Моя собака чує замість мене!

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА У ВЕЛИКОБРИТАНІЇ

«НЕ ЗНАЮ, що б я й робила без моєї маленької собаки!»,— вигукує Дороті, з любов’ю дивлячись на молодого біло-підпалого тер’єра, що вдоволено лежить під її стільцем. «Твінкі живе в мене тільки декілька місяців, але вже встигла змінити моє життя!»

Придивившись, я помітив, що на Твінкі жовта обтисла жилетка, а на ній написано жирними чорними літерами «HEARING DOG FOR THE DEAF», тобто «собака чує за глуху людину». Пригадую, я тоді подумав: яка ж незвичайна собака! Що ж вона робить?

Ми випадково зустрілися серед 44 000 присутніх на торічному конгресі Свідків Єгови «Божа дорога життя», що проходив у липні в Лондоні. Дороті сиділа впритул до гучномовця, тому чула програму. Навіщо ж їй собака? Під час обідньої перерви ми поговорили і я про все дізнався.

Роль Твінкі

Дороті втратила слух у віці трьох років унаслідок ревматичної гарячки. Відтоді як 23 роки тому помер її чоловік, Дороті живе одна, і, як вона пояснила, їй уже потрібен не просто товариш. «Глухі у моєму віці почуваються дуже небезпечно,— говорить Дороті.— Мені 74, я живу у помешканні, про яке дбають соціальні працівники, але коли опікун приходить до мене, я не чую дзвінка. Декілька разів, думаючи, що зі мною щось трапилося, він зайшов, а я про це не знала і досить сильно злякалась. Але тепер дзвінок чує Твінкі: вона приходить, торкається моєї ноги і веде до дверей. Так само, коли Твінкі чує дзвінок вмонтованого в духовку годинника, прибігає до мене і я йду за нею. На випадок пожежної тривоги Твінкі навчили звернути на себе увагу і лягти — це сигнал небезпеки. Щоразу, як вона допоможе мені, я в нагороду частую її чимось особливим, якимось ласим шматочком».

Вміло навчені

Мені стало цікаво і я запитав: «Як до тебе потрапила ця собака і хто навчав її?» Відповідаючи на моє запитання, Дороті розповіла дещо про добродійну установу «Собаки чують за глухих людей», мета якої допомагати глухим у Великобританії бути більш незалежними і поліпшувати своє життя. З 1982 року ця установа постачила сотні собак. Вишколеного собаку передають новому господарю безоплатно.

Здебільшого навчають бездомних собак, чимало яких потрапляють до притулків, що існують по всій країні, а деяких дарують собаківники. Вчать собак приблизно рік. Витрати оплачує спонсор — певна компанія або група людей, які разом вносять невеликі пожертви. Дороті сказала мені, що навчання Твінкі оплатив клуб бажаючих схуднути.

Кожного обраного для допомоги глухим собаку віком від семи тижнів до трьох років вчать реагувати на певні звуки. Але спочатку з собакою протягом двох — восьми місяців (у залежності від його віку і досвіду) займається у себе вдома доброволець. Серед іншого він навчає собаку основних правил поведінки в квартирі, але головна мета — ознайомити його з громадськими місцями і публічним транспортом, надати якнайбільше можливостей для контакту з людьми різного віку, в тому числі з дітьми та немовлятами. Це робиться для того, щоб собака привчився правильно поводитися, тоді його відповідно сприйматимуть, хоч би де він опинився.

Крім того, я довідався, що інші організації, які допомагають людям з особливими потребами, також залучають до роботи собак. Їх навчають не тільки слухатися команд, але й орієнтуватися в певних місцевостях і розрізняти специфічні запахи. Один мисливський собака, котрого призначили жінці, прикутій до інвалідного візка, був навчений приносити телефон, листи та приклеювати поштові марки! Інший собака реагує на 120 команд, ще й бере з магазинних поличок консерви та пакети з продуктами. При цьому його господар, інвалід, вказує собаці на потрібні товари лазерним променем.

Приємне товариство

«Чи всі розуміють роль Твінкі?» — запитав я. «Одного разу крамар не пустив її,— розповідає Дороті.— Напевно, тому, що на прилавках були продукти. Але це виняткова ситуація: просто продавець не зрозумів чому мені потрібна Твінкі».

Я уже дізнався наскільки важливо глухим мати собаку, але запитав ще одне: «Яка роль Твінкі, коли Дороті успішно спілкується з багатьма співхристиянами?» «Я добре читаю по губах, слуховий апарат також допомагає підтримувати розмову,— пояснила Дороті.— Коли люди бачать жовту жилетку Твінкі, вони відразу розуміють, що я глуха. Тоді звертаються безпосередньо до мене і зазвичай стараються говорити якнайчіткіше. Отже мені не потрібно пояснювати, що я не чую, а це набагато полегшує життя».

Обідня перерва закінчувалася, а Твінкі потрібно було ще прогулятися перш ніж зайняти місце перед початком наступної частини програми. Я присів, щоб на прощання погладити її. Твінкі розплющила блискучі оченята, подивилася на Дороті і замахала хвостиком. Такий маленький слухняний помічник та друг — повне взаєморозуміння!

[Ілюстрація на сторінці 20]

Надзвичайно важлива допомога Твінкі на конгресах.