Енергія Снігових гір

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В АВСТРАЛІЇ

АВСТРАЛІЙСЬКІ АЛЬПИ, які ще називають дахом Австралії, простягаються у штатах Новий Південний Уельс та Вікторія. До масиву Австралійських Альп належать також Снігові гори, де бере початок річка Снігова. Сувору красу гірських краєвидів та силу вершників-першовідкривачів оспівав письменник А. Б. (Банджо) Патерсон у своїй поемі, за якою згодом було поставлено однойменний кінофільм «Людина із Снігової річки».

Однак сьогодні там, де колись пролягав шлях легендарного вершника, з’явилися шлюзи технічного чуда — Гідроенергетичної системи Снігових гір. У 1967 році Американське інженерне товариство назвало цю складну мережу трубопроводів, тунелів, гребель та електростанцій «одним із семи чудес інженерії сучасного світу». Чи хотіли б ви побачити це гірське «чудо»? Перш за все розгляньмо, чому воно було побудовано й хто його будував.

Спрагла земля

Дивно, але першим поселенцям ніколи не спадала на думку ідея створення гідроелектростанції як вирішення проблеми браку води. Тож потреба у постійному водопостачанні стала причиною виникнення Гідроенергетичної системи. Фермери, які жили в XIX сторіччі в басейні річок Муррей та Дарлінг (а це був найважливіший сільськогосподарський район Австралії), постійно боролися з посухами.

Вони знали, де була вода,— в Сніговій річці. Але Снігова текла по іншій стороні гір, у родючішій місцевості, і потім впадала в Тасманове море. Це виглядало як марнотратство. Якби було можливо високо в горах спрямувати цю холодну чисту воду у витоки мінливих Муррею та Маррамбіджі, то фермери вберегли б врожай від посухи принаймні на мільярд австралійських доларів. Це була зваблива мрія.

У 1908 році мрія трохи наблизилася до реальності, коли федеральний парламент вибрав сусідній район Канберри для будівництва столиці Австралії. Чи змогла б гідроенергетика забезпечити потреби цього майбутнього міста? Знову увагу вчених привернули Снігові гори.

Різноманітні пропозиції, одні з галузі гідроенергетики, інші — іригації, висувалися й відкидалися. Потім 1944 року на розгляд було подано перший гідроенергоіригаційний проект, і він швидко отримав схвалення. У 1949 році федеральний уряд доручив Комітету з питань гідроенергетики в районі Снігових гір розробку й будівництво двоїстої системи.

Проте як молода й загалом аграрна держава без досвіду й вільних робочих рук зможе здійснити будівництво об’єкту, безпрецедентного за своїми розмірами й складністю?

З руїн у Снігові гори

Імміграція розв’язувала ці труднощі. Європа ще не встала на ноги після другої світової війни, вона лежала в руїнах, а люди страждали від безробіття та безпритульності. Тому разом з Організацією Об’єднаних Націй Австралія запросила усіх європейців з необхідними спеціальностями працювати на будівництві Гідроенергетичної системи.

На це запрошення відгукнулися десятки тисяч робітників з 33 країн. Вони залишили руїни Європи й вирушили до Австралії. Саме вони складали дві третіх усіх робітників і змінили назавжди національний склад Австралії. Бред Коліс написав у своїй книжці «Снігова» (англ.): «Країна, заселена... британцями, майже за одну ніч перетворилась у багатонаціональну світову державу». Коліс додає: «[Людей] послали в гори, і там пліч-о-пліч працювали колишні вороги й союзники, гнобителі й жертви». Хоч вони згуртувалися не відразу, але з часом стали працювати як одне ціле.

Життя в горах

На початку будівництва Гідроенергетичної системи гори не надто щиро приймали людей. Круті покручені стежки, вкриті брудом і льодом, сповільнювали подорож і нервували людей. У деяких місцях підйом був настільки крутим, а краєвид суворим, що навіть кенгуру рідко забігали туди! Тож не дивно, що Комітет з питань гідроенергетики в районі Снігових гір, за словами Коліса, «був першою організацією, яка впровадила обов’язкове користування ременями безпеки».

Умови проживання не були ліпшими: люди жили у військових наметах без підлоги! Зрештою високо в горах з’явилися як гриби після дощу понад 100 таборів і наметових містечок. Одне з таких наметових містечок, Кабрамерра, яке нині є звичайним містом, вважається найвищим містом Австралії.

Як ви можете собі уявити, праця й нічний відпочинок у таких суворих і складних умовах вкрай вимотували людей. Зимові хуртовини проймали до самих кісток, літня виснажлива спека сповільнювала кожен рух, а хмари нестерпної комашні обліплювали зіпрілі обличчя й спини. Як же європейці ненавиділи тих комах!

Але більшість з них витримали усі випробовування. Їх загартувала війна, вони були сильні й сповнені рішучості досягти успіху в новому житті. Багато з них навіть полюбили дикий австралійський скреб з його дивними тваринами, зміями і птахами, що на відміну від птахів вдома скрекотали й верещали, а не свистіли й щебетали. З часом замість наметів з’явилися скромні дерев’яні будиночки, і до чоловіків поприїжджали дружини з дітьми.

Але як працювати серед такого розмаїття мов? Уявіть собі чоловіків, котрі працюють з великими машинами, буровими верстатами та вибуховими речовинами, але не можуть нормально спілкуватися! Це могло призвести до катастрофи, тому Комітет заснував безкоштовні курси англійської мови, які проводилися після роботи. Продовження контракту залежало від основних мовних знань робітника, тому не дивно, що курси відвідувало багато людей.

