Від рикаючого лева до покірної овечки

РОЗПОВІВ ЕНРІКЕ ТОРРЕС МОЛОДШИЙ

Я НАРОДИВСЯ 1941 року на острові Пуерто-Рико, що лежить у Карибському морі. Там загальноприйнятою мовою є іспанська. Мої батьки, прості люди, були римо-католиками. Але ні вони, ні мої сестри й брат (який помер ще дитиною), ні я не отримали жодної релігійної освіти і рідко ходили до церкви.

У 1949 році наша сім’я переїхала з Пуерто-Рико до Сполучених Штатів Америки. Ми оселились у Нью-Йорку в Східному Гарлемі, знаному як іспаномовний район, і жили там до 1953 року. Мені було важко перейти на англійську. І такий мовний бар’єр виклика́в у мене почуття неповноцінності.

Вплив злочинності

Згодом ми сім’єю перебралися в Бруклін на Проспект Гайтс. У той час під впливом однолітків я пішов у вуличну банду. Пізніше вони призначили мене своїм полководцем. Потім я став ватажком іншої банди, яка промишляла викраданням автомобілів. Також я був посильним у сусідніх букмекерів (збирав заборгованість з тих, хто нелегально грав в азартні ігри). Від цього я перейшов до крадіжок зі зломом, і перш ніж мені виповнилося 15 років, мене кілька разів арештовували. На той час я вже кинув школу.

А коли мені виповнилось 16, то влада вислала мене в Пуерто-Рико на п’ять років, бо, згідно з угодою про визнання вини, моє звинувачення було пом’якшено. В Пуерто-Рико жив мій дід зі своєю сім’єю. До нього мене і направили. Він був відомий та шанований поліцейський у відставці. Проте через рік дід відіслав мене назад у Бруклін, бо я вплутувався у п’яні сварки, водився з небажаними людьми та крав.

Роль тата у моєму житті

Повернувшись із Пуерто-Рико до Нью-Йорка, я дізнався, що тато почав вивчати Біблію зі Свідками Єгови. Однак моє життя потекло в протилежному напрямі. Я продовжував вести безбожне життя, втягнувшись у наркотики й алкоголь. Став членом розбійної банди, що призвело до мого арешту 1960 року. Мене було визнано винним і засуджено на три роки ув’язнення.

У 1963 році мене умовно-достроково звільнили. Але невдовзі знову арештували за крадіжку зі зломом і два роки я провів у тюрмі на острові Райкерс (місто Нью-Йорк). Мене звільнили 1965 року. Та того ж року я був арештований за вбивство. Який же жорстокий, подібний до лев’ячого, характер я розвинув!

Суд виніс вирок — 20 років ув’язнення в тюрмі міста Даннемора на півночі штату Нью-Йорк. Там я почав втягуватися в злочинне середовище.

Проте, як я раніше згадував, мій тато вивчав Святе Письмо зі Свідками Єгови. Пізніше він охрестився і служив старійшиною у зборі в Гарлемі. Тато часто відвідував мене протягом ув’язнення і, завжди розповідав про Бога, його ім’я і його намір.

У тюрмі в Даннеморі я приєднався до групи лихварів, котрі позичали гроші під великі проценти. Тоді ж, 1971 року, вибухнув бунт в іншій тюрмі штату Нью-Йорк, у місті Атіка. Про це говорилось у заголовках багатьох газет, і по цілому світі передавалось по радіо і телебаченню. Аби подібне не сталося в Даннеморі, начальник в’язниці розумів, що треба відокремити в’язнів, які могли б погано впливати на інших ув’язнених. Тих відокремлених посадили в спеціальні камери.

З 2200 ув’язнених біля 200 було ізольовано. Інших відокремлених суворо побили. На додаток, для здійснення того, що було названо «корекцією поведінки», в їжу почали додавати наркотики.

Уже неодноразово я потрапляв до карцеру за непокору. Але вперше був жертвою такої жорстокості. Це сильно відбилося на мені. Закувавши руки й ноги в кайдани, охоронці суворо били мене багато разів. Доводилось також терпіти постійні образи, причиною котрих була моя національність. Через приниження й побої я оголосив голодовку на час перебування в ізоляторі, це тягнулося майже три місяці. Я схуд мало не на 23 кілограми.

