Кам’яний півник. Окраса амазонських джунглів

Від нашого кореспондента в Бразилії

НАВІТЬ черствий природознавець не втримається від поетичного слова, коли описує гвіанського кам’яного півника, яскраву, небагатьом відому пташку амазонського тропічного лісуa. «Язичок яскравого полум’я»,— написав один. «Вогненна комета»,— сказала інша. «Його чарівність... незрівнянна»,— вирішив третій. Усі вони сходяться на тому, що вигляд цього птаха справляє незабутнє враження. Чим же так запам’ятовується пташка завбільшки з голуба? Насамперед своєю яскравістю.

Кам’яний півник-самець має жовтогарячий віялоподібний чуб, який повністю закриває дзьобик птаха. Каштановий обідок на чубі підкреслює його півкруглу форму. Від чуба до кігтів вбрання пташки переважно оранжеве. Чорні з білою плямою крила вкриті пухнастим жовтогарячим пір’ям, ніби шаллю. «Не описати словами привабливості їхніх обрисів та кольору»,— такий висновок знаходимо у книжці «Птахи Карибського моря» (англ.). Усе ж вражає не тільки зовнішній вигляд птаха. Оперення — вираз його характеру. Чому можна так сказати?

Погодьтеся, ви навряд чи оберете яскраво-оранжевий одяг, аби сховатись у темній зелені тропічного лісу. А цей амазонський чепурун прагне, щоб його помічали. Яскрава зовнішність допомагає відганяти суперників та приваблювати поклонниць.

Земельні спори та боротьба за спадок

На початку року, протягом періоду парування, кам’яні півники-самці прилітають на такі місця в лісі, які називають токо́вищами: там щороку відбуваються шлюбні танці. Багато років природознавці вважали шлюбний ритуал птахів лише грою, приємною забавою на лісовій галявині. Однак з часом вони дізнались, що токо́вище — це не тільки танцювальний майданчик, але й ринг та подіум. Чому?

Після того як група півників заполоняє токо́вище, кожний птах позначає свою ділянку: розчищає її від опалого листя. Крім того, він влаштовує сідало серед огудиння, аби його територія утворила циліндр приблизно півтора метра завширшки і два метри заввишки. На одному токовищі скупчується приблизно 50 птахів, оскільки, за словами дослідниці Пеппер В. Трейл, їхні ділянки «розташовані настільки близько одна від одної, як у жодних птахів, що токують». Наслідок цього — земельні спори та боротьба за спадок.

Земельні спори — це завзяті, проте нешкідливі войовничі танці: птахи енергійно трясуть головою, клацають дзьобом, ударяють крилами, шурхотять перами та час від часу кричить і високо підстрибують. Через хвилину-дві, коли кожен птах вважає, що вже справив враження на суперника, обидва відступають до своїх володінь. Однак якщо двоє прагнуть зайняти принадну ділянку токо́вища, котра звільнилась через смерть іншого птаха, суперечка переростає у справжню битву.

«Птахи зчіплюються сильними пазурами, лупцюють один одного крилами, іноді зчіплюються і дзьобами. Такі битви,— пише Трейл у журналі «Нешнл джіоґрефік»,— тривають до трьох годин і повністю виснажують учасників». Якщо переможець не визначиться у першому раунді, птахи роблять перерву, але потім боротьба триває до повної перемоги, котра дає право на успадкування ділянки. Недаремно цього птаха назвали кам’яним півником!

За хвилину після запеклої битви войовничі самці перетворюються на живі статуї, а токо́вище на подіум. З чим пов’язана така зміна? Відповідь у першій половині назви птаха — «кам’яний півник».

Переможцем став...

Тим часом як оранжевопері сперечаються на землі, неподалік декілька непоказних пташок спокійно лагодять свої гніздечка у затишних нішах скель. Так, це самиці кам’яного півника. На відміну від самця, самиця далеко не красуня. Вона, як тактовно написав дослідник Дейвід Сноу, «зовсім інша». Маленький чубчик, «мініатюрний варіант розкішного чубка самця, лише надає їй смішного вигляду». У самички «дещо неоковирне тільце» бруднувато-коричневого кольору і короткі лапки з довгими пальцями.

