Перемога посвячена в честь Єгови

“Вони закричали: Меч Єгови і Гедеона. Кожен при, тому стояв на свойму місці навкруг табору.— Суд. 7:20, 21, Ам. Стан. Вер.

1. Коли, особливо, мудрість лучша від воєнного знаряддя?

ЄГОВА є Бог війни, що не знає пораження. Жадний ворог ані гурток змовників не можуть поставити на полю битви так велику силу, щоб могла встояти проти Його. Ніякий противник в цілій вселенній не може перехитрити його в війні. Так непорівнаюча є Його мудрість, що Він смішно-незначною армією може розбити потужні армії. Тому що своєю мудрістю Він перевисшає своїх ворогів, отже Він не потребує уживати своєї всемогучої сили, щоб осягнути перемогу. Коли він походить ізвиш, тоді “розум лучше військового знаряддя.”— Еккл. 9:18.

2. Чому Свідки Єгови можуть потвердити факт, що мудрість лучша від воєнної зброї або сили?

² Правдиві христіяни знані як Свідки Єгови можуть засвідкувати такій правді. Будучи кермовані мудрістю, що походить звиш, їх чергові перемоги над світськими народами, які виблискують своєю найновішою воєнною зброєю, є незламані. Вони можуть пристосувати Павлові слова до себе: “Бо зброя воювання нашого не тілесна, а сильна Богом на зруйновання твердинь.” (Якова 3:17; 2 Кор. 10:4) Вони можуть понести воєнні втрати в боротьбі з “цим лукавим світом”, що “лежить у лихому”, Сатані, Дияволі; але вони таки переможуть переслідування й напади юрби, увязнення й урядові заборони, а навіть вийдуть переможними над засудами на смерть, тому що їх служба росте, їх число збільшається, і їх життєві права в новому світі є запевнені. (Галат 1:4; 1 Йоана 5:19; Одкр. 2:10; Ам. Стан. Вер.) За це вони хвалять Бога, бо це Його охорона і керовнича мудрість, що приносить перемогу їм. Поставивши їх маленьке число проти узброєного світа, вони оціняють слова Екклєзияста 9:14—16: “Було собі невеличке місто та й не так то людне. Прийшов під його великий цар, обліг його, та й поробив проти його всі боєві прилади; аж це знайшовся в йому чоловік нетяга розумний та й вирятував городець своїм розумом, і ніхто потім не споминав про цього біднягу. І сказав я: Розум лучший сили.” Світ памятає й обожає своїх воєнних героїв; але його охорона була б більше запевнена, коли б він не відсунув на бік і не забув про мудрість ізвиш.— Еккл. 7:12.

3. При якій точці ми знов застановляємося над драмою в якій відограє роль Гедеон і трисотки люда?

³ Засада, що “розум лучший воєнного знаряддя” знаходить оправдання в пророчій драмі в якій брали участь Гедеон і його три сотні бойців. Із нашого попереднього числа ви пригадуєте, що вони викинули були з умів замотуюче почитання Баала, і вичистили з між свого числа боязких та лінивих. Тепер зменшивши свої ряди до тільки три сотні люда, вони виступили проти що-найменше 135,000 ворожих вояків. Такий стан річей вимагав відповідної стратеґії. В послушенстві до приказу Єгови, Гедеон упустивсь на розглядини в таборі Мідіянів, і підслухав двох ворогів. Один розказував про сон як ячміний бохонець хліба упав у табор і розбив шатро, а інший пояснив це оттак: “Це ніщо інше, як меч Гедеонів Йоасенка Ізраїльтянина; Бог подав йому в руки Мідіянів і ввесь табір.” Тоді Гедеон повернув до свого табору і крикнув: “Вставайте! бо Єгова подав табор Мідіянський нам на поталу.”— Суд. 7:9—15, Ам. Стан. Вер.

4. Що христіяни сьогодні довідуються, коли вони підглядають ворожі позиції? І що вони часом чують з власних уст ворога?

