Крок перший. Слухання у Верховному суді
СЛУХАННЯ В СУДІ, який складався з голови Верховного суду Вільяма Рейнквіста та інших вісьмох членів цього суду, призначили на 26 лютого 2002 року. Інтереси Свідків Єгови представляли чотири адвокати.
Головний адвокат Свідків почав свою промову вступом, що відразу полонив увагу присутніх: «Субота. Одинадцята година. Село Страттон. [Тут він постукав три рази по кафедрі]. «Доброго ранку! Я спеціально прийшов до вас у зв’язку з останніми подіями. Річ у тім, що пророк Ісая розповів у своїй книзі про ліпші часи. Це пов’язано з доброю новиною, яку звіщав Ісус Христос, доброю новиною про Боже Царство».
Відтак адвокат продовжив: «Ходити від дому до дому з таким повідомленням у селі Страттон вважається злочином, якщо людина не отримала на це дозвіл від органів влади».
«Чи це правда, що ви не просите грошей?»
Суддя Стівен Браєр поставив адвокату Свідків кілька прямих запитань, приміром: «Чи це правда, що ваші клієнти не просять ані копійки, не продають Біблій і нічого не пропонують купити? Чи їхні пропозиції зводяться лише до цього: «Я хотів би порозмовляти з вами про релігію»?»
Адвокат відповів: «Ваша честь, відомо абсолютно точно, що у селі Страттон Свідки Єгови не збирають грошей. Так, в інших населених пунктах вони іноді згадують про добровільні пожертви... Але ми не влаштовуємо збирання коштів. Ми лише намагаємося поговорити з людьми про Біблію».
Чи потрібен дозвіл уряду?
Суддя Ентонін Скалія з проникливістю запитав: «Тож ви вважаєте, що не потрібно просити дозволу у старости, аби поговорити з сусідом про щось цікаве?» Адвокат Свідків відповів: «Ми не думаємо, що суд схвалив би урядову постанову, яка вимагала б, щоб один громадянин отримував офіційний дозвіл на розмову з іншим громадянином у помешканні останнього».
Зміна аргументів, зміна настрою
Прийшла черга виступити представникам органів влади Страттона. Головний адвокат пояснив постанову, видану в Страттоні так: «Органи влади Страттона охороняють порядок, тому мають право захищати спокій мешканців і запобігати злочинам. Постанова про заборону збирачам пожертв та агітаторам входити на приватну територію вимагає лише попередньої реєстрації і наявності дозволу під час відвідування помешкань».
Суддя Скалія одразу перейшов до суті справи: «Чи ви знаєте якусь нашу [Верховного суду] справу, в якій хоч би була згадка про постанову настільки ж широкого застосування? Тобто, щоб постанова поширювалася і на збір коштів чи продаж товарів, і на ті випадки, коли такий збір і продаж не проводиться, і щоб вона забороняла навіть щось на зразок «Я хотів би поговорити про Ісуса Христа» чи «Я хотів би поговорити про захист довкілля?» Чи було щось таке у нашій практиці?»
Далі він сказав: «Понад два сторіччя я навіть і не чув про подібну справу». На це голова суду Рейнквіст пожартував: «Та ви ще не живете так довго». У залі судового засідання вибухнув сміх. Суддя Скалія наполягав на своєму: «Таке широке розуміння справи абсолютно нове для мене».
Геніальна ідея?
Суддя Ентоні Кеннеді поставив пряме запитання: «Ви вважаєте це геніальна ідея: якщо я не знайомий зі всіма мешканцями вулиці, то повинен просити в уряду дозвіл, щоб звернутися до них із словами: «Я хочу поговорити з вами, оскільки мене непокоїть забруднення середовища» або «Мене непокоїть репутація конгресмена» чи ще щось подібне? Чи я зобов’язаний просити в уряду дозвіл на це?» Трошки згодом суддя сказав: «Це не вкладається в голові».
Потім суддя Сандра Дей О’Коннор запитала: «А скажіть, що ж із дітьми, які ходять від дому до дому на Галовін? Чи їм теж треба отримувати дозвіл?» Судді О’Коннор і Скалія поставили ще кілька подібних запитань. Відтак суддя О’Коннор виступила з таким аргументом: «А якщо треба позичити у сусіда трошки цукру? Чи я мушу дістати дозвіл, щоб позичити цукор у свого сусіда?»
Чи Свідки Єгови агітатори?
Суддя Дейвід Сутер запитав: «Чому постанова стосується Свідків Єгови? Чи вони просять грошей, агітують, збираючи підписи, чи розносять від дому до дому товари, рекламують їх та пропонують якісь послуги? Вони ж нічого такого не роблять, чи не так?» Адвокат органів влади Страттона зачитав довгу цитату з їхньої постанови і додав, що суд нижчої інстанції назвав Свідків Єгови агітаторами. На це суддя Сутер відповів: «Визначення агітаторів має бути надзвичайно широким, щоб під нього підпадали і Свідки Єгови».
