Щасливо жити в спорожнілому домі

«ДЛЯ багатьох з нас,— визнала одна мати,— остаточне розставання є важким ударом, хоч би як добре ми до нього готувалися». Так, ми знаємо, що дитина неминуче залишить дім, але коли час розставання дійсно надходить — його не завжди легко пережити. Один батько згадує свою реакцію на прощання з сином: «Перший раз у житті... я лише плакав, плакав і плакав».

Коли дитина йде з дому, у житті багатьох батьків залишається величезна пустка, яку можна порівняти хіба що з відкритою раною. Позбавлені щоденного контакту з дітьми, деякі батьки сильно страждають від самотності, смутку та почуття втрати. Але може бути, що не тільки батькам важко пристосуватись до нових обставин. Подружні партнери Едвард та Авріл нагадують: «Якщо вдома є інші діти, вони також відчуватимуть утрату». Яку ж пораду дає це подружжя? «Приділяйте їм [дітям] час та ставтеся до них із розумінням. Це допоможе їм пристосуватися до змін».

Так, життя не скінчилося. Якщо вам треба піклуватися про інших дітей,— не кажучи вже про роботу або про домашні обов’язки,— ви просто не можете дозволити собі постійно сумувати. Тож подивімось, як можна повернути щастя, коли діти залишають дім.

Зосереджуйтеся на позитивному

Звичайно, якщо вам сумно або самотньо і хочеться виплакатися чи поділитись почуттями з чуйним другом — обов’язково зробіть це. Біблія каже: «Туга на серці людини чавить її, добре ж слово її веселить» (Приповістей 12:25). Деколи інші можуть допомогти побачити речі в новому світлі. Наприклад, Вальдемар і Маріанне радять: «Дивіться на те, що сталося, не як на втрату, а як на успішне досягнення мети». Який позитивний погляд! «Ми щасливі, що змогли виростити своїх хлопчиків відповідальними дорослими»,— говорить інша подружня пара, Рудольф і Гільде.

Ви намагалися виховати свою дитину «у послусі й напоумленні Господньому»? (Ефесян 6:4, Хом.) Навіть коли ви доклали для цього всіх зусиль, вас може не полишати тривога за життя сина чи доньки. Але Біблія запевняє таких батьків, що їхня дитина «як постаріється, не вступиться з неї [з цієї дороги]» (Приповістей 22:6). Хіба ж не радіє серце бачити дитину добре вихованою? Ось що сказав апостол Іван про свою духовну родину: «Я не маю більшої радости від цієї, щоб чути, що діти мої живуть у правді» (3 Івана 4). Можливо, вас охоплюють подібні почуття, коли думаєте про свою дитину.

Щоправда, не всі діти піддаються впливу християнського виховання. Якщо саме так сталося з вашою дорослою дитиною, це не означає, що ви погані батьки. Коли ви зробили все, щоб виростити її у послусі Божому, то не мучте себе непотрібними картаннями. Зрозумійте, що ваша повнолітня дитина повинна сама відповідати за себе перед Богом (Галатів 6:5). Не втрачайте надії, що, можливо, колись вона наново перегляне свій вибір, і «стріла» врешті полетить до тої мети, до якої її було спрямовано (Псалом 127:4).

Все ще батьки!

Коли дитина полишає дім, це приносить багато змін, але не звільняє вас від батьківських обов’язків. Психіатр Говард Галперн говорить: «Ви залишитесь батьками до своєї смерті — хіба що давати та виховувати треба буде по-іншому».

