Спостерігаємо світ

Споживання тютюну

Хоч і споживання тютюну істотно зменшилось у деяких країнах, все ж у більшості держав його споживання за минулі два десятиріччя зросло. Приміром, Китай і далі залишається найбільшим споживачем тютюну у світі: споживання тютюну там зросло на 297 відсотків. Сполучені Штати Америки й Індія стоять на другому й третьому місцях, там відбувся зріст споживання тютюну на 27 і 50 відсотків відповідно. До країн з великим зростом належать: Руанда — 388 відсотків, Греція — 331 відсоток, Північна Корея — 325 відсотків, Танзанія — 227 відсотків, Гонконг — 214 відсотків, Індонезія — 193 відсотки, Сінгапур — 186 відсотків і Туреччина — 185 відсотків. Ці дані із журналу «Ейзіяуїк» показують різницю у відсотках між 1970 і 1993 роками. Із 138 поданих держав лише 26 показують спад споживання тютюну.

Молодь і вогнепальна зброя

Як повідомляє Фонд захисту дітей, більше, ніж серед будь-якої іншої вікової групи, пришвидшується зріст кількості жертв вогнепальної зброї серед американської молоді віком від 10 до 19 років. Вогнепальна зброя є другим головним чинником смерті. Першим є автокатастрофи. У 1993 році кожні 92 хвилини гинув американський юнак чи дівчина віком до 20 років, це зріст на 7 відсотків порівняно з попереднім роком. У решти вікових груп зріст відбувся на 4,8 відсотка. Фонд захисту дітей звинувачує уряд у тому, що той не вдається до жодних заходів, аби вогнепальна зброя не потрапляла до дітей та в школи. Дані Міністерства юстиції США, здається, узгоджуються з вищенаведеними: кількість убивств неповнолітніми за минуле десятиріччя потроїлася, і 1994 року таких жертв було більше ніж 26 000. Кількість тих, хто береться за вогнепальну зброю з наміром вбивства, зросла в чотири рази за цей самий період, тимчасом як кількість тих, хто вдається до іншої зброї, залишається стабільною. Ці цифри наголошують на шкоді, заподіяній доступністю до вогнепальної зброї.

Зразки самогубства

«Близько 30 000 американців щороку накладають на себе руки,— зазначається в журналі «Саєнтифик америкен»,— причім чоловіки забирають у себе життя в чотири рази частіше, ніж жінки». Кількість самогубств більша серед людей старшого віку, що віддзеркалює стреси через погане здоров’я та дедалі менші перспективи в житті. Самогубства серед 75-річних трапляються в чотири рази частіше, ніж серед підлітків. Якими чинниками визначається те, чи людина покінчить життя самогубством? На першому місці стоїть брак родинної і суспільної підтримки та менша причетність до релігії. Якщо порівняти США з іншими країнами, то там кількість самогубств стоїть на середньому рівні, а це близько 11 самогубств на кожних 100 000 чоловік.

Уроки брутальності

◼ «Провівши цілорічне вивчення телевізійних програм, дослідники чотирьох університетів дійшли висновку, що у звичайному й кабельному телебаченні відчувається вплив «психологічно шкідливого» насилля»,— каже газета «Вашингтон пост». Дослідження виявили не лише те, що більшість програм показують насилля, але й що спосіб, яким воно зображається, теж може мати згубний вплив на глядачів. Усе це «вчить брутально поводитися, бути нечутливим до згубних наслідків насилля та більше боятися нападів інших». Одна з причин полягає в тому, що на телеекрані у 73 відсотках випадків насилля негідники залишаються непокараними, створюючи враження, що «насилля успішне». А ще більшість картин не показують таких наслідків, як шкода, заподіяна жертвам, біль та емоційні й фінансові збитки. Це дослідження показує, що часте застосування вогнепальної зброї у брутальних телекартинах можуть «викликати агресивні думки й поведінку».

◼ Ті, хто до 30-річного віку дивиться по телебаченню багато брутальних сцен, «будуть більш схильні до насилля, частіше будуть арештовані за водіння машини в нетверезому стані, під впливом алкоголю поводитимуться агресивніше й брутальніше ставитимуться до своїх подружніх партнерів [і] теж матимуть агресивніших дітей»,— твердить Лен Ірон, професор психології і дослідник інституту соціального дослідження Мічиганського університету. Подібний ефект дають і відеоігри. Як повідомляється у газеті «Торонто стар», Ірон сказав, що небезпека, пов’язана з відеоіграми, полягає в тому, що гравці беруть у них активну участь. Вони «переходять рівні чи натискують кнопку й фактично самі стають учасниками цього жахливого, брутального вчинку — убивства». Професор Ірон уважає, що батьки повинні більше стежити за своїми дітьми. А втім, він зі сумом визнає, що «багато батьків просто не звертають на це уваги».

