ВИХІД З ЄГИПТУ

Звільнення ізраїльського народу з єгипетського рабства. Коли Єгова звернувся до Авраама (це відбулося до 1933 р. до н. е.) і пообіцяв, що його потомки успадкують ханаанський край, він сказав: «Знай, що твої потомки стануть чужинцями в краю, який їм не належатиме, і тамтешній народ буде їх поневолювати й утискати 400 років. Але над народом, якому вони служитимуть, я здійсню суд, і після цього вони вийдуть з того краю, взявши з собою багато майна... А четверте покоління твоїх нащадків повернеться сюди, бо міра гріха амореян ще не повна» (Бт 15:13—16).

Очевидно, що 400-річний період утисків не міг початися до того, як з’явилось обіцяне «потомство». Раніше через голод у Ханаані Авраам вже бував у Єгипті, де мав певні непорозуміння з фараоном, але тоді в нього ще не було дітей (Бт 12:10—20). Невдовзі після того, як Бог передрік 400-річний період утисків, служниця і наложниця Авраама народила йому сина, Ізмаїла. Аврааму тоді було 86 років (1932 р. до н. е.). А через 14 років (1918 р. до н. е.) його дружина Сарра народила сина Ісака. Єгова сказав, що саме через нього з’явиться обіцяний Нащадок. Проте оскільки визначений Богом час дати Аврааму і його нащадкам ханаанський край ще не прийшов, вони мали стати, як було передречено, чужинцями в Єгипті, «в краю, який їм не належатиме» (Бт 16:15, 16; 21:2—5; Єв 11:13).

Дата виходу з Єгипту. Коли почався і коли закінчився 400-річний період утисків? За юдейською традицією, відлік починають від народження Ісака. Але перші очевидні докази утисків з’явилися в день, коли його відлучили від грудей. Є всі підстави вважати, що це було в 1913 р. до н. е. На той час Ісак мав приблизно 5 років, а Ізмаїл — близько 19-ти. Тоді «народжений звичайним шляхом», Ізмаїл, почав переслідувати «народженого завдяки духу» (Гл 4:29). Ізмаїл, який був наполовину єгиптянином, через заздрість і ненависть почав насміхатися з маленького Ісака, і це були не просто невинні пустощі (Бт 21:9). Утиски Авраамового потомства тривали протягом усього життя Ісака. Звичайно, Єгова благословляв його, але мешканці ханаанського краю ставилися до нього вороже, через що йому постійно доводилось переселятися з місця на місце (Бт 26:19—24, 27). Зрештою, під кінець життя Ісакового сина Якова, нащадки Авраама переселились у Єгипет, де з часом стали рабами.

Як з допомогою Біблії можна вирахувати дату виходу ізраїльтян з Єгипту?

Період утисків почався в 1913 р. до н. е. і тривав 400 років, а отже, він закінчився в 1513 р. до н. е. Весь той час Бог виявляв милосердя і терпіння до ханаанців, головним племенем серед яких були амореяни. До 1513 р. до н. е. міра їхнього гріха мала стати повною і вони мали б заслуговувати на те, щоб їх вигнали з їхнього краю. Але перед тим Бог мав звернути увагу на свій народ, який перебував у Єгипті, звільнити його з рабства і відкрити йому шлях для повернення в Обіцяний край (Бт 15:13—16).

Період, який тривав 430 років. Вирахувати дату виходу з Єгипту можна також з допомогою слів з Вихід 12:40, 41: «Ізраїльтяни, які жили в Єгипті, пробули на чужині 430 років. І саме в той день, коли минуло 430 років, весь численний народ Єгови вийшов з єгипетського краю». У примітці до Вихід 12:40 говориться: «За деякими стародавніми текстами, згадана кількість років стосується часу, який ізраїльтяни провели не лише в Єгипті, але й у Ханаані». Наприклад, у грецькій Септуагінті в цьому вірші після слів «жили в Єгипті» додано вислів «і в Ханаані». Подібну думку можна побачити і в самарійському П’ятикнижжі. Ці стародавні тексти показують, що 430-річний період охоплював не лише час перебування ізраїльтян в Єгипті.

Зі слів апостола Павла видно, що період, про який згадується у Вихід 12:40, почався тоді, коли набрала чинності угода з Авраамом, і закінчився, коли ізраїльтяни вийшли з Єгипту. Павло говорить: «Скажу вам ще таке: Закон, який з’явився через 430 років [в рік виходу ізраїльтян з Єгипту] після того, як Бог уклав угоду [з Авраамом], не скасовує її, а отже, не скасовує і обіцянки... Бог великодушно обдарував [спадщиною] Авраама через обіцянку» (Гл 3:16—18).

Скільки часу пройшло відтоді, як набула чинності угода з Авраамом, до переселення ізраїльтян в Єгипет? В Буття 12:4, 5 говориться, що Аврааму було 75 років, коли він покинув Харан і по дорозі до Ханаану перейшов Євфрат (1943 р. до н. е.). Саме тоді угода з Авраамом, тобто обіцянка, яку Єгова дав йому в Урі халдейському, стала чинною. Враховуючи генеалогічні дані з Буття 12:4; 21:5; 25:26 і слова Якова, записані в Буття 47:9, можна вирахувати, що з того часу, як набула чинності угода з Авраамом, і до того, як Яків з сім’єю переселився в Єгипет, пройшло 215 років. Отже, ізраїльтяни прожили в Єгипті 215 років (1728—1513 рр. до н. е.). Це узгоджується з іншими хронологічними даними.