Працівники тюрми просто ігнорували татові запитання щодо погіршення мого здоров’я. Від цього мене огортало почуття безнадійності, і я узявся писати в державні інстанції, прохаючи їхньої допомоги припинити несправедливе поводження.

Тато неодноразово звертався в газети і розповідав, що в’язнів, які перебували в спеціальній камері, били, принижували й додавали у їжу наркотики. Але тільки одна газета, «Амстердам ньюс», відгукнулась, надрукувавши статтю про ті жахливі умови. Тато також їздив до члена виправної комісії в Олбані (штат Нью-Йорк), але йому завжди говорили, що мене тримають у звичайних умовах. Урядовці пропустили повз вуха моє повідомлення про тюремні умови. Я занепав духом більше, ніж будь-коли, бо, схоже, вже не було до кого звернутись по допомогу.

І тоді згадав, що говорив мені батько. Я вирішив помолитись до Бога про допомогу.

Повернення до Бога

Перш ніж помолитись, я пригадав, як тато постійно заохочував мене молитись не до Ісуса, а до Ісусового Отця, чиє ім’я Єгова. Розпростершись у камері на підлозі, я говорив Єгові, як глибоко шкодую, що вибрав шлях, котрий призвів до того, що більшу частину свого життя мені довелось просидіти в тюрмі. Я гаряче просив Єгову допомогти мені вийти з такої ситуації. Бо тоді збагнув, що лише він має силу визволити мене з цього скрутного становища.

Не знаю, скільки часу молився, але я переглянув своє минуле і розкаяно благав Єгову про прощення. Я обіцяв, що намагатимусь більше дізнатись про нього. Незабаром після того мене перевели з цієї, подібної до підземелля, одиночної камери в загальну в’язницю. Тоді я припинив голодувати.

У згоді з обітницею дізнатись більше про Єгову я почав читати «Переклад нового світу Святого Письма». Цей переклад подобався мені ще й своєю зеленою обкладинкою. Вона приваблювала мене, бо тюремний одяг, камери, стіни й коридори були сірі — депресивно сірі. На моє здивування, пізніше все це переробили в колір зеленого лісу. Такий колір вибрало Управління виправних закладів після тюремного бунту в Атіці.

Також я почав читати статті з журналів «Вартова башта» і «Пробудись!», які тато домовився передавати мені. Розповіді про багатьох Свідків Єгови, котрі сиділи в тюрмі за те, що міцно трималися своєї віри, і котрі витерпіли більше, ніж я, справляли на мене глибоке враження. То були люди, які не вчинили ніякого злочину, а несправедливо страждали за вірність Богові. Я ж, натомість, страждав заслужено. Ті випадки зворушували моє серце і заохочували більше дізнаватись про Єгову та його народ.

Зрештою через рік я стояв перед радою по умовно-достроковому звільненню. Мою справу було переглянуто, включаючи важке випробування в спеціальній камері. І я довідався, що 1972 року мене буде умовно-достроково звільнено під чесне слово.

Через два тижні після звільнення я відвідав місцевий Зал Царства Свідків Єгови в іспаномовному Гарлемі. Але все ще почувався негідним спілкуватися з народом Єгови. До того ж мені треба було ще багато чого навчитися про Єгову, його організацію і його народ. Також потрібен був час, щоб знову пристосуватись до суспільства після такого довгого перебування в тюрмі.

На жаль, я не зміг полишити старий шлях. І знову повернувся до наркотиків, злочинності й безбожного способу життя. Це закінчилось тим, що я отримав ще один вирок — 15 років тюрми. Однак я відчував, що Єгова бачить щось добре в моєму серці, бо він ніколи не відмовлявся від мене. Я лише можу сказати, що не важливо, де ви перебуваєте,— чи у в’язниці, чи ні,— Єгова ніколи не залишає і не відмовляється від тих, хто схильний навчатися про нього.

Вивчення Біблії в тюрмі

Цього разу, знову потрапивши до тюрми в Даннеморі, я почав щотижня вивчати Біблію зі Свідком Єгови. Пізніше мене перевели у виправний заклад у Мід-Орінджі (північна частина штату Нью-Йорк), тюрму з середнім ступенем ізоляції ув’язнених. Тут було по-іншому, ніж у Даннеморській в’язниці з максимальною ізоляцією ув’язнених.

