У пошуках людської долі

ЧОМУ вірування у долю настільки поширене? Багато сторіч людство намагалося пояснити таємниці життя, а також зрозуміти значення подій, які розгорталися. «Саме так з’явилися поняття «бог», «приречення» і «випадок», які використовували в залежності від того, чи події виникали внаслідок дії особи, сліпої закономірності або без будь-якої закономірності»,— пояснює історик Гелмер Рінґрен. Історія розповідає про чимало вірувань, легенд і міфів, пов’язаних з долею і приреченням.

Ассиріолог Жан Ботейро говорить: «У багатьох аспектах на нашу культуру значно вплинула месопотамська цивілізація», до того ж саме у стародавній Месопотамії або Вавилонії знаходимо «перші помітні приклади сприймання й розмірковування над незвичайним, а також найстарші відомі нам релігійні системи». Тут і зародились ідеї про долю.

Стародавні коріння вчення про долю

Серед руїн стародавньої Месопотамії, на території сучасного Іраку, археологи виявили деякі найстаріші з відомих людині писань. Тисячі клинописних табличок чітко змальовують життя стародавньої цивілізації шумерів і аккадів, а також жителів відомого міста Вавилона. На думку археолога Семюеля Н. Крамера, шумери «були занепокоєні людськими стражданнями, особливо через їхні загадкові причини». У результаті пошуку відповідей у них виникла ідея про долю.

Археолог Джоун Оутс у книжці «Вавилон» (англ.) говорить, що «кожний вавилонянин мав свого особистого бога або богиню». Вавилоняни вірили, що боги «визначали долю як окремих осіб, так і людства в цілому». За словами Крамера, шумери вважали, що «боги, котрі керували космосом, задумали і запровадили лихо, віроломство й насильство як невід’ємну частину цивілізації». Вірування про долю було дуже поширене і до нього ставилися з великою повагою.

Вавилоняни думали, що дізнатися про наміри богів можливо через ворожіння — «методику спілкування з богами». Ворожіння включало в себе намагання передрікати майбутнє методом спостереження, розшифровування і тлумачення повідомлень та подій. Найчастіше досліджували сни, поведінку тварин і їхні нутрощі. (Порівняйте Єзекіїля 21:26; Даниїла 2:1—4). Непередбачені або незвичайні випадки, що, як вважалося, можуть виявити майбутнє, записували на глиняних таблицях.

За словами французького знавця стародавніх цивілізацій Едварда Дорма, «досліджуючи глибини месопотамської історії, ми знаходимо згадку про віщунів та уявлення про ворожіння». Там люди не уявляли собі життя без ворожіння. Професор Ботейро говорить, що практично «все могло стати об’єктом досліджень й висновків ворожбита... Увесь матеріальний всесвіт розглядався як свідчення, завдяки котрому після уважного вивчення можна до деякої міри взнати майбутнє». Тому месопотамці завзято займалися астрологією, намагаючись передрікати майбутнє. (Порівняйте Ісаї 47:13).

Крім того, вавилоняни при ворожінні використовували гральні кості або жеребки. Дебора Беннетт у своїй книжці «Випадковість» (англ.) пояснює, що їх вживали для того, аби «усунути можливість підтасовки з боку людини і таким чином надати богам змогу виявити їхню божественну волю». Однак рішення богів не вважалися непохитними. Звернені до них благання могли допомогти уникнути лихої долі.

Вчення про долю у стародавньому Єгипті

У XV сторіччі до н. е. між Вавилонією і Єгиптом існував тісний зв’язок. Завдяки культурному обміну ці держави почали переймати одна від одної релігійні ритуали, пов’язані з вченням про долю. Чому єгиптяни прийняли вірування про долю? На думку Джона Бенза, викладача єгиптології в Оксфордському університеті, «більшість [єгипетських] релігійних учень стосувалися намагань збагнути непередбачені й нещасливі події і відповідно зреагувати на них».

