, що москвичі самі підпалили місто, аби не віддати його французам. «Сильний вітер перетворив вогонь на справжнє пекло»,— пишеться в книжці з історії Росії. Французам не залишилося ні їжі, ні корму для коней. Як там зазначається, «жодного мішка борошна або воза сіна росіяни не дали французькій армії». Французи не мали іншого вибору — не минуло й шести тижнів, як вони залишили Москву, а під час відступу втратили практично всю армію.

Відвага москвичів урятувала їхнє славетне місто, і, сповнені рішучості, вони підняли його з попелу. Олександру Пушкіну, якого вважають найвеличнішим російським поетом, було тринадцять, коли Наполеон захопив його улюблене рідне місто, Москву. Їй він присвятив наступні рядки:

Вистояла і процвітає

Багато хто і сьогодні пам’ятає, можливо з власного досвіду або з фільмів, який страшний період довелося пережити Москві під час революції 1917 року. Але місто не тільки вистояло, воно почало розквітати. Було побудовано метрополітен, а також канал імені Москви, що сполучив Москву-ріку з рікою Волгою і став постачати місту воду. Неписьменність поступово ліквідували, і наприкінці 1930-х років у Москві вже було більше тисячі бібліотек.

Колишній мер Манчестера (Англія) написав у 1937 році в книжці «Творення Москви» (англ.): «Якщо не буде великої війни... думаю, до кінця десятирічки Москва за рівнем охорони здоров’я, комфортом та добробутом стане найліпше спроектованим величним містом усіх часів».

Але у червні 1941 року Німеччина без оголошення війни напала на Радянський Союз, хоча менш ніж два роки тому ці держави підписали пакт про ненапад. У жовтні німецькі солдати були вже за 40 кілометрів від Кремля. Падіння Москви здавалося неминучим. Евакуювали майже половину населення столиці, яке становило 4,5 мільйона чоловік. Обладнання 500 заводів було демонтовано та перевезено на схід СРСР. Однак Москва не здавалася. Місто буквально окопалося та забарикадувалося і відкинуло німців.

Як і багато інших міст Радянського Союзу, Москва дуже постраждала. «Москва пережила так багато за одне сторіччя,— написав американський кореспондент, який жив у цьому місті в 30—40-х роках,— що я дивуюся, як вона вистояла». Дійсно, це дивовижно, що Москва не тільки вистояла, але й стала одним з найбільших та найвизначніших міст сучасності.

Населення сьогоднішньої Москви становить більше, ніж дев’ять мільйонів чоловік, а площа займає приблизно 1000 квадратних кілометрів, що перевищує розміри і кількість населення Нью-Йорка. Кремль оточує низка кільцевих доріг, а стокілометрова Московська кільцева дорога є, можна сказати, зовнішньою межею Москви. Широкі проспекти простягаються з центру міста, наче спиці колеса.

Більшість москвичів, однак, користується прекрасним метрополітеном, який після розширення має дев’ять ліній та приблизно 150 станцій по всьому місті. У праці «Уорлд бук енсайклопідія» станції московського метро названо «найдекорованішими у світі». Деякі станції, прикрашені люстрами, скульптурами, мозаїкою та мармуром, виглядають, наче палаци. На будівництво перших 14 станцій було витрачено більше 70 000 квадратних метрів мармуру, тобто більше, ніж на всі палаци, які збудували Романови протягом 300 років!

Місто набуває нового вигляду

Під час перебування в Москві минулого літа, ми поїхали на метро до найбільшого майдану реконструкції — грандіозного стадіону імені Леніна на 103 000 місць, який було збудовано на півдні Москви у 1950-х роках. Коли ми приїхали, там ставили нові сидіння і перед нами постала пересувна стеля, завдяки якій стадіон буде діяти цілорічно.

По-новому виглядав фасад знаменитого ГУМу, універмагу на Красній площі, навпроти Кремля. З іншого боку Кремля, там, де колись текла річка Неглинна, доки її русло не заховали під землю в минулому сторіччі, тепер тече потік, що імітує річку. Якраз навпроти потоку будувався величезний підземний торговий центр на декілька поверхів з ресторанами та іншими приміщеннями. Московська кореспондентка назвала його «найбільшим торговим центром у Європі», але додала: «Принаймні так вважають у мерії».

В іншому місці, неподалік від Кремля, напружено провадилось будівництво і куди не глянь — працювали підйомні крани. На тих ділянках, де вийняли ґрунт, було виявлено археологічні пам’ятки, а в одному місці знайшли скарб — більш ніж 95 000 російських та західноєвропейських монет XV—XVII сторіч.

Реставрувалися церкви, деякі було відбудовано заново. На Красній площі вже було завершено Храм Казанської Божої Матері, котрий зруйнували у 1936 році та на місці якого був громадський туалет. Величезний Собор Христа Спасителя, зведений на честь перемоги над Наполеоном, підірвали 1931 року в ході комуністичної антирелігійної кампанії. Під час нашого перебування його було майже завершено на старому місці, яке протягом років займав великий відкритий плавальний басейн з опаленням.

Це було так цікаво — побувати на будівельних майданчиках, особливо уявляти собі, як по-новому виглядатиме Москва наприкінці року. Але найбільше ми полюбили Москву завдяки її мешканцям. «Гостей надзвичайно вражає властива москвичам дружелюбність»,— зауважив одного разу кореспондент у Москві. Ми пересвідчилися у правдивості цих слів, коли сиділи у великій компанії за невеличким столиком на кухні сердечної і гостинної російської сім’ї.

На щастя, ми також пересвідчилися в тому, що багато москвичів дізналося про справжнє значення Армагеддону, битви, в якій наш Творець очистить усю Землю. Тоді всі, хто справді любить його, будуть жити разом без упереджень та підозр, втішаючись взаєморозумінням та довірою, як діти Бога, що люблять одні одних та служать йому в єдності (Івана 13:34, 35; 1 Івана 2:17; Об’явлення 21:3, 4) (Надіслано).

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 13]

Храм Василія Блаженного та Кремлівські стіни — добре відомі символи Москви.

[Ілюстрація на сторінці 15]

Все навкруги нагадує про 850-річний ювілей.

[Ілюстрації на сторінці 16]

Знаменитий універмаг ГУМ виглядає по-новому.

[Ілюстрація на сторінках 16, 17]

Багато станцій метро схожі на палаци.

[Відомості про джерело]

Tass/Sovfoto

[Ілюстрація на сторінках 16, 17]

Реконструкція стадіону імені Леніна.

[Ілюстрація на сторінці 17]

Нове впорядкування ділянки навколо Кремля.

[Ілюстрації на сторінці 18]

Напружено провадилось будівництво, і куди не глянь — працювали підйомні крани.