Суддя Браєр зачитав визначення слова «агітатор» зі словника, аби показати, що воно не стосується Свідків Єгови. Він додав: «У поданій суду записці щодо справи я не знайшов, на основі чого [Свідків Єгови] зобов’язують приходити до старости для реєстрації, адже ці люди не збирають грошей, нічого не продають, навіть не збирають голосів на чиюсь користь. У чому полягає мета постанови?»
«Привілей» обміну думками
Адвокат зі сторони органів влади Страттона відповів, що «мета постанови полягає у тому, аби запобігти незручностям, яких можуть зазнати власники помешкань». Далі він уточнив, що метою постанови було захистити жителів від шахраїв і злочинців. Суддя Скалія зачитав уривок з постанови, де говорилося, що староста може вимагати в особи, яка реєструється, додаткову інформацію про неї саму і мету її діяльності для того, щоб «точно описати характер бажаного привілею». Суддя ущипливо зауважив: «Як це? Візит до мешканців, щоб переконати їх у тому чи іншому питанні ви називаєте привілеєм?.. Не розумію цього».
Суддя Скалія далі наполягав: «Чи слід вимагати, щоб у кожного, хто збирається подзвонити у чиїсь двері, брали відбитки пальців? Чи імовірність злочину є достатньою причиною для того, щоб вимагати реєструвати кожного, хто хоче подзвонити у двері? У жодному разі».
Чи постанова справді захищає мешканців?
Коли минули 20 хвилин, відведені для адвоката органів влади Страттона, він передав слово головному прокурору штату Огайо. Прокурор сказав, що постанова, яка забороняє діяльність від дому до дому, захищає мешканців від незнайомців, «небажаних осіб, [які] опиняються біля помешкання... і я думаю, мешканці села мають право сказати: «Ми стурбовані, що до нас приходять незнайомі люди».
Тоді суддя Скалія зазначив: «Органи влади Страттона вважають, що хоча деякі мешканці запрошують Свідків Єгови, а інші почуваються самотніми і хочуть, щоб з ними хтось поговорив, все одно ці люди [Свідки Єгови] повинні зареєструватись у мера, щоб отримати дозвіл подзвонити у двері тих мешканців».
«Дуже помірковане обмеження»
Під час перехресного допиту суддя Скалія звернув увагу на дуже важливу і глибоку думку: «Ніхто не буде заперечувати, що громадяни тоталітарних держав краще захищені від зловмисників. Там менше злочинів. Це усім відомий факт. А за свободу доводиться платити дещо вищим рівнем злочинності. Тому постає питання, чи ця постанова захищатиме від незаконної діяльності настільки ефективно, що заради неї варто впровадити в дію процедуру отримування дозволу дзвонити у чиїсь двері?» Головний прокурор відповів, що «це дуже помірковане обмеження». Суддя Скалія зазначив, що воно настільки помірковане, що «не знайшлось жодної справи, в якій би йшлося про те, що органи влади якогось іншого населеного пункту прийняли подібну постанову. Не думаю, що це обмеження помірковане».
Урешті, під тиском одного з суддів, головний прокурор штату визнав: «Я не схильний казати, що можна заборонити дзвонити чи стукати в двері». На цьому його виступ закінчився.
Коли адвокат Свідків Єгови отримав слово для наведення контрдоказів, він зазначив, що постанова не передбачає перевірки даних. «Я можу прийти до старости, сказати: «Мене звати так-то» і отримаю дозвіл іти від дому до дому». Він також нагадав, що староста має право відмовити у дозволі людині, яка говорить, що не належить до жодної організації. «Нам здається, що такі питання староста вирішує на свій розсуд. Тому хочу нагадати шановному панству, що Перша поправка справді безпосередньо стосується нашої [Свідків Єгови] діяльності».
Невдовзі після цього головний суддя Рейнквіст закрив слухання, сказавши: «Справа передана на розгляд [Верховного суду]». Слухання тривало трохи більше години. Наскільки значущою була ця година, ви побачите з вироку, який суд оприлюднив у червні.
[Ілюстрації на сторінці 6]
Голова суду Рейнквіст.
Суддя Браєр.
Суддя Скалія.
[Відомості про джерела]
Рейнквіст: Collection, The Supreme Court Historical Society/Dane Penland; Браєр: Collection, The Supreme Court Historical Society/Richard Strauss; Скалія: Collection, The Supreme Court Historical Society/Joseph Lavenburg
[Ілюстрації на сторінці 7]
Суддя Сутер.
Суддя Кеннеді.
Суддя О’Коннор.
[Відомості про джерела]
Кеннеді: Collection, The Supreme Court Historical Society/Robin Reid; О’Коннор: Collection, The Supreme Court Historical Society/Richard Strauss; Сутер: Collection, The Supreme Court Historical Society/Joseph Bailey
[Ілюстрація на сторінці 8]
Зал суду.
[Відомості про джерело]
Фото Franz Jantzen, Collection of the Supreme Court of the United States