„Не дивіться на крісло — дивіться на мене!”

Від нашого кореспондента в Британії

НЕДАВНО, один священик у Великобританії сидів цілий день у кріслі на колесах удаючи бути калікою. Він сказав, що більшість людей уникали його. „Вони не хотіли знати”, він сказав. „Вони відвертали їхні очі й проходили неначе мене не було”.

Чи вам трудно стикатись з кимсь у кріслі на колесах? Чи через сором вам трудно бути дружніми? Або, ви мабуть думаєте, що такі інваліди воліли б, щоб люди не зауважували їх. Як би там не було, то мусимо признати, що це є проблемою для багатьох людей. Що можна зробити про це? Щоб дізнатись, давайте поговоримо з Томом, чоловіком у кріслі на колесах. „Справа дуже проста”, він каже. „Не дивіться на крісло — дивіться на мене!”

Отже, коли зустрінетесь, або відвідуєте каліку, то не старайтесь якось незвичайно розмовляти з ним. Поводьтесь нормально. Розмовляйте з такою особою так як ви розмовляли б з яким-небудь іншим другом або знайомим. Він не хоче, щоб його каліцтво входило в кожну розмову. Він цікавиться сучасними подіями й любить обмінюватись новиною та думками. Багато калік мають малу нагоду зробити це. Отже, вони тішаться вашою дружбою. Том, який вже 27 років є калікою в кріслі на колесах, каже, „Мені дуже приємно коли люди кажуть, що в їхніх очах я не є калікою”. Інакше кажучи, ,Я дуже тішуся коли люди мене бачать, а не моє крісло’.

Бі-бі-сі (Британська радіомовна корпорація) недавно помістила ряд передач підкреслюючи в них як люди ненавмисно ображають калік. Говорячи про цю проблему, Філ, каліка на ноги та руки, сказав відверто: „Я піду з дружиною до ресторану, а офіціант питає її, ,Що ви думаєте вони любили б їсти?’ Або коли підемо до театру, то супровідний питає, ,Де ви думаєте вони любили б сидіти?’ — неначе каліки не вміють говорити. Вони може думають, що коли я буду говорити, то це буде напружувати мене. Коли б це і було правда, то таки ображає”. Про подібну потребу, Том сказав: „Коли людина сидить у кріслі на колесах і хтось доглядає її, то розмови часто йдуть з людьми ,стоячими’ і здебільше позаду крісла. Було б добре включити в розмову сидячого в тому кріслі”. Певно, що так!

Допомога, яку оцінюють

Тому що каліки є обмежені рухом, то часто вони не можуть виходити з хати й занепадають духом. Гарний спосіб допомогти їм, і це також полегшує тягар того, хто регулярно доглядає їх, є запросити каліку піти з вами на керований огляд якоїсь місцевості.

Цю пораду подається, маючи на увазі, що ви будете спроможні доглянути каліку. Справу перше треба добре обдумати. Наприклад, чи ви знаєте як керувати кріслом при краї тротуару (вулиці)? Чи ви знаєте, що несподівано або раптом зрушити крісло небезпечно, і страшить каліку? Якщо ви подорожуєте автомобілем, то чи знаєте як допомогти вашому другові входити й виходити з нього? Чи ви певні, що йому буде вигідно в автомобільному сидінні? Чи ви знаєте де є доступні туалети? Що ви впланували робити, щоб тільки не їздити? Що цікавого в тій місцевості? Чи можете постарати описові брошури? Поїздка буде багато приємнішою для вас обох, коли добре вплануєте її.

Іноді каліка не хоче виходити з дому, а навіть з ліжка. Вона може бути пригніченою. Чому ж трохи не впросити таку особу якщо доглядаючий її погодиться на це? Але взнайте перше причину її неохоти. Чи вона дійсно є пригнічена? Або чи інвалід боїться піти з вами? Якщо боїться, то не ображайтесь. Правдоподібно це відношення зміниться, коли він почне більше довіряти вам. Проте, це фактично, що в більшості випадках калікам добре регулярно виходити на вільне повітря. І коли ніжно запропонуєте стати другом каліки, то це може підбадьорити її.

Ще одна проблема з якою каліка змагається є знати коли заявляти свою незалежність, а коли шукати й прийняти допомогу. Нам усім потрібно допомоги, однак ніхто не любить загубити свою незалежність, відчувати, що хтось заволодів над ним. Каліки зокрема дуже відчувають це. Незалежність є дуже дорогоцінною для них. Отже, ми повинні пропонувати допомогу, а не нав’язувати її на калік.

Філ розказує про одну особу й її гарне відношення при роботі: „Тільки минулого тижня нова робітниця виявила те, що я думав був дуже гарний приступ коли я показав їй контору й ознайомлював її з нашою методикою. При закінченні, вона запитала чи могла б сказати мені щось особистого й продовжувала: ,Я не певна, що робити відносно вашого крісла на колесах. Чи ви хочете, щоб я возила вас? Або чи краще, щоб я нічого не згадувала? Чи ви хочете просити допомоги, коли вам потрібно її? Або чи хочете, щоб я пропонувала вам допомогу, коли передчуватиму, що вам потрібно її? Керуйте мною. Я тільки хочу дати потрібної вам допомоги’ ”. На це Філ відповів: „Я думав, що той приступ зокрема був приступ дозрілої та чутливої людини. Я не хочу, щоб мене хтось возив у конторі, але коли б подорожував далеко, то любив би такої допомоги. Я стараюсь допомагати собі як можу”.