Давно тому Біблія визнавала, що батьківське виховання не втрачає своєї ваги тільки тому, що дитина вже виросла. У Приповістей 23:22 говориться: «Слухай батька свого,— він тебе породив, і не гордуй, як постаріла мати твоя». Так, навіть коли батьки «постаріли», а їхні діти стали дорослими, батьки все ще можуть мати значний вплив на життя дитини. Звичайно, дещо доведеться змінити. Але будь-які стосунки час від часу потрібно переглядати, щоб вони не втрачали свіжості та приносили задоволення. Тож тепер, коли ваші діти виросли, працюйте над тим, щоб побудувати свої стосунки з ними на більш дорослому рівні. Цікаво, що, за результатами вивчень, взаємини батьків і дітей часто поліпшуються, коли діти йдуть з дому! Коли дитина стикається з труднощами справжнього життя, вона часто починає по-іншому дивитися на батька та матір. Один німець на ім’я Гартмут визнає: «Тепер я краще розумію батьків і усвідомлюю, чому вони чинили саме так, а не інакше».

Уникайте зайвого втручання

Втручання в особисті справи дорослих дітей може наробити багато шкоди. (Порівняйте 1 Тимофія 5:13, Хом.). Одна одружена жінка, котра має дуже натягнуті стосунки з батьками чоловіка, жаліється: «Ми любимо їх, але ж ми хочемо жити своїм життям та самостійно приймати рішення». Звичайно, жоден з люблячих батьків не буде бездіяльно спостерігати, як його доросла дитина прямує до біди. Але зазвичай, коли діти не звертаються до вас самі, то ліпше не давати їм батьківських порад, хоч би які мудрі та корисні ті поради були. Про це особливо важливо пам’ятати, коли дитина одружена.

Ще у 1983 році в журналі «Пробудись!» давалась така порада: «Прийміть свою змінену роль. Коли немовля підростає, ви перестаєте бути йому за няньку. Подібно до цього, дорогу вам роль доглядальника тепер треба змінити на роль дорадника. Вирішувати щось замість своєї дитини на цьому етапі життя настільки ж недоречно, як годувати її грудьми. Як дорадник, ви маєте певні обмеження. Ви не можете більше ефективно апелювати до свого батьківського авторитету. («Роби так тому, що я сказав»). Треба поважати новий статус дитини, яка стала дорослоюa.

Ви можете погоджуватися не з усіма рішеннями своєї дитини та її подружнього партнера. Але пошана до святості подружніх уз допоможе вам поменшити свою тривогу та не втручатися без потреби. Справді, зазвичай краще, коли молоді пари самі вирішують свої проблеми. Інакше ви ризикуєте наразитися на зайві конфлікти, коли дасте небажану пораду невістці або зятю, котрі у критичні моменти подружнього життя можуть дуже чутливо реагувати на зауваження. Вищезгадана стаття радить далі: «Подолайте спокусу без кінця давати поради, яких ніхто не питав, бо вони можуть зробити вашого зятя або невістку вашим ворогом». Підтримуйте дітей, а не намагайтесь керувати ними. Якщо ви збережете добрі стосунки, дітям буде легше звернутися до вас за порадою, коли вони цього дійсно потребують.

Поновіть подружні узи

У спорожнілому домі багатьом подружжям відкривається можливість збагатити своє подружнє щастя. На те, щоб бути добрими батьками, деколи йде так багато часу та зусиль, що не завжди вдається приділити достатньо уваги власним взаєминам. Одна дружина говорить: «Тепер, коли з нами більше немає дітей, ми з Конрадом намагаємось познайомитися знову».

Звільнені від щоденних батьківських обов’язків, ви матимете більше часу для свого подружнього партнера. Одна мати зауважила: «Цей час, якого раніше не було... дозволяє нам приділяти собі більше уваги, зосередитися на тому, щоб краще розуміти наші стосунки та почати займатись тим, що відповідає нашим потребам». Вона додає: «Це час нових знань та неймовірного зростання, і хоч він може бути неспокійним, зате додає бадьорості».

Деякі пари отримують також більшу фінансову свободу. Тепер вони можуть дозволити собі якесь хобі або діяльність, котрі раніше доводилось відкладати. Серед Свідків Єгови багато подружжів використовують це фінансове полегшення, щоб ставити за мету духовні інтереси. Як розповів один батько на ім’я Герман, відколи діти залишили дім, вони з дружиною відразу подбали про те, щоб знову почати повночасне служіння.

