Католицька церква й голокост

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В ІТАЛІЇ

ПРО намір католицької церкви опублікувати документ, в якому вона визнає́ свою відповідальність за голокост, велися розмови ще в 1987 році. Тому, коли в березні 1998 року Ватиканська комісія з релігійних відносин з євреями випустила документ за назвою «Ми пам’ятаємо. Роздуми про шоа», сподівання були дуже великимиa.

Дехто зустрів цей документ схвально, але багатьом його зміст не сподобався. Чому? Чим було викликане їхнє незадоволення?

Антиюдаїзм та антисемітизм

У ватиканському документі проводиться різниця між антиюдаїзмом, в якому церква визнає свою вину, та антисемітизмом, котрий вона заперечує. Багатьом не подобається це розрізнення та висновок, що робиться на його основі. Німецький рабин Іґнац Бубіз зазначив: «Мені здається, це однаково, що сказати: то не моя вина, а когось іншого».

Хоч італійський католицький історик Джорджо Веккйо і погоджується з розрізненням антиюдаїзму та антисемітизму, він вказує на те, що «складно зрозуміти, яку роль міг відіграти католицький антиюдаїзм у розвитку антисемітизму». Цікаво, що ватиканська газета «Оссерваторе романо» за 22/23 листопада 1895 року опублікувала лист, в якому говорилося: «Кожен щирий католик — це, по суті, антисеміт: так само й священство, зобов’язане доктринами й служінням».

Однак найбільше критики викликала та частина ватиканського документа, в якій виправдовувалося вчинки Пія XII, котрого було призначено папою напередодні Другої світової війни. З 1917 по 1929 рік Пій XII служив у Німеччині нунцієм (папським легатом).

Мовчання Пія XII

Італійський юрист Франческо Марджотта Брольйо не вважає, що цей документ «подає нову інформацію або якось висвітлює широко обговорюване питання про «мовчанку» папи Пія XII, про його симпатизування німцям та дипломатичні дії щодо нацистського режиму перед і під час його папства».

Більшість коментаторів погоджується, що, хоч би як хтось дивився на важливість документа «Ми пам’ятаємо», питання, чому провідники католицької церкви мовчали про геноцид у нацистських концентраційних таборах,— «залишається далі відкритим». Згідно з американським істориком Джорджом Моссом, вибравши мовчання, Пій XII «врятував церкву, але занапастив її духовну вістку. Він поводився як глава держави, а не як папа». Добре поінформовані ватиканські спостерігачі вважають, що саме через складність подачі ролі Пія XII у голокості випуск цього документа було затримано.

Те, що у документі робляться спроби захистити папу Пія XII, обурює чимало людей. «Через замовчування «мовчанки папи» цей документ викликає розчарування»,— пише Арріґо Леві. Елі Візель, лауреат Нобелівської премії миру 1986 року, сказав: «Як на мене, то твердження, що ми, євреї, маємо бути вдячними Пію XII,— це просто, м’яко кажучи, єресь».

Вину складено на інших

Документ відображає традиційний погляд католицьких теологів, за яким церква як інституція — свята й охороняється від помилок Богом, однак її члени, котрі є грішниками, відповідальні за будь-яке вчинене зло. Ватиканська комісія пише: «Духовний опір і реальні дії інших християн були не такими, яких, можливо, сподівалися від послідовників Христа. ...[Ці християни] не мали достатньо сили, щоб висловити свій протест. (...) Нам дуже прикро, що ті сини та дочки Церкви допустилися таких помилок та хиб».

Проте більшість сприйняла таке приписування вини окремим членам церкви, аби оправдати інституцію, як великий крок назад у порівнянні з недавнім чітко висловленим проханням про прощення. Наприклад, римсько-католицька церква у Франції видала офіційну «Декларацію каяття», просячи в Бога та євреїв прощення за «байдужість», з якою католицька церква поставилася до переслідування євреїв у часи правління в країні воєнного режиму Віші. У заяві, прочитаній архієпископом Олів’є де Берранжером, церква зізналася, що дозволила власним інтересам «затьмарити біблійний наказ, за яким слід поважати всіх людей, створених на подобу Божу».

У французькій декларації частково говорилося: «Стосовно переслідування євреїв і особливо стосовно багатьох антисемітських заходів, запроваджених режимом Віші, церква мусить визнати, що байдужість з її боку значно переважала над обуренням. Мовчання було правилом, а слова на захист жертв — винятком... Сьогодні ми зізнаємося, що це мовчання було помилковим. Ми також визнаємо, що церква у Франції не впоралась із своєю місією вихователя людського сумління».

Через більше як 50 років після тієї жахливої трагедії — шоа, або голокосту,— католицька церква все ще не хоче змиритися з власною історією — історією невизначеної позиції й мовчання, якщо не гірше. Однак є ті, кому ніколи не доводилось жалкувати через минулі вчинки. Свідки Єгови — релігійна меншина, яку жорстоко переслідували нацисти,— не гнули своїх голів, не йшли на компроміс.

В останні роки стає дедалі очевиднішим той факт, що, на відміну від членів церкви, Свідки сміливо засуджували звірства нацистів. І це робили не лише окремі особи. Протест лунав і з уст їхніх офіційних представників, і зі сторінок їхніх публікацій. Історик Крістін Кінґ, проректор Стаффордширського університету (Англія), зазначила: «Свідки Єгови не мовчали. Вони не мовчали ще на самому початку. Вони говорили одностайно. І говорили із надзвичайною відвагою, а це добрий урок для кожного з нас».

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 26]

Папа Пій XII мовчав під час голокосту.

[Відомості про джерело]

U.S. Army photo