Від виходу з Єгипту до будівництва храму. Висновок з попереднього абзацу узгоджується з двома твердженнями з Біблії. По-перше, згідно з 1 Царів 6:1, Соломон почав будівництво храму в четвертий рік свого царювання (1034 р. до н. е.). У тому ж вірші зазначається, що це було «у 480-му році після виходу ізраїльтян з Єгипту» (1513 р. до н. е.).

«Приблизно 450 років». По-друге, в Дії 13:17—20 говориться, що апостол Павло, виголошуючи промову перед мешканцями Антіохії, що в Пісідії, згадав період, який тривав «приблизно 450 років». Свою розповідь про історію ізраїльтян Павло почав з часу, коли Бог «вибрав [їхніх] прабатьків». Очевидно, Павло мав на увазі народження Ісака, обіцяного нащадка (1918 р. до н. е.). Поки Сарра була бездітною, залишалось відкритим питання, кого Бог визнає цим нащадком, але народження Ісака дало на нього відповідь. Павло продовжує розповідати про діла, які Бог здійснював заради свого вибраного народу, аж поки не почав «признача[ти] їм суддів, і так було до часу пророка Самуїла». Тож період, що тривав «приблизно 450 років», очевидно, почався 1918 р. до н. е., коли народився Ісак, і завершився 1467 р. до н. е., тобто через 46 років після виходу ізраїльтян з Єгипту в 1513 р. до н. е. Достовірність цих підрахунків також підтверджується тим фактом, що Ізраїль 40 років блукав пустелею і 6 років завойовував Ханаан (Пв 2:7; Чс 9:1; 13:1, 2, 6; ІсН 14:6, 7, 10). Результат цих підрахунків узгоджується з заокругленим числом (450), яке згадує апостол. Отже, ці два твердження є додатковими доказами того, що вихід з Єгипту відбувся 1513 р. до н. е., і узгоджуються з тим, що говориться в Біблії про час ізраїльських царів та суддів. (Див. ХРОНОЛОГІЯ, З 1943 р. до н. е. до виходу з Єгипту.)

Інші припущення. Деякі критики вважають, що ізраїльтяни не могли вийти з Єгипту в 1513 р. до н. е., так само як вторгнення в Ханаан і падіння Єрихона не могли відбутися в 1473 р. до н. е., тобто через сорок років після виходу з Єгипту. Вони стверджують, що ці події сталися пізніше — в XIV або навіть XIII ст. до н. е. Хоча деякі археологи датують падіння Єрихона XIII ст. до н. е., вони роблять це не на підставі стародавніх історичних документів або свідчень, а на підставі досліджень знайдених глиняних черепків. Те, що таке датування не може бути точним, видно на прикладі досліджень, які проводились у Єрихоні. Вивчаючи знайдені там артефакти, вчені пропонували різні дати і приходили до суперечливих висновків. (Див. АРХЕОЛОГІЯ, Розбіжності в датуванні; ХРОНОЛОГІЯ, Датування на підставі артефактів.)

З подібною проблемою стикаються і єгиптологи, визначаючи період правління тої чи іншої єгипетської династії. Дати, які вони пропонують, можуть відрізнятися одна від одної на цілі століття, через що певні події неможливо однозначно віднести до якогось конкретного періоду. Саме тому точно не відомо, за часу правління якого фараона ізраїльтяни вийшли з Єгипту. Різні дослідники вважають, що це був Тутмос III, Аменхотеп II, Рамзес II або інший фараон, але все це є лише припущеннями.

Достовірність біблійної розповіді. Критики вказують на те, що жоден з фараонів не залишив історичних згадок про вихід ізраїльтян з Єгипту. Однак у цьому немає чогось незвичного. Правителі більш пізніх періодів теж часто згадували в хроніках лише про свої перемоги і нічого не казали про поразки, а також намагалися знищити історичні згадки, які псували їхню репутацію, впливали на престиж їхньої країни або суперечили ідеології, яку вони насаджували своїм підданим. Навіть сьогодні деякі правителі намагаються знецінити досягнення своїх попередників і зіпсувати їхню репутацію. Тому немає нічого дивного в тому, що єгиптяни не записували факти, які були для них ганебними, або намагалися якнайшвидше стерти їх з історії. Наприклад, в Дейр-ель-Бахрі було знайдено напис на кам’яній стіні, з якого фараон Тутмос III стер ім’я і зображення своєї попередниці, цариці Хатшепсут. (Див. Free J. P. Archaeology and Bible History. 1964. P. 98, а також фотографію на розвороті с. 94.)

Приблизно в 280 р. до н. е. єгипетський жрець Манефон, який, очевидно, зневажав євреїв, описав грецькою мовою історію Єгипту. Цитуючи його працю, юдейський історик Йосиф Флавій написав, що «велика кількість [євреїв] прийшли в Єгипет і підкорили місцеве населення», а також що Манефон «визнав, що через деякий час вони покинули країну і захопили теперішню Юдею, де заснували місто Єрусалим і побудували храм» (Против Апиона. I. 26).