Серед багатьох єгипетських богів Ісіда зображалась як «повелителька життя, володарка долі й приречення». Єгиптяни також займалися ворожінням й астрологією. (Порівняйте Ісаї 19:3). Один історик говорить: «Вони відзначалися чималою винахідливістю, коли запитували богів». Проте Єгипет був не єдиною цивілізацією, яка запозичила з Вавилону вчення про долю.

Греція і Рим

Якщо говорити про релігію, то «стародавня Греція не уникнула далекосяжного й сильного впливу Вавилонії», зазначає Жан Ботейро. Професор Пітер Ґрін пояснює, чому вчення про приречення було дуже популярним у Греції: «У непевному світі, коли люди були чимраз несхильніші відповідати за свої рішення і часто відчували себе просто маріонетками в руках таємничої і невблаганної Долі, божественне веління оракула [доля визначена богами] було єдиним способом запланувати собі майбутнє. Маючи відповідні навики та розуміння, можна було передбачити те, що визначене Долею. Почуте могло не завжди подобатися людині, але, будучи попередженою, вона мала можливість принаймні підготуватися заздалегідь».

Крім того, віруванням у долю послуговувалися не тільки, щоб розповісти людині про майбутнє, але й для більш зловісних цілей. Вчення про долю допомагало тримати в покорі маси людей і з цієї причини, за словами історика Ф. Г. Сендбаха, «віра у те, що світом керує лише Провидіння, була на руку правлячому класу».

Чому? Професор Ґрін пояснює, що таке вірування «було моральним, теологічним і семантичним виправданням встановленої соціально-політичної системи, воно було найбільш впливовим й вишуканим знаряддям самозбереження, яке тільки елліністичний панівний клас міг придумати. Будь-які події вважалися визначеними наперед, і оскільки природа прихильно ставилася до людства, то все визначене мало йти тільки на добро». Насправді ж це давало підставу «виправданню безжалісного егоїстичного поводження».

Те, що греки зазвичай вірили у долю, можна зрозуміти, читаючи грецьку літературу. До стародавніх літературних жанрів належали епос, легенда й драма, в яких головну роль відігравала доля. У грецькій міфології людська доля зображалася трьома богинями, котрих називали Мойри. Клото пряла нитку життя, Лахесіс визначала його тривалість, а Атропа перетинала нитку життя, коли призначений час закінчувався. У римлян була подібна тріада богів, яку вони називали Парки.

Як римляни, так і греки прагнули дізнатися, яку долю їм призначено. Так у них з’явилися й розвинулися запозичені з Вавилона астрологія і ворожіння. Події, які римляни використовували, щоб передрікати майбутнє, вони називали портента, або ознаки. Повідомлення, що несли в собі ці ознаки, називалися оміна. У третьому сторіччі до н. е. астрологія набула популярності в Греції, і 62 року до н. е. з’явився перший грецький гороскоп. Греки настільки захоплювалися астрологією, що, згідно з професором Ґілбертом Мурреєм, вона «вплинула на елліністичний світогляд наче нова хвороба, яка вражає людей на якомусь віддаленому острові».

Великою популярністю користувалися оракули або медіуми, за допомогою яких греки й римляни намагалися довідатись про майбутнє. Вважалося, що вони були посередниками між богами й людьми. (Порівняйте Дії 16:16—19). Які були наслідки таких поглядів? Філософ Бертран Рассел сказав: «Страх замінив надію; метою життя швидше було бажання уникнути нещастя, ніж досягнути чогось справді доброго». Подібні теми стали предметом суперечок у загальновизнаному християнстві.