Дерік, прикутий до ліжка на колесах, каже подібне: „Я не шукаю допомоги, коли ще сам можу упоратись. Незалежність — це скарб, а також допомога від інших, тому що, між іншим, постачає приємну дружбу”.

Позитивна турбота

„Каліки, а також доглядачі за ними, часто стають дуже незалежні”, сказав Том. „Замість турбувати когось, то вони будуть трудитись і не просять допомоги. Люди деколи кажуть, ,Якщо вам потрібно чогось, або якої-небудь допомоги, то дайте мені знати’. Ми оцінюємо це, але ціннішим є більш позитивне пропонування: ,У середу я буду вільний на кілька годин. Я прийду й зроблю вам усе те що ви бажаєте’. Звичайно, друзі й сусіди любили б допомогти якщо знають нашу потребу. Отже, коли нас питають, то ми кажемо чого нам потрібно”. Справді, так робити є практично! Але коли пропонуєте допомогу, то старайтесь не пропонувати її недбало, неначе ви не мали що робити. Ваші відвідини є дуже важливі.

І коли думаєте про особу в кріслі на колесах, то також треба звернути увагу на потреби її друга — часто чоловік або дружина, деколи батько або якийсь родич. Говорячи про свою дружину, Том каже: „Дійсно вона стала в’язнем мого каліцтва, тому що я є цілком залежний від неї за все,— день і ніч. Це нещастя в нашій родині заперечує нам багато діяльностей й товаришування, які для інших людей є нормальними. Я любив би, щоб люди зовсім визнавали любов і відданість тим, які доглядають за каліками”.

Отже, коли побачите когось у кріслі на колесах, то подумайте скільки роботи треба було посадити його в те крісло,— скупати, зачесати й одягти. Певно, що доглядаючий за калікою розохотився б кількома сердечними словами підбадьорення. І якби ви могли звільнити друга на кілька годин, то він дуже оцінював би це.

Корисна робота

Спочатку списку тих речей, які задовольняють нас усіх, є корисна робота. Одна проблема, яку каліки мають є, що роботодавці, теж, часто дивляться тільки на крісло. Звичайно вони будуть турбуватись конкурсною продуктивністю й вищим коштом страхової премії. Але тих, які погодились на такі труднощі, часто нагороджено сумлінною й вірною службою — наднормальною.

Щодо Тома, він завершує своє життя християнською службою. Він каже: „Хоч я не працював ще від 1949 р., то Єгова вживав мене протягом цього часу. Роки скоро минали. Я взнав, що навіть дуже покалічені особи можуть добре послуговувати людям. Я з дружиною були неначе той якір для декотрих членів збору. Через наші обставини ми завжди вдома, завжди досяжні”.

Філ, адміністратор у справах освіти, каже: „Те що я міг зараз стати на роботу було одним головним фактором мого поновлення в суспільство. Більшість часу я навіть забуваю, що є в кріслі на колесах. Я тільки бачу роботу перед собою. Сьогодні є дуже багато важливої роботи виконувати й немає жодної причини тільки сидіти й дивитись на стіни”.

„Не відкидайте мене”

Коли каліка каже, „Не дивіться на крісло — дивіться на мене”, то вона не тільки хоче, щоб ви визнали її бути невід’ємним членом суспільства, але також каже, „Не відкидайте мене. Мій розум не ослаб, ані запал до життя. Мені потрібно допомоги, але я також хочу бути здібним і сповняти свої обов’язки”. Отже, розмовляйте з інвалідом на цій підставі. Даванням, він буде почуватись щасливішим, коли одержує. Приймайте інваліда за те чим він є. Ніколи не згадуйте чим він був або чим він міг би був бути, бо він не шукає від вас жалості. Він хоче бути позитивним, виконавцем, а також давачем, так як може. Підбадьорюйте його!

Яке-небудь покалічення є трагічне, вимагаючи відваги та мужності від усіх. Але яка ж потіха знати, що каліцтво є тільки тимчасове! Пишучи про Царство Ісуса Христа над землею, Ісая пророкував: „Тоді то розплющаться очі сліпим і відчиняться вуха глухим, тоді буде скакати кривий, немов олень, і буде співати безмовний язик”. (Ісаї 35:5, 6) Справді, це є дуже потішаюча й підкріплююча надія!

Але що сказати про теперішній час? Для доповнення й задоволення тепер, то мусимо робити все те, що можемо — навіть у кріслі на колесах. Таке то є довірливе відношення Тома, Філа, Деріка й багатьох інших. Коли стикаєтесь з такими людьми, то щиро ставтесь до них. Навіть не зауважуйте крісла на колесах.

[Вставка на сторінці 16]

І коли думаєте про особу в кріслі на колесах, то також треба звернути увагу, на потреби її друга

[Вставка на сторінці 18]

„Не відкидайте мене. Мій розум не ослаб, ані запал до життя”

[Ілюстрація на сторінці 17]

Втягайте каліку в розмову