Хоча в цілому праця Манефона не є історично достовірною, вартим уваги є те, що він згадує перебування євреїв у Єгипті та їхній вихід звідти. Також Йосиф Флавій пише, що Манефон називає Мойсея єгипетським жрецем на ім’я Осарсіф. Усе це вказує на те, що євреї були в Єгипті, а їхнім провідником дійсно був Мойсей, хоча єгипетські історичні записи не згадують про це. Йосиф Флавій також говорить про іншого єгипетського історика, Херемона, який стверджував, що Йосип і Мойсей були змушені залишити Єгипет одночасно; окрім цього, Флавій згадує про Лісімаха, який розповідав подібну історію (Против Апиона. I. 26, 32—34).

Скільки людей вийшло з Єгипту. У Вихід 12:37 сказано, що «їх було приблизно 600 000 піших чоловіків [євр. ґеварı́м], крім дітей». У Числа 1:2, 3, 45, 46 говориться, що під час перепису, який провели приблизно через рік після виходу з Єгипту, нарахували 603 550 чоловіків віком від 20 років і більше. Левітів порахували окремо (Чс 2:32, 33). Всіх левітів, віком від одного місяця і більше, налічувалося 22 000 (Чс 3:39). Єврейське слово ґеварı́м не вживалося стосовно жінок. Словом «діти» перекладено єврейське слово таф, яке може передавати думку про когось, хто ходить дрібними кроками. Більшість із цих дітей потрібно було нести, оскільки вони не могли пройти увесь шлях пішки.

«Четверте покоління». Варто пам’ятати, що, згідно зі словами Єгови, в Ханаан мало повернутися четверте покоління Авраамових нащадків (Бт 15:16). Біблія показує, що в ті часи люди жили досить довго, але навіть попри це впродовж 430 років (від початку дії угоди з Авраамом і до виходу ізраїльтян з Єгипту) не могло жити лише чотири покоління. Однак безпосередньо в Єгипті ізраїльтяни провели 215 років. Якщо за основу брати цей коротший період, то виходить якраз чотири покоління. Як приклад можна навести родовід племені Левія: 1) Левій, 2) Кегат, 3) Амрам і 4) Мойсей (Вх 6:16, 18, 20)

Те, що з Єгипту вийшли близько 600 000 чоловіків, не враховуючи жінок і дітей, могло означати, що всього в народі налічувалось більше трьох мільйонів осіб. Хоча дехто вважає, що таке неможливо, це число цілком реалістичне. Від Левія до Мойсея пройшло лише чотири покоління, але, враховуючи те, якою була тривалість життя в ті часи, кожен чоловік міг бачити декілька поколінь своїх нащадків. Навіть сьогодні 60- або 70-літній чоловік може мати внуків і деколи навіть правнуків (тобто чотири покоління живуть одночасно).

Небувалий ріст. У Біблії говориться: «Проте ізраїльтяни народжували багато дітей і сильно розмножувались. Вони ставали дедалі численнішими та могутнішими і зрештою наповнили весь той край» (Вх 1:7). Їх стало так багато, що цар Єгипту сказав: «Дивіться! Ізраїльтяни стали численнішими і могутнішими від нас!». «Але чим більше їх гнобили, тим більше вони розмножувалися та наповнювали край, тому єгиптяни дуже їх боялись» (Вх 1:9, 12). Якщо взяти до уваги те, що в ізраїльських чоловіків могло бути кілька дружин і наложниць, а дехто з них одружувався з єгиптянками, стає зрозуміло, як чисельність народу зросла настільки, що лише дорослих чоловіків налічувалося більше 600 000.

Усіх тих, хто належав до Яковового дому і прийшов у Єгипет або народився там невдовзі після переселення Якова, було 70 (Бт 46). Якщо не рахувати самого Якова, його 12 синів, дочку Діну, внучку Серах, трьох синів Левія і, скажімо, ще декількох людей, то голів родин, у яких в Єгипті почали народжуватися діти, було лише 50. (Сини Левія не беруться до уваги, оскільки левітів рахували окремо і вони не ввійшли у згадане раніше число 603 550.) Тому, навіть якщо припустити, що голів родів було всього 50, і врахувати те, що «ізраїльтяни народжували багато дітей і сильно розмножувались... ставали дедалі численнішими та могутнішими і зрештою наповнили весь той край» (Вх 1:7), неважко буде довести, що на час виходу з Єгипту число придатних для військової служби чоловіків, віком від 20 до 50 років, могло вирости до 600 000. Для цього треба розглянути декілька фактів.