Через два роки після того як я опинився у виправному закладі в Мід-Орінджі, я приєднався до біблійного вивчення, котре проводилось з одним в’язнем і було дозволене адміністрацією тюрми. Мати того в’язня була Свідком Єгови, і це вона організувала для нього вивчення Біблії. Продовжуючи набувати знання, я почав застосовувати біблійні принципи і духовно рости.

Після того як мені сім разів було відмовлено в умовно-достроковому звільненні під чесне слово, на восьмий раз, хоч з неохотою, але мене звільнили. А попередні відмови пояснювано тим, що я маю «пристрасть до злочинності». З присуджених 15 років я відсидів 8.

Остаточне звільнення від темряви

Після звільнення я знову зійшов з вірного шляху і невдовзі не встояв перед наркотиками. Крім того, жив із жінкою, з котрою не був у шлюбі. Це тягнулося з 1972 року. Однак у 1983 році я відновив вивчення Біблії зі Свідками Єгови. І цього разу почав регулярно відвідувати християнські зібрання. Але перед тим, як вивчати Біблію та приходити на зібрання, я порвав з наркотиками й курінням.

Проте, всупереч Божим законам щодо подружжя, продовжував жити з незаконною дружиною. Це непокоїло моє сумління, тож я намагався переконати цю жінку погодитись на біблійне вивчення й узаконити наші стосунки, взявши шлюб. Але вона говорила, що Біблія — людська книга, задумана чоловіками для підкорення жінок, і що одруження не таке вже й необхідне.

Я розумів, що не можу жити в аморальному зв’язку з жінкою, яка не поважає Божих законів про шлюб. Тому поклав край нашим стосункам і переїхав до Брукліна. Я знав, що не зможу говорити іншим про Бога і його наміри, коли моє особисте життя не буде у згоді з його законами.

Після трьох років вивчення Біблії, звільнившись від небіблійних звичок, я з чистим сумлінням присвятив своє життя виконанню Божої волі. На символ цього охрестився на конгресі Свідків Єгови. Я ніколи не пожалкую, що дав обіцянку дізнатися про Бога, ім’я якого постійно згадував мій тато. І буду важко працювати, аби дотриматись тієї обіцянки, яку дав Єгові у підземеллі в’язниці в Даннеморі, аж поки він здійснить усі прекрасні наміри, записані у його Слові.

У сподіванні Раю

Я дуже сподіваюсь того часу, коли Єгова перемінить цілу землю на прекрасний рай (Псалом 37:11, 29; Луки 23:43). Також чекаю на іншу обіцянку Бога — воскресіння померлих до вічного життя на землі (Івана 5:28, 29; Дії 24:15). Який же чудовий то буде час, коли я зможу привітати моїх улюблених, котрі повернуться з могил,— мого тата, маленького братика та інших, кого я знав і хто передчасно помер! Часто роздумую про цю надію, і це приносить мені радість. А ще мені радісно, бо дві мої сестри і дехто з їхніх дітей присвятили своє життя Єгові й охрестились.

Тепер, коли розповідаю іншим про свою віру і про своє життя, я із задоволенням говорю їм втішливі слова псалмоспівця, записані в Псалмі 72:12—14: «Бо визволить він бідаря, що голосить, та вбогого, що немає собі допомоги! Він змилується над убогим та бідним, і спасе душу бідних, від кривди й насилля врятує їхню душу, їхня кров дорога буде в очах його!».

Своєю терпеливістю Єгова зігрів моє серце і дав можливість виробити риси, котрі він хоче бачити у своїх служителях — не жорстокі, левоподібні, а мирні, добрі й лагідні риси, які має вівця. Це важливо, бо, як стверджує Боже Слово, Єгова «покірливим милість дає» (Приповістей 3:34).

[Вставка на сторінці 12]

«Я був знову арештований за крадіжку зі зломом і два роки провів у тюрмі на острові Райкерс (місто Нью-Йорк), поки мене не звільнили 1965 року. Та того ж самого року був арештований за вбивство. Який же жорстокий, подібний до лев’ячого, характер я у собі розвинув!»

[Ілюстрація на сторінці 13]

У день мого хрещення.