Погляд Біблії
Чи християни повинні бути пацифістами?
«Церкви повинні стати пацифістськими, якими вони були за часу перших сторіч існування християнства» (Губерт Батлер, ірландський письменник).
ВІДВІДАВШИ Югославію по другій світовій війні, Губерт Батлер сміливо написав вищецитовані слова у статті 1947 року, але її було опубліковано лише минулого року! Його шокувало те, що «християнська церква під час війни дивилась крізь пальці на невимовні злочини й занадто далеко відійшла від вчення Христа».
Батлер не боявся говорити на користь непопулярних рухів чи груп. Коли він це робив, то не отримував підтримки інших. Він безстрашно висловлювався, порівнюючи політику церкви з відважною позицією Свідків Єгови, про котрих газета «Айріш таймс» писала, що це, «безперечно, найневинніша й абсолютно аполітична релігійна конфесія з усіх». У статті «Повідомлення про Югославію» Батлер написав, що Свідки, які «відкинули усяку софістику, за допомогою котрої релігійні провідники та політики оправдовували війну», були звинувачені югославською владаю у небажанні брати участь у воєнних діях.
А втім, чи є біблійні підстави, шоб називати Свідків Єгови пацифістами? Щоб з’ясувати це, нам слід зрозуміти значення слова «пацифіст». Батлер вжив цей термін, щоб похвалити Свідків за їхню мужність, що вони відмовлялись брати зброю до рук, ризикуючи власним життям. Але, на жаль, той, хто втягується у лихоманку війни, вбачає у пацифісті лише «боягуза чи зрадника, що прагне уникнути відповідальності перед своїм народом». Чи такий погляд правильний?
Протидія війні та насиллю
«Дев’ятий новий університетський словник Вебстера» (англ.) говорить, що пацифістом є той, хто «непохитно й активно виступає проти конфліктів й особливо війни». Згідно з цим словником, «пацифізм» — це «протидія війні та насиллю як методам улагодження суперечок; а саме: відмова брати зброю через моральні та релігійні переконання». Як це визначення стосувалося віруючих ранньохристиянського збору?
Вони й справді ‘відмовлялися брати зброю через моральні та релігійні переконання і уникали будь-яких ‘конфліктів і війн’. Чому? Бо знали слова Ісуса, що його послідовники були «не зо світу» і що «всі хто візьме меча,— від меча і загинуть» (Івана 15:19; Матвія 26:52). У книжці «Рання церква й світ» (англ.) один історик говорить, що «принаймні до панування Марка Аврелія [161—180 роки н. е.] ані один християнин не став воїном після свого хрещення». Інший історик у праці «Нью ворлд фаундейшнс ін олд» (англ.) каже: «Перші християни вважали, що воювати неправильно, і не йшли до війська, навіть коли імперія потребувала воїнів».
Християни були вповноважені проповідувати добру новину (Матвія 24:14; 28:19, 20). Вони розуміли, що Бог не вповноважував їх вести війну проти його ворогів і діяти, так би мовити, у ролі Божих виконавців вироку (Матвія 5:9; Римлян 12:17—21). Лише коли так звані християни «далеко відійшли від вчення Христа»,— як це казав Батлер,— вони почали вплутуватися у воєнні дії держав. Відтоді духовенство благословляє війська та молиться за перемогу, причому часто це стосується обох сторін конфлікту. (Порівняйте Івана 17:16; 18:36). Приміром, у минулі століття протестанти та католики вели багато кривавих війн, що призводило до «жахів, які [сходили] на Західну Європу, коли обидві сторони проголошували себе знаряддям Божого гніву»,— пише Кеннет Кларк у своїй книжці «Цивілізація» (англ.). «Енциклопедія біблійної, теологічної та церковної літератури» (англ.) Мак-Клінтока й Стронґа говорить, що аргументи, аби оправдати війни такого типу, «здається, з’явилися через бажання викликати довір’я у цивільних влад, вони недвозначно перечать давній християнській доктрині та й цілому духові Євангелія» (Якова 4:4).
Чи християни цілковито протидіють війні?
А втім, чи ‘давня християнська доктрина та й цілий дух Євангелія’ і справді пацифістські? Чи, за вищеподаним означенням, ранніх християн по-справжньому можна назвати пацифістами? Аж ніяк! Чому? Насамперед вони визнавали Боже право вести війну (Вихід 14:13, 14; 15:1—4; Ісуса Навина 10:14; Ісаї 30:30—32). Опріч того, вони ніколи не заперечували права Бога уповноважувати Ізраїль воювати за Нього, коли цей народ слугував єдиним Божим знаряддям на землі (Псалом 144:1; Дії 7:45; Євреїв 11:32—34).
Бог не лише має право, але й обов’язок усунути злих людей із землі, і цей обов’язок ґрунтується на справедливості. Багато злочинців ніколи не відгукнуться на Боже терпеливе благання, щоб вони виправили свої стежки (Ісаї 45:22; Матвія 7:13, 14). Бог не може вічно допускати зло (Ісаї 61:2; Дії 17:30). Тому християни розуміють, що зрештою Бог силою усуне злих людей із землі (2 Петра 3:9, 10). За біблійним передреченням, це станеться тоді, «коли з’явиться з неба Господь Ісус з Анголами сили Своєї,— «в огні полум’яному, що даватиме помсту на тих, хто Бога не знає, і не слухає» Євангелії Господа нашого Ісуса» (2 Солунян 1:6—9).
Остання книга Біблії описує цей конфлікт як «війну того великого дня Вседержителя Бога», або Армагеддон (Об’явлення 16:14, 16). Ісус Христос візьме провід у цій війні і ‘справедливо воюватиме’ (Об’явлення 19:11, 14, 15). Ісуса Христа доречно названо «Князем миру» (Ісаї 9:5). Але він не є пацифіст. Він уже вів війну на небі, щоб очистити його від усіх Божих бунтарських ворогів (Об’явлення 12:7—9). Згодом він вестиме іншу війну, щоб «знищити тих, хто нищить землю». Однак його послідовники на землі не братимуть участі у тому божественному суді (Об’явлення 11:17, 18).
Правдиві християни люблять мир. Вони залишаються цілком нейтральні у воєнних, політичних та етнічних конфліктах. Але, якщо говорити прямо, вони не є пацифісти. Чому? Тому що вони бажають Божої війни, що зрештою здійснить його волю на землі,— війни, котра вирішить велике спірне питання про всесвітній суверенітет і очистить землю від усіх ворогів миру раз і назавжди (Єремії 25:31—33; Даниїла 2:44; Матвія 6:9, 10).
[Відомості про ілюстрацію, сторінка 22]
Christ Mocked/The Doré Bible Illustrations/Dover Publications, Inc.