Розставання для одиноких батьків

Одиноким батькам може бути особливо важко звикнути до спорожнілого дому. Ребекка, одинока мати двох дітей, пояснює: «Коли наші діти йдуть, то з нами не лишається чоловіка, який міг би розрадити своєю присутністю та любов’ю». Для одиноких батьків діти можуть бути джерелом емоційної підтримки. А якщо вони вносили гроші на ведення домашнього господарства, то їхній від’їзд може спричинитись до фінансових труднощів.

Декому вдається поліпшити своє економічне становище, навчившись нової професії або закінчивши короткострокові курси. Але як заповнити порожнечу самотності? Одна матір каже: «Мені особисто допомагає, коли я весь час чимось зайнята. Можна читати Біблію, прибирати вдома або просто піти швидко пройтися чи пробігтися. Але найліпшими ліками від самотності для мене є розмова з духовним другом». Тож «відкрийте» серця та заводьте нових і добрих друзів (2 Коринтян 6:13, СМ). ‘Перебувайте у молитвах і благаннях’, коли відчуваєте, що не в силі боротися з почуттями (1 Тимофія 5:5). Будьте впевнені, що Єгова зміцнить і підтримає вас протягом цього важкого періоду пристосування.

Щасливе розставання

Хоч би яким було ваше становище, зрозумійте, що життя не кінчається з від’їздом дітей. І сімейні узи не рвуться від розлуки. Здорова любов, описана в Біблії, має достатньо сили, щоб утримати людей разом навіть тоді, коли вони живуть далеко один від одного. Апостол Павло нагадує нам, що любов «усе терпить! Ніколи любов не перестає!» (1 Коринтян 13:7, 8). Безкорислива любов, яку ви плекали у своїй родині, не ослабне тільки через те, що діти залишили дім.

Цікаво, що, коли діти стикаються з болем розлуки та тугою за домом або коли їм починають дошкуляти економічні труднощі, вони часто перші намагаються відновити зв’язок з батьками. Ганс та Інґрід радять: «Дайте дітям зрозуміти, що двері вашого дому для них завжди відкриті». Регулярні відвідини, листи, а при нагоді й телефонні дзвінки допоможуть вам підтримувати стосунки. «Цікавтесь тим, що вони роблять, але не втручайтеся в їхні справи»,— так це висловили Джек і Нора.

Коли діти залишають дім, ваше життя змінюється. Але життя і у спорожнілому домі може бути діяльним, жвавим та приємним. Стосунки з дітьми також змінюються. Втім, ці стосунки й надалі можуть бути щасливими та радісними. «Коли діти стають незалежними від батьків,— говорять професори Джеффрі Лі та Ґері Петерсон,— це не означає, що зникає любов, пошана або відданість до батьків... Безсумнівно, міцні сімейні узи часто зберігаються протягом усього життєвого циклу». Так, ваша любов до дітей ніколи не згасне і ви ніколи не перестанете бути батьками. І саме тому, що ви любите своїх дітей достатньо, аби розстатися, ви насправді не втрачаєте їх.

[Примітка]

[Вставка на сторінці 12]

«Перший раз у житті... я лише плакав, плакав і плакав».

[Рамка/Ілюстрації на сторінці 10]

Звернення до дорослих дітей: допоможіть батькам при розставанні

Тому, хто йде, зазвичай легше, ніж тому, хто лишається. Тож поставтеся до своїх батьків з добротою та розумінням — їм може бути важко пристосуватись до такої жаданої для вас незалежності та дорослості. Запевняйте їх у своїй незмінній любові та приязні. Щоб розвеселити сумних батьків, у великій пригоді стане коротенький лист, неочікуваний дарунок або дружній телефонний дзвінок! Сповіщайте батьків про важливі події свого життя. Це нагадує їм, що сімейні узи не ослабли.

Коли ви зустрінетесь з труднощами дорослого життя, то, ймовірно, краще, ніж будь-коли, зможете оцінити, через що пройшли батьки, доглядаючи вас. Можливо, це спонукає вас сказати татові та мамі: «Дякую за все, що ви для мене зробили!»