⁴ Бохонець ячмінного хліба не є нічим великим, але він завалив шатро. Гедеонових три сотні людей були аж надто малі числом, але Бог сказав їм через той сон, що вони побють Мідіянів. Помазані свідки сьогодні є розмірно малі числом, але Єгова відчинив їм очі відносно лукавства систем цього світа. Коли христіяни розглядають так ворожі позиції, вони бачуть ложне становище реліґій Христіянства, зопсуття його політики, захланність його комерції, хотіння сили, яке горить внутрі мілітаризму. Людей цього світа можна чути, як часто вони ляментують над сумним станом світських реліґій, політики, комерції та мілітаризму, всі котрі здається мають охоту на трету світову війну. Із власних уст світських ворогів можна почути їх власний осуд себе, і часом хвалять Свідків Єгови за їх праведність як ґрупи і за їх ревність як христіянів. Це не тому, що вони люблять Свідків Єгови, але факти вимушують це признання з неохочих уст і відчиняють очі до рукописання на стіні. (Дан. 5:5, 25—28; Луки 19:22) Як і сон Мідіянів, непохитна відвага христіян дає двояку ознаку: знищення для ворогів і визволення побожного слуги. “Не жахаючись ні в чому від противників; це їм явний знак погибелі, а вам спасення, а воно від Бога.”— Филип. 1:28, Ам. Перек.

РО3ПОЛЕЖЕННЯ, І НАПАД

5. Як і якою зброєю Гедеон виступив до атаки?

⁵ Вставайте! Приготовляйтесь до битви! Гедеон повернувши із нічних розглядин підбурив свою маленьку громаду до воєвничої ревности. Він розділив своє військо на три ґрупи по сотні люда, і розставив їх підчас нічної темряви до акції. Геть із гори Гілбоа вони стали в ряди й мовчки окружили табор сплячих Мідіянів, що розположились були в долині Езреєля, при горі Морея з півночі. Чи добре вони були узброєні, ті три сотні люда? Ні, не по мілітарному значінню; за це вони стягнули були погорду й насмішку від гордих мілітаристів. Кожний з них мав трубу, збанок, і смолоскип у глиняному збанку. Кожний знав інструкції, мав своє призначене місце в ряді, який простягавсь навколо табору, і гляділи в напрямі Гедеонового місця на знак. На даний знак кожний з них затрубив сильно у трубу, розбив свій глиняний збанок, підніс високо смолоскип і крикнув: “Меч Єгови і Гедеона!”— Суд. 7:1, 15—20, Ам. Стан. Вер.

6, 7. Який вплив на Мідіянів зробив ця дивна атака?

⁶ Сцена дикого замішання й терору вибухла у таборі Мідіянів! Нічна тишина розбита гуком із трьох сотні труб, її спокій зломаний криком із трьох сотні уст, її темрява стала пробита страшним полумям із трьох сотні смолоскипів, а вдодатку до цього повстав заколот між скотом Мідіянів, та й одважний терор наїздників можна зрозуміти. Крик і гук покотився по таборі і вдарив об бік гори Морея, і тоді відбивався назад ехом, так що здавалося, що гори пробудились і крикнули проти Мідіянів. Відбиваюче ехо падало на ворога, і як вони спотикалися з їх шатрів їх сплячі очі відчинялися із страху від палаючого полумя, яке побільшило тінь і запалило забобоні уяви. Думаючи, що ті труби трубили численною армією, яка просякла їх табор, Мідіяни припускали, що їх вороги були між ними і тому звернули свої мечі проти всякого чоловіка з яким вони стрінулися, проти своїх власних вояків. Вони стали заколочені й бігали навколо безцільно, і до цього всього гуку вони самі спричинили крик і нарешті взялись утікати до виру Йордану і до свого власного краю. Війна нервів розбила їх контролю і вони кидались одні проти других аж нарешті почали утікати. Той страх ділав наче пошесть, і з терором вони утікали в замішанню. (5 Мойс. 20:8) Ніхто ніколи не уложив ліпшої стратеґії, або виконав її більше успішно. Суддів 7:20—22 звучить:

⁷ “Тоді затрубили разом усі три військові купи, порозбивали глеки, взяли каганці ліворуч, а праворуч труби, та й закричали: Меч Єгови і Гедеона! Кожен при тому стояв на свойму місці навкруги табору; у коші ж все бігало кругом та й кинулись навтеки кричучи не своїм голосом. Як затрубили ж у триста труб, обернув Єгова мечі їх у таборі проти своїх людей, і все, що було в таборі, побігло до Бетситта на Церору, до берега Абезмеголи під Табатом.”— Ам. Стан. Вер.

8. Чому такий розклад війська перестрашив Мідіянів і їх союзників? і які були їх обставини при кінці битви?

⁸ Поступаючи по розкладу даний Єговою через Гедеона, і через Боже керовництво, помішаний ворог спричинив саморізню, а ті три сотні Ізраїльтянів дістали перемогу без тілесної зброї. “Мудрість бо лучша від воєнної зброї.” Крик і трубний гук попередив напади: “Піднїсся Бог (проти ворога) серед веселого гукання, Господь серед голосів трубних.” “А як пійдете на війну в землі вашій проти ворога, що тіснить вас, так затрубите в труби на трівогу.” (4 Мойс. 10:9; Пс. 47:5) Звичайно буває, що труба звіщає наступ військового відділу, отже коли кожний із тих три сотні мали труби, то для Мідіянів здавалось, що вони були окружені трьомасотками відділів замість тільки трьома. При кінці тієї битви, що так дивовижно відбулась, прибиті Мідіяни і їх співзаговірники були мертвими, а Ізраїльтяни були вільні від їх жорстокого пановання.

