Розділ 89

Милосердя спонукує Ісуса йти в Юдею

КІЛЬКА тижнів тому в Єрусалимі під час свята Присвячення юдеї намагалися вбити Ісуса. Тож він пішов на північ, очевидно, в місцевість неподалік Галілейського моря.

Тепер Ісус знову прямує на південь, в Єрусалим, проповідуючи дорогою в селах Переї, області, яка лежить на схід від річки Йордан. Розповівши приклад про багатого чоловіка і Лазаря, він повторює своїм учням те, чого він учив їх раніше в Галілеї.

Зокрема він каже, що для людини було б ліпше, «якби їй повісили на шию жорно та кинули в море», ніж вона мала б стати спотиканням для одного з Божих «малих». Ісус також наголошує, наскільки важливо прощати: «Навіть якщо він [брат] сім разів на день згрішить проти тебе і сім разів повернеться, кажучи: “Каюся”, прости йому».

Коли учні просять: «Додай нам віри», Ісус відповідає: «Якби ви мали віру лише з гірчичне зернятко, то сказали б цій шовковиці: “Викорчуйся й пересадись у море!” — і вона б вас послухалась». Отже, навіть мала віра може виконувати великі діла.

Далі Ісус розповідає приклад, взятий з життя, щоб показати, який умонастрій повинен мати служитель Всемогутнього Бога. «Хто з вас, маючи раба, який оре поле чи доглядає за отарою,— говорить Ісус,— скаже, коли той повернеться з поля: “Мерщій ходи сюди і сідай за стіл”? Хіба ви не скажете: “Приготуй щось повечеряти, вдягни фартух і прислуговуй мені, поки я не наїмся і не нап’юся, а потім можеш сам їсти й пити”? Хіба пан дякує рабу, що той виконав доручене? Так і ви, коли виконали все доручене, говоріть: “Ми — нікчемні раби, бо зробили те, що повинні були зробити”». Отже, Божі служителі не повинні думати, ніби, служачи Богові, роблять йому послугу. Натомість їм завжди слід пам’ятати, яка це честь поклонятися Богові і бути його домашніми, котрих він вважає гідними довір’я.

Мабуть, невдовзі після того, як Ісус навів цей приклад, приходить посланець з Юдеї. Його послали Марія і Марта, сестри Лазаря, які живуть у Віфанії. «Господи, твій любий друг хворий»,— каже посланець.

Ісус відповідає: «Ця хвороба не приведе до смерті, а принесе славу Богові, і через неї прославиться Божий Син». Він ще два дні залишається в тому місці, а потім говорить до учнів:

— Ходімо знову в Юдею.

— Учителю, зовсім недавно юдеї хотіли закидати тебе камінням, а ти знову туди йдеш? — нагадують йому учні.

— Хіба день має не дванадцять годин? — говорить у відповідь Ісус.— Хто ходить удень, той ні на що не наштовхнеться, оскільки бачить світло цього світу. А хто ходить уночі, той обов’язково на щось наштовхнеться, бо в ньому світла немає.

Ісус, мабуть, має на увазі, що «день» — час, який Бог відвів для його земного служіння,— ще не минув і поки що ніхто не завдасть йому жодної шкоди. Йому треба повною мірою використати короткий час «дня», який залишився, тому що згодом, коли його вб’ють вороги, настане «ніч».

Потім Ісус додає: «Наш друг Лазар заснув, і я йду розбудити його».

Учні, очевидно, думаючи, що Лазар спить, а отже, невдовзі видужає, говорять: «Господи, якщо він заснув, то одужає».

Тоді Ісус каже їм прямо: «Лазар помер, і я тішуся, що мене там не було, бо тепер ваша віра зможе стати ще міцнішою. Тож ходімо до нього».

Хома розуміє, що Ісуса можуть убити в Юдеї. Він бажає його підтримати і тому заохочує інших учнів: «Ходімо і ми, щоб померти разом з ним». Тож, ризикуючи життям, учні супроводжують Ісуса, який через милосердя знову йде в Юдею. Луки 13:22; 17:1—10; Івана 10:22, 31, 40—42; 11:1—16.

▪ Де Ісус проповідував останнім часом?

▪ Які настанови повторює Ісус? Який приклад, взятий з життя, він розповідає і що цей приклад показує?

▪ Яку новину отримує Ісус і що він має на увазі, коли говорить про «день» і «ніч»?

▪ Чому Хома говорить: «Ходімо і ми, щоб померти разом з ним»?