Чи трансфузіологія стає безпечнішою?

«Сучасна трансфузіологія чимось подібна до густих тропічних лісів. Хоча тут, здається, кожна стежина — відома, проте всюди вас таки підстерігають нові небезпеки». (Ян Франклін, професор трансфузіології)

НА ПОЧАТКУ 1980-х років світ заговорив про епідемію СНІДу. З того часу медики стали докладати чимраз більших зусиль, аби розпізнати й усунути всі «нові небезпеки», пов’язані з кров’ю. Та все ж ці спроби були марними. У червні 2005 року ВООЗ визнала: «Безпека переливання крові... залежить від рівня розвитку країни». Чому?

У багатьох країнах немає державної програми, яка гарантувала б безпеку забору, дослідження й транспортування крові чи продуктів крові. Іноді кров зберігають у зовсім невідповідних умовах, скажімо в звичайних або дорожніх холодильниках. Через відсутність у гемотрансфузійній терапії єдиних стандартів безпеки пацієнту можуть влити кров зовсім незнайомої людини, яка живе за сотні, навіть за тисячі кілометрів від нього.

Безпечна кров — недосяжна ціль

Представники деяких банків крові заявляють, що кров, яку вони зберігають, досить безпечна. А втім, існують певні застереження. На першій сторінці інформаційного листка про використання крові, який підготовили три американські організації, міститься таке попередження: «УВАГА! Оскільки донорами є люди, то разом з цільною кров’ю чи її компонентами можуть передаватися різні інфекційні агенти, як-от віруси... Незважаючи на ретельний відбір донорів і численні тести донорської крові, цієї небезпеки — не уникнути».

Тож не дивно, що Пітер Карелен, представник Міжнародної федерації товариства Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, каже: «Ми ніколи не гарантуватимемо безпеки запасів донорської крові. Завжди з’являтимуться нові інфекції, які буде неможливо виявити в лабораторіях».

Уявіть собі, що виникла подібна до ВІЛ інфекція, яка легко передається через кров, але про її існування вчені довгий час нічого не знають. У квітні 2005 року на конференції в Празі д-р Гарвей Клайн з Національного інституту здоров’я США сказав, що така перспектива є цілком реальною. Він додав: «Навряд чи фахівці, котрі займаються заготівлею компонентів крові, зможуть відвернути нову епідемію, адже з часу появи СНІДу мало що змінилося».

Людський фактор і трансфузійні реакції

Помилки та імунні реакції — це дві найбільші загрози життю пацієнта в розвинених країнах. У газеті «Ґлоб енд мейл» були опубліковані результати одного вивчення, проведеного 2001 року в Канаді. У ній зазначалося, що тисячі летальних випадків після переливання крові ставалися через «халатність у підборі донорів, неправильне маркування донорської крові чи її компонентів, а також через невиправдане призначення гемотрансфузії». За період від 1995 до 2001 року в США такі помилки коштували життя 441 особі.

Погоджуючись на переливання крові, пацієнт іде на такий же ризик, як і той, хто погоджується на трансплантацію органа. Це пояснюється тим, що імунна система зазвичай не приймає чужорідного клітинного матеріалу. Іноді трансфузія сповільнює природну імунну реакцію хворого. Як наслідок, він стає уразливим до багатьох вірусів та інфекцій, які до того були в організмі в пригніченому стані. Отож зрозуміло, чому професор Франклін, якого ми цитували раніше, заохочує лікарів: «Подумайте двічі, а то й тричі, перш ніж призначити комусь гемотрансфузію».

Що думають фахівці

З огляду на вищесказане, нині щораз більше медиків скептично ставляться до трансфузіології. Ось що зазначається в довіднику «Нотатки Джона Дейлі про кров» (англ.): «Деякі лікарі вважають, що алогенна кров [кров іншої людини] — це небезпечний медичний препарат. Його використання було б заборонено, якби він підлягав таким же стандартам, як інші медикаменти».

Цікаву думку висловив наприкінці 2004 року професор Брюс Спіс. Про переливання головних компонентів крові під час операцій на серці він сказав: «Практично не існує [медичних] праць, які б показували, що трансфузія пришвидшує одужання прооперованих хворих». На додаток він зазначив, що багато цих процедур «в усіх випадках, окрім травм, приносять більше шкоди, ніж користі». Часто вони призводять до збільшення «ризику виникнення пневмонії, різних інфекцій, серцевого нападу чи інсульту».

