Наскільки небезпечно грати в комп’ютерні ігри?

Дванадцятирічний хлопчина «загнав у глухий кут беззбройного противника і приставив йому до голови дуло. «Тепер ти від мене не втечеш! — з дикою посмішкою проказав хлопець чоловіку на екрані.— Ти мій!» Тоді він натиснув курок і вистрілив противнику в обличчя. Кров бризнула на білий халат чоловіка, який, крутнувшись на місці, впав. «Покінчено!» — зловісно засміявся хлопчина.

ЦЕ СЦЕНА з однієї комп’ютерної гри, яка описується у статті Стівена Барра «Комп’ютерне насилля. Наскільки воно небезпечне для ваших дітей?». Автор ставить запитання, співзвучне з назвою нашої статті. Сьогодні у продажі є понад 5000 різних відео- і комп’ютерних ігор. Деякі з них повчальні й цікаві.

Одна з таких ігор, наприклад, навчає географії, інша — як керувати літаком, ще інші вчать логічно мислити і знаходити вихід зі складних ситуацій. Існують навіть ігри терапевтичного характеру. Приміром, одна розроблена для дітей з розладом здатності читати. Декотрі ігри можуть також допомогти дітям опанувати основи роботи з комп’ютером, що дуже важливо у наш час, коли без складної техніки просто не обійтись.

Перестороги фахівців

Але, як зазначає Дейвід Волш, президент Національного інституту дослідження впливу медіа на сім’ю, «частина ігор має антисоціальний характер і пропагує насилля, секс, брутальну мову тощо. На жаль, власне такі ігри найбільше люблять діти віком від 8 до 15 років».

Під час одного вивчення, що проводилось у США, виявилося, що майже 80 відсотків популярних серед молоді відеоігор містять сцени насилля. Рік Даєр, президент компанії «Virtual Image Productions», говорить: «Це вже не просто ігри, а навчальні засоби. Ми вчимо дітей, як спускати курок... Але ми не наголошуємо їм на наслідках таких дій у реальному житті».

Протест громадськості проти насильницьких ігор лунає ще з 1976 року, коли з’явилася гра для ігрових автоматів Death Race (Смертельні гонки). Суть гри полягала в тому, щоб переїхати пішоходів, які пересувалися по екрану. Вигравав той, на чиєму рахунку було найбільше жертв. Нові, складніші ігри мають ліпше графічне зображення, тож гравець бере участь у ще реалістичніших сценах насилля.

Приміром, у грі Carmageddon (Автоармагеддон), коли гравець пройде усі рівні, то переїде або уб’є коло 33 000 чоловік. А про нове видання цієї гри говориться, що «жертв можна не лише чавити колесами, забризкуючи їхньою кров’ю вітрове скло. Їх можна поставити на коліна й змусити просити пощади або ж довести до самогубства. А якщо хочете, то можете розчленувати їх».

Чи така імітація насилля шкідлива? Дослідженню цього питання присвячено коло 3000 різних вивчень. Багато хто бачить зв’язок між насиллям в іграх і підвищеною агресивністю гравців. Прояви жорстокості серед молоді часто наводяться як докази такого взаємозв’язку.

Деякі фахівці применшують негативний вплив ігор, кажучи, що слід взяти до уваги й інші фактори, наприклад те, що ігри насильницького характеру вибирає молодь, яка вже має схильність до брутальності. Однак ігри таки відіграють значну роль. Чи реалістично думати, ніби ми не піддаємося впливу того, що бачимо? Якби так було, чи витрачали б тоді компанії щороку мільярди на телевізійну рекламу?

«Вміння й бажання вбивати»

Військовий психолог Дейвід Ґроссман, автор книжки «Анатомія вбивства» (англ.), твердить, що подібно як на військових тренуваннях солдати поступово долають вроджену відразу до вбивства, так через комп’ютерні ігри в дітей зникає відраза до насилля. Військові виявили, як можна легко зламати небажання вбивати у солдатів-піхотинців. Для цього треба лише замінити під час навчальної стрільби звичайну мішень на мішень у вигляді людини. На думку Ґроссмана, насильницькі ігри так само діють на дітей — розвивають «вміння й бажання вбивати».

Згідно з дослідженням, опублікованим в одному журналі, насилля, зображене у відео- і комп’ютерних іграх, може бути ще небезпечнішим, ніж телевізійне, оскільки гравець відчуває себе в ролі персонажів, що чинять насилля («Journal of Personality and Social Psychology»). Телебачення робить нас спостерігачами жорстокості, а комп’ютерні ігри — учасниками. Крім того, фільм дитина дивиться лише кілька годин, а на звичайну відеогру вона може затратити коло 100 годин.