9. Які привлащування гноблючий ворог робить? і як і коли це було опрокинуто?

⁹ Новочасні Мідіяни і їх союзники, видимі аґенти Сатани, що володіють і гноблять людей землі, а головно шукають здушити тих, що служать Єгові, називають себе “вищими властями”, про які згадується в листі до Римлян 13:1. Але позатипічні трисотки, помазаний останок з Христового тіла під командою Більшого Гедеона Ісуса Христа, не погоджуються з цим привлащуванням. На 5 серпня, 1928 р., в резолюції під заголовком “Деклярація проти Сатани і За Єгову”, яку приняли 12,000 свідків на зібранню в Детройт, Мішіґан, і котру опісля видрукувано в кількох мовах і рознесено міліонами примірників, було сказано: “Від тепер наш воєнний клич буде: Меч Єгови і Його Помазаника!” І цілий тон тієї Деклярації й публичного викладу “Володар Людей”, що були рівночасно виголошені через більше ніж 100 радіостації, в Америці й Канаді, був, що Сатана був богом цього світа і народні провідники були його представниками, і що жадний народ не вважав Єгови за свого Бога. Ця правда, що Бог Єгова і Ісус Христос, а не світські політикери, є Вищими Властями Римлян 13:1, то це ясно й широко сповіщено від 1929 р., а особливо в Вартовій Башті з 1 червня і 15 червня з того року.

10. Як Свідки Єгови сьогодні дістають піддержку в цій позиції через напрямок Ісуса і раніх христіянів?

¹⁰ Апостоли не вважали світських політикерів за “вищі власти”, інакше вони не були б сказали до них: “Більше треба коритись Богу, ніж людям.” (Діян. 5:29; 4:19) Ані Ісус, який виявляв і опрокидав “власти й сили” комерції й політики й ложної реліґії, як і невидимі демонські сили. (Мат. 4:8—10; 6:19—21; 19:23, 24; 21:12, 13; 23:1—33; Луки 13:31, 32; Йоана 8:44; 18:36; 19:10, 11; Кол. 2:14—17) Для ранніх христіянів сила таких людей була так мертва як первенці египецькі в часі десятої порази, що представляло смерть світських володарів, як “вищих властей”. Смерть позатипічних первенців (початок [або головна] його сила”) являється, коли Свідки Єгови кажуть перед світськими судами або властями: “Більше треба коритись Богу, ніж людям.”— 5 Мойс. 21:17.

11. Як ця правда увільняє христіянів і розбиває новочасних Мідіянів?

¹¹ Отже це тією правдою про “вищі власти”, що Свідки Єгови напали на новочасних Мідіянів, від і по 1928 р., і нею вони розірвали пута, які невластиво вязали їх підчинности світським володарям у справі почитання, коли то вони думали, що такі володарі були “посвячені Богом”. Те знання, що Бог і Христос є Вищими Властями, знівечило й знищило світські власти над христіянами відносно почитання Єгови. Оцінивши цю правду, вони одважно крикнули воєнним кличом: “Меч Єгови і Його Помазаника!”

12. Помимо їх розмірно малого числа, то чому Свідки Єгови здаються бути множеством для ворогів?

¹² Цей старий світ і його провідники знаходяться в темряві так глибокій, яка осілась була над Египтом в часі девятої порази; і окружили і просякнули в табор цього світа розмірно мале число Свідків Єгови. Але для ворогів ті свідки видаються великим множеством, тому що Теократична орґанізація уживає як найлучше може цей маленький гурток, кожний держить свою позицію, так як тих триста Гедеонових воїнів—“кожне при тому стояв на свойму місці навкруги табору”. Вони є вишколені в найлучшій методі й розкладі христіянської війни, і коли Більший Гедеон блисне й затрубить трубою із храму, то вони скоренько відбивають те світло по цілому затемненому світу, піднісши їх голоси як труби про хвалення Бога, стараючись зробити той гук чистий і певний, проголошуючи з ревністю ті правди, які увільняють людей від жорстоких гнобителів. Помазаники є уподібнені до глиняних посудин в яких нагромаджується світло, а щоби сияти тим світлом, то вони охотно зуживають їх тілесну силу і навіть позволяють, щоб вона зломалась у смерті, як розбитий гленяний глек. Але їх примірний напрям сияє далі й світло побільшається.— 1 Мойс. 4:10; Пс. 47:1; 69:9; 119:105; 150:3; Іса. 58:1; 60:1, 2; Ерем. 50:15; Мат. 5:14—16; 1 Кор. 14:8, 9; 2 Кор. 4:6, 7; Жид. 11:4.

