Спроби покінчити зі злочинністю

«МОЛОДЬ заявляє, що нудьга є основною причиною підліткової злочинності»,— повідомив заголовок однієї провідної британської газети. «Родинний розлад винний у зростанні злочинності»,— стверджує інша газета, а третя заявляє: «Шкідливі звички «сприяють тисячам злочинів». За приблизними підрахунками журналу «Філіппінська панорама», 75 відсотків усіх насильницьких злочинів у Манілі були вчинені наркоманами.

Злочинну поведінку можуть провокувати й інші фактори. «Бідність, протиставлена великому багатству,» — це один з чинників, на який послався генеральний інспектор нігерійської поліції. Називаються також вплив оточення й малі шанси знайти роботу, відсутність твердих правових заходів запобігання злочинності й загальний занепад родинних цінностей, неповага до влади й закону та пропаганда насилля у фільмах і по відео.

Ще одним фактором є те, що багато людей уже більше не вважає, ніби злочин не виплачується. Один соціолог з Болонського університету в Італії помітив, що протягом багатьох років «число зареєстрованих крадіжок і число покараних за них розходяться у діаметрально протилежних напрямках». Він зазначив, що «кількість засуджених у співвідношенні до загальної кількості зареєстрованих крадіжок різко знизилася від 50 відсотків до 0,7».

Невеселе, але правдиве твердження читаємо у «Новій британській енциклопедії» (англ.): «Зростання злочинності, схоже, є рисою сучасного індустріалізованого суспільства, причому немає ніяких ознак того, що певні зрушення в праві й пенології мають суттєвий вплив на теперішній стан справ. (...) В умовах сучасного урбанізованого суспільства, в якому панівними цінностями є економічне процвітання й особистий успіх, немає жодних підстав сподіватися, що зріст злочинності припиниться».

Чи цей погляд надто негативний?

Чи й справді все настільки погано? Чи ж не реєструється в деяких регіонах зниження злочинності? Так, але статистика може бути оманливою. Наприклад, на Філіппінах повідомлялося про 20-процентне зниження злочинності після того, як було введено заборону на володіння вогнепальною зброєю. Але журнал «Ейзіяуїк» пише, що, за словами однієї урядової особи, викрадачі автомобілів та грабіжники банків перестали красти машини й грабувати банки і «перейшли на кіднепінг». Скорочення випадків пограбування банків і викрадення машин знайшло відображення у зменшенні загальної кількості злочинів, але це зниження не має великої ваги з огляду на чотирикратне почастішання випадків кіднепінгу!

Про ситуацію в Угорщині журнал «ГВҐ» написав: «Порівняно з першою половиною 1993 року кількість злочинів знизилася на 6,2 відсотка. Та при цьому поліція забуває згадати одне: цей спад... зумовлений головним чином адміністративними змінами». Встановлені раніше грошові розміри заподіяної матеріальної шкоди, на підставі яких реєструвалися випадки крадіжки, шахрайства чи вандалізму, були збільшені на 250 відсотків. Тож майнові злочини, при яких заподіяно шкоду на нижчу від встановленого рівня суму, вже більше не реєструються. А оскільки майнові злочини становлять три четверті від усієї кількості злочинів, які вчиняються в цій країні, то про реальний спад злочинності говорити не доводиться.

Досягнути високої точності у кримінальній статистиці нелегко. Одна з причин полягає в тому, що багато злочинів, можливо до 90 відсотків в окремих категоріях, залишаються незареєстрованими. Але сперечатися про те, знизилася злочинність чи зросла, немає сенсу. Люди прагнуть повної ліквідації злочинності, а не її зниження.

Уряди роблять спроби

Дослідження, проведене Організацією Об’єднаних Націй 1990 року, показало, що на боротьбу зі злочинністю високорозвинуті країни затрачають у середньому 2—3 проценти свого річного бюджету, тимчасом як країни, що розвиваються, витрачають на неї ще більше — в середньому від 9 до 14 відсотків. У деяких регіонах першочергове значення має чисельне збільшення рядів поліції і поліпшення її оснащеності. Але результати бувають суперечливі. Дехто з громадян Угорщини скаржиться: «Полісменів завжди бракує, коли йдеться про знешкодження злочинців, але завжди достатньо, щоб ловити порушників правил вуличного руху».

