Як виробляють светри в Патагонії
ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В АРГЕНТИНІ
«МЕНІ зимно!» Хто не вимовляв цих слів у країнах помірного клімату? А продовженням часто були такі слова: «Де мій светр?»
Якщо ви належите до мільйонів людей, котрі носять светри, то чи замислювалися колись, як він робиться? Як прядеться вовна? Як фарбуються нитки? Тут, в Аргентині, ми маємо місцевих індіанців, які виготовляють усе це вручну. Тож відвідаймо їх і подивімося, як вони це роблять.
Виробництво светрів стародавнім способом
Багато людей мапуче, індійського племені народу арауканів, живуть на півдні Патагонії (Аргентина). Вони послуговуються традиційними методами у прядінні та фарбуванні вовни. Навесні у Південній півкулі, десь наприкінці листопада й на початку грудня, вони починають стрижку овець, використовуючи при цьому спеціальні сталеві ножиці. Стрижка овець є свого роду мистецтвом, яке варто побачити!
У вовні, що спадає з овець є травинки, гілочки різних рослин та грудочки бруду. Тому вовну треба ретельно промити. Її занурюють в гарячу воду, а потім висушують. Відтак з вовни усувається решта бруду. Цей процес відомий за назвою ескардадо, тобто чесання вовни. Якщо все зроблено як слід, то вовна буде чистою, сухою й надзвичайно м’якенькою. Це означає, що руно можна переробляти у вовняні нитки, або пряжу.
Існує два традиційних способи виготовлення пряжі. Перший спосіб — це використання веретена. (Дивіться фото 1). Прядильниця робить з вовни пряжу, накручуючи її на веретено, одною рукою вона тре вовну об ногу й сукає волокна. Пряжа намотується на веретено. Товщина пряжі регулюється об’ємом вовни, яка подається на веретено.
Другий спосіб виготовлення пряжі — це використання прядки з колесом, яке прядильниця обертає через ножний привод. Вовна потрапляє на колесо через отвір, а прядильниця стежить за товщиною пряжі. (Дивіться фото 2). Коли пряжа готова, її можуть перемотати у типові клубки, котрі користуються попитом серед більшості жінок. А що сказати про фарбування вовни в різні кольори? Як це робиться?
Люди племені мапуче дістають барвники з певних корінців або рослин, варячи їх у трохи підсоленій воді близько 30 хвилин. Це подібно до того, як деякі індіанці племені навахо в Арізоні (США) роблять барвники для своїх тканих ковдр. В Аргентині, щоб отримати жовтий колір, мапуче варять корінці куща мічай, індіанська назва рослини Berberis darwinii; щоб отримати коричневий колір із білими плямами вони використовують листя куща радал, тобто дикого волоського горіха; червоний колір отримують з буряка. Хоча такий метод надзвичайно трудомісткий, однак кольори не блякнуть з часом. Тепер, коли у нас є пофарбована пряжа, ми можемо почати вив’язування светра.
Різні стилі в’язання
Сторіччями жінки використовували спиці для вив’язування з вовняних ниток гладенького полотна, з якого можна пошити одяг. За допомогою чотирьох спиць можна вив’язати шкарпетки, рукави та деталі трубоподібної форми. В одному джерелі говориться, що в’язання виникло, мабуть, в Аравії близько 200 року н. е. Згодом це вміння поширилося на Європу, а іспанці завезли в’язання у Південну та Центральну Америку в XVI сторіччі, хоча, можливо, ще раніше деякі місцеві селяни займалися в’язанням.
Наша привітна в’язальниця запитує: «Якої товщини має бути ваш светр?» Від цього залежить товщина спиць і ниток, які будуть використовувати. Наступне запитання: «Які кольори ви хочете?» Коли все це вирішено, вона може починати вив’язування.
Непосвячених дивує те, що мистецтво в’язання фактично ґрунтується на двох основних петлях — лицьовій і виворітній. За допомогою виворітних петель можна виконати ребристий візерунок. Комбінації цих двох петель дозволяють виробляти численні візерунки.
Наша в’язальниця вив’язує светр частинами, а потім зшиває їх разом: перед, спинку, рукави та комір. Звичайно вона витрачає багато годин, навіть кілька днів, щоб зробити якусь річ. Тож, коли вам дарують щось вив’язане, не приймайте це як щось належне! У такі речі вкладається багато терпеливої праці.
Сучасні методи
З того часу як відбулася промислова революція, були винайдені машини, які можуть вив’язувати тисячі светрів за дуже короткий час. Нині промисловими в’язальними машинами часто керують комп’ютери. Багато жінок мають менші в’язальні машини вдома, котрі зберігають їм багато часу.
У Патагонії в’язання досі залишається справою цілої сім’ї, коли матір вив’язує речі, а чоловік та діти допомагають закінчити виріб. Часто вони використовують домашню в’язальну машину й продають вироби трикотажній фабриці. Це допомагає поповнювати сімейний бюджет.
Чи ви збираєтеся купувати светр?
На що слід звертати увагу, купуючи светр? Якщо ви хочете мати светр ручного в’язання, то, мабуть, заплатите більше, тому добре було б купити найкращу річ за доступну вам ціну. Уважно вибирайте светр, враховуючи свої потреби, а також звертайте увагу на якість. Як це можна зробити? Подивіться на шви виробу й на те, як прилягає горловина. Зверніть увагу на цупкість та склад пряжі. Чи це 100-процента вовна? Чи мішана? Якщо виріб розтягнути, то чи залишається він розтягнутим, чи набуває попередньої форми? Потім, кожного разу одягаючи светр, згадайте вкладену в нього працю, особливо якщо це ручний виріб з Патагонії!
[Карта на сторінці 22]
ПІВДЕННА АМЕРИКА
АРГЕНТИНА
Патагонія
[Відомості про джерело]
Mountain High Maps® Copyright © 1997 Digital Wisdom, Inc.
[Ілюстрації на сторінці 23]
1. Використання веретена для прядіння пряжі.
2. Прядка з колесом — швидший спосіб прядіння.
3. Вовна потрапляє у прядку (зблизька).
4. Традиційний спосіб в’язання.
5. Передні деталі светра.
6. Сучасна комп’ютеризована в’язальна машина.