13. Чому світські люди можуть думати, що Свідки Єгови є бідно узброєні для Теократичної війни? але які наслідки доказують інакше в часі битви?

¹³ Світські люди можливо думають, що Свідки Єгови є так бідно узброєні для міністеріяльної служби, як от вояки, коли б їх узброїти в смолоскипи й глеки й труби для тілесної війни. Вони не є узброєні в правовірні реліґійні науки, ані не узброєні в дипльоми з якоїсь теольоґічної семинарії. Вони не уживають ортодоксальних метод, як от сидіти в церковних будинках і ждати на збір людей, або переглядають світські книжки і вмішаються в політику, або замінюють біблійну науку віруваннями та обрядами, або піддержують церковні товариства й гру в бінґо. Але коли свідки почнуть говорити й засияють біблійним світлом, тоді ворог стає помішаний і розбитий і не може встояти проти правди проголошеної. (Йоана 7:15; Діяння 4:13) Біблійне світло стає надто блискуче для ворогів, що довго спали в темряві, отже вони бродять у сліпоті, ставши замішані дивовижною вісткою для них. Не можуть встояти на підставі Біблії, вони втікають до традицій, вірувань, звичаїв, обрядів і церемоній і формалізму, аж вони цілком стають поражені й прогнані з країни правдивого почитання Єгови.— Іса. 29:13, 14; Мат. 15:1—9; 23:5; Кол. 2:8.

14. Що указує на замішання ворогів на неможливість їх бути “вищими властями”? і для кого вони стали мертві?

¹⁴ Не можучи зєдинитися відносно одностайного оскарження проти Божих свідків, вороги з одної сторони називають їх комуністами, знов інші — імперіялістами, одного року називають їх націстами, а другого пятнують їх як Червоних. Провідники світа зудараються між собою, сваруться й воюють і вбивають себе взаїмно. Їх власна поведінка показує, що вони не можуть бути “вищими властями”; їх власне замішання, вічна боротьба помагає вбити їх привлащення яко таких. Розділені реліґійно, комерційно, політично й мілітарно, вони не можуть стояти, але падуть, будучи збиті з їх позиції вісткою правди і їх власним нехристіянським поведенням. Для просвічених вірою в Біблію ті провідники Христіянства мали б представляти Бога, але вони мають тільки мертву віру, віру, що не є основана на знанню й оживлена ділами Святих Писань. Для Бога вони є мертві в добровільних переступах і гріхах, і вони є так добрі як мертві для Христіянів, які уже не дивляться на них як на “вищі власти” “посвячені Богом”. (Мат. 8:22; 12:25; Ефес. 2:1; Жид. 11:1; Якова 2:26) Пророк Ісаїя описує їх “смерть” ось так: “Господи, Боже наш, над нами крім тебе панували володарі другі; та ми задля тебе одного імя твоє шануємо. Мертві вже не ожиють, велетні не встануть, бо ти навідався й вигубив їх, та затратив всю память про них.”— Іса. 26:13, 14.

ІНШІ ЗБИРАЮТЬ ДО БИТВИ

15, 16. Як інші Ізраїльтяни віднеслися, коли Мідіяни стали розбитими? і який спір між Ізраїльтянами був мирно полагоджений?

¹⁵ У старинній драмі три сотні Гедеонових безбоязких вигнали настрашених ворогів до Йордану в повнім пораженню, і цей чудовий успіх додавав відваги іншим Ізраїльтянам і порушив їх прилучитися до погоні. Історію цього і що наступило опісля подано в Суддів 7:23—25; і Суддів 8:1—3.

¹⁶ “Тодї покликано Ізраїльтян із Нафталія, із Ассера і з усього покоління Манассіїного, і вганяли вони за Мидиянами. І розіслав Гедеон посли по всіх горах Ефраїмових з наказом: Виступайте проти Мидиянїв і відріжте їм переплаву через воду до Бет-Бара і на Йордані. І скликано всі Ефраїмії і обсїли вони воду До Бет-Бара і на Йордані”. І зайняли в полонь два Мидиянські князі Орива [Ворона] та Зива [Вовка] й стяли Орива під Борон-сколею, а Зива коло Вовкої печери. Тоді вганяли за Мидиянами; голови ж Оривону та Завиву принесли до Гедеона за Йордань. Ефраїми ж мовляли до його: Що це ти вдїяв нам, що не покликав нас? Нї, ти сам виступив поле проти Мидиянів! І сварились тяжко з ним. Відказав їм: Що я вчинив більш як ви? Хіба виноградування Ефраїмове не переважує Абієзерового збирання винограду? Бог оддав вам у руки Мидиянських князів Орива й Озива. Що ж би я зміг зробити рівноважнього з вами? Як це промовив, угамувався гнїв їх і пійшли собі від його.”— Ам. Стан. Вер.