У давнину в ізраїльтян були великі сім’ї. Також вони хотіли мати дітей, аби виконалась Божа обіцянка. Тому не буде перебільшенням припустити, що в кожного голови родини в період життя від 20 до 40 років у середньому народжувалося 10 дітей (половина з яких були хлопчиками). Щоб не завищувати цифри, також припустимо, що в кожного з перших 50 голів родин діти почали народжуватися лише через 25 років після їхнього переселення в Єгипет. Також візьмемо до уваги, що деякі хлопчики могли померти в дитинстві, а дорослі чоловіки через певні обставини могли ніколи не мати дітей або у віці до 40 років у них могли перестати народжуватись діти. Зважаючи на це, зменшимо на 20 відсотків кількість хлопчиків, які в майбутньому стали батьками. Тоді вийде, що з 250 синів, які народилися в перших 50 голів родин, батьками стали лише 200.

Наказ фараона. Також варто врахувати наказ фараона вбивати всіх єврейських новонароджених хлопчиків. Здається, що він був малоефективний і діяв лише короткий час. Аарон народився на три роки раніше за Мойсея (1597 р. до н. е.), і, очевидно, в той час цей наказ ще не був виданий. З Біблії ясно видно, що наказ фараона не приніс бажаних результатів. Повитухи Шіфра і Пуа, які, ймовірно, наглядали за роботою інших повитух, не виконували царський наказ. Мабуть, вони також не передавали його іншим повитухам. В результаті «народ ставав дедалі численнішим і могутнішим». Зрештою фараон наказав усьому своєму народу кидати в річку Ніл кожного новонародженого єврейського хлопчика (Вх 1:15—22). Але, здається, що єгиптяни не мали настільки сильної ненависті до євреїв, щоб вбивати їхніх дітей. Навіть фараонова дочка врятувала одного з них — Мойсея. Крім того, фараон міг досить швидко зрозуміти, що через свій наказ він втрачатиме цінних рабів. Відомо, що пізніше інший фараон не хотів відпускати євреїв з Мойсеєм саме тому, що вони були потрібні йому як раби.

Однак, щоб і в цьому випадку не завищувати цифри і врахувати можливий результат дії фараонового наказу, зменшимо кількість хлопчиків, які народжувалися, скажімо впродовж п’яти років, приблизно на одну третину.

Приблизний підрахунок. Навіть враховуючи вищезгадані припущення, кількість ізраїльського народу збільшувалась дуже швидко, і це відбувалось завдяки Божому благословенню. Нижче вказана кількість хлопчиків, які народжувались кожні п’ять років у період з 1563 р. до н. е. (50 років до виходу з Єгипту) до 1533 р. до н. е. (20 років до виходу з Єгипту).

ЗБІЛЬШЕННЯ КІЛЬКОСТІ ЧОЛОВІКІВ

ДО Н. Е.

Народилося синів

з 1563 по 1558

47 350

з 1558 по 1553

62 300

з 1553 по 1548

81 800

з 1548 по 1543

103 750

з 1543 по 1538

133 200

з 1538 по 1533

172 250

—

Всього 600 650*

* Ймовірна кількість чоловіків віком від 20 до 50 років під час виходу ізраїльтян з Єгипту (1513 р. до н. е.)

Варто зазначити: якщо зробити навіть мінімальні зміни в розрахунках, наприклад збільшити на одиницю середню кількість синів, які народжувалися в кожного чоловіка, то кінцевий результат перевищить мільйон.

Скільки людей Мойсей вивів з Єгипту?

Крім 600 000 чоловіків, придатних для військової служби, в народі було багато літніх чоловіків і ще більше жінок та дітей, а також «багато людей з різних народів» (Вх 12:38). Тому з Єгипту, можливо, вийшло більше трьох мільйонів осіб. Не дивно, що фараон не хотів відпускати таку велику кількість рабів, праця яких мала неабияке значення для економіки країни.

Те, що в народі дійсно було дуже багато чоловіків, придатних для військової служби, видно з цих біблійних слів: «Моавітяни сильно злякались ізраїльтян, бо ті були дуже численні. Тож моавітян охопив панічний страх перед ізраїльтянами» (Чс 22:3). Звичайно, страх моавітян частково був зумовлений тими чудами, які Єгова зробив заради ізраїльтян. Але вони також боялися ізраїльтян через те, що вони «були дуже численні», чого не можна було б сказати, якби їх налічувалось лише кілька тисяч. Під час подорожі пустелею кількість ізраїльтян не збільшилась, бо багато з них померло через свою невірність (Чс 26:2—4, 51).

Під час перепису, який провели невдовзі після виходу ізраїльтян з Єгипту, левіти були пораховані окремо. З’ясувалося, що в цьому племені налічувалось 22 000 осіб чоловічої статі віком від одного місяця і більше (Чс 3:39). Може з’явитися питання, чому в інших 12 племенах було лише 22 273 первістки чоловічої статі віком від одного місяця і більше (Чс 3:43). Це легко зрозуміти, якщо взяти до уваги те, що 1) в це число не входили голови родин, що 2) через полігамію в чоловіка могло бути багато синів, з яких лише один був первістком, і що 3) первістком вважався перший син чоловіка, а не жінки.

Інші факти. Згідно з обіцянкою Аврааму, Єгова у визначений час визволив ізраїльський народ з Єгипту, «з розжареної печі». На підставі цієї ж обіцянки Єгова вважав Ізраїль своїм первістком. Яків зі своїми домашніми прийшов до Єгипту добровільно, але пізніше його нащадки стали рабами. Єгова любив свого «первістка» і мав законне право звільнити його з Єгипту без жодної плати (Пв 4:20; 14:1, 2; Вх 4:22; 19:5, 6).

