Непрацездатний, проте здатний водити машину

«Я МОЖУ водити машину!» Для вас у таких словах, либонь, немає нічого особливого, але для мене вони мали велике значення. Ці слова вимовив 50-річний чоловік, що лежав переді мною. Ще в дитинстві він захворів поліомієлітом, і його ноги практично не виросли. Маленькі й немічні, вони перехрещувалися під тілом. А втім, у нього були дужі руки та рамена, бо літами він пересувався за допомогою рук. І те, що він практично не відчував до себе жодного жалю, засоромило мене, особливо засоромило мене його щасливе почуття вдоволення, коли він сказав, що може водити автомобіль.

Я захворів на поліомієліт у 28-річному віці. Новина, що я не зможу пересуватися без милиць, приголомшила мене. Його прості слова допомогли мені подолати депресію. Я міркував: якщо він, набагато гірше скалічений, ніж я, зміг не зважати на своє лихо, то чому ж мені не діяти подібно? Я одразу вирішив, що теж буду водити машину!

Не цілком легко

Це було майже 40 років тому. У ті часи інвалід, що водив машину, не належав до малодушних. Мій модифікований автомобіль виглядав досить-таки складним механізмом! У ньому була пристроєна милиця під ліву пахву, що сягала аж до педалі зчеплення. Я натискав на педаль зчеплення рухом лівого плеча допереду. Акселератор, як і гальма, мав ручне управління від моделі «Форд Т». Уявіть собі, як я їздив. Мої плечі рухалися то взад, то вперед, лівою рукою я кермував і гальмував, а правою — кермував, натискав на акселератор та подавав сигнал повороту! (В Австралії правосторонній рух). У той час машини не мали вказівників повороту.

Я вдячний, що минули ті дні, коли автомобілі мали такі незграбні пристрої керування. Нині з автоматичною коробкою передач та зручними в користуванні індикаторами поворотів водіння автомобіля набагато спростилося. Технічний прогрес допоміг багатьом інвалідам сісти за кермо. Декотрі із загальновживаних пристроїв для інвалідів описані у рамці на 14-й сторінці.

Поради з власного досвіду

Якщо ви інвалід і думаєте про те, як модифікувати свій автомобіль для їзди, то я вас переконливо запевняю, що вам було б ліпше звернутися до фахівця у цій галузі. Він може організувати перевірку усіх пристроїв так, щоб ви, як водій, та ваші пасажири їздили в безпеці. Позаяк існує імовірність потрапити в пригоду, то застрахуйте себе у солідній страховій компанії.

Здебільшого було б добре завжди вирушати в дорогу з кимось. Одна стародавня приповість дає розважливу пораду: «Краще двом, як одному, бо мають хорошу заплату за труд свій, і якби вони впали, підійме одне свого друга! Та горе одному, як він упаде, й нема другого, щоб підвести його» (Екклезіяста 4:9, 10). Ваш супутник може стати у пригоді, якщо ви потрапите в автомобільну аварію або ж щось станеться у вас з двигуном чи спустить коло. Дехто з водіїв-інвалідів мають при собі радіотелефон. Отже, якщо їм необхідно поїхати кудись, вони можуть з більшою впевненістю сідати за кермо одні.

Теж було б розсудливо для водіїв-інвалідів вступити у клуб автосервісу в дорозі, бо коли щось трапиться, то можна отримати швидку технічну допомогу в будь-яку годину дня і ночі. Переважно річний внесок помірний, і варто заплатити таку невелику суму для душевного спокою в дорозі.

Ми, інваліди, вочевидь повинні визнати свої обмеження й водити машину відповідно. Нам не слід їздити агресивно, аби показати, що можемо їздити, як і всі. Радше багато інвалідів приклеюють до своїх машин тексти: «Обережно, за кермом інвалід» — чи щось на зразок цього. Це просто попередження, що водій-інвалід їде обережно і, можливо, трохи повільніше. Це не означає, що інші повинні десятою дорогою об’їжджати такий автомобіль. Фактично з власного досвіду я пересвідчився, що в інваліда не сповільненіша реакція гальмування, ніж у звичайного водія, особливо коли врахувати нинішнє технічне устаткування машини.

Їздити чи не їздити — рішення серйозне

Якщо ви інвалід і бажаєте водити машину, то вам слід серйозно зважити усі за й проти. Насамперед порадьтеся зі своїм лікарем та членами родини. Можливо, вам було б добре теж задуматися над наступними запитаннями: чи необхідно мені їздити? Чи в змозі я зарадити собі під час пригоди? Чи можу я подолати свої побоювання? Які є переваги? Чи уміння водити машину допоможе мені стати працездатним? Чи таким чином моє життя стане активнішим?

Важливо теж знати, коли припинити водіння. Для будь-котрого водія, інваліда чи ні, настає день у житті, коли притуплюється ясність розуму й сповільнюються рухові рефлекси і він мусить зробити таке рішення. Якщо таке трапиться з вами, пам’ятайте, що вам слід подумати не лише про самого себе. А що сказати про тих, кого ви любите, тобто про членів вашої родини, а також про ближніх, тобто інших учасників руху? Чи ваше погіршене вміння вести машину ставить у небезпеку усіх їх?