На жаль, і досі у світі немає єдиних стандартів щодо застосування крові. Нещодавно д-р Габріель Педраза нагадав своїм колегам в Чилі: «Дотепер у трансфузіології залишається чимало білих плям. І саме тому важко впровадити єдину світову стратегію стосовно гемотрансфузії». Браєн Мак-Лаленд, директор Шотландської служби переливання крові, що в Единбургу, звернувся до лікарів з проханням «пам’ятати, що переливання — це свого роду трансплантація тканини, і тому його слід застосовувати лише в крайніх випадках». Він заохотив лікарів поставити собі запитання: «Чи я погодився б, щоб мені чи моїй дитині влили донорську кров?»

Один гематолог висловив кореспондентові «Пробудись!» думку, яку поділяє багато медиків: «Ми воліємо уникати переливання донорської крові». Якщо таке ставлення до переливання мають фахівці, то що ж тоді думати пацієнтам?

Чи медицина готова до змін?

Але якщо переливання настільки небезпечне, чому воно таке популярне? Насамперед більшість лікарів просто не хочуть застосовувати чогось нового або ж нічого не знають про альтернативи. Як говорилося в журналі «Трансфузіологія», «медики вдаються до переливання, оскільки були так навчені і часто це вважається одним з найпопулярніших і найприйнятніших методів лікування».

Також велике значення має досвід хірурга. «Кількість втраченої крові часто залежить від його вправності,— пише д-р Беверлі Хант з Лондона.— Отже, важливо, щоб хірурги опанували основи гемостазіології [лікувальні заходи для припинення кровотечі]». Іноді люди думають, що альтернативи переливанню доволі дорого коштують, та насправді факти показують інше. Підкреслюючи переваги альтернатив переливанню, д-р Міхаель Роуз зазначає: «Немає сумніву, що пацієнти, котрі обирають безкровну медицину, отримують високоякісне лікування»a. І його думку поділяє немало лікарів.

То хіба б ви не обрали такого високоякісного лікування? Якщо так, у вас, мабуть, є дещо спільне з тими людьми, які принесли вам цей журнал. Дізнайтесь з наступної статті, чому вони займають таку непохитну позицію стосовно переливання крові.

[Примітка]

[Вставка на сторінці 6]

«Подумайте двічі, а то й тричі, перш ніж призначити комусь гемотрансфузію». (професор Ян Франклін)

[Вставка на сторінці 6]

«Чи я погодився б, щоб мені чи моїй дитині влили донорську кров?» (Браєн Мак-Лаленд).

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 7]

Трансфузійне гостре ушкодження легень

Трансфузійне гостре ушкодження легень (ТГУЛ) — це небезпечна для життя реакція організму на переливання крові, яка була вперше зафіксована на початку 1990-х років. Щороку від такого ускладнення помирають сотні людей. Але, як передбачають фахівці, кількість жертв і далі зростатиме, адже симптоми ТГУЛ надзвичайно важко розпізнати. Хоча причина такої реакції до кінця не відома, в журналі «Нью саєнтист» сказано, що кров, яка викликає ТГУЛ, взята здебільшого від «донорів, котрі мали проблеми із сумісністю крові, приміром... через багаторазове переливання». Згідно з одним повідомленням, трансфузійне гостре ушкодження легень — найпоширеніша в США й Великобританії трансфузійна реакція, яка призводить до смерті. І вона створює «для банків крові ще більше клопотів, ніж ВІЛ».

[Рамка/Схема на сторінках 8, 9]

Склад крові

У донорів зазвичай беруть цільну кров, а часто — лише плазму. Хоча в деяких країнах переливають цільну кров, однак у світі частіше використовують її компоненти. У будь-якому випадку кров проходить ряд тестів і тільки після цього може бути використана в медичних цілях. Розгляньмо, з яких чотирьох основних компонентів складається кров, їхні функції та процентне співвідношення.

ПЛАЗМА становить 52—62 відсотки цільної крові. Це рідина світло-жовтого кольору, яка транспортує у вигляді суспензії клітинні елементи крові, білки й інші речовини.

Вода складає 91,5 відсотка плазми. Білки, з яких виділяють фракції плазми, становлять 7 відсотків (альбуміни — 4%, глобуліни — бл. 3%, фібриноген — бл. 1%). Інші складники — поживні речовини, гормони, респіраторні гази, електроліти, вітаміни й небілкові азотовмісні сполуки — складають 1,5 відсотка.