Фараон не хотів втрачати таку велику кількість рабів, тому чинив опір наміру Єгови. Більше того, коли Мойсей від імені Єгови попросив його відпустити ізраїльтян в пустелю відзначити для Нього свято, фараон відповів: «Хто такий Єгова, що я маю послухатись його голосу і відпустити Ізраїль? Не знаю ніякого Єгови» (Вх 5:2). Без сумніву, фараон багато разів чув, як євреї вживали Боже ім’я, але, вважаючи себе богом, не визнавав влади Єгови. Служителі Єгови завжди знали ім’я свого Бога. Відомо, що Авраам звертався до Бога по імені (Бт 2:4; 15:2).

Своєю зухвалою поведінкою фараон показав, що не визнає Єгову правдивим Богом. Тому Єгова вирішив показати, що він вищий від єгипетських богів, у тому числі від фараона, якому поклонялися як богу. Він навів на Єгипет десять кар, після чого фараон відпустив ізраїльтян. (Див. БОГИ І БОГИНІ, Десять кар.) Тієї ночі, коли під час останньої кари померли всі первістки в Єгипті, ізраїльтяни святкували Пасху. Тоді вони вже були готові вийти з Єгипту, як Єгова їм наказав. Ізраїльтяни виходили поспіхом, і їх підганяли єгиптяни, які казали: «Інакше ми всі помремо» (Вх 12:33). Незважаючи на це, вони не пішли з порожніми руками. Вони взяли з собою велику й малу худобу, а також діжі з незаквашеним тістом. Крім того, єгиптяни дали ізраїльтянам все, що вони просили,— срібні й золоті речі та одяг. Але було б неправильно сказати, що ізраїльтяни пограбували єгиптян, адже ті незаконно їх поневолили і були винні їм плату за їхню працю (Вх 12:34—38).

Разом з Ізраїлем вийшло «багато людей з різних народів» (Вх 12:38). Усі ці люди поклонялися Єгові. Це видно з того, що вони були готові піти з ізраїльтянами, в той час як єгиптяни ховали своїх померлих. Ці люди відсвяткували Пасху, бо інакше вони оплакували б померлих і за єгипетськими звичаями були б зайняті підготовкою до їхнього поховання. Частина з них, можливо, мала родинні стосунки з ізраїльтянами. Наприклад, багато ізраїльських чоловіків одружилися з єгипетськими жінками, а деякі ізраїльські жінки вийшли заміж за єгиптян. Доказом цього служить згадка про чоловіка, якого в пустелі покарали смертю за те, що він проклинав ім’я Єгови. Його батьком був єгиптянин, а матір’ю — жінка на ім’я Шеломіт з племені Дана (Лв 24:10, 11). Також варто зазначити, що Єгова дав вказівки щодо того, яким вимогам мають відповідати чужинці і раби, щоб їсти пасхальну жертву, коли ізраїльтяни увійдуть в Обіцяний край (Вх 12:25, 43—49).

Шлях, яким ішли ізраїльтяни. Коли почався вихід з Єгипту, ізраїльтяни, найімовірніше, перебували в різних місцях, тому вони вирушили в подорож не як об’єднана група. Люди могли приєднуватись до основної маси народу поступово. Ізраїльтяни вирушили з міста Рамесес (або з місцевості з такою ж назвою) до Суккоту, де вони вперше стали табором (Вх 12:37). Деякі дослідники припускають, що Мойсей вивів з міста Рамесес лише частину ізраїльтян, а решта людей з усього краю Гошен зустрілася з ними в Суккоті (КАРТА, т. 1, с. 536).

Ізраїльтяни виходили з Єгипту поспіхом, також їх підганяли єгиптяни. Попри це вони вийшли організовано. У Біблії сказано, що «вирушили вони з єгипетського краю в бойовому порядку», імовірно, подібно до війська з п’яти загонів: основного, переднього, тильного і двох бокових. Провідником ізраїльтян був не лише досвідчений чоловік — Мойсей, але й сам Єгова. Принаймні із зупинки в Ефамі він ішов перед ними вдень у стовпі хмари, а вночі — у стовпі вогню (Вх 13:18—22).

Якби ізраїльтяни пішли до Обіцяного краю найкоротшим шляхом (з пн. околиць Мемфіса до, скажімо, Лахіша), то їм довелося б подолати приблизно 400 км. Але тоді вони мусили б пройти узбережжям Середземного моря, а потім через край філістимлян. У минулому філістимляни вороже поставились до Авраама й Ісака. Знаючи, що ізраїльтяни можуть злякатися нападів філістимлян (оскільки вони не вміли воювати і з ними були їхні сім’ї й отари), Бог наказав їм повернутися і стати табором перед Пігахіротом, що між Мігдолом і морем, неподалік Ваал-Цефону. Там вони отаборились біля моря (Вх 14:1, 2).

