Погляд Біблії

Чи християнська єдність сумісна з розмаїтістю?

ЄДНІСТЬ дуже важлива для християнського збору. Роз’єднаність у доктринальних віруваннях призводить до запеклих суперечок, чвар і навіть ворожнечі (Дії 23:6—10). Біблія говорить, що «Бог не є Богом безладу, але миру» (1 Коринтян 14:33). Тому-то християнам наказується говорити те саме й бути поєднаними у розумінні та думках (1 Коринтян 1:10).

Чи ці слова й подібні уривки з Біблії заохочують християн обов’язково бути однаковими в усьому? (Івана 17:20—23; Галатів 3:28). Чи говориться в Біблії, що в правдивому християнстві не заохочується розмаїтість особистостей? Чи від християн вимагається відповідати якомусь певному шаблону?

Бог звертається до кожного з нас

Деякі люди щиро вірять, що Біблія є лише одним із знарядь деспотичного управління масами. Щоправда, Біблію не раз неправильно використовували деякі секти. Однак Ісус зовсім по-іншому представляв Святе Письмо та його Божественного Автора. Він описував Бога як особу, котра надзвичайно цікавиться кожним із своїх творінь.

В Івана 6:44 Ісус пояснив: «Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його». Вжите тут дієслово не натякає на те, ніби Бог тягне людей до себе проти їхньої волі. Натомість Бог лагідно приваблює людей до себе, звертаючись до їхніх сердець. Це, як висловився один біблійний дослідник, «вплив від Бога, щоб розум схилився до віри». Творець не вважає людство безликою масою. Він оцінює кожну особу й лагідно притягує до себе тих людей, серця яких схильні до цього (Псалом 11:5; Приповістей 21:2, Хом.; Дії 13:48).

Зверніть увагу на те, як апостол Павло пристосовувався до обставин. Він враховував потреби різних людей і визнавав, що деякі погляди були спільними серед осіб певних національностей або походження. Відповідно він змінював свій підхід. Він написав: «Для юдеїв я був, як юдей, щоб юдеїв придбати... Для слабих,— як слабий, щоб придбати слабих. Для всіх я був усе, щоб спасти бодай деяких» (1 Коринтян 9:20—22).

Безсумнівно, Павло не складав стереотипів про людей і не поводився з усіма однаково. Він заохочував: «Слово ваше нехай буде завжди ласкаве, приправлене сіллю, щоб ви знали, як ви маєте кожному відповідати» (Колосян 4:6). Авжеж, Павло та інші християни повинні були враховувати й поважати унікальність кожної людини, щоб допомогти їй.

Первинний задум Бога

Повага до людини як до особистості виявляється й тоді, коли хтось стає членом християнського збору. Божі люди не є сірою масою, що повністю підкоряється уподобанням тих, хто стоїть при владі. Натомість вони насолоджуються розмаїтістю особистостей і мають різні здібності, звички та погляди. Індивідуальність кожної людини не вважається чимось неприємним або прикрим. Вона є частиною первинного задуму Бога.

Тому-то в новому світі, обіцяному в Біблії для праведних, досконалість серед людей означатиме також і велику розмаїтість серед них (2 Петра 3:13). У біблійній енциклопедії «Проникливість у суть Святого Письма» (англ.)a під заголовком «Досконалість» приведений такий слушний коментар: «Досконалість не означає кінця різноманітності, як часто вважають. У тваринному світі, що є результатом ‘досконалого діла’ Єгови (Бут[тя] 1:20—24; Повт[орення Закону] 32:4), спостерігається надзвичайна розмаїтість».

Далі в праці «Проникливість» додається: «Досконалість планети Земля також пов’язана з різноманітністю та контрастами; існують речі прості й складні, звичайні й химерні, кислі й солодкі, шорсткі й гладенькі, луки й ліси, гори й долини. Досконалість включає в себе свіжість ранньої весни, небесну блакить гарячого літа, чудові осінні кольори й чисту красу снігу (Бут[тя] 8:22). Тим-то досконалі люди не будуть відповідати якомусь одному шаблону у своїх особистостях, талантах та здібностях».

