Анорексія та булімія: факти й небезпеки

«Їжа має такий великий вплив на емоції, що його не виміряти у калоріях чи грамах» (Жанет Ґрісен, публіцист).

АНОРЕКСІЯ та булімія — два найпоширеніших розлади харчування. Вони мають свої особливості. Але, як ми побачимо далі, обидва можуть бути небезпечними, навіть смертельно небезпечними.

Анорексія — самовиснаження

Ті, хто страждає на анорексію, відмовляються від їжі взагалі або їдять так мало, що доводять себе до виснаження. Наприклад, сімнадцятирічна Антуанета говорить, що якось її вага зменшилася до 37 кілограмів, а це надто мало для підлітка зростом 170 сантиметрів. «Я їла не більше 250 калорій на день та записувала, те що з’їдала», — каже вона.

Хворі на анорексію перебувають у полоні думок про їжу і йдуть на все, аби не набирати вагу. «Я почала випльовувати їжу у серветку, удаючи, ніби витираю рота», — каже Гіта. Сюзен посилено займалася фізичними вправами, аби зменшити вагу. Вона розповідає: «Майже щодня я або бігла 12 кілометрів, або годину плавала, інакше я дуже непокоїлась та почувала себе винною. І щоранку отримувала моє найбільше задоволення, зазвичай єдине справжнє задоволення: ставала на вагу, аби впевнитися, що все ще важу не більше 45 кілограмів».

Парадоксально, що декотрі з тих, хто страждає на анорексію, стають чудовими кухарями і готують вишукані обіди, яких самі не торкаються. «Коли мені було найгірше,— розповідає Антуанета, — я варила вдома всі обіди і завжди готувала молодшим братові й сестрі бутерброди до школи. Вони не сміли підходити до холодильника. Я почувалась так, ніби кухня була повністю у моєму володінні».

Як говориться в книжці «Порадник для батьків. Анорексія та булімія» (англ.), деякі хворі на анорексію «стають нав’язливо охайними та часом вимагають від усіх членів сім’ї дотримуватися своїх нереально завищених норм. Ні журналу, ні пари тапочок, ані чашечки кави не можна залишити у випадковому місці й на хвилинку. Так само, а може й більше, вони можуть перейматися думкою про особисту гігієну та зовнішність, тож на години зачиняються у ванній кімнаті та відмовляются пускати інших, які збираються до школи або на роботу».

Як виникає цей незвичайний розлад — анорексія? Найчастіше підліток або молода людина, в основному дівчина або жінка, вирішує позбутися певної кількості кілограмів. Однак досягнута мета не задовольняє її. У дзеркалі вона все ще бачить себе товстою, і тому вирішує, що не завадить скинути ще декілька кілограмів. Це повторюється доти, доки вона не втратить до 15 відсотків своєї нормальної ваги, яка відповідає її зросту, або й більше.

На цьому етапі друзі та родичі починають виражати занепокоєність тим, що людина виглядає надзвичайно худою, навіть виснаженою. Але у хворих на анорексію свій погляд на стан справ. «Я не вважав себе худим, — каже Елан, який при зрості 175 сантиметрів колись важив 33 кілограми. — Чим більше ви втрачаєте вагу, тим більше спотворюється ваш погляд, і ви вже не можете оцінити себе об’єктивно»a.

З часом анорексія може спричинити серйозні проблеми зі здоров’ям, у тому числі остеопороз та ушкодження нирок. Анорексія може навіть призвести до смерті. «Як сказав мені лікар, я позбавила організм стількох поживних речовин, що якби ще два місяці додержувалась своїх звичок у харчуванні, то померла б від недоїдання», — розповідає Гіта. «Психіатричний бюлетень Гарвардського університету» повідомляє, що протягом більше десяти років приблизно 5 відсотків жінок, яким поставили діагноз анорексії, помирає.

Булімія — переїдання та випорожнення

Розлад харчування відомий як нервова булімія, характеризується переїданням (швидким споживанням великої кількості їжі, навіть до 5000 калорій і більше) та випорожненням після цього (спорожненням шлунка, часто в результаті блювання або вживання проносних засобів)b.

На відміну від анорексії булімію не так легко розпізнати. Хвора може й не бути надзвичайно худою, а її звички у харчуванні можуть видаватися, принаймні іншим, цілком нормальними. Але у хворої на булімію життя далеко не нормальне. Адже вона настільки багато думає про їжу, що все інше вже не важливе. «Чим частіше я об’їдалась і викликала блювоту, тим менше мене обходило щось або хтось, — говорить 16-річна Мелінда.— Я навіть забула, коли востаннє розважалася з друзями».

Ґенін Рот, яка читає лекції та пише на тему розладів харчування, називає переїдання «півгодинним божевіллям, нестямною гульнею». Вона говорить, що коли людина нестримно їсть, «ніщо немає значення — ні друзі, ні сім’я... Ніщо немає значення, крім їжі». Сімнадцятирічна хвора Лідія образно описала свій стан: «Я почуваю себе, як переробник сміття. Загрібай, перероблюй, викидай. Знов і знов те саме».

Хвора на булімію відчайдушно намагається запобігти збільшенню ваги, яке може стати наслідком нестримного споживання їжі. Тому, відразу після того як наїсться, вона або викликає в себе блювання, або приймає проносні засоби, щоб вивести їжу, перш ніж з неї утвориться жирова тканинаc. Сама думка про це може здаватися огидною, але не для хворих на булімію зі стажем. «Чим частіше наїдаєшся та випорожнюєшся, тим легше це робити», — пояснює працівниця патронажу Ненсі Колодні.— Перше відчуття огиди або навіть страху незабаром поступається непереборному потягу вдаватися до цієї схеми поведінки, характерної для булімії».

Булімія надзвичайно небезпечна. Наприклад, часті випорожнення внаслідок блювання призводять до того, що до рота потрапляють зі шлунка кислоти, котрі руйнують зубну емаль. Крім того, страждає стравохід, печінка, легені та серце. У тяжких випадках блювання може спричинити розрив стравоходу та навіть смерть. Надмірно часті проноси також шкідливі. Вони можуть порушити функціонування кишок, навіть призвести до постійних проносів і кровотечі прямої кишки. Так само як часте блювання, зловживання проносними може у тяжких випадках спричинити смерть.

За даними Державного інституту психіатрії (США), кількість хворих на розлади харчування постійно зростає. Що спонукує одну молоду жінку грати зі смертю, виснажуючи себе голодом, і чому інша настільки переймається думками про їжу, що починає переїдати, а потім непокоїться через свою вагу так, що відчуває себе змушеною позбуватися щойно спожитого? Відповіді на ці запитання обговорюватимуться у наступній статті.

[Примітки]