Визначити точний маршрут ізраїльтян з Рамесесу до Червоного моря сьогодні неможливо, адже невідомо, де саме розташовувались згадані в Біблії місця, через які вони проходили. В більшості довідників вказано, що їхній шлях проходив через Ваді-Тумілат у дельті Нілу. Але це твердження ґрунтується на припущенні, що Рамесес лежав на Пн. Сх. Дельти. Щодо цього професор єгиптології Джон Вільсон каже: «На жаль, вчені не можуть дійти згоди стосовно того, де розташовувався Рамесес. Фараони, які носили ім’я Рамзес, особливо Рамзес II, полюбляли називати міста на свою честь. До того ж згадки про це місто були знайдені в містах Дельти, з якими його складно ототожнити» (The Interpreter’s Dictionary of the Bible / edited by G. A. Buttrick. 1962. Vol. 4. P. 9).

Дослідники ототожнювали Рамесес з різними місцями. Кожне наступне припущення було популярним якийсь час, але потім його відкидали на користь іншого. Сьогодні перевагу віддають двом місцям. Це розташоване на місці стародавнього Таніса поселення Сан-ель-Хагар, що лежить за 56 км на Пд. Зх. від середземноморського міста Порт-Саїд, а також Кантір, що лежить приблизно за 20 км на Пд. від Сан-ель-Хагара. Говорячи про Таніс, слід зазначити, що в одному єгипетському тексті Таніс і Рамесес (Пер-Рамзес) згадуються як різні міста, а також що існують докази того, що принаймні деякі предмети, знайдені в Танісі, потрапили туди з інших місць. З огляду на це Джон Вільсон каже: «Немає жодної гарантії, що написи, які містять назву Рамесес, були зроблені там, де їх знайшли». Тому слід розуміти, що знайдені в Танісі та Кантірі написи, в яких згадується Рамзес II, лише вказують на їхній зв’язок з цим фараоном. Але вони не доводять, що ці міста були Раамсесом, який, згідно з Біблією, ще до народження Мойсея побудували ізраїльтяни як місто для зберігання запасів (Вх 1:11). Як говориться в статті РААМСЕС, РАМЕСЕС, припущення, що Рамзес II був фараоном, під час правління якого ізраїльтяни вийшли з Єгипту, має недостатньо доказів.

Дехто вважає, що ізраїльтяни пройшли через Ваді-Тумілат, оскільки дотримується популярної сучасної теорії про те, що вони взагалі не перетинали Червоне море, а обійшли його з Пн. Деякі дослідники навіть стверджують, що ізраїльтяни пройшли берегом Сербонідського озера (середземноморської лагуни), для чого їм після переходу Ваді-Тумілат треба було повернули на Пн. у напрямку Середземного моря. Цей погляд прямо суперечить Біблії, яка говорить, що Бог повів ізраїльтян дорогою в обхід краю філістимлян (Вх 13:17, 18). Деякі вчені, які також вважають, що ізраїльтяни йшли через Ваді-Тумілат, стверджують, що вони пройшли не через Червоне море, а через місцевість поблизу Гірких озер на Пн. від міста Суец.

Червоне море, а не «море, вкрите очеретом». Вчені, які вважають, що ізраїльтяни йшли поблизу Гірких озер, обґрунтовують свій погляд тим, що єврейське йам-су́ф (перекладене як «Червоне море») дослівно означає «море, вкрите очеретом, комишем». Тому, на їхню думку, ізраїльтяни йшли не через зх. затоку Червоного моря, відому як Суецька затока, а через море, вкрите очеретом, тобто болотисту місцевість біля Гірких озер. Цей погляд суперечить тому факту, що перекладачі грецької Септуагінти переклали єврейське йам-су́ф грецьким висловом ерітра́ та́ласса, який буквально означає «Червоне море». Але ще важливішим є те, що Лука, який написав книгу Дії і цитував Степана, а також апостол Павло використали цю грецьку назву, коли згадували про вихід ізраїльтян з Єгипту (Дії 7:36; Єв 11:29; див. ЧЕРВОНЕ МОРЕ).

Крім того, якби ізраїльтяни пройшли через звичайне болото, це не було б великим чудом, а про єгиптян не можна було б сказати, що їх «поглинули води», «накрили бурхливі води, і вони пішли на дно, мов камінь» (Єв 11:29; Вх 15:5). Про це вражаюче чудо пізніше згадували не лише Мойсей та Ісус Навин, але й апостол Павло, який сказав, що ізраїльтяни охрестилися в Мойсея, коли під хмарою пройшли через море. Це означає, що з обох боків їх оточували води, а хмара була над ними і позаду них (1Кр 10:1, 2). Також це означає, що в тому місці води було стільки, що там неможливо було перейти вбрід.

Щоб визначити маршрут ізраїльтян, потрібно знати, де в ті часи розташовувалась столиця Єгипту і яку водойму вони перейшли. У натхнених Грецьких Писаннях вживається назва «Червоне море», тому є всі підстави вважати, що це була саме та водойма. Що стосується єгипетської столиці, найімовірніше, це був Мемфіс, який найдовше був головним адміністративним центром стародавнього Єгипту. (Див. МЕМФІС.) Якщо це так, то вихід ізраїльтян з Єгипту почався недалеко від Мемфіса. Тільки в цьому випадку Мойсей, якого у пасхальну ніч після опівночі покликав до себе фараон, міг встигнути прийти в Рамесес до кінця 14-го нісана, щоб вирушити до Суккоту (Вх 12:29—31, 37, 41, 42). Згідно з найдавнішою юдейською традицією, подорож ізраїльтян почалася з місцевості, що лежала трохи на Пн. від Мемфіса, про що також повідомляє Йосиф Флавій (Иудейские древности. II. 15. 1).