Уряди багатьох країн останнім часом відчули потребу в прийнятті суворішого кримінального законодавства. Наприклад, оскільки «в Латинській Америці частішають випадки кіднепінгу», то, за словами журналу «Тайм», тамтешні уряди зреагували на це прийняттям законів, котрі є «суворими й водночас безрезультатними... Видання законів — це одне, а їхнє застосування — зовсім інше»,— визнає журнал.

Підраховано, що 1992 року у Великобританії існувало більше 100 000 місцевих програм сусідського нагляду, які охопили щонайменше чотири мільйони будинків. Подібні програми у 80-ті роки були запроваджені в Австралії. Їхня мета, каже Австралійський інститут кримінології, полягає в тому, щоб знизити злочинність, «підносячи усвідомлення громадянами важливості громадської безпеки, поліпшуючи їх ставлення та поведінку при доповіданні про злочини і підозрілі події по сусідству й знижуючи вразливість до злочинів за допомогою проставлення ідентифікаційних міток на предметах особистої власності й встановлення ефективних захисних приладів».

У деяких місцях застосовують кабельне телебачення для сполучення торговельних закладів з поліційною дільницею. Відеокамери використовуються поліцією, банками й крамницями як засіб відстрашування злочинців або знаряддя ідентифікації правопорушників.

У Нігерії поліція має на дорогах контрольно-пропускні пункти для затримання грабіжників та викрадачів машин. Щоб подолати шахрайство, уряд створив спеціальну групу боротьби з незаконними торговими операціями. Комітети зв’язку поліції з населенням, що складаються з представників громади, інформують поліцію про злочинні дії і сумнівних людей.

Відвідувачі Філіппін помічають, що загалом ніхто не залишає свого дому без нагляду й багато хто тримає сторожових псів. Бізнесмени наймають приватних охоронців для захисту свого бізнесу. Великим попитом користуються пристрої захисту машин від крадіїв. Люди, котрі можуть собі таке дозволити, переселяються у квартали чи багатоквартирні будинки, що посилено охороняються.

Лондонська газета «Індепендент» прокоментувала це так: «Оскільки довіра до сил правоохоронних органів слабне, громадяни в дедалі ширших масштабах самі організовують собі захист». Чимраз більше людей озброюється. У Сполучених Штатах, наприклад, підраховано, що кожна друга родина володіє принаймні однією одиницею вогнепальної зброї.

Уряди постійно розробляють нові методи боротьби зі злочинністю. Але В. Всеволодов з Української академії внутрішніх справ зауважив, що, за даними ООН, багато талановитих людей винаходять «унікальні способи злочинної діяльності» й «підготовка кадрів для правоохоронних органів» не встигає за цим процесом. Кмітливі злочинці повертають великі суми грошей в обіг шляхом інвестування в економіку, сферу послуг і так зливаються із суспільством, «а їх великі гроші забезпечують їм у ньому високий статус».

Втрата довір’я

Чимраз більше людей у ряді країн навіть починають вірити, що у цій справі не обходиться без причетності самого уряду. «Ейзіяуїк» цитує слова голови однієї антикримінальної групи: «Майже 90 % усіх підозрілих, яких ми заарештовуємо, складають або поліцейські, або військові». Так воно чи ні, але подібні заяви спонукали одного правознавця висловитися: «Якщо ті, хто заприсягся захищати закон, самі порушують його, значить наше суспільство в біді».

Скандали, пов’язані з корупцією у вищих ешелонах влади, сколихнули уряди в різних частинах світу, ще більше підриваючи довіру громадян. Крім того, що люди втрачають віру в здатність урядів приборкати злочинність, вони тепер піддають сумніву ще й їхнє бажання зробити це. Один працівник освіти запитує: «Як же ці органи влади можуть боротися зі злочинністю, коли вони самі по шию в багні?»

Одні уряди замінюються іншими, та злочинність залишається. Проте скоро настане час, коли злочинності вже більше не буде!

[Ілюстрації на сторінці 7]

Заходи боротьби зі злочинністю: камера кабельного телебачення й монітор, сталева сітка й охоронець з дресированим псом.

[Ілюстрація на сторінці 8]

Злочинність ув’язнює людей в їхніх же квартирах.