Забобони. Чому такі стійкі?

ВИ, МАБУТЬ, знаєте, що багато людей і досі вважають поганою прикметою чорного кота, котрий перейшов їм дорогу, або ж бояться проходити під драбиною. Також багато хто вірить, що в п’ятницю 13-го день буде нещасливим, а 13-й поверх є небезпечним місцем. Такі забобони досі існують, хоча вони й нелогічні.

Лише подумайте: чому деякі люди носять зі собою кролячу стопу або стукають по дереву, коли висловлюють якісь побажання? Чи не тому, що вони вважають свої дії запорукою удачі, без усяких логічних підстав для цього? У «Словнику забобонів» (англ.) зазначається: «Забобонна людина вірить, що певні предмети, місця, тварини або вчинки приносять щастя (є добрими прикметами чи амулетами), а певні — нещастя (є поганими прикметами або віщують невдачу)». (Дивіться Галатів 5:19, 20).

Спроби позбутися забобонів у Китаї

Безсумнівно, забобони витримали сучасні спроби позбутися їх. Наприклад, 1995 року Народні збори Шанхаю видали офіційну постанову, що забороняла забобонні вірування як пережиток минулого. Метою цього розпорядження було «викоренити феодальні забобони, реформувати похоронні звичаї і посприяти будівництву більш цивілізованої столиці». Але який результат це принесло?

Згідно з одним повідомленням, мешканці Шанхаю й далі вірно тримаються своїх забобонів. Усупереч офіційній забороні, накладеній на китайський обряд спалювати фальшиві паперові гроші на могилах предків, один з відвідувачів такої могили сказав: «Ми спалили 19 мільярдів юанів [близько трьох мільярдів американських доларів]». Він додав: «Так заведено. Це робить богів щасливими».

Впливова газета «Ґваньмінь дейлі» підкреслила, наскільки неефективною виявилась така заборона. За її повідомленням, у Китаї нараховується приблизно «п’ять мільйонів професійних ворожбитів, а загальна кількість фахівців у галузі науки і техніки становить лише 10 мільйонів». У газеті говорилося: «Тенденція зросту свідчить, що ворожки перемагають».

В «Американській енциклопедії» (міжнародне видання) стосовно стійкості забобонів говориться: «У всіх культурах не лише дотримуються деяких старих звичаїв, але й надають їм нових значень». У недавньому виданні «Нової британської енциклопедії» визнається: «Навіть у так звану сучасну епоху, у час, коли високо цінуються об’єктивні докази, більшість людей, якщо на них наполягти, зізнаються, що таємно визнаю́ть декілька нелогічних вірувань або забобонів».

Подвійні норми

Багато людей керуються подвійними нормами, оскільки не визнаватимуть прилюдно того, чого дотримуються у приватному житті. Один письменник говорить, що це небажання викликане страхом видатися іншим нерозумними. Тому такі особи схильні називати свою забобонну поведінку просто традицією або звичкою. Скажімо, спортсмени можуть говорити, що виконують перед грою звичайний обряд.

Один журналіст нещодавно зробив нещире зауваження щодо «святого листа», який розсилають декільком особам з проханням зробити копії і відіслати багатьом іншим. Часто людині, яка відсилає такий лист далі, обіцяється удача, а того, хто перериває ланцюг, нібито чекають лихі наслідки. Отже журналіст виконав умови «святого листа» й передав його далі. Він сказав: «Ви ж розумієте, що я роблю це не через забобони, а лише хочу уникнути нещастя».

Антропологи й фольклористи вважають, що навіть саме слово «забобони» надто суб’єктивне; вони вагаються, чи можна називати певну поведінку забобонною. Вони віддають перевагу більш «багатогранним» й евфемістичним виразам, як-от «народний звичай або вірування», «фольклор» чи «системи вірувань». Дік Гаймен у своїй книжці «Щоб нещастя тебе не спіткало. Забобони знаменитих і простих» (англ.) відверто зауважує: «Так як гріх і нежить, забобони мають лічених прихильників, але чимало тих, хто їх дотримується».

Усе ж, хоч би як їх називали, забобони є стійкими. Як це можливо сьогодні, у добу передових наукових досягнень?

Чому забобони такі стійкі

Деякі твердять, що вірити у забобони цілком природно. Дехто навіть заявляє, що забобонність закладена у наших генах. Однак вивчення доводять щось інше. Докази свідчать, що люди стають забобонними через те, чого навчились.