Все вищезгадане говорить про те, що ізраїльтяни не могли йти через Ваді-Тумілат, адже вона розташовувалась занадто далеко на Пн. від Мемфіса. Саме тому ранні коментатори часто пов’язували маршрут ізраїльтян з добре відомими паломницькими шляхами, як-от зі шляхом Дарб-ель-Хадж, який пролягав з Каїра до міста Суец (стародавня Клісма, пізніше Колсум), що на пн. краю Суецької затоки.

В якому місці розділились води Червоного моря?

Варто зазначити, що, коли ізраїльтяни зробили другу зупинку на своєму шляху — в Ефамі, «на краю пустелі», Бог через Мойсея наказав їм «повернутися і стати табором перед Пігахіротом... біля моря». Це змусило б фараона думати, що ізраїльтяни «заблукали у цьому краю» (Вх 13:20; 14:1—3). Біблеїсти, які вважають, що, найімовірніше, йдеться про шлях Дарб-ель-Хадж, вказують на те, що єврейське дієслово, перекладене як «повернутися», передає інтенсивність дії і означає не просто «відхилятись» чи «відходити вбік», а «йти назад» чи «робити великий гак». Ці вчені припускають, що, дійшовши до якогось місця на Пн. від Суецької затоки, ізраїльтяни розвернулись і пішли до сх. схилів Джебель-Атаки — гірського хребта, що простягається вздовж зх. берега затоки. Зрештою вони дійшли до такого місця, звідки величезній групі людей не було б куди втекти, якби за ними гналися з Пн.— вони опинилися б у пастці, адже море перегороджувало їм дорогу.

Такий розвиток подій змальовано в юдейській традиції І ст. н. е. (Див. ПІГАХІРОТ.) Але щонайважливіше, він узгоджується з біблійним описом, чого не скажеш про багато популярних теорій сучасних учених (Вх 14:9—16). Очевидно, ізраїльтяни мали перейти через море досить далеко від пн. краю Суецької затоки. Інакше військо фараона могло би просто обігнути затоку і напасти на ізраїльтян на протилежному березі (Вх 14:22, 23).

Як тільки фараон дізнався, що ізраїльтяни пішли, він пошкодував про своє рішення відпустити їх. Втрата такої кількості рабів, безсумнівно, дуже позначилась би на економіці Єгипту. Колісниці фараона могли б з легкістю наздогнати ізраїльтян, особливо з огляду на те, що вони повернули назад. Думаючи, що ізраїльтяни заблукали в пустелі, самовпевнений фараон погнався за ними. Він взяв 600 своїх найліпших колісниць та всі інші колісниці, які були в Єгипті, воїнів на кожну з них та всіх своїх вершників і наздогнав ізраїльтян у Пігахіроті (Вх 14:3—9).

Здавалося, що ізраїльтяни опинились у безвихідному становищі. З одного боку від них були гори, з іншого — море, а позаду — єгиптяни. Злякавшись, що потрапили в пастку, вони почали нарікати на Мойсея. Тоді Бог захистив ізраїльтян, перемістивши хмару, яка була перед табором, так, що вона стала між єгиптянами та ізраїльтянами. Для єгиптян вона була темрявою, а для ізраїльтян — світлом, завдяки якому вони могли бачити вночі. Поки хмара захищала ізраїльтян від переслідувачів, Єгова наказав Мойсею підняти свою палицю і розділити води моря, щоб ізраїльтяни пройшли по його сухому дну (Вх 14:10—21).

Ширина і довжина проходу в морі. Ізраїльтяни перейшли море за одну ніч, тому малоймовірно, що прохід між водяними стінами був вузьким. Навпаки, його ширина могла сягати понад кілометр. Хоча народ ішов щільною групою, така велика кількість людей разом з їхніми возами, майном та отарами займала площу, можливо, більше 8 кв. км. Тому можна припустити, що води розступилися настільки, що ізраїльтяни могли йти досить широкою колоною. Якщо ширина цієї колони була приблизно 1,5 км, то її довжина, очевидно, сягала близько 5 км або більше. А якщо її ширина була приблизно 2,5 км, то довжина могла дорівнювати 3 км або більше. Для того щоб така колона людей спустилася на дно моря і перейшла його, потрібно було кілька годин. Оскільки ізраїльтяни не піддалися паніці і зберегли бойовий порядок, то рухались відносно швидко.

Якби не хмара, єгиптяни з легкістю наздогнали б ізраїльтян і вбили б багатьох із них (Вх 15:9). Коли ізраїльтяни йшли серединою моря, хмара перемістилась так, що опинилась перед ними, і єгиптяни побачили, що́ сталося. З метою винищити або повернути своїх рабів єгиптяни кинулися їм навздогін. Те, що в море увійшло все військо фараона, є ще одним доказом того, що прохід у морі був достатньо широким і довгим. Після цього під час ранкової сторожі, яка тривала з 02:00 до 06:00 ранку, Єгова подивився на табір єгиптян зі стовпа вогню і хмари і викликав серед них замішання, почавши скидати колеса з їхніх колісниць (Вх 14:24, 25).