Французького кліру стає дедалі менше

Брак католицьких представників духівництва у Франції стає чимраз відчутнішим. Паризька газета «Монд» повідомляє, що 1995 року по цілій Франції було висвячено лише 96 священиків, а 1994 року було висвячено 121. У 1995 році єзуїти мали лише 7 початківців, а домініканці — 25. Подібна ситуація і з католицькими черницями. «Монд» пише, що «з 1970-х років кількість черниць безупинно зменшувалась: від 92 326 осіб 1977 року до 51 164 минулого року». З огляду на похилий вік більшості кліру й на неспроможність церкви привабити нових членів передбачається, що до 2005 року у Франції буде лише 9000 парафіяльних священиків. «Монд» цитує, що такий занепад відбувається через «втрату соціального статусу духівництва, острах довгострокового присвячення, непривабливий образ духівництва й втрату довір’я до церковних керівників».

Найточніший годинник у світі

Аби визначати визнаний міжнародний стандарт часу, в Англії використовується у тисячу разів точніший годинник, ніж атомний, котрий розробили вчені з Перта (Західна Австралія). Цей винахід, відомий за назвою сапфіровий годинник, коштує 200 000 доларів США; вже виготовлено декілька таких годинників. Він може вимірювати одну квадрильйонну частку секунди, що є однією мільйонною від мільярдної частки секунди! Навіщо він потрібен? Згідно з загальною теорією відносності Ейнштейна, час проходить тим швидше, чим вище людина над землею. «Ми поставили собі за мету виміряти різницю швидкості на відстані одного метра, іншими словами, між ступнями й головою»,— каже фізик Дейвід Блеєр, що працював над розробкою цього годинника. Однак він працює стабільно лише впродовж п’яти хвилин за раз.

Звичайний сандвіч

У 1762 році британський лорд Сандвіч, запеклий азартний гравець, перебував цілу добу біля грального столу. Аби вгамувати свій голод, він замовив дві скибочки хліба зі шматочком м’яса між ними. Цю нову перекуску одразу назвали його іменем, сандвіч. Нині на сандвічі британці витрачають щодня 7,9 мільйона доларів США, їх споживання за минулі п’ять років зросло на 75 відсотків. «Більше ніж третину усіх закусок становлять сандвічі»,— повідомляє лондонська газета «Таймс», і ними торгують 8000 сандвічних барів. Щороку британці споживають 1,3 мільярда готових сандвічів. А втім, часто ці сандвічі зовсім не нагадують прості харчові пакунки для родин, що виїжджають на пікнік у сільську місцевість чи на узбережжя моря. Деякі закусочні пропонують екзотичні варіанти сандвічів, у тому числі з м’яса кенгуру чи алігатора, або ж шоколадний хліб із полуницею та вершками.

Торгівля дитячим сексом в Азії

Як каже газета «Нью-Йорк таймс, урядові особи й працівники сфери соціальних проблем підрахували, що в Азії мільйон хлопців і дівчат віком до 17 років втягнено у проституцію». Хоч і точна цифра не відома, але у домах розпусти таких країн, як Камбоджа, Китай, Індія, Філіппіни, Тайвань і Таїланд, можна побачити навіть статево недозрілих дітей. Чому існує попит на таких дітей? Одна з причин — страх заразитися СНІДом. «По цілій Азії чоловіки віддають перевагу дедалі молодшим дітям, зокрема тому, що їм грозить менша ймовірність підхопити ВІЛ, вірус, що спричиняє СНІД»,— каже вищезгадана газета. І все ж таки вірус СНІДу швидко поширюється серед проституток тих країн частково через продаж їх закордон і частково через клієнтів, що мандрують з місця на місце як секс-туристи. Хоч і деякі з цих дітей викрадені, є серед них і такі, що їх продали батьки для матеріальної наживи.

Суперництво чи єдність

«Серед церков святкування 2000-ї річниці народження Христа стало делікатним питанням»,— повідомляється у «Бюлетені І-Ен-Ай». Генеральний секретар Всесвітньої ради церков Конрад Райзер закликає церкви дивитися на цю подію «як на добру нагоду для єдності й співпраці, а не для змагання за помітніше місце». Він сказав, однак, що церкви схильні використати цей рік як «оказію для проповідування Євангелія... щоб подолати свою другорядність серед широкого загалу». Хоч і Райзер похвалив папу за заклик зробити 2000 рік «нагодою для зміцнення християнської єдності», він таки додав: «Якою мірою ці мрії сповняться 2000 року, нам залишається побачити, але минулий хід подій уселяє скептицизм».