ЗАЗДРІСТЬ

Почуття роздратування, досади, викликане певною перевагою, добробутом, становищем чи репутацією іншого. Заздрісна людина хоче мати те, що мають інші, і їй може здаватися, що вони не заслуговують того, чого прагне вона. Єврейське слово кіна́ залежно від контексту може означати «ревність», «гнів», «вимагання цілковитої відданості», «ревнощі» чи «заздрість» (2Цр 19:31; Пс 79:5; Чс 25:11; 5:14; Йв 5:2), а грецьке фто́нос завжди має негативний відтінок і перекладається як «заздрість» (Рм 1:29).

Грішним людям притаманна схильність заздрити (Як 4:5). Заздрість часто породжує ненависть. Філістимляни стали заздрити процвітанню Ісака і, сповнені злоби, позасипали землею всі колодязі, з яких він брав воду для своєї худоби. Зрештою їхній цар наказав Ісаку піти з того краю (Бт 26:14—16, 27). Через заздрість до Мойсея та Аарона, які займали особливе становище і мали повагу серед людей, Корей, Датан і Авірон злісно їм докоряли (Чс 16:1—3; Пс 106:16—18). Старші священики і багато юдейських старійшин заздрили Ісусу, оскільки люди охоче його слухали. Це почуття настільки ними заволоділо, що вони видали Божого Сина Пилатові, щоб той виніс йому смертний вирок (Мт 27:1, 2, 18; Мр 15:10).

Якщо хтось поширює вчення, що суперечать вченням Ісуса Христа, це призводить до заздрості. Така людина прагне просувати власні погляди, замість того щоб віддавати славу Богові. Через заздрість вона може зводити наклепи на правдивих християн чи псувати їхню репутацію, знецінюючи їхню працю та позитивний вплив (1Тм 6:3, 4). Апостолу Павлу доводилося протистояти тим, хто мав неправильні спонуки і проповідував Христа, керуючись заздрістю. Ці християни заздрили Павлові і прагнули підірвати його репутацію та авторитет. Вони хотіли знеохотити і зламати ув’язненого апостола. Вони робили все це, щоб самоутвердитися і досягти своїх егоїстичних цілей (Флп 1:15—17).

Заздрість небезпечна. Ті, хто досяг своїх цілей, вдаючись до шахрайства й насилля, можуть певний час жити в достатку, безпеці і мати добре здоров’я. Навіть їхня смерть може бути легкою та спокійною. Дивлячись на таких неправедних людей, Божий служитель,— у житті якого, можливо, не все так добре,— може почати заздрити їм і, подібно до псалмоспівця Асафа, менше цінувати честь виконувати Божу волю (Пс 73:2—14). Саме тому в Біблії неодноразово наголошується на тому, чому не слід заздрити лихим людям і наслідувати їхні вчинки: вони зникнуть так само швидко, як трава під палючим сонцем (Пс 37:1, 2). Навіть якщо такі люди процвітають, вони гидкі Єгові і на них спадає його прокляття (Пр 3:31—33). В них немає майбутнього (Пр 23:17, 18; 24:1, 19, 20).

Про сумну долю заздрісної людини в натхненому Богом прислів’ї сказано: «Заздрісна людина женеться за багатством, але не знає, що її чекає бідність» (Пр 28:22). Така людина справді може опинитися в скруті. Прагнучи за будь-яку ціну досягти рівня тих, кому заздрить, вона нехтує праведними принципами і морально деградує. Навіть якщо вона набуде багатство, то лише ненадовго, бо не забере його з собою в могилу. Тому така гонитва є марною.

Ісус відніс заздрість до зла, що походить зсередини людини і опоганює її (Мр 7:22, 23). У Біблії заздрість згадується в переліку огидних «учинків плоті», через які людина може не успадкувати Божого Царства (Гл 5:19—21). Усі, хто сповнений заздрості, «заслуговують смерті» (Рм 1:29, 32). Але Божий дух може допомогти у боротьбі із заздрістю (Гл 5:16—18, 25, 26; Тит 3:3—5; 1Пт 2:1).