З наближенням ранку ізраїльтяни безпечно дісталися сх. узбережжя Червоного моря. Тоді Єгова наказав Мойсею простягнути руку над морем, щоб води зійшлися та накрили єгиптян. Коли він це зробив, води почали повертатися «на своє місце» і єгиптяни стали від них утікати. Це також вказує на те, що прохід у морі був широким, інакше води накрили б їх миттєво. Єгиптяни намагалися втекти до зх. узбережжя, але не встигли, і води накрили все фараонове військо — колісниці та вершників; загинули всі єгиптяни до одного.

Очевидно, що все це не могло відбутися в болоті. Більш того, якби єгиптяни втопились у болоті, їхні тіла не винесло б на берег. Але Біблія каже, що «Ізраїль побачив трупи єгиптян на березі моря» (Вх 14:22—31; КАРТА й ІЛЮСТРАЦІЯ, т. 1, с. 537).

«Води загусли». Згідно з Біблією, «бурхливі води загусли», щоб ізраїльтяни могли перейти через море (Вх 15:8). Єврейське слово, перекладене як «загусли», вживається також в Йова 10:10 для опису звурдження молока. Отже, коли води моря загусли, вони стали подібними до желе або кислого молока. Води Червоного моря, які стояли стінами по обидва боки проходу, не спирались на якісь видимі опори, які не давали б їм обрушитись на ізраїльтян. Тому могло здаватися, що вони загусли або застигли. Саме так води виглядали для Мойсея, коли сильний сх. вітер розділив море й осушив його дно. А дно не стало схожим на желе, оскільки по ньому легко пройшов численний народ.

Прохід у морі був настільки широким, що ізраїльтяни, яких, імовірно, налічувалося три мільйони, змогли до ранку дістатися сх. берега. Тоді водяні стіни впали і вода накрила єгиптян. Стоячи на сх. узбережжі, ізраїльтяни змогли побачити, як Єгова чудом звільнив їх від могутнього Єгипту. Вони стали свідками буквального сповнення слів Мойсея: «Ви вже ніколи не побачите єгиптян, яких бачите сьогодні» (Вх 14:13).

Коли Єгова визволяв Ізраїль, він видовищним чином виявив свою силу і так прославив своє ім’я. Після того як ізраїльтяни безпечно дісталися сх. узбережжя Червоного моря, Мойсей і всі чоловіки заспівали пісню. А його сестра, пророчиця Міріам, взяла в руки бубон і повела за собою жінок. Вони грали на бубнах, танцювали і співали у відповідь чоловікам (Вх 15:1, 20, 21). Жоден ворог більше не загрожував ізраїльтянам. Єгова пообіцяв своїм обранцям, що ані людина, ані тварина не завдасть їм шкоди, коли вони виходитимуть з Єгипту, навіть пес не загарчить і не загавкає на них (Вх 11:7). Хоча в книзі Вихід не говориться, що разом з військом у морі загинув і фараон, в Псалмі 136:15 сказано, що Єгова «вкинув фараона і його військо у Червоне море».

Прообраз майбутніх подій. Коли Бог, як і обіцяв Аврааму, визволив ізраїльтян з Єгипту, він показав, що ставиться до Ізраїля як до свого сина. Він сказав фараону: «Ізраїль — мій син, мій первісток» (Вх 4:22). Пізніше Єгова промовив: «Коли Ізраїль був хлопцем, я любив його. З Єгипту покликав я сина свого» (Ос 11:1). Ці слова були пророчими і виконалися, коли Йосип і Марія разом з маленьким Ісусом після смерті Ірода повернулися з Єгипту і поселилися в Назареті. Євангеліст Матвій пов’язав пророцтво Осії з цими подіями, коли сказав про Йосипа: «Він залишався там аж до смерті Ірода. Так сповнилися слова, які Єгова промовив через пророка: “З Єгипту покликав я сина свого”» (Мт 2:15).

Апостол Павло згадує вихід ізраїльтян з Єгипту серед подій, які служать нам прикладом (1Кр 10:1, 2, 11). Тому очевидно, що вихід з Єгипту був прообразом чогось більшого. В Біблії тілесний Ізраїль символізує духовний Ізраїль, «Ізраїль Божий» (Гл 6:15, 16). Також Мойсей говорив про прихід пророка, який буде подібний до нього (Пв 18:18, 19). Євреї очікували, що цей пророк стане великим провідником і визволителем. Апостол Петро показав, що Ісус Христос є Більшим Мойсеєм (Дії 3:19—23). Тому порятунок ізраїльського народу біля Червоного моря і знищення єгипетської армії, очевидно, символізує звільнення духовного Ізраїля від влади символічного Єгипту через Ісуса Христа. Коли це відбудеться, ім’я Єгови прославиться ще більше, ніж під час порятунку ізраїльтян біля Червоного моря (Вх 15:1).