Паузи

ПРАВИЛЬНО розставлені паузи відіграють в усному мовленні істотну роль. Це стосується як виступів перед широким загалом, так і приватних розмов. Якщо говорити без пауз, думка може втратити свою чіткість і перетворитися на нерозбірливе белькотіння. Доречні паузи сприяють ясності сказаного. Паузи використовують і для того, щоб слухачі добре запам’ятовували провідні думки.

А як визначити, коли робити паузи і якої довжини?

Паузи на розділових знаках. Розділові знаки стали важливою частиною писемного мовлення. Ними позначають кінець фрази або запитання, а в деяких мовах — виділяють цитати. Декотрі знаки пунктуації вказують на зв’язок між частинами речення. Людина, яка читає для себе, бачить ці знаки. Але коли вона зачитує текст для інших, то всі пунктуаційні знаки мусить передавати голосом. (Більше інформації про це в 1-му уроці «Грамотне читання»). Якщо не робити пауз там, де цього вимагають розділові знаки, текст може стати важкозрозумілим, а навіть набути неправильного змісту.

Місце пауз у реченні визначають не лише розділові знаки, але й спосіб викладу думок. Один відомий музикант якось сказав: «Ноти я беру не ліпше за багатьох інших піаністів. Але паузи між нотами — ось де криється справжня майстерність». Те саме стосується і мовлення. Завдяки вмілим паузам твої добре підготовані думки набувають більшої краси і змісту.

Коли готуєшся до читання вголос, у тексті іноді варто робити спеціальні помітки. Місце, в якому потрібно зробити коротеньку, можливо, зовсім незначну зупинку, позначай однією вертикальною рискою. Довшу паузу помічай двома такими рисками. Якщо певна фраза дається тобі з великою трудністю і ти постійно зупиняєшся не там, де треба, сполучи олівцем в одне ціле всі її слова. Відтак зачитай цю фразу від початку до кінця. Таким прийомом послуговується багато досвідчених ораторів.

Паузи у повсякденних розмовах здебільшого не завдають клопотів, адже ти знаєш, що́ хочеш сказати. Але якщо ти звик зупинятися через однакові інтервали часу, незважаючи на те, чого вимагає думка, твоїм словам бракуватиме виразності й ваги. Про те, як у цьому поліпшитись, розповідається в 4-му уроці «Плавність».

Паузи при зміні думки. Якщо ти переходиш з одного важливого пункту на інший, пауза дає змогу слухачам поміркувати, подумки перебудуватись, зауважити зміну в ході викладу і краще осмислити наступну думку. Робити паузу під час переходу до іншої думки так само важливо, як для водія сповільнювати швидкість на повороті.

Декотрі оратори поспішно перестрибують з однієї думки на іншу, не роблячи жодних пауз. Одна з причин такого явища — бажання охопити надто велику кількість матеріалу. Інші квапляться, бо звикли розмовляти так щодня. Можливо, так говорять усі з їхнього оточення. У всякому разі, така манера не сприяє ефективному навчанню інших. Якщо ти висловлюєш думку, яку слухачам варто почути й запам’ятати, присвяти достатньо часу на те, щоб виділити її з-поміж інших. Розумій: для виразної передачі думок без пауз не обійтись.

Якщо ти збираєшся виголосити промову за планом, матеріал слід розмістити так, щоб місце пауз між головними думками було легкопомітним. Якщо ж ти будеш зачитувати текст з рукопису, місця таких переходів варто позначити.

Паузи під час зміни думки зазвичай довші, ніж паузи на розділових знаках; але їх не можна робити надто довгими, бо це лиш розтягує виклад і втомлює слухачів. Задовгі зупинки створюють враження, що ти погано підготовлений і думаєш над тим, що ж сказати далі.

Пауза для наголошення думки. Пауза такого типу зазвичай має драматичний характер — її ставлять до чи після якогось твердження або запитання, котре у свою чергу вимовляється з більшою інтонаційною виразністю. Така пауза дає змогу осмислити щойно почуте або викликає інтерес до подальших слів. Ці два прийоми різняться між собою. Вирішуй сам, яким з них краще скористатись. Пам’ятай, однак: ці паузи слід використовувати тільки для виділення справді вагомих тверджень. У протилежному випадку цінність тих тверджень втрачається.

Приклад вправного застосування такої паузи дав Ісус, коли читав уголос Писання в назаретській синагозі. Спочатку він зачитав зі сувою книги Ісаї пророцтво про свою місію. Але перед тим як пояснити ці слова, він згорнув сувій, передав його слузі і сів. Коли ж усі присутні звернули свій погляд на Ісуса, він проказав: «Сьогодні збулося Писання, яке ви почули!» (Луки 4:16—21).

Пауза, яка вимагається обставинами. Вряди-годи паузу в мовленні доводиться робити через якісь сторонні перешкоди. Іноді розмову в проповідуванні перериває плач малюка або шум, що долинає з проїзної частини. Якщо ти промовляєш на великих зборах і в аудиторії гамірно, однак це не дуже заважає, можна збільшити силу голосу та говорити далі. Але якщо галас надто сильний і довго не стихає, слід зробити паузу, бо присутні все одно тебе не слухають. Отже, вміло послуговуйся паузами, аби слухачі здобули якнайбільше пожитку з того, що ти прагнеш їм переказати.

Пауза, яка дає час на відгук. Хоча слухачі можуть не брати прямої участі у твоєму виступі, важливо, щоб вони відгукувались на сказане подумки. Якщо ти поставиш запитання, яке аудиторія повинна обміркувати, але не витримаєш після нього належної паузи, його цінність значною мірою втратиться.

Робити паузи необхідно не тільки під час виступів, але й під час розмов у проповідуванні. Декотрі особи майже ніколи не роблять пауз. Якщо це і твоя вада, сумлінно старайся її позбутись. Учись робити паузи — завдяки цьому ти зможеш ліпше викладати свої думки та ефективніше проповідувати. Пауза — це мить тиші; тому влучно кажуть, що тиша членує мовлення, наголошує думки, притягує увагу та пестить вухо.

Розмова — це двосторонній потік думок. Люди охочіше слухають, коли цікавитись їхніми міркуваннями і вислуховувати їх. А для цього потрібно робити паузи такої довжини, щоб співрозмовник мав можливість висловитися.

Один з найдієвіших методів свідчення — це проповідування у формі розмови. На думку багатьох Свідків, ефективним є такий прийом: після вступних вітальних фраз назвати тему розмови і поставити співрозмовнику якесь запитання. Відтак слід зробити паузу, дати можливість відповісти, а тоді врахувати сказане. Упродовж розмови ці вісники неодноразово дають людині висловитися. Вони усвідомлюють, що ліпше допоможуть особі, коли знатимуть її погляд на обговорювану справу (Прип. 20:5).

Звичайно, на запитання прихильно відгукуються далеко не всі. Така реакція, однак, не перешкоджала Ісусові. Він витримував достатньо довгі паузи, щоб дати змогу висловитись навіть своїм опонентам (Марка 3:1—5). Наш співрозмовник, одержавши нагоду висловитись, може замислитись, а тоді виявити у словах думки свого серця. По суті, одна з цілей нашого служіння — ви́кликати позитивний відгук в серцях людей, переказавши їм важливі думки з Божого Слова, котрі мають спонукати їх до певних рішень (Євр. 4:12).

Вправно використовувати паузи в служінні — це справжнє мистецтво. Завдяки цьому наші слова ясніше розуміють і довше пам’ятають.