Чітка дикція

ЩОБ мовлення було дієвим, воно мусить бути чітким і виразним. Слова, які ти прагнеш донести до слухача, можуть бути цікавими, а навіть важливими, але якщо їх важко зрозуміти, вони не зроблять бажаного впливу.

Якщо люди не зовсім розуміють сказане, воно не породжує в них бажаного відгуку. Дарма, що в когось сильний, гучний голос: коли він говорить невиразно і нерозбірливо, це не спонукає слухачів до дії. Для них його слова звучатимуть, як чужа, незрозуміла мова (Єрем. 5:15). Біблія нагадує нам: «Коли сурма звук невиразний дає,— хто до бою готуватись буде? Так і ви, коли мовою не подасте зрозумілого слова,— як пізнати, що кажете? Ви говоритимете на вітер!» (1 Кор. 14:8, 9).

Звідки береться невиразність у мовленні? Одна з причин — недостатнє розмикання ротової порожнини. Напружені щелепні м’язи і мала рухливість губ можуть спричинитися до глухого, невиразного мовлення.

Утруднює розуміння сказаного і говоріння скоромовкою. Це схоже на програвання звукозапису з більшою, ніж потрібно, швидкістю. Слова нібито звучать, та все ж не приносять бажаного ефекту.

Іноді невиразна артикуляція пов’язана з фізичними вадами органів мовлення. Однак навіть особи з такими дефектами можуть значно поліпшити свою вимову, якщо будуть намагатися застосовувати рекомендації з цього уроку.

А втім, невиразне й через це важкозрозуміле мовлення здебільшого бере свій початок у недбалій вимові. Склеювання окремих слів — один з виявів такої вимови. Людина може пропускати склади й важливі літери або ж ковтати закінчення. Коли мовець склеює слова, слухачі вловлюють лише окремі думки та фрази, а про зміст решти вимушені здогадуватись самотужки. Отже, як бачимо, нечітка вимова заважає ефективно навчати інших.

Як досягти чіткості й виразності. Щоб говорити виразно, передусім конче потрібно розуміти будову слів. У більшості мов слова утворені зі складів. Склад — це одна літера або сполучення декількох літер, що вимовляється як одне ціле. Зазвичай вимовляється кожен склад, хоча й з різним ступенем наголошення. Якщо хочеш поліпшити чіткозвучність свого мовлення, сповільни його темп і старайся виразно вимовляти кожен склад. Спочатку це може звучати підкреслено виразно, але завдяки постійним вправам плинність мовлення поступово відновиться. Заради милозвучності ти, мабуть, все одно склеюватимеш окремі слова, але якщо це хоч трохи затемнює їхній зміст, такого склеювання потрібно уникати.

Слово остороги: твої вправи з розвитку дикції можуть включати говоріння або читання з підкреслено виразною артикуляцією. Не дозволяй, однак, щоб таке мовлення увійшло тобі у звичку. Воно звучатиме штучно й неприродно.

Якщо ти помітив, що говориш приглушеним голосом, привчайся випростувати голову і підіймати низько опущене підборіддя. Коли зачитуєш щось із Біблії, тримай її на такій висоті, щоб переносячи погляд зі слухачів на неї, тобі майже зовсім не доводилося б опускати очей. Завдяки цьому ти зможеш вимовляти слова легко і безперешкодно.

Крім того, якість мовлення можна поліпшити, якщо навчитись розслаблятися. Відомо, що напруженість лицевих або дихальних м’язів перешкоджає нормальній діяльності мовленнєвого апарата. Це заважає злагодженим діям мозку, голосового та дихального апаратів, тобто процесові творення звуків, який має відбуватися плавно і природно.

Щоб швидко реагувати на команди мозку, щелепні м’язи повинні бути розслабленими. Те саме стосується і губів. Вони мають бути завжди готовими швидко розтягуватися та змикатися, аби надавати остаточних штрихів багатьом звукам, що утворюються в гортані та ротовій порожнині. Але якщо нижня щелепа та губи скуті, рот не відкривається як слід, то й звук вимовляється крізь зуби. Через це мовлення стає шорстким, глухим та невиразним. Однак розслаблення щелепи та губів не дає права бути недбалим у вимові. Це вміння треба зрівноважувати навичками правильного творення звуків, щоб у результаті поставала виразна, чітка дикція.

Щоб оцінити власну ситуацію, часом варто взяти якийсь матеріал і почитати його вголос. Читаючи, уважно спостерігай за тим, як використовуєш свій дивовижний мовленнєвий апарат. Чи відкриваєш ти рота настільки, щоб звуки линули без перешкод? Слід пам’ятати, що язик — не єдиний орган мовлення, хоча й один з найдіяльніших. Крім нього, важливу роль у творенні звуків відіграє шия, нижня щелепа, губи, а також м’язи обличчя й гортані. Чи залишається твоє обличчя нерухомим, коли ти говориш? Якщо так, існує велика ймовірність, що в тебе невиразна дикція.

Якщо маєш можливість, запиши свій голос на магнітофонну плівку; говори при цьому невимушено — так, як робиш це під час розмови у проповідуванні. Запиши кілька хвилин такого мовлення. Прослухай запис: це допоможе тобі викрити труднощі у вимові певних слів. Простеж, в яких місцях ти ковтаєш, замінюєш, опускаєш чи приглушуєш звуки або скорочуєш окремі слова; спробуй визначити причини цих недоладностей. Переважно такі хиби можна усунути, застосовуючи вищеобговорені поради.

Чи страждаєш ти якою-небудь вадою мовлення? Привчайся говорити, розкриваючи рота дещо більше, ніж зазвичай; намагайся вимовляти слова та звуки з іще більшою ретельністю. Вдихай достатню кількість повітря, говори повільно. Завдяки цим порадам багато осіб з розладами мовлення змогли поліпшити його виразність. Якщо ти шепелявиш, то, вимовляючи звуки «с» і «з», відсувай кінчик язика од передніх зубів. Хоча цю ваду вимови тобі, напевне, не вдасться подолати цілковито, не впадай у відчай. Адже Єгова, переказуючи ізраїльтянам та єгипетському фараонові важливі звістки, послуговувався Мойсеєм, котрий, мабуть, мав ваду мовлення (Вих. 4:10—12). Якщо ти хочеш, Єгова буде користуватися і тобою, а на додачу поблагословить тебе успіхом у служінні.