Деякі країни впровадили систему класифікації, за допомогою якої хочуть показати, що ігри зі сценами жорстокого насиллям — лише для дорослих. Але ця система корисна лише тоді, коли її беруть до уваги. Вивчення, проведене у США, виявило, що 66 відсотків опитаних батьків навіть не були ознайомлені з нею. Директор Класифікаційної комісії розважальних програмних засобів каже, що творці системи не ставлять перед собою завдання перешкодити дітям грати в певні ігри. Він пояснює: «Ми не хочемо нав’язувати своїх поглядів. Ми лише даємо батькам засоби, які допоможуть їм зорієнтуватися, що дозволяти дітям, а що ні».

«Ігри-наркотики»?

У нових он-лайнових іграх, в яких через Інтернет можуть брати участь гравці з усього світу, кожен сам вибирає роль. Долаючи труднощі, гравець здобуває собі ім’я у вигаданому світі і почувається успішною людиною. Час, котрий гравець затрачає, обмірковуючи свою роль, стає його особистим вкладом, його досягненням, а це заохочує грати далі. Для декого ці ігри стали справжнім наркотиком. І це, можливо, одна з причин, чому он-лайнові ігри іноді тривають місяцями або навіть роками.

За повідомленням журналу «Тайм», останнім часом у Південній Кореї багато молоді захоплюється грою он-лайн, яка називається Lineage. У цій грі учасники борються за перемогу в умовах середньовіччя. Гравець просувається через різні рівні, намагаючись досягти особливого становища». Декотрі учні проводять за грою цілу ніч і на другий день мало не засинають на уроках. Батьки переживають за своїх дітей, але не завжди знають, що робити. Ось, що розповідає один юний гравець про своє захоплення грою: «Коли хтось знайомиться зі мною он-лайн [в Інтернеті], то думає, що я класний хлопець, а ті, хто бачить мене офф-лайн [у реальному житті], відразу радять схуднути».

А тепер розгляньмо, як пояснює популярність гри Lineage корейський психолог Джунмо Квон: «Зазвичай корейці в реальному житті змушені придушувати свої бажання й почуття. А в грі їх можна не боячись виявити». Тому молодь втікає від дійсності у світ фантазій. Один проникливий коментатор сказав: «Для гравця світ гри набагато привабливіший за реальність. Він живе у реальному світі лише для того, щоб заробити трохи грошей і продовжити гру».

Вплив на здоров’я

Згідно з американською статистикою, шестикласник дивиться телевізор у середньому чотири години в день. І сюди не входить час, який він проводить за іграми, вдивляючись у монітор комп’ютера або в телевізійний екран. Під час опитування, що проводилося 1995 року, понад 60 відсотків дітей зізналися, що нерідко грають довше, ніж планували. А це часто негативно позначається на навчанні. Японське вивчення виявило, що комп’ютерні ігри стимулюють лише певну частину дитячого розуму, тому діти повинні більше читати, писати й займатися математикою. До того ж для гармонійного розвитку усіх ділянок дитячого мозку їм також корисно бавитися на вулиці з іншими дітьми та якомога більше спілкуватися.

За повідомленнями, коло 40 відсотків американських дітей віком від п’яти до восьми років страждають від ожиріння. Вагомою причиною цього є те, що вони проводять забагато часу перед телевізором або комп’ютером і надто мало рухаються. Одна компанія навіть розробила тренажер, на якому можна займатися, бавлячись у комп’ютерні ігри. Проте зрозуміло, що набагато ліпше обмежити саму тривалість гри, завдяки чому з’явиться більше часу на інші заняття, які сприяють усебічному розвитку дитини.

Існує ще одна небезпека для здоров’я. Від того, що діти подовгу вдивляються в монітор, страждають очі. Опитування показують, що принаймні чверть усіх користувачів комп’ютера мають проблеми з очима. Почасти це зумовлено тим, що вони рідше кліпають, внаслідок чого виникає сухість і подразнення очей. Бо під час кліпання виділяються сльози, які вимивають шкідливі речовини і очищують очі.

Оскільки дітям важко себе контролювати, то вони можуть, майже не відриваючись, годинами грати в комп’ютерні ігри. А від цього болять очі й нерідко виникають труднощі з фокусуванням. Тому фахівці радять після кожної години користування комп’ютером робити кількахвилинні перервиa.