У декотрих країнах, скажімо на моїй батьківщині, в Австралії, кожен водій-інвалід віком за 65 років може продовжити своє посвідчення водія за один раз тільки на рік і це лише після довідки лікаря, що у нього немає фізичних проблем, які б погіршили вміння водити автомобіль.

Моя машина та моє служіння

У цьому шаленому світі автомобіль у деяких країнах став для християн предметом першої необхідності. Машини допомагають їм доїжджати до тисяч, можливо, мільйонів людей з доброю новиною про Боже Царство (Матвія 24:14). Це особливо стосується інвалідів, таких, як я. Мій автомобіль, перероблений відповідно до моїх потреб, дає мені змогу ділитися з іншими переконанням про дедалі ближчий новий світ, у котрому не буде аварій, хвороб та різних вад (Ісаї 35:5, 6). Декотрі інваліди можуть навіть служити повночасними вісниками доброї новини.

Одна жінка, Свідок Єгови зі штату Айова (США), прикута до інвалідного візка, вже багато років є у повночасному служінні. Вона розповідає, що її мікроавтобус вельми допомагає її. Один християнський брат розробив у ньому особливі пристрої, наприклад підйомник, що піднімає її до машини. Як тільки вона всередині, то пересідає з візка у сидіння водія. Вона каже: «Таким чином я можу регулярно відвідувати людей і, як правило, проваджу кілька біблійних вивчень».

У моєму випадку, хоч я й не в силі перебувати у повночасному служінні, перероблена машина є надзвичайно цінною річчю для проповідування. Багато років я ходив від дому до дому на милицях, але з часом мої руки та плечі стали вже не такі міцні, як колись. Отже, мені слід було знайти спосіб менше напружуватися. Тому, коли я працюю в місті чи в сільській місцевості, я вибираю будинки, до котрих можу під’їхати близько до дверей.

Під час своїх перших відвідин я переважно залишаю машину, беру милиці й прямую до дверей, аби коротко розповісти мету відвідин. Якщо господар помешкання виявляє зацікавленість, то я намагаюсь розвинути ближчі стосунки, аби наступного разу я міг собі дозволити посигналити, засвідчуючи свою присутність, аби він вийшов до мене.

Такий підхід досить ефективний. Багато мешканців квартир зовсім не відчувають дискомфорту, а з радістю підсідають до мене в машину на кілька хвилин, і ми можемо порозмовляти в зручних умовах, незалежно від погоди. Я завжди зустрічаюся з декількома мешканцями, що раді моїм відвідинам і з нетерпінням чекають на обговорення підбадьорливих біблійних звісток та на останні журнали «Вартова башта» й «Пробудись!».

Звісна річ, ситуація кожного інваліда інакша. Однак водіння автомобіля, можливо, буде й для вас корисним, ви зможете відновити впевненість у собі, стати незалежним, матимете нагоду допомогти іншим і багато вдоволення від того, що скажете: «Я сідаю за кермо!» (Розповів Сісел В. Брун).

[Рамка на сторінці 14]

Як переобладнати машину для інваліда

БІЛЬШІСТЬ водіїв-інвалідів роблять руками те, чого не можуть зробити ногами. Один тип ручного керування є особливо зручним. Це важіль, який чудово поміщається під кермо й кріпиться до кермової колонки. Сталевий прут прикріпляється до цього важеля й до педалі гальма. Якщо натискати важіль від себе, то машина гальмуватиме.

На цьому самому важелі можна прикріпити тросик акселератора. Створений важіль рухатиметься у два керунки: від себе для гальмування, вгору — прискорення. Такий пристрій вимагає трохи більшого зусилля. Перевага такого типу ручного керування полягає в тому, що він аж ніяк не перешкоджає іншим вести машину звичайним способом. Опріч того, цей пристрій легко можна вмонтувати в інших машинах.

Для тих, у кого немає багато сили в руках, існує інший різновид такого ручного керування. Він діє за подібним принципом: від себе для гальмування, а для прискорення — донизу, що здійснюється просто вагою руки.

А що сказати про інвалідний візок?

Інвалід може зустрітися з додатковою проблемою: що йому роботи з інвалідним візком? Багато молодших водіїв купують дводверний автомобіль, це дає їм можливість покласти візок за сидіння водія. Це, звісно, вимагає неабиякої дужості в руках та плечах. Ті, хто не настільки міцний, повинні чекати на доброзичливих перехожих, аби вони допомогли їм.

Однією з альтернатив є завантажувальний пристрій для візка — великий ящик зі скловолокна, що зафіксований на даху машини. Від натиску на кнопку невеличкий мотор повільно перевертає ящик так, щоб у нього за допомогою блока можна було завантажити інвалідний візок. Коли ящик завантажений, він знову лягає рівно. Один з таких завантажувачів в Австралії зручно під’єднується до цигаркової запальнички в машині.

Невигідність завантажувача інвалідного візка в тому, що він створює опір повітрю під час їзди, а це збільшує кількість спалюваного палива на 15—20 відсотків. Та й вартість самого пристрою може бути не малою. А втім, багато хто й далі вважає, що за такий пристрій варто заплатити, аби почуватися незалежно. Одна непрацездатна жінка зазначила: «Тепер я можу подорожувати будь-куди самостійно й не потребую, щоб хтось мене супроводжував чи чекав на місці призначення для вивантаження інвалідного візка».

[Ілюстрація на сторінці 13]

Я в стані проповідувати з машини.