Провідні думки наголошено

ВПРАВНИЙ читець бачить не тільки окреме речення і навіть не лише абзац, у котрому його поміщено. Читаючи, він враховує провідні думки цілого матеріалу і розставляє змістовий наголос саме там, де вони цього вимагають.

Якщо нехтувати цим, слухачі не помітять жодних важливих пунктів. Матеріал звучатиме одноманітно, а після його викладу буде важко згадати положення, які б чимось вирізнялися з-поміж інших.

Правильне й уміле наголошення провідних думок робить читаний текст більш виразним. Це стосується біблійних фрагментів, а також інформації, яка зачитується на зібраннях або під час вивчення Біблії із зацікавленим. І особливо важливу роль логічний акцент відіграє у промовах з готового тексту, які деколи виголошуються на конгресах.

Як це робити. На заняттях школи тобі можуть дати завдання зачитати біблійний уривок. На чому слід наголосити? Якщо цей матеріал побудовано навколо певної стрижневої думки або важливої події, власне її варто виділити з-поміж інших.

Щоб почуте пішло слухачам на благо, належить зачитувати з умінням будь-який текст — поетичний він чи прозовий, у формі прислів’їв чи оповідання (2 Тим. 3:16, 17). Для цього слід враховувати і особливості цього тексту, і склад слухацької аудиторії.

А на яких провідних думках треба наголосити, читаючи вголос на біблійному вивченні або зібранні збору? У цьому випадку головними думками слід уважати відповіді на запитання під текстом. Наголошуй також і на тих думках, які прямо пов’язані зі змістом виділеного жирним шрифтом підзаголовка.

Під час виголошення промов перед збором не рекомендується постійно користуватися повним текстом виступу. Однак іноді з таких рукописів виголошують деякі конгресові промови; це робиться для того, щоб певні думки прозвучали однаково на всіх конгресах. Щоб наголосити на провідних думках такого тексту, оратор спершу мусить його ретельно проаналізувати. Які пункти в матеріалі є головними? Промовець повинен уміти їх розпізнати. Головні пункти — це не просто тези, які він вважає цікавими. Це радше ключові думки, навколо яких побудовано увесь матеріал. Інколи стисле формулювання такої думки у рукописі є вступом до розповіді або ланцюжка доводів. Однак частіше провідна думка наводиться у формі переконливого твердження після викладу довідних аргументів. Оратор повинен виявити ці ключові положення і позначити їх у рукописі. Провідних думок у матеріалі зазвичай небагато — не більше чотирьох-п’яти. Наступний крок: промовець мусить так навчитися читати текст, щоб слухачі легко розпізнали головні думки. Вони є кульмінаційними пунктами виступу. Якщо матеріал виголошено з правильним наголосом, ці думки легше запам’ятати. Власне такою і повинна бути мета промовця.

Щоб вказати слухачам на головні пункти виступу, мовець може вдатися до різних методів. Ось декотрі з них: підсилений за́пал, зміна темпу, глибина почуттів або відповідна жестикуляція.