«Чудова гармонійна симфонія»
ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В ПІВДЕННО-АФРИКАНСЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ
ЛЮДСЬКА мова — це чудо. Близько 100 м’язів грудної клітки, горла, щелеп, язика та губ працюють разом, утворюючи велику кількість різних звуків. М’яз — це пучок волокон, і в кожному м’язі їх може бути від кількох сотень до кількох тисяч. М’язи мовного апарату іннервуються більшою кількістю нейронів, ніж м’язи ніг спортсмена-легкоатлета. Достатньо лише одного нейрона, щоб іннервувати 2000 волокон литкового м’яза. Натомість, якщо взяти нейрони, які іннервують м’язи голосового апарату, що міститься в гортані, то один такий нейрон з’єднаний тільки з двома або трьома волокнами.
Кожне слово або коротенька фраза, що вимовляється, має свій зразок м’язових скорочень. Уся інформація, необхідна для того, щоб сказати фразу: «Як справи?», зберігається у мовному центрі нашого мозку. Чи це означає, що наш мозок для вимови кожного слова або фрази має якусь унікальну незмінну поступову програму м’язових скорочень? Ні. Можливості мови набагато більші. Наприклад, уявіть, що у вас в роті з’явилася рана, яка утруднює вимову слів у притаманний лише вам спосіб. Без свідомої думки мозок корегує скорочення м’язів мовного апарату так, щоб ви могли вимовляти слова якомога ближче до вашої звичайної манери говорити. Це вказує на інший дивовижний факт.
Таке просте вітання, як «Привіт!», може передати безліч значень. Тон голосу може показати, чи людина щаслива, збуджена, знуджена, заклопотана, роздратована, сумна або перелякана, а також виявити різний ступінь цих емоційних станів. Авжеж, значення одного виразу може змінюватися залежно від ступеня й часу скорочення різних м’язів.
«У стані спокою,— пояснює д-р Вільям Г. Перкінс у своїй книжці «Як вилікувати заїкання» (англ.),— ми вимовляємо близько 14 звуків за секунду. Це вдвічі швидше, ніж можливо контролювати свій язик, губи, щелепу або інші частини мовного апарату, якщо рухатимемо ними окремо. Однак під час мови м’язи цих частин тіла працюють як пальці вправної друкарки або майстерного піаніста. Виняткова узгодженість їхніх рухів нагадує чудову гармонійну симфонію».
Деякі птахи можуть до певної міри імітувати людську мову. Але жодна тварина не має такого мозку, що, як у людини, запрограмований відтворювати мову. Тож не дивно, що вченим не вдалося навчити мавп вимовляти чіткі звуки мови. За словами нейробіолога Рональда Нетселла, вміння говорити можна порівняти з вмінням «незвичайної людини, яка грає на піаніно лише на слух». Як сказав лексикограф Людвіґ Кюлер: «Людська мова — це таємниця, божественний дар і диво».