Стрімкий розвиток ігрової індустрії

Здається, що популярність ігор он-лайн зростає по цілому світі. Відкривається дедалі більше Інтернет-кафе, обладнаних комп’ютерами, на яких можна за відповідну плату пограти в мереже́ві ігри. Кажуть, що молодь іноді витрачає в таких кафе по 200 доларів у місяць.

Тож ігрова індустрія дійсно процвітає. За деякими підрахунками, у наступні п’ять років ринок он-лайнових ігор збільшиться на понад 70 відсотків.

Однак неможливо заперечити небезпеку, яку криє в собі ця прибуткова індустрія. Чи може людина піддавати ризику своє здоров’я, викидати на вітер масу часу й грошей та призвичаюватися до жахливого насилля і при цьому не зазнавати жодних серйозних наслідків? Звичайно ж ні. Тим більше не можуть цього робити діти. Тому це неправда, що комп’ютерні ігри завжди повчальні або що це лише невинні забави. Дейвід Волш, слова якого наводилися раніше, застерігає: «Вплив розважальних засобів значно сильніший, ніж ми думаємо». Він додає: «Якщо батьки відповідально ставляться до виховання дітей, то мусять знатися на тому, що пропонує їхнім дітям ця швидкозмінна індустрія розваг».

Дійсно, як каже Біблія, «змінюється сцена» цього світу (1 Коринтян 7:31, НС). І, здається, ніщо не змінюється так швидко, як індустрія розваг. Немало батьків відчуває, що їм важко бути в курсі мінливої моди і різних тенденцій, які щодня діють на їхніх дітей. Але не опускайте рук. Багатьом батькам вдається успішно виховувати дітей, допомагаючи їм зосереджувати увагу на справді важливих справах. Діти, як і всі ми, повинні знати, що найважливіші людські потреби неможливо задовольнити розвагами — ані через комп’ютер чи телевізор, чи будь-що інше. Справжнє щастя, як колись сказав Ісус, знаходять ті, що «усвідомлюють свої духовні потреби» (Матвія 5:3, НС).

[Примітка]

[Рамка на сторінці 6]

ЕЛЕКТРОННІ ІГРИ. Перелік небезпек

▸ Насильницькі відео- і комп’ютерні ігри можуть розвинути агресивність.

▸ Електронні ігри розроблені таким чином, що гравець відчуває себе не просто спостерігачем насилля, а його учасником.

▸ Через ігри у вразливих осіб може стертись границя між реальністю і світом фантазій.

▸ Ігри, подібно до наркотиків, можуть призвести до того, що людина занедбає свої обов’язки і стосунки з іншими.

▸ Ігри поглинають час, потрібний дітям для інших важливих справ — навчання, спілкування та творчих забав.

▸ Проводячи забагато часу перед екраном, діти псують очі.

▸ Брак руху через ігри може призвести до ожиріння.

▸ Ігри крадуть у вас гроші і час.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 8]

Як позбутися ігрової залежності

Томас, 23-річний християнин, пригадує: «Коли я ще ходив до школи, то від ігор сильно страждало моє навчання. Пізніше від них почали страждати інші справи. Я не припинив грати, навіть ставши повночасним добровільним служителем. Зрештою зрозумів, що ігри забирають у мене надто багато часу й енергії. Іноді, коли я грав перед служінням або християнським зібранням, мені було дуже важко зосереджуватися на духовних справах. Я майже завжди думав, як розв’яжу якусь ігрову задачу, коли повернуся додому. Це негативно відображалося на моєму особистому вивченні та читанні Біблії. І згодом служіння стало приносити дедалі менше радості.

Якось увечері, вже в ліжку, я відчув, що більше так не можна. Тому встав, увімкнув комп’ютер, відмітив усі ігри і стер їх. Вони зникли в одну мить! Зробити це було нелегко. Я зрозумів, що узалежнився від ігор більше, ніж думав. Але в душі я торжествував, бо знав, що це піде мені лише на користь. Мушу визнати, що відтоді я таки придбав ще декілька ігор. Однак тепер я набагато ліпше контролюю себе. Як тільки помічаю, що гра забирає надто багато часу, просто знову натискаю клавішу «стерти».

[Ілюстрація на сторінці 6]

Дехто вважає, що існує прямий зв’язок між насильницькими іграми і агресивністю гравців.

[Ілюстрація на сторінці 7]

Зал для он-лайнових ігор у Сеулі (Корея).