Професор Стюарт А. Вайс пояснює: «Забобонна поведінка, як і більшість інших типів поведінки, набувається людиною протягом її життя. Ми не народжуємося зі звичкою стукати по дереву; ми вчимося цього. Кажуть, що люди починають вірити у магію в дитинстві, а потім ще довго залишаються забобонними після того, як «набули дорослих поглядів на життя». Але звідки походять багато їхніх забобонних вірувань?

Чимало забобонів тісно пов’язані з шанованими релігійними віруваннями. Наприклад, забобони були частиною релігії тих, хто жив у ханаанському краї перед приходом ізраїльтян. У Біблії говориться, що ханаанеяни віщували, ворожили, чаклували, заклинали, викликали духів й розпитували померлих (Повторення Закону 18:9—12, Дулуман).

Стародавні греки також були відомі тим, що дотримувалися забобонів, пов’язаних з їхньою релігією. Так як ханаанеяни, вони вірили в оракули, ворожіння і чари. Вавилоняни розглядали печінку тварин, вважаючи, що це покаже, як їм слід діяти в певних ситуаціях (Єзекіїля 21:26). Крім того, вони також були знані за пристрасть до азартних ігор і поклоніння «божку щастя» (Ісаї 65:11, примітка). Гравці в азартні ігри й сьогодні відомі через свою забобонність.

Цікаво, що чимало церков підтримують захоплення азартними іграми. Одним з прикладів є католицька церква, яка сприяє такій грі, як бінґо. Певний гравець висловився так: «Я переконаний: католицька церква усвідомлює, що [азартні гравці дуже забобонні], бо біля іподрому завжди стоять монашки зі скриньками для пожертв. Як католики — ким багато з нас були — могли обійти «сестру» і потім сподіватися виграшу? Отже, ми жертвували. І якщо того дня здобували перемогу, то були особливо щедрими, сподіваючись, що це сприятиме подальшому успіху».

Яскраві приклади тісного зв’язку між релігією і забобонами — це передсуди, пов’язані з Різдвом, святом, яке підтримують церкви загальновизнаного християнства. Приміром, вважається, що поцілунок під омелою приведе до одруження. Також існує багато забобонних вірувань про Санта Клауса.

У книжці «Щоб нещастя тебе не спіткало» говориться, що забобони розвинулися через спроби «зазирнути у майбутнє». Тому сьогодні, як і протягом цілої історії, і прості люди, і світові керівники радяться з ворожбитами й тими, хто заявляє, що володіє магічними силами. У книжці «Не співайте перед сніданком і не спіть при місячному світлі» (англ.) пояснюється: «Людям треба було вірити, що існують амулети й заклинання, які зможуть захистити їх від страху перед відомим і невідомим».

Таким чином забобони розраховані на те, щоб створити у людей враження, ніби вони панують над своїми страхами. У книжці «Схрестіть свої пальці, плюньте у свій капелюх» (англ.) повідомляється: «[Люди] покладаються на забобони з тієї самої причини, що і завжди. Коли [вони] стикаються з непідвладними їм ситуаціями, які залежать від «удачі» або «випадку», віра у забобони допомагає [їм] почуватися безпечніше».

Хоча завдяки науці життя людей багато в чому поліпшилося, почуття непевності їх не покидає. По суті, відчуття ненадійності зросло через труднощі, які створила саме наука. Професор Вайс говорить: «Забобони й віра у надприродне є невід’ємними особливостями нашої культури... бо сучасний світ посилює у нас почуття непевності». В праці «Уорлд бук енсайклопідія» робиться висновок: «Забобони, мабуть, залишаться частиною життя людей доти, доки вони... відчуватимуть непевність щодо майбутнього».

Отже, забобони є стійкими, оскільки засновані на загальних людських страхах і мають підтримку численних шанованих релігійних вірувань. Проте, чи слід зробити висновок, що забобони йдуть нам на благо, оскільки допомагають справлятися з непевністю? Чи вони є нешкідливими? Чи все-таки вони становлять небезпеку, і тому їх слід уникати?

[Ілюстрація на сторінці 5]

Лише в Китаї нараховується приблизно п’ять мільйонів професійних ворожбитів.

[Ілюстрація на сторінці 6]

Підтримуючи бінґо, багато церков живлять віру в забобони.

[Ілюстрація на сторінці 7]

Різдвяні традиції, як-от поцілунок під омелою, засновані на забобонах.