Зародження алмазного промислу в Південній Африці

ВІД НАШОГО ДОПИСУВАЧА У ПІВДЕННО-АФРИКАНСЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ

ЙОГО звали Адріан ван Вайк. Він був фермером, любив читати Біблію і жив собі з родиною в посушливому регіоні Ґрікваленд Вест у Південній Африці. Але його спокійне життя закінчилось у січні 1871 року. Тоді на землях, що належали Адріану, почали селитися натовпи чужинців. Він лише сидів на ґанку і не вірив своїм очам — стільки людей у цій глушині!

Всього за кілька днів до цієї місцевості наїхало тисячі людей. Дехто навіть зайшов у сад перед будинком Адріана і, не привітавшись з господарем, став відміряти собі ділянки землі! Що трапилось? Чому всі ці люди тут? А тому, що вони почули новину: в землях Адріана ван Вайка лежать нечувані скарби — алмази.

Перші знахідки

Приблизно 12 років перед описаними подіями біля річки Вааль, за 70 кілометрів на північ від господарства Адріана ван Вайка, знайшли алмаз вагою п’ять каратів. Чоловік, який знайшов алмаз, продав його священику з Берлінського місіонерського товариства за п’ять фунтів стерлінгів. Подальша історія алмаза невідома. Але люди, довідавшись про цю знахідку, кинулися і собі добувати алмази.

Минуло десять років. При річці Оранжевій, кількома кілометрами південніше від місця, де в неї впадає річка Вааль, лежало господарство Шалька ван Нікерка. На його землях жила теж родина Якобс. Діти Якобсів любили бавитися в гру, яку вони називали п’ять камінців. У своїй колекції каменів вони мали один блискучий камінець, якого знайшов їхній старший брат Еразмус.

Одного дня 1867 року до дому Якобсів завітав пан ван Нікерк. Пані Якобс знала, що він цікавився коштовним камінням, тому розповіла про блискучий камінь, яким граються її діти. Жінка сказала: «Вночі при світлі свічки він чудово блищить». Оглянувши камінець, пан ван Нікерк у захопленні промовив: «Здається, це — алмаз!» Він пригадав, що колись читав, як можна визначити алмаз. Тому черконув каменем по шибці одного з вікон скромного Якобсового дому. Нікерк приголомшено глянув на глибоку подряпину і зразу ж вибачився за зіпсовану шибкуa. Але господиня не розсердилась. Вона охоче віддала ван Нікерку камінь, та ще й відмовилась узяти за нього гроші.

Згодом ван Нікерк поїхав до сусіднього міста Гоптаун і показав камінь друзям. Проте ніхто не міг упевнено сказати, чи то справді алмаз. Камінь кочував від одних чесних людей до інших і зрештою поштою був відправлений до лікаря Атерстона в місто Греямстаун. Лікар звернувся по допомогу до знайомого шкільного вчителя. У шкільній лабораторії визначили питому вагу каменя. Виявилось, що вона саме така, яку мають алмази. Пізніше камінь дали місцевому ювеліру, котрий марно намагався зробити на ньому подряпину своїм напилком. Порадилися ще з декількома людьми, і всі дійшли того ж висновку, що й пан ван Нікерк. Тоді Атерстон написав листа, в якому підтвердив, що цей камінь — алмаз, вагою 21,25 карата. За нього ван Нікерк отримав 350 фунтів стерлінгів (635 доларів). Частину грошей він не гаючись віддав пані Якобс. З часом алмаз дістав доречну назву — Еврика, вона всім мала нагадувати про тріумф знахідки.

Пастух і чесний фермер

Пройшло ще два роки. На розлогих теренах, трохи нижче від злиття двох річок Оранжевої та Вааль, африканець, якого звали Буі, пас своїх овець. Якось він побачив на землі щось блискуче. Це був камінь завбільшки з волоський горіх. Буі підняв його і поклав до кишені. Він чув, що багато людей шукає в цій місцевості якесь каміння. І оскільки він мріяв знайти іншу роботу, то запропонував камінь спершу одному фермеру, а тоді крамарю. Обоє вони порадили йому звернутись до ван Нікерка.

Буі подався до господарства ван Нікерка і показав йому свою знахідку. Пан ван Нікерк одразу збагнув, що перед ним алмаз, більший і цінніший від того, який йому раніше дала пані Якобс. Він запитав у скромного пастуха, що той хоче взамін за камінь. Буі шанобливо відповів: «Пане, дайте мені те, що, на ваш погляд, буде справедливо дати». Ван Нікерк без вагань віддав пастуху все, що мав: 500 овець з жирними курдюками, 10 биків, віз, яким возив до міста вирощену городину, і навіть осідланого коня, на якому сам їздив! Буі зразу відчув себе багачем, адже лише один невеличкий камінь зробив його володарем цілого маєтку!

Пан ван Нікерк негайно поїхав у Гоптаун, щоб продати алмаз. Там група вражених комерсантів погодилась заплатити йому 11 300 фунтів стерлінгів (20 500 доларів). Алмаз мав 83,5 карата. Згодом його почали називати «Зірка Південної Африки»b. Огранований і відполірований камінь став діамантом — головною окрасою чудового кольє (зображене на цій сторінці). Новина про цей алмаз швидко сягнула найвіддаленіших куточків світу і розвіяла останні сумніви щодо того, чи Південна Африка багата на алмази. Тисячі людей з Північної та Південної Америки, Європи, Австралії вирішили, що африканські алмази зроблять їх казково багатими.