Турбота про інших

Однак правдиве християнство таки не схвалює егоїстичного нехтування іншими. Апостол Павло уважно досліджував кожний аспект свого життя й поведінки, щоб не спокушувати інших. У листі до збору в Коринті він написав: «Ні в чому ніякого спотикання не робимо, щоб служіння було бездоганне» (2 Коринтян 6:3). Інколи нам треба керувати своїми бажанням і ставити потреби інших вище власних уподобань. Приміром, Павло написав християнам у Римі: «Добре не їсти м’яса, ані пити вина, ані робити такого, від чого брат твій... спокушується» (Римлян 14:21).

Так само й сьогодні хтось може вирішити не вживати алкоголю у присутності людини, котра має проблеми з пияцтвом (1 Коринтян 10:23, 24). Це робиться не через необхідність когось задовольнити, але щоб виявити доброту й любов. «Бо й Христос не Собі догоджав». Ісус мав свою особистість, але не обстоював власних уподобань всупереч почуттям інших (Римлян 15:3).

Проте одним з найпривабливіших аспектів правдивого християнства є повага до свободи й уподобань особистості у рамках біблійного керівництва. Біблія навчає, що Бог створив нас різними й унікальними. У 1 Коринтян 2:11 (Хом.) ми читаємо: «Хто бо з людей знає, що в людині, як не дух людський, що у ній?» Ми намагаємося зрозуміти інших, наскільки можливо. Але цей вірш показує, що кожен з нас є унікальним і що це усвідомлюємо лише ми самі та наш Творець. У нас є «захована людина серця», яку ми відкриваємо за бажанням (1 Петра 3:4).

Єдність і розмаїтість — майстерна врівноваженість

Апостол Павло дав чудовий приклад у виявленні християнської врівноваженості. Хоча він був наділений владою, як апостол Христа, однак він виявляв обережність, щоб не нав’язувати свою думку іншим.

Приміром, Павло був твердо переконаний, що у цьому недосконалому світі ліпше бути безшлюбним. Він сам був неодруженим у той час, коли написав наступні слова: «Муку тілесну такі [одружені] будуть мати» та «блаженніша вона [вдова], коли так позостанеться за моєю порадою». Те, що ці слова стали частиною натхненого Божого Слова, показує, що такий погляд не є неправильний. Проте Павло також пояснив: «Коли ти й оженишся, то не згрішив» (1 Коринтян 7:28, 40).

Очевидно, більшість апостолів були одруженими, оскільки Павло сказав: «Чи ми права не маємо водити з собою сестру, дружину, як і інші апостоли, і Господні брати, і Кифа?» (1 Коринтян 9:5). Християни знали, що в цьому питанні вони можуть зробити вибір, не такий, як зробив Павло, але він і далі поважатиме їх.

Поклонникам Бога завжди дозволялося виявляти віру в гармонії із своєю унікальною особистістю. Бог навіть дозволив біблійним письменникам використовувати власний стиль написання. Наприклад, хоч який смиренний був Неемія, а свою розповідь він написав від першої особи (Неемії 5:6, 19). З другого боку, через скромність апостол Іван жодного разу не вжив свого імені в Євангелії і рідко писав про себе. Бог схвалив обидва стилі й зберіг їх у Біблії.

Подібні приклади врівноваженості та поміркованості часто зустрічаються у Святому Письмі. Очевидно, християнська єдність допускає розмаїття. Звичайно, відмінність у походженні та поглядах може призвести до роз’єднаності, якщо бракує духовних якостей (Римлян 16:17, 18). Але коли ми ‘одягаємося в любов, що вона — союз досконалости’, то вчимося приймати й тішитися унікальними особистостями інших (Колосян 3:14).

«Приймайте тому один одного,— говорить Біблія,— як і Христос прийняв нас до Божої слави» (Римлян 15:7). З допомогою Божого духу християни можуть досягти майстерної врівноваженості, зберігаючи єдність і в той же час насолоджуючись розмаїттям унікальних особистостей у зборі.

[Примітки]

[Вставка на сторінці 14]

Творець не вважає людство безликою масою.

[Вставка на сторінці 15]

Кожен з нас є унікальним і це усвідомлюємо лише ми самі та наш Творець.