Погляд Біблії
Чи слід боятися померлих?
ВАРТО тільки згадати про померлих, і багато хто не схоче більше говорити на цю тему. Проте є люди, яким згадувати про це не лише незручно, але й страшно. Тому в різних культурах по цілому світі можна знайти багато звичаїв і ритуалів, пов’язаних зі страхом перед померлими. Розгляньмо, наприклад, деякі звичаї, що склалися у субсахарській Африці.
В жінки з західноафриканського міста збереглися яскраві спогади про те, що сталося після смерті одного з членів її родини. Вона розповідає: «Моя родичка завжди готувала для небіжчика їжу та обережно ставила тарілку в його спальні. Коли її не було поблизу, я пробиралася до спальні та з’їдала те, що було в тарілці. Коли родичка поверталася, то дуже раділа! Вона думала, що небіжчик прийняв приношення. Так все тривало якийсь час, поки я не захворіла. Я втратила апетит і не могла зовсім нічого їсти. Як це мене налякало! Багато моїх рідних вирішили, що хворобу наслав померлий родич. Вони думали, що небіжчика розгнівив хтось з членів родини».
В тому ж самому місті, якщо в родині є близнюки й один з них помирає, нікому не дозволяється згадувати про небіжчика вдома. Якщо хтось запитає, де померлий близнюк, родичі зазвичай відповідають: «Він, або вона, пішов купувати сіль». Вони твердо вірять, що, коли сказати правду, другий близнюк також піде з життя.
Тепер уявіть таку сцену: помер чоловік, в якого було три дружини. Наступного дня після похорону для дружин робиться особливий білий одяг. Воднораз біля дому будується з дерева та очерету особлива хатинка, де ці жінки будуть митися і перевдягатися у біле вбрання. Ніхто не може ввійти туди, за винятком жінки, яку призначили допомагати їм. Коли жінки вийдуть з цієї купальні, їхні обличчя будуть закриті покривалом. Вони також мають носити себе́, мотузяне намисто для «охорони». Таке церемонійне миття виконується протягом 100 днів кожної п’ятниці та понеділка. Під час цього періоду жінки не можуть нічого брати безпосередньо від чоловіка. Коли якийсь чоловік захоче щось їм дати, він повинен покласти цю річ на землю або на стіл. Тоді жінки її візьмуть. Нікому не дозволяється сидіти або спати на ліжку цих жінок. Щоразу, виходячи з дому, кожна з них повинна брати з собою спеціальну паличку. Вони думають, що ця паличка охоронить їх від нападу померлого чоловіка. Коли вищезгадані ритуали не будуть дотримані, жінки боятимуться, що померлий чоловік може розізлитися і завдати їм шкоди.
У тій частині світу такі випадки досить звичайні. Проте схожі звичаї можна спостерігати не тільки в Африці.
Повсюдний страх перед померлими
В одній енциклопедії, «Енкарте́», написано про те, як багато людей ставляться до своїх померлих предків: «Вважається, що покійні родичі... стають могутніми духовними істотами або у деяких випадках набувають статусу богів. [Ця концепція] базується на вірі, ніби предки й далі є активними членами суспільства та, як і до смерті, цікавляться справами своїх живих родичів. Існування культу предків у суспільствах Західної Африки (банту та чишона), в Полінезії й Мікронезії (добу й манус), в деяких індоєвропейських народів (стародавні скандинави та германці) й особливо в Китаї та Японії добре підтверджене документами. Взагалі, предкам приписують велику владу, завдяки якій вони начебто мають здатність впливати на хід подій та добробут своїх живих родичів. Одною з їхніх найбільших турбот є захист сім’ї. Їх вважають посередниками між найвищим богом, чи богами, та людьми, й вони можуть спілкуватися з живими через сни та через речі. До них ставляться зі страхом, а разом з тим і пошаною. Якщо зневажити предків, вони можуть накликати хвороби та інші нещастя. Живі можуть спілкуватися зі своїми предками, умилостивляючи їх, звертаючись до них з благаннями, молитвами й приносячи жертви».
Через страх перед померлими сім’я може навіть зубожіти. Часто ті, хто твердо вірить, що померлих треба боятися, вимагають для них вишуканих церемоній з наїдками й напоями.
Але чи справді потрібно боятися померлих родичів або предків та благоговіти перед ними? Що про це каже Боже Слово, Біблія?
Чи мертві можуть завдати шкоди?
Можливо, вам буде цікаво дізнатися, що Біблія визнає існування таких вірувань. У книзі Повторення Закону згадуються звичаї, пов’язані зі страхом перед померлими. Там говориться: «Нехай не знайдеться між тобою такий... хто чорнокнижник, і хто викликає духа померлого та духа віщого, і хто питає померлих. Бо гидота для Господа кожен, хто чинить таке» (Повторення Закону 18:10—12).
Зверніть увагу, що Бог Єгова засудив такі звичаї. Чому? Тому що вони ґрунтуються на брехні. Найбільшою брехнею є твердження, що душа продовжує жити. В журналі «Пряма дорога» (англ.), наприклад, про те, що стається з мертвими, говориться так: «Смерть є не що інше, як відхід душі... Могила ховає тільки тіло, але не душу».
Біблія не погоджується з цим. Прочитайте, будь ласка, Єзекіїля 18:4: «Тож усі душі Мої: як душа батькова, так і душа синова — Мої вони! Душа, що грішить,— вона помре». В Божому Слові також ясно описаний стан, в якому перебувають мертві, в Екклезіяста 9:5 (Куліш): «Живі знають, що помруть, а мертві нїчогісїнько не тямлять». Це пояснює, чому їжа, приготована для померлих, лишається недоторканою, якщо її не з’їдає хтось з живих.
Проте Біблія не залишає нас без надії для тих, хто пішов до могили. Вони можуть повернутися до життя! Біблія говорить про «воскресення» (Івана 5:28, 29; 11:25; Дії 24:15). Воно станеться у призначений Богом час. Але доти, доки не прийде час Богові «розбудити» померлих, вони ‘спатимуть’ у гробах, нічого не відчуваючи (Івана 11:11—14; Псалом 13:4).
Люди здебільшого бояться невідомого. Точне знання може звільнити людину від безпідставних забобонів. Біблія говорить правду про стан тих, хто помер. Просто кажучи, вам не потрібно боятися померлих! (Івана 8:32).