Незважаючи на таку велику кількість перепон, будівництво велося лише 25 років — від 1949 до 1974 року, було закінчено вчасно й не перевищило виділених коштів. Воно обійшлося в 820 мільйонів австралійських доларів, що не так вже й багато за сьогоднішніми мірками, але тоді це була велика сума, особливо для країни з населенням лише вісім мільйонів, яка ще не встала на ноги після війни.

У 1999 році Комітет планує провести святкування 50-річчя початку будівництва. Також планується організувати зустріч усіх працівників будівництва, яких тільки можна знайти. «Ці люди допомогли побудувати чудо інженерії і змінили історію Австралії,— сказав нещодавно один спеціальний уповноважений.— Ми хочемо подякувати їм».

Розміри й потужність Гідроенергетичної системи

Згідно з брошурою «Водна енергія» (англ.), «Гідроенергетична система розташована на площі у 3200 квадратних кілометрів і включає в себе мережу трубопроводу, протяжністю 80 км, 140 км тунелів і 16 великих гребель». Ці греблі з головним водосховищем на озері Юкембен зберігають 7 мільярдів кілолітрів води, що в 13 разів більше, ніж у Сіднейській затоці, в якій міститься близько 0,53 мільярда кілолітрів води. Сім електростанцій щорічно виробляють 6,4 мільярда кіловат-годин електроенергії, що на 17 відсотків забезпечує потреби Південно-східної Австралії, в тому числі такі міста, як Сідней, Мельбурн і Канберра.

Зазвичай турбіни працюють не цілодобово, а лише в години пік, коли теплові електростанції не в стані задовольнити потреби в електроенергії. Гідроелектростанції особливо корисні в години пік, оскільки можуть швидко почати виробляти необхідну електроенергію: за дві — три хвилини, на відміну від теплових електростанцій, яким потрібно для цього кілька годин.

Як Гідроенергетична система функціонує

За словами Комітету, Гідроенергетична система «відрізняється від інших подібних гідроенергетичних систем у світі своєю складністю, багатоцільовим призначенням і великою кількістю водосховищ». Вона має дві складові: об’єкт «Снігова-Муррей» і об’єкт «Снігова-Т’юмет».

На об’єкті «Снігова-Муррей» води з річки Снігова відводяться від греблі «Острів Бенд» через гірський тунель до греблі «Ґігай», до якої також поступає вода з річки Ґігай. Звідти вода стікає ще 820 метрів до електростанцій на Мурреї. У той самий час Ґетезька гідроелектростанція поблизу найвищої гори Австралії Косцюшко перетворює енергію річки Снігової на електричну. Від Ґетеги вода потрапляє в головний тунель системи на острові Бенд. Велика кількість тунелів, у тому числі тунель «Острів Бенд — Озеро Юкембен», робить Гідроенергетичну систему гнучкою й уможливлює двосторонній потік.

На об’єкті «Снігова-Т’юмет» води з озера Юкембен, гребель «Тюме», «Хеппі-Джек» та «Т’юмет-Понд» стікають вниз через шлюзи та проходять через чотири електростанції, а потім впадають у річку Т’юмет, притоку Маррамбіджі. На цьому відрізку є найбільша електростанція «Т’юмет-3»; в кожному з її шести шлюзів може поміститися двоповерховий автобус!

Коли минають години пік, Гідроенергетична система перекачує воду нагору з озера Джіндебайн в озеро Юкембен і з нижньої електростанції «Т’юмет-3», яка також виконує роль перекачувальної станції, до водосховища «Талбінґо». Але задля чого витрачати електроенергію, перекачуючи воду вгору? Як не дивно, задля прибутку. Після годин пік насоси працюють на дешевій енергії від теплових електростанцій. Потім, у години пік, воду знову випускають і подають на гідроенергетичну мережу електропередач, що приносить прибуток. Багато води, щорічно понад 2 мільярди кілолітрів, безкоштовно випускається у західну річкову систему.

Чиста енергія?

Так, оскільки вода є чистим, відновлюваним ресурсом без відходів після його використання. Потворні димарі та охолоджувальні башти не псують гірських краєвидів. Тому тисячі людей, які приїжджають у гори взимку покататися на лижах, а влітку організовують походи, навіть не здогадуються про існування артерій гідроелектростанції у них під ногами.

До того ж, коли б електроенергія, яку виробляє гідроенергетична система, поступала від теплових електростанцій, то щороку в атмосферу викидалося б додатково п’ять мільйонів тонн вуглекислого газу.

Однак не можна сказати, що навколишнє середовище зовсім не постраждало, особливо річка Снігова. Оскільки її напрямок змінено, тепер вона тече тонкою цівкою, в порівнянні з минулими часами. Окрім того, вода з великих гребель Гідроенергетичної системи затопила низинні місцевості, а через їхній рівень припливу довелося перемістити такі містечка, як Едемайнебі та Джіндебайн.

З другого боку, Гідроенергетична система на річці Сніговій виявилася надзвичайно надійною, на підтвердження мудрої поради першого голови Комітету: «Доброзичливе ставлення й повага з’являються після досягнень, а не внаслідок пропаганди».

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 16]

Фотографії на сторінках 16—19: Snowy Mountains Hydro-electric Authority

[Ілюстрація на сторінці 16]

Вигляд згори на гідроелектростанцію «Т’юмет-3», найбільшу станцію в Гідроенергетичній системі на річці Сніговій.

[Ілюстрація на сторінці 18]

Робітникам доводилося жити у суворих умовах.

[Ілюстрація на сторінці 18]

Щоб спрацюватися, робітники мусили вивчати англійську.

[Ілюстрація на сторінці 19]

У будівництво Гідроенергетичної системи входило прокладання тунелів через гори.