ЛЕЙКОЦИТИ (білокрівці) становлять менше 1 відсотка цільної крові. Вони розпізнають і знищують потенційно небезпечні чужорідні елементи.

ТРОМБОЦИТИ (кров’яні пластинки) складають майже 1 відсоток цільної крові й сприяють процесам зсідання при ушкодженні судин.

ЕРИТРОЦИТИ (червонокрівці) становлять 38—48 відсотків цільної крові. Ці клітини насичують тканини киснем і виводять з них вуглекислий газ.

Як і з плазми, так і з інших компонентів крові можна виділити дрібніші складові — фракції. Скажімо, гемоглобін є фракцією еритроцитів.

[Схема]

ПЛАЗМА

ВОДА 91,5%

БІЛКИ 7%

АЛЬБУМІНИ

ГЛОБУЛІНИ

ФІБРИНОГЕН

ІНШІ СКЛАДОВІ 1,5%

ПОЖИВНІ РЕЧОВИНИ

ГОРМОНИ

РЕСПІРАТОРНІ ГАЗИ

ЕЛЕКТРОЛІТИ

ВІТАМІНИ

НЕБІЛКОВІ АЗОТОВМІСНІ СПОЛУКИ

[Відомості про джерело]

Сторінка 9: компоненти крові в кружечках: This project has been funded in whole or in part with federal funds from the National Cancer Institute, National Institutes of Health, under contract N01-CO-12400. The content of this publication does not necessarily reflect the views or policies of the Department of Health and Human Services, nor does mention of trade names, commercial products, or organizations imply endorsement by the U.S. Government

[Рамка/Ілюстрація на сторінках 8, 9]

Альтернативи переливанню крові

За останні шість років представники Комітетів зв’язку з лікарнями, що організовані Свідками Єгови, розповсюдили серед медиків по цілому світі десятки тисяч відеокасет з фільмом «Альтернативи переливанню крові. Прості, безпечні, ефективні»b. У цьому фільмі, який доступний 25 мовами, всесвітньовідомі лікарі висловлюються про сучасні альтернативи переливанню крові. Дехто, переглянувши його, відкрив для себе багато цікавого. Приміром, наприкінці 2001 року цей фільм був показаний у центрі Національної служби крові у Великобританії. Керівництво служби вирішило надіслати відеокасету з фільмом і спеціальний лист працівникам усіх банків крові, а також гематологам по цілій країні. У листі персонал заохочували звернути увагу, що «якісне лікування полягає в тому, аби якомога рідше вдаватися до переливання крові». В ньому також зазначалося, що «фільм заслуговує похвали і Національна служба крові радить обов’язково його переглянути».

[Примітка]

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 9]

Використання фракцій крові в сучасній медицині

Завдяки поступу науки і розвитку нових технологій стало можливим не лише розпізнати, а й виділити окремі фракції крові. Цей процес називається фракціонуванням. Візьмімо для прикладу морську воду. Її можна розділити на чисту воду, яка становить 96,5 відсотка, та інші компоненти, а саме: магній, бром і, звичайно, сіль. Подібно й плазма, що становить більшу частину об’єму цільної крові, містить понад 90 відсотків води і ряд фракцій, зокрема чимало білків: альбумін, фібриноген і різні глобуліни.

Іноді з лікувальною метою лікарі можуть призначати концентрати певних фракцій плазми. Одним з таких препаратів є кріопреципітат, який отримують після розмороження донорської плазми. Та нерозчинна фракція плазми — збагачена факторами зсідання, і її застосовують для лікування і профілактики кровотеч. Також нині існує чимало інших ліків, що виготовлені на основі фракцій кровіc. Скажімо, білкові препарати плазми у вигляді ін’єкцій часто використовують для зміцнення імунітету тих пацієнтів, що перенесли інфекційні захворювання. Слід зауважити, що майже всі фракції крові, які застосовують у медицині,— це білки плазми.

Згідно з журналом «Саєнс ньюс», сьогодні «науковці говорять, що в людській крові містяться тисячі різних білків, а втім, їм вдалося вивчити лише кілька сотень». Подальше дослідження складу крові може посприяти виготовленню нових білкових препаратів.

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінках 6, 7]

Деякі медики обачно ставляться до використання крові.