17, 18. Які люди прилучилися до битви в погоні за часу Гедеона? і у сповненню як ті одиниці являються, щоб становити яку клясу?

¹⁷ По початковім атаку битва розвинулась в утечу, і як вони рушили до Йордану і дальше, інші з Ізраїля прилучилися в погонні з тими трьома сотнями. Перші, що негайно прилучилися до битви були з поколінь Нафталія, і Асура і Маннасея, із котрих то поколінь вийшли 32,000 мужа з початку, але котрі були прочищені до триста мужів, як наслідок спробів через які виполено боязких і самолюбних. Безсумніву, що деякі із тих, що вийшли до боротьби, були з між тих 31,700, яких відослано домів перед тим. Інші, як от Ефраїми, приняли заклик до акції потім, як пораження було в повному гоні.

¹⁸ У сповненню, помазаний останок перейшов очищення храму, щоб приготовити їх до благочесної битви, і коли нарешті їх узброєно достаточною правдою для розбиття сатанських видимих представників з їх закритих позицій в території Єгови як “вищі власти”, помазанники виступили з атаком. Із Біблії свідки доказали, що світові провідники наїхали на місця приналежні до Бога й Христа, і ця їх відвага в виявленню, і нездатність ворога відповісти й задержати їх позицію, заставляє інших побачити, що аґенти Сатани не можуть встояти як “вищі власти”. Отже, як “вищі власти” ті світові провідники стались мертвими в очах глядачів, які розказали про це іншим, а ті знов ще більше людям про правду, яка пробила наче меч ту байку гноблючих володарів про “вищі власти”. Деякі із тих перших одиниць, що збирались із помазаним останком в початках 1930-го р. перед тим знали свідків і вчащали на зібрання, але як і самолюбний марнотратний син у приповісті, відступили ради їх приємности без найменшого упору. (Луки 15:11—32). Тепер вони повертають до почитання Отця, разом із все-збільшаючим числом інших, що приняли перший раз запрошення прилучитися до христіянської війни. Це додаткове число, що збирається, це Господні “інші вівці”, які остаточно будуть становити велику громаду з між усіх народів, людей, родів і язиків.— Одкр. 7:9—17.

19. Від коли кляса “інших овець” згуртовалась разом, завдяки якого широкого проголошення?

¹⁹ Чи ж не сталося це по смерти первенців у Египті, що мішана громада виступила в похід з Ізраїлем? (2 Мойс. 12:38) І чи це не по забиттю сили Мідіянів, що велике число прилучилося до тих три сотні? Отже це вже по десятій позатипічній поразі й пораженню, що “інші вівці” почали виходити. Правда відносно “вищих властей” є та, що це Бог і Христос є ними, і вона стала ясна в рр. 1928 і 1929, і від того часу ця остра правда була часто ужита як важна часть духового меча. Це була часть постійної, неперерваної війни через многі літа, що поширувалась і звертала на себе увагу публики через тисячі судових розсправ зударяючи з світськими властями над правом проповідувати, салютувати прапорові, салютувати людям, служити при війську, і т. п. Чим більше світло сияло, тим більший гук і крик хвалення відбивався, і тим більше людей доброї волі ставали в ряди Свідків Єгови.

20. В типі й позатипі, хто встав і перегородив утечу ворогові? і як їх змагання на це указують?

²⁰ Мідияни і їх союзники наїхали були на край, що мав бути занятий правдивими поклонниками, і вони опоганили його й обрабували й спустошили його, полишивши його знівеченим та безовочним. Але коли вони стали розбиті через оживлених і скріплених Ізраїльтянів, і втікали до їх власного краю, вони знайшли, що нові сили вийшли, щоб перетяти їм відворот. Те нове військо, Ефраїми, спричинили переворот між Мідіянами, ба навіть убили їх двох князів, Орива й Зива. Так і сьогодні із їх власної орґанізації відступаючих вогорів стрічають несподівані сили, які нагло виринають з між їх власних рядів, і вороги не знають куди утікати. Чим ця вість просякає нові краї, тим тисячі більше виступають до битви, показуючи, що цей світ є мертвою річю для них, в якому нема ніякої надії на життя. Як Ефраїми, вони забирають воєнні станиці приписані їм головою орґанізації позатипічних трисотні. Там зусилля говорять, де нас орґанізація поставить, там і єдність проти ворога принесе наслідки.

