Ісусові слова приголомшують багатьох

У синагозі Капернаума Ісус навчає, що він — правдивий хліб з неба. Ісус, мабуть, продовжує розмову, розпочату з людьми, яких він нагодував хлібом і рибою на східному березі Галілейського моря.

Ісус каже: «Хоча ваші прабатьки їли манну в пустелі, вони все одно померли». Але, як він пояснює далі, ситуація змінилася: «Я — живий хліб, що зійшов з неба. Хто їстиме такий хліб, житиме вічно, а цей хліб — моє тіло, і я дам його, щоб світ отримав життя» (Івана 6:48—51).

Весною 30 року н. е. Ісус сказав Никодиму, що Бог настільки любить світ, що віддав для його спасіння свого Сина. Тепер Ісус показує, що потрібно їсти його тіло, тобто виявляти віру в жертву, яку він принесе. Тільки так можна отримати вічне життя.

Однак люди не погоджуються з ним. «Як цей чоловік може дати нам їсти своє тіло?» — запитують вони (Івана 6:52). Ісус хоче допомогти їм зрозуміти, що його слова не слід сприймати буквально. Це видно з того, що він говорить далі.

«Якщо не будете їсти тіло Сина людського та пити його кров, то не матимете в собі життя. Хто їсть моє тіло та п’є мою кров, той має вічне життя... Бо моє тіло — це правдива пожива, а моя кров — правдивий напій. Хто їсть моє тіло та п’є мою кров, той перебуває в єдності зі мною» (Івана 6:53—56).

Уявіть собі, яке обурення, мабуть, викликають ці слова в юдеїв! Можливо, вони думають, що Ісус заохочує їх до людожерства чи до порушення Божого закону про кров (Буття 9:4; Левіт 17:10, 11). Але Ісус не каже буквально їсти тіло і пити кров. Він пояснює, що всі, хто хоче досягти вічного життя, мають виявляти віру в його жертву. Він принесе її, коли віддасть своє досконале людське тіло і проллє свою кров, яка символізує життя. Все ж навіть багато Ісусових учнів не розуміють цього вчення. Дехто каже: «Що він говорить? Як таке можна слухати?» (Івана 6:60).

Ісус усвідомлює, що деякі учні нарікають, тому запитує: «Невже це стало для вас каменем спотикання? А що буде, коли ви побачите, як Син людський піднімається туди, де був раніше? ...слова, які я вам говорив, духовні; вони дають життя. А втім, серед вас є такі, що не вірять». Після цього чимало учнів покидають Ісуса і вже не йдуть за ним (Івана 6:61—64).

Тож Ісус запитує 12 апостолів: «Може, і ви хочете піти?» Петро відповідає: «Господи, до кого ми підемо? У тебе слова вічного життя. Ми повірили і переконались, що ти — Божий Святий» (Івана 6:67—69). Хоча Петро та інші апостоли ще не повністю розуміють значення слів Ісуса, вони вирішують залишитися з ним. Який же чудовий приклад відданості!

Петрова відповідь сподобалась Ісусу, однак він говорить: «Хіба я вибрав не усіх вас, дванадцятьох? Проте один з вас — наклепник» (Івана 6:70). Він має на увазі Юду Іскаріота. Можливо, саме тепер Ісус помічає, що Юда почав сходити на погану дорогу.

У той же час Ісус, напевно, тішиться, що Петро та інші апостоли не розчарувалися, а хочуть далі йти за ним і виконувати рятівну працю, яку він започаткував.