Початок лихоманки

Попервах пошуки алмазів велися на берегах річок Оранжевої та Вааль. Але 1870 року поширилась новина про незвичні знахідки на землях господарств, які лежали між цими двома річками. Тому ті, що шукали алмази по берегах річок, кинулись у місця, де мешкав Адріан ван Вайк. Ані ван Вайк, ані його сусіди не здогадувались, що живуть на вершечку згаслого вулкана. Алмази залягали в так званій синій землі, тобто в давніх вулканічних «трубках».

Шукачі алмазів похапцем створювали наметові села, які згодом поступово замінювали на халупки, покриті гофрованою бляхою. Поселенцям бракувало води, не було доріг, каналізації тощо. Дошкуляли хмари куряви, рої мух, 40-градусна спека влітку та нічні приморозки взимку. Але заради швидкого збагачення люди були готові на все.

Що зробив Адріан ван Вайк, коли шукачі алмазів, мов сарана, почали вкривати його землі? Спершу за невелику щомісячну плату він дав їм дозвіл працювати на якійсь одній ділянці. Але прибульців напливало щораз більше, і ситуація почала виходити з-під контролю. Коли гірнича компанія запропонувала пану ван Вайку 2000 фунтів (3630 доларів) за його землі, він радо погодився, підписав відповідні папери і перебрався в спокійніші місця.

Неподалік від господарства ван Вайка було ще одне господарство, яким володіли брати за прізвиськом де Бір. Власне їхнім ім’ям назвали Об’єднані копальні, які працюють донині і вважаються одними з найбільших добувачів алмазів. На місці, де колись були ці скромні фермерські господарства, тепер розкинулось місто Кімберлі. На землях братів де Бір так інтенсивно шукали алмази і зробили таку глибоку й широку яму, що її назвали Велика Яма.

Ще до того як у Південній Африці знайшли алмази, їх добували в Індії та Бразилії. Але тамтешніх алмазів було замало, щоб наситити світовий ринок. Тому сміливо можна сказати, що сучасна історія видобутку алмазів розпочалася власне в Південній Африці, де було знайдено величезну кількість цих коштовних каменів.

[Примітки]

[Рамка/Ілюстрації на сторінках 16, 17]

ГОЛОВНА КОПАЛЬНЯ

За 30 кілометрів на схід від міста Преторія (ПАР) 1903 року відкрили нову копальню алмазів. Вона отримала доречну назву Головна копальня. Через два роки, коли її глибина сягала 10 метрів, один працівник помітив на її кам’янистій стіні блискучий камінь. Його начальник обережно спустився до того місця і складаним ножем виколупав камінь. Це був величезний алмаз — найбільший з усіх знайдених на землі — розміром з чоловічий кулак. Важив він 3106 каратів. Згодом цьому алмазу дали назву на честь його відкривача Томаса Куллінана. З алмаза «Куллінан» зробили 10 великих та 96 менших діамантів. Один з них, «Куллінан I», або «Зірка Африки», вважається найбільшим у світі діамантом. Ним прикрашено Британський королівський скіпетр (на фотографії). І нині, через понад 100 років, Головна копальня не втратила своїх позицій, бо продовжує дарувати людям великі, чудові алмази.

[Ілюстрації]

Британський королівський скіпетр.

Алмаз «Куллінан» розміром з чоловічий кулак.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 17]

АЛМАЗ

◆ Алмаз — найтвердіший з усіх відомих людям матеріалів.

◆ Алмаз, як і стержень олівця, який виготовляють з графіту, утворюється з вуглецю. Але чому алмаз такий твердий, а графіт — м’який? Річ у тім, що вони різняться будовою кристалічної ґратки.

◆ Міра ваги алмаза — карат, який дорівнює 0,2 грама.

◆ При видобутку алмазів на кожен карат припадає 400 тонн каміння, гравію і піску.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 18]

ВЕЛИКА ЯМА КІМБЕРЛІ

За чотири роки, від 1869 до 1873, кількість населення на теренах, де нині стоїть місто Кімберлі, зросла від кількох осіб, головно фермерів, до 50 000. Серед прибульців було чимало авантюристів з усіх кінців світу. Десятки сотень шукачів прийшло пішки за 1000 кілометрів — аж з доків Кейптауна. Мотиками й лопатами вони перетворили пагорб на найбільшу в світі вириту вручну яму. Зрештою вона сягнула глибини 240 метрів. А підземні розробки припинились на глибині аж 1097 метрів. Як сказано в «Стандартній енциклопедії Південної Африки», до 1914 року, коли тут зупинились усі роботи, з копальні «вийняли 25 мільйонів тонн ґрунту». Ця ж енциклопедія каже, що з цієї землі видобули 3 тонни алмазів загальною вартістю понад 47 000 000 фунтів стерлінгів (85 000 000 доларів).

[Ілюстрація на сторінці 17]

Д-р Атерстон.

[Ілюстрація на сторінці 17]

Шальк ван Нікерк.

[Ілюстрація на сторінці 17]

Діамант «Еврика».

[Відомості про джерело]

De Beers Consolidated Mines Ltd.

[Ілюстрація на сторінці 18]

«Зірка Південної Африки».

[Ілюстрації на сторінках 18, 19]

Велика яма, 1875 рік. Сотні тих, хто отримав право на видобуток алмазів, опускали за допомогою канатів своїх робітників до ями і витягували з неї алмазоносну породу.

[Ілюстрації на сторінці 19]

Алмазна лихоманка породила не один нашвидку побудований табір.

[Відомості про ілюстрації, сторінка 16]

Crown ©/The Royal Collection © 2005, Her Majesty Queen Elizabeth II; Photo: www.comstock.com

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 16]

Photo by Fox Photos/Getty Images

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 17]

Portraits: From the book The Grand Old Days of the Diamond Fields by George Beet

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 18]

Photos: De Beers Consolidated Mines Ltd.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 19]

Photos: De Beers Consolidated Mines Ltd.