І все ж нашому амазонському чепурунові вона здається найкращою. Коли самичка з тонким «кійу» плавно опускається на гілку, що звисає над токовищем, кожен самець обертається до неї, і тоді розпочинається вистава, одна з «найцікавіших та найзворушливіших шлюбних ігор птахів» («Життя й таємниці джунглів», англ.). Що ж відбувається? Як тільки самичку помічено, «токовище спалахує яскравими барвами, все приходить в рух, здіймається неймовірний гамір», бо кожен самець прагне перевершити іншого й привернути увагу гості. Потім самці стрибають із сідал на свої ділянки і приземляються з глухим ударом і криком. Вони б’ють крилами, аби звернути на себе увагу самиці, і одночасно розчищають ділянки від опалого листя. Раптово метушня припиняється. Наступає вирішальна мить.

Кожен самець напружено вигнувся, виставивши напоказ свої пера та заціпенів, ніби знепритомнів. Розгорнутий віялом чуб закрив дзьобик, а розпушені пера сховали тільце і тепер він схожий на оранжеву квітку, що впала з дерева. «Гра кам’яного півника настільки химерна,— говориться в одній енциклопедії,— що на перший погляд важко впізнати у ньому птаха».

Самичка, проте, добре відрізняє залицяльників від квіток і спускається до трьох або чотирьох мовчазних, простертих самців зі спини. Вони ж повернули голови так, щоб одним оком бачити жадану нагороду. Хвилини спливають одна за одною, доки самиця вирішує. Аж ось вона обрала переможця. Пташка підлітає, приземляється позаду свого обранця, підскакує до нього, нахиляється, смикає пухнасту торочку крил — і самець оживає. Вони паруються на його ділянці токовища або на ближньому сідалі. Потому самичка відлітає. Імовірно, що й наступного шлюбного сезону вона обере того ж самця.

До наступного періоду парування лісовий чепурун не згадує про подружжя й не піклується про нащадків. Поки самичка самотужки виховує діток, у нього не має іншої турботи, як готуватись до наступної вистави. Звичайно, такий поділ праці видається нам несправедливим, але самичці та пташенятам ліпше, аби самець не наближався до них. Річ у тім, що оранжевий птах біля гнізда настільки ж недоречний, як і неонова реклама схованки.

Нове покоління

Тьмяне оперення самички слугує найліпшим прикриттям двох крапчастих коричнюватих яєць, які вона відкладає у масивному гнізді, зробленому з мулу й прикріпленому до скелі за допомогою пташиної слини. Мама чекає чотири тижні, доки вилупляться її діти. Хоч і не гарні тоді, вони добре споряджені, аби дати собі раду протягом перебування у гнізді. Щойно вибравшись із шкаралупи,— пояснює дослідниця Трейл,— вони впиваються гострими пазурами у підстилку, що в гнізді, й тримаються на сильних лапках, поки мати намагається знайти точку опори.

Самичка старанно годує пташенят фруктами та, якщо трапляться, комахами й ящірками. Оперення однорічного самчика ще буре, але на голові вже з’являється маленький чубчик. Коли пташеняті виповниться два рочки, замість бурого виросте жовто-оранжеве пір’я, і він перетвориться, за словами натураліста, на «одного з найгарніших птахів світу».

Ліс, який править за дім кам’яному півникові, нищать, але любителі природи усе ж сподіваються на те, що людина не позбавить яскравого амазонського актора можливості виконувати свій чарівний танець життя.

[Примітки]

[Рамка на сторінці 17]

Досьє кам’яного півника

Наукова назва: Rupicola rupicola, або «житель скель».

Родина: котинги (Cotingidae).

Ареал поширення: північ Південної Америки, Амазонас.

Довжина тіла: близько 30 сантиметрів.

Гніздо: з мулу та часток рослин, скріплених слиною; вага 3,9 кілограма.

Кладка: зазвичай два яйця щороку, період висиджування 27—28 днів — «один з найдовших періодів у горобиних».

[Карти на сторінці 16]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

Тут живе гвіанський кам’яний півник.

ПІВДЕННА АМЕРИКА

[Відомості про джерело]

Mountain High Maps® Copyright © 1997 Digital Wisdom, Inc.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 15]

Kenneth W. Fink/Bruce Coleman Inc.