Погляд Біблії
Що значить бути добрим громадянином?
ПІСЛЯ Другої світової війни багато людей в Європі та Японії, які вважали себе добрими, законослухняними громадянами, були визнані винними у воєнних злочинах. Серед них були високопоставлені військовослужбовці, вчені та інші спеціалісти. Виправдовуючи свої вчинки, декотрі злочинці пояснювали, що вони лише підкорялись наказам, чого й очікується від кожного доброго громадянина. Хоча ці люди вважали себе добрими громадянами, однак вчинили жахливі злочини проти людства.
З іншого боку, декотрі люди взагалі не зважають на державну владу. Одні явно ігнорують її, інші ж готові порушувати закон доти, доки їм не загрожує покарання. Звичайно, небагато осіб заперечить, що потрібно коритись владі, бо без неї запанували б анархія й безладдя. Проте постає питання: до якої міри слід виконувати обов’язки громадянина та слухатись закону? Розгляньмо деякі головні принципи, котрі допомагали християнам першого сторіччя зберігати зрівноважений погляд на підкорення державній владі.
Християнське підкорення «владі»
Християни першого сторіччя охоче підкорялись законам та наказам «вищої влади», тобто правлячих у той час урядів (Римлян 13:1). Християни вважали правильним ‘слухатись влади верховної та коритися їй’ (Тита 3:1). Хоч вони визнавали Христа своїм небесним Царем, однак були законослухняними, підвладними людським правителям і не становили загрози для держави. Вони були заохочені ‘поважати царя’ (1 Петра 2:17). Апостол Павло навіть закликав християн: «Отже, перш над усе я благаю чинити молитви, благання, прохання, подяки за всіх людей, за царів та за всіх, хто при владі, щоб могли ми провадити тихе й мирне життя в усякій побожності та чистості» (1 Тимофія 2:1, 2).
Християни першого сторіччя сумлінно сплачували всі податки, що вимагались від них, хоча іноді це було дуже важко. Вони слухались натхненої поради апостола Павла: «Тож віддайте належне усім: кому податок — податок» (Римлян 13:7). Ісусові учні вважали, що римська влада та її представники діяли з дозволу Бога і в певному розумінні були ‘Божими служителями’, які забезпечують відносний мир і порядок у суспільстві (Римлян 13:6).
«До всякого доброго діла готові»
Християни першого сторіччя були заохочені виконувати громадські обов’язки, встановлені державою. Ісус Христос радив своїм учням часом робити навіть більше, ніж вимагали представники влади. «А хто [«при владі», НС] силувати тебе буде відбути подорожнє на милю одну,— він сказав,— іди з ним навіть дві» (Матвія 5:41). Дотримуючись цієї поради, християни показали, що не є такими людьми, які тільки користуються благами суспільства, не даючи нічого взамін. Вони завжди були «до всякого доброго діла готові» (Тита 3:1; 1 Петра 2:13—16).
Вони щиро любили своїх ближніх і шукали можливостей допомагати їм (Матвія 22:39). Через їхню любов та дотримання високих моральних норм, християни першого сторіччя справляли добрий вплив на суспільство. Їхні сусіди, живучи поруч з християнами, мали достатньо підстав для радості (Римлян 13:8—10). Християнська любов виявлялась не тільки у тому, що вони утримувались від поганого. Вони отримали заохочення цікавитись іншими та ‘робити добро [не лише співвіруючим, але й] усім’, як це чинив Ісус Христос (Галатів 6:10).
«Бога повинно слухатися більш, як людей»
Підкорення християн світській владі було, однак, відносним. Вони не зробили б того, що було проти їхнього сумління та зруйнувало б взаємини з Богом. Наприклад, коли релігійні провідники Єрусалима заборонили проповідувати про Ісуса, апостоли не підкорились. «Бога повинно слухатися більш, як людей!» — заявили вони (Дії 5:27—29). Християни непохитно відмовлялись брати участь в ідольському поклонінні імператору (1 Коринтян 10:14; 1 Івана 5:21; Об’явлення 19:10). Який був результат цього? «Людей звинувачували,— говорить історик Дж. М. Робертс,— не в тому, що вони були християнами, а в тому, що не корились деяким законам» («Коротка історія світу», англ.).
Чому християни «не корились деяким законам»? Вони розуміли, що «вища влада» панує з дозволу Бога і тому як «Божий слуга» сприяє порядку (Римлян 13:1, 4). Однак Божий закон християни вважали вищим. Вони пам’ятали зрівноважений принцип, встановлений Ісусом Христом для своїх послідовників: «Тож віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже» (Матвія 22:21). Свій обов’язок перед Богом вони мусили ставити вище вимог кесаря.
Наслідки ігнорування цих чудових принципів багатьма людьми, які вважають себе християнами, показують, що це була правильна позиція. Наприклад, відступницькі провідники загальновизнаного християнства були «людьми, готовими до компромісу; [ними послуговувались] як знаряддям уряду, особливо для підйому та підтримки військових сил»,— зауважив воєнний історик Джон Кіґан. Тому їхні послідовники брали участь у війнах, в яких проливалась кров мільйонів невинних людей. «Закон Бога цілком ігнорувався, коли проливалась людська кров»,— каже Кіґан.
Проте християни першого сторіччя подали яскравий приклад, як зберігати відповідну рівновагу. Вони були добрими громадянами, котрі старанно виконували свої обов’язки, і в той же час у всьому твердо дотримувались чітких біблійних принципів та поводились згідно навченого Біблією сумління (Ісаї 2:4; Матвія 26:52; Римлян 13:5; 1 Петра 3:16).
[Ілюстрація на сторінці 26]
«Віддайте кесареве — кесареві».