Погляд Біблії

Чи розмаїття смаків і поглядів сумісне з християнською єдністю?

СЬОГОДНІ серед релігій світу немає єдності. Часто-густо парафіяни навіть однієї церкви мають суперечливі погляди на доктрини і норми поведінки. Один публіцист описав це явище так: «Важко знайти хоч би двох людей, які б вірили у того самого Бога. У наші дні, здається, кожен сам собі теолог».

Зовсім інших засад дотримувався апостол Павло. У першому сторіччі він закликав коринтських християн, щоб вони «говорили те саме» і були «поєднані в однім розумінні та в думці одній» (1 Коринтян 1:10). Тепер дехто засуджує цей заклик Павла й каже, що «люди різні і неправильно наполягати на тому, аби християни думали та чинили однаково». Та чи справді Павло говорив про бездумну слухняність? Чи заперечує Біблія право особистого вибору?

Об’єднані, але не одноликі

В іншому листі Павло спонукав християн служити Богу «згідно з розумом» (Римлян 12:1, УКУ). Отже, він не намагався перетворити членів коринтського збору на бездумних роботів. Чому ж тоді апостол казав їм бути «поєднаними в однім розумінні та в думці одній»? Павло дав цю пораду тому, що коринтський збір мав серйозну проблему. Серед його членів виникли незгоди, внаслідок яких одні вважали своїм провідником Аполлоса, інші віддавали перевагу Павлу чи Петру, а хтось визнавав тільки Христа. Такими розбіжностями не можна було легковажити, бо вони загрожували миру в зборі.

Павло бажав, щоб коринтяни ‘зберігали єдність духа в союзі миру’, до чого він згодом закликав і християн в Ефесі (Ефесян 4:3). Він заохочував братів наслідувати Ісуса в єдності, не розбиватися на групи чи секти. Тільки тоді вони могли б мати мир і єдність цілей (Івана 17:22). Павло давав пораду для того, щоб коринтяни виправили свої погляди і були однодумними, а не одноликими (2 Коринтян 13:9, 11).

Єдність потрібна й у питаннях віри. Послідовники Ісуса чітко розуміють, що існує тільки «одна віра», так само як є тільки «один Бог і Отець» (Ефесян 4:1—6). Тому християнам обов’язково слід узгоджувати свою віру з тим, що Бог розповів про себе та свої наміри у Біблії. Християн об’єднують переконання стосовно того, ким є Бог і що він очікує від людей. Вони також дотримуються високих моральних норм, викладених у Божому Слові (1 Коринтян 6:9—11). Завдяки цьому християни мають одне вчення й спільні моральні принципи.

Коли виникають розбіжності в поглядах

Усе згадане вище не означає, що християнам вказували, як саме думати чи поводитись за різних обставин. Більшість справ кожен вирішує на власний розсуд. Розгляньмо приклад. Чимало християн першого століття у Коринті мали застереження щодо вживання м’яса, яке хтось міг принести з язичницького храму. Одні були глибоко переконані у тому, що з’ївши таке м’ясо, людина візьме участь у фальшивому поклонінні. Інші ж вважали, що їсти м’ясо можна і немає значення, звідки його принесли. Торкаючись цього дражливого питання, Павло не встановлював правила. Він визнав, що у такій ситуації члени збору можуть вирішувати по-різномуa (1 Коринтян 8:4—13).

Сьогодні християни мають різні погляди щодо питань, пов’язаних з місцем роботи, лікуванням, відпочинком тощо. Таке розмаїття поглядів може когось непокоїти. Дехто побоюється, що ці розбіжності призведуть до суперечок і групівщини у зборі. Однак цього можна уникнути. Ось приклад. Композитори мають у своєму розпорядженні обмежену кількість нот, а можливості створювати чудові мелодії у них нескінченні. Так і вибір християн: хоча він обмежений Божими принципами, існує можливість вільно приймати рішення в особистих справах.

Як же зберігати християнську єдність і водночас поважати право особистого вибору? Головне — це любов. Любов до Бога спонукує нас охоче дотримуватися його заповідей (1 Івана 5:3). Любов до ближнього спонукує нас поважати право іншої людини приймати рішення в особистих справах, керуючись власним сумлінням (Римлян 14:3, 4; Галатів 5:13). Павло показав добрий приклад, коли підкорився керівному органу першого століття стосовно доктринальних питань (Матвія 24:45—47; Дії 15:1, 2). Разом з тим, він закликав поважати сумління інших у питаннях особистого вибору (1 Коринтян 10:25—33).

Очевидно, що не слід засуджувати когось за прийняте згідно з сумлінням рішення, якщо воно не суперечить біблійним принципам (Якова 4:12). Однак вірним християнам негоже наполягати на своїх правах, якщо це непокоїть сумління інших чи роз’єднує збір. Вони також не повинні заявляти, наче мають право робити щось, що Слово Бога чітко забороняє (Римлян 15:1; 2 Петра 2:1, 19). Любов до Бога спонукує нас виховувати своє сумління в гармонії з його принципами. Завдяки цьому ми збережемо єдність (Євреїв 5:14).

[Примітка]