Чому стільки ненависті?

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В НІМЕЧЧИНІ

«ЧОМУ?» Це коротке запитання, проте воно вимагає відповіді. Воно вимагало відповіді, коли було написане на картці, прикріпленій до букета квітів. Цей букет лежав у березні 1996 року на подвір’ї школи в шотландському місті Данблейні поміж купами квітів та плюшевих ведмедиків. За декілька днів до того якийсь божевільний увірвався до школи та застрілив 16 дітей і їхню вчительку. Він поранив ще кількох людей і застрілився сам. Цього чоловіка явно переповнювала ненависть до себе, до інших і взагалі до суспільства. Пригнічені горем батьки та друзі, так само як і мільйони людей по цілому світі, запитують: «Чому? Чому невинні діти вмирають такою смертю?»

Світ сповнений сліпої, непоясненної ненависті — цей факт, либонь, не оминув вашої уваги. Можливо, ви самі вже з якоїсь причини були жертвою ненависті. Ймовірно, ви також не один раз запитували «Чому?»

Позитивна і негативна ненависть

«Ненависть» визначається як «почуття великої неприхильності, ворожості». Звичайно, що добре мати «почуття великої неприхильності, або ворожості» до тих речей, котрі можуть бути згубними чи шкодити особистим стосункам. Коли б усі мали таку ненависть, то у нашому світі жилось би набагато краще. Проте, на жаль, недосконалі люди схильні ненавидіти не те, що треба, і з неправильних причин.

Руйнівна ненависть ґрунтується на упередженні, незнанні або дезінформації, і, за одним визначенням, здебільшого виникає через «страх, гнів чи почуття образи». Оскільки така ненависть має неправильну основу, вона спричиняє нещастя і раз у раз піднімає запитання «Чому?».

Кожен з нас знає людей, з якими важко налагодити стосунки, та чиї риси характеру або звички нас деколи дратують. Але роздратування — то одне, інша річ — коли з’являється бажання нанести людині фізичну шкоду. Тому нам, можливо, важко уявити, як хтось може плекати почуття ненависті до цілих груп людей, до того ж часто навіть до незнайомих. Ці люди можуть не погоджуватися з нашими політичними поглядами, сповідувати іншу релігію або бути іншої національності — але хіба ж це причина для ненависті?

І все ж таки ненависть існує! В Африці ненависть між племенами хуту і тутсі призвела до різанини 1994 року. Один репортер пізніше запитував: «Як сталося, що у такій маленькій країні накопичилося стільки ненависті?» На Близькому Сході ненависть викликала терористичні напади арабів та ізраїльських зелотів. У Європі ненависть поділила на частини колишню Югославію. Та, згідно з одним газетним повідомленням, в одних лише Сполучених Штатах Америки «приблизно 250 сповнених ненависті груп» поширюють расистські ідеї. Звідки стільки ненависті? Чому?

Ненависть вкорінена так глибоко, що вона залишається навіть після того, як залагоджуються породжені нею конфлікти. Чим іншим можна пояснити той факт, що підтримувати мир у пошматованих війною та заляканих терористами країнах так важко? Як ще пояснити те, що сталося після укладення мирного договору наприкінці 1995 року в Парижі? У цьому договорі стояла умова — місто Сараєво повинно знову об’єднатися у складі Федерації Боснії, Герцеговини й Хорватії. Більшість сербів, що жили у Сараєві, почали втікати з міста та приміських районів, боячись розправи. Люди грабували й палили доми, які вони залишали. Газета «Тайм», повідомляючи про це, робить висновок: «Відбулося возз’єднання Сараєва, але не його мешканців».

Мир між людьми, котрі ненавидять одні одних, є у ліпшому випадку лише фальшивим миром, і ціна йому така ж, як фальшивим грошам. Оскільки цей мир не має справжньої основи, він може розвалитися від найменшого доторку. У цьому світі так багато ненависті й так мало любові. Чому?

[Вставка на сторінці 4]

Руйнівна ненависть ґрунтується на упередженні, незнанні або дезінформації.