21. Як деякі з “інших овець” можуть відчувати, коли вони перший раз довідають про їх привилей проповідувати? але оцінення яких фактів прочищує справу для них?

²¹ Але що ж скажемо про нарікання Ефраїмів, що вони не були покликані ранше? Там у типі Божа ціль була ужити ограничене число в першім нападі, щоб слава за перемогу була властиво дана Єгові. (Суд. 7:2—4) Подібно й перемога над новочасними Мідіянами не приходить силою числа, щоб жадне тіло не величалося в очах Бога. Цю перемогу муситься приписати на славу Єгови. Він не потребує ніяких сотворінь, щоб розбити ворога; Він може проповідувати правду заставивши каміння кричати. (Луки 19:40; 1 Кор. 1:29) Одначе Він рішив ужити “маленьке стадо”, помазаного останка, щоб він виконав роботу і прогнав геть ворога. Пізніше, чим більше й більше з “інших овець” є взяті у воюючі ряди, деякі можуть ляментувати, що їх не поінформовано скоріше про біблійні правди, так щоб і вони могли мати повну участь у проповідуванню євангелиї. Але ж вони зрозуміють причину чому той опізнений поклик прийшов до них, коли вони довідаються про замір Єгови, щоб перше зібрати, висіяти й осудити помазаного останка.— Йоана 10:16; 1 Пет. 4:17.

22. Як Гедеон відповів, і які засади з св. Письма він ужив, в полагодженню внутрішної незгоди?

²² Лагідною й зручною відповіддю Гедеон відвернув гнів Ефраїмів. Він пристосував засаду, яку установлено століття пізніше: “Честю один одного більшим робіть”; “Смирним розумом один одного вважаючи більшим себе.” (Прип. 15:1; Рим. 12:10; Филип. 2:3) Це не був час на внутрішну боротьбу, отже він загасив їх гнів указавши на щедру участь яку вони мали в перемозі, а навіть щедро додав: “Що я вчинив більш як ви? “Хіба виноградування Ефраїмове не переважує Абієзерового збирання винограду?” він запитав.

23. У сповненню, як це можна розумно сказати, що помазаний останок “жав” ворожий виноград, а знов “інші вівці”, що тільки дожидали, спричинились велико до перемоги?

²³ “Абієзер” представляв дім Гедеона, і в цій драмі він здається представляв помазаного останка з членів Христового тіла. Земна орґанізація Сатани є знана як “виноград земний”, і оскільки це відноситься до видимої війни між нею а Свідками Єгови, то це помазаний останок, що перший проголосив правду, яка започаткувала битву. (Одкр. 14:18—20) Це безбоязке проповідування останком, що знівечило ворогів і заставило їх утікати цілком пораженими. Нім “інші вівці” прилучилися до боротьби, то, більшість доктринальних овочів ворожої “винниці” були ізжаті як лож, а тільки обжинки лишилися. А однак “інші вівці” приступили до боротьби в рішальному часі, щоб виконати важну службу, як і Ефраїми дожидали в старинній битві, загородивши дорогу і вирізавши поражених Мідіянів і проколюючи заблуканих, а це було великою помічю для остаточної перемоги.

24. Чому “інші вівці” не мають причини сваритись з ніким за те, що вони пізно почали Теократичну війну, але що вони повинні бути вдоволені й втішатися збиранням колосків, що сталось їх судьбою?

²⁴ Це Гедеон і признав, як це і помазаний останок радо признає, що ті “інші вівці” тепер виконують велику часть в прочищенню й вбиванню доктринального й ідеольоґічного овочу видимої орґанізації Сатани. “Інші вівці” кляса не мають причини лаяти нікого за їх повільний початок Ефраїми мусіли були знати що Мідіяни знаходилися в їх краю, що Гедеон збирає вояків, щоб прогнати їх, і що вони могли принаймні згадати про їх обслугу без формального запрошення. Подібно й тепер многі, що становлять “інші вівці” перед тим знали про роботу останка і могли співтоваришити із ними. Це правда, що вони не були запрошені в роках около 1920-го, але запрошення дано їм пізніше, як і в типі воно прийшло до Ефраїмів. По навчанню, ті “інші вівці” знають чому збирання їх мусіло почекати, бо ж це була ціль Єгови найперше зібрати “маленьке стадо”, і тому вони є вдоволені з розпорядку Єгови в цій справі і втішаються привилеями служби, які вони тепер мають, так і Ефраїми були втихомирені по даній інструкції Гедеоном. Так і тепер “інші вівці” приходять при закінченню проповідування євангелиї, яку виконувано через девятьнацять століть, по смерти позатипічних первенців, і вони радіють, що кінцева робота яку вони виконують є так чудово овочна і є вельми помічною у зібранню тих, що становити муть велику громаду Одкриття 7:9.

ПРОЧИЩЕННЯ

25. Яке було досвідчення Гедеона з осадниками Суккоту і Пенуелі?

²⁵ Історія про остоточний стан типічної битви продовжається. “Як же прибув Гедеон до Йордані й перейшов на той бік сам і триста, що йшли з ним, потомлені погонею, прохав він міських осадників у Сиккоті: Дайте хлїба людям, що я веду; бо потомились, уганяючи зо мною за Мидіянїйським царем Зевейом і Салманом. Городські ж голови питали: Хиба в тебе в руках уже Зевей та Салман, щоб нам твоє військо харчити?” Гедеон пійшов уперед, і сказав ту саму просьбу людям Пенуелі, і дістав ту саму відповідь. Тоді Гедеон виповів осуд проти обох городів Соккот і Пенуєлі, і пігнав далі за ворогами.— Суд. 8:4—9.

26. Хто трактує подібно “знеможеного, а однак вганяючого” останка?

²⁶ Помазаний останок виступив до боротьби правди проти брехнів много років тому, але хоч постарівся й майже вичерпаний, вони не піддаються немочам тіла, але далі вганяють за ворогами, “не вниваючи в погоні.” Часто вони могли ужити таку поміч, що символічно була представлена через “хліб” або “чашу зимної води”. Хто відмовляється помагати Христовим братам, таких Цар осудить, сказавши до них: “Я був голодний, і ви не дали мені їсти; я жаждував, та ви не напоїли мене. . . Йдіть від мене у вічну кару.” (Мат. 25:42, 46; 10:42, Ам. Стан. Вер.) Такі одиниці були представлені людьми з Суккот і Пенуєлі, і потерплять подібну судьбу.

27. Який погляд про цю справу приняли осадники Суккоту і Пенуелі? і як вони так добре представили “козлів” і “лукавого слугу” клясу сьогодні?

²⁷ Осадники в Суккот і Пенуелі думали, що Мідіяни ще виграють, отже вони боялися відплати, якщо вони поможуть Гедеоновій армії. Утікаючий ворог тепер схоронився в Каркорі числом 15,000, маючи більшість 50 на 1 в його користь, отже для людей малої віри, що судили по поверховному вигляду і були засліплені до сили Єгови, яка піддержувала Його людей, перемога в користь Гедеона здавалась бути слабою. Люди в Суккоту і Пенуелі далі гляділи на своїх гнобителів, як на володарів вищої власти, яким треба підлягати. Так як і кляса “козлів” і “лукавий слуга” сьогодні відмовляються дати поміч помазаному останку і не можуть бачити, що піддержкою тих братів Господніх є Христос і Єгова, і вони бояться світських провідників, пристають з ними й вважають їх за “вищі власти”! Такі козляки думають, що світова орґанізація під Сатаною є властива, що вона буде існувати далі як контролююча власть, і тому вони кидають їх судьбу із нею. Отже як в типі так і позатипі можна бачити, що те пораження й битва розділювала людей, деякі з них виходять і прилучуються в битві проти сатанських гнобителів, інші пристають до проклятих наїздників на поле почитання Єгови.— Мат. 25:31, 32.

28. Із якими подіями ця пророча драма кінчиться?

²⁸ Історія типічної війни продовжається: “Зевей же та Салман були з їх військом в Каркорі до пятнайцяти тисячей чоловіка, все що зосталось із усього війська восточників, бо полягло їх сто й двайцять тисячей чоловіка, всі взброєні мечами. І пійшов Гедеон караванним шляхом на схід сонця від Ноби й Йокбеги, та й ударив на табір, як військо спочивало собі безпечно. Зевей і Салман втекли; він же вганяв за ними та й позаймав обох Мидіянійських царів у полонь, а все військо порозпуджував.” (Суд. 8:10—12, Ам. Перек.) Коли він переможно вертав з дороги погоні, Гедеон покарав відповідно людей в Суккоті й Пенуєлі, і відкрив факт, що це були мідіянські царі Зеван і Салман, що убили його братів, і за це він справедливо покарав їх смертю.— Суд. 8:13—21.

29. Що “інші вівці” повинні памятати, і чому?

²⁹ Це був Гедеон і його триста мужів, що започаткували ту битву під кермою Єгови; і це вони закінчили їх з Його ласки. Так і тепер це помазаний останок, що відограє поважну ролю у видимій христіянській війні проти аґентів Сатани, і вони започаткували її і закінчать її в цих “останніх днях”. Ефраїми можливо мали привилей полонити і вбити мідіянських князів Орева і Зева, але ж Гедеонові приписано судьбу полонити й знищити двох царів мідіянських. Це треба для “інших овець” памятати ті річи, щоб і вони могли властиво оцінити їх споріднення до останка, до орґанізації, до Ісуса Христа і Бога Єгови. Цей факт, що по мірі числа вони виконують тепер загальну роботу свідоцтва — це повинно упокорити їх в дорогоцінному привилею; ніколи вони не повинні вивисшатися проти помазаного останка, під керовництвом якого вони зараз працюють. Тримаючись такого властивого умового стану, вони ніколи не будуть понижені й знищені з козлячими людьми Суккоту і Пенуєлі.— Мат. 23:12.

30, 31. У тілесній війні й христіянській війні, яка подібність і порівнанню існують, відносно посідання сили й змобілізовання й зорґанізовання?

³⁰ Ось так воно сталося, що Божі люди за днів Гедеона були визволені з неволі Мідіянів при помочи битви, від першого атаку до операцій прочищення. Гедеон йшов аж до кінця. Щоб підкреслити вагу міністрам в їх проповідування від дому до дому, завважте подібність у взятих кроках, і порівнайте наслідки новочасу тілесну війну із христіянською війною.

³¹ Люди цього зостарілого світа мають в руках силу вбивати міліони, з ласки Диявола. Вони посідають їх бактеріяльні бомби і атомні бомби і сподіються сильної гідроґен бомби. Знов люди будучого нового світа мають в їх руках силу показати стежку життя для міліонів, з ласки Божої. Вони мають і розуміють Боже Слово, яке аж переливається водою життя. Старий світ змобілізований, щоб спричинити смерть, через вироблення сирових матеріялів у фабриках у кулі й бомби і труйливі ґази. Слуги нового світу є змобілізовані витворити життя-даючу вість, через піддержання друкарень, які накопичують склади Біблій і біблійні підручники. Старий світ зорґанізувався, щоб розположити своїх вбивців, звербувавши армії для повзунів воєнних та кораблів і літаків, що несуть смерть на полю битви. Робітники ж нового світа зорґанізовані у збори, щоб розносити вість життя, йдучи від дому до дому і свідкуючи по вулицях і проповідуючи по цілому світу. Як сили старого світа так і нового виконують діло очищення, але яка ріжниця в наслідках!

32. (а) Порівнай роботу очищення силами старого світа із силами нового світа? (б) Покажи через пояснення конечність робити поновні одвідини й біблійні студії в домах.

³² Коли старий світ робить прочищення у слід за переможною армією, тоді він висилає окупаційні сили, рабує й гнобить, вимагає відшкодовань і тоді впроваджує каторги і вязничі табори. Коли ж вістники Царства рознесуть біблійну літературу, вони повертають знов до тих, що приняли її, відповідають на питання, перепроваджують біблійні студії в домах, щоб показати заінтересованим як проповідувати, піднести їх з поневолення цього старого світа у надію свободи в новому світі праведности. Теократичні міністри знають, що біблійна правда є подібна до води, і що про неї можна сказати, що між окладинками Біблії знаходиться збірник такої води. Тимбільше, коли воду затамувати, тоді вона застоюється й стає нерухомою; вона бо мусить плисти як струя, щоб бути чистою й ясною. Отже ті міністри повертають знов, заохочують тих, що приняли літературу, відчинити її, щоб вість з її сторінок плила через око до ума і сповнила серце. Коли ж правда-вода стане застояна й занечищена бурхливими новочасними Мідіянами, тоді той поновно-одвідуючий міністер може усунути той бруд, що ним закаламутили воду метники болотом, і впустити ту струю для слухача в чистій бистроті. (Езек. 34:18, 19; Одкр. 22:1, 17) Отже ті міністри мусять повертати знов, щоб не тільки проповідувати чисту правду, але також очистити всякий бруд або лож, яку полишили ті, що вдають за представників Христа або за “вищі власти” посвячені з ласки Божої”. Таке Теократичне прочищення є потрібне, щоб цілком увільнити пригноблених і усунути гноблючих бродягів.

ОВОЧІ ПЕРЕМОГИ ПОСВЯЧЕНІ