«Християнські» дебати про долю

Ранні християни жили у середовищі, яке перебувало під сильним впливом грецького й римського вчень про приречення та долю. Так звані отці церкви, наприклад, повністю покладалися на праці таких грецьких філософів як Арістотель і Платон. Одна з проблем, яку вони намагалися вирішити, полягала в тому, як може всезнаючий і всемогутній Бог, той, «що звіщає кінець від початку», бути Богом любові? (Ісаї 46:10; 1 Івана 4:8). Якщо Бог відразу знає кінець, розмірковували вони, тоді, безсумнівно, він передбачив і гріхопадіння людини з усіма його згубними наслідками.

Оріген, один з найбільш плодовитих ранньохристиянських письменників, доводив, що дуже важливо пам’ятати про поняття свободи волі. «У Святому Письмі є безліч місць, які з надзвичайною ясністю доказують існування свободи волі»,— писав він.

Оріген говорив, що приписувати якійсь зовнішній силі відповідальність за наші вчинки «і неправильно, і нелогічно, а той, хто це робить, просто бажає зруйнувати поняття про свободу волі». Оріген переконував, що, хоча Бог може передбачати хронологію подій, це не означає, що він спричиняє їх або встановлює необхідність їхнього здійснення. Однак не всі дотримувалися такого погляду.

Впливовий отець церкви Августин (354—430 роки н. е.) ускладнив дискусію тим, що зменшив роль свободи волі у подіях в житті людини. Він обґрунтував догмат про приречення з теологічного погляду і запровадив його у загальновизнаному християнстві. Твори Августина, в першу чергу «Про свободу волі», були головними темами дискусій в епоху середньовіччя. Зрештою дебати досягли кульмінаційного моменту в період Реформації, коли у загальновизнаному християнстві думки щодо питання про приречення повністю розділилисьa.

Повсюдне вірування

Проте ідеї про долю поширені не лише на Заході. Коли багатьох мусульман спостигає якесь лихо, вони говорять: «Мектуб», тобто «так записано», виявляючи цим віру у приречення. І хоча чимало релігій Сходу наголошують на ролі, яку відіграє сама людина у вирішенні своєї долі, у їхніх вченнях існує, однак, елемент фаталізму.

Наприклад, в індуїзмі й буддизмі карма — це неминуча доля, визначена на основі вчинків попереднього життя. У Китаї на панцирях черепах було знайдено найдавніші писання, які використовувалися при ворожінні. У долю вірили також тубільці Америки. Скажімо, ацтеки придумали календарі для ворожіння, щоб визначати долю людини. Фаталістичні погляди поширені також в Африці.

Повсюдне визнання вірування у долю свідчить про те, що потреба людини вірити у вищу силу є однією з основних. Джон Б. Носс у своїй книжці «Релігії людини» (англ.) визнає: «Усі релігії так або інакше навчають, що людина не є і не може бути незалежною. Вона дуже пов’язана з зовнішніми силами у Природі та Суспільстві й навіть залежить від них. Людина або здогадується, або чітко усвідомлює, що не може бути незалежною від світу».

Крім потреби вірити в Бога, у нас є основна необхідність розуміти, що відбувається навколо нас. Проте існує різниця між визнаванням всемогутнього Творця й віруванням у те, що він незмінно вирішує нашу долю. А яку роль ми відіграємо у визначенні своєї долі? Яку роль відіграє у цьому Бог?

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 5]

Вавилонський астрологічний календар (1000 рік до н. е.).

[Відомості про джерело]

Musée du Louvre, Paris

[Ілюстрація на сторінці 7]

Греки й римляни вірили, що людську долю визначають три богині.

[Відомості про джерело]

Musée du Louvre, Paris

[Ілюстрація на сторінці 7]

Єгипетська Ісіда, «володарка долі й приречення».

[Відомості про джерело]

Musée du Louvre, Paris

[Ілюстрація на сторінці 8]

Найдавніші китайські писання на панцирях черепах використовувалися для ворожіння.

[Відомості про джерело]

Institute of History and Philology, Academia Sinica, Taipei

[Ілюстрація на сторінці 8]

Знаки зодіаку на перській скрині.

[Відомості про джерело]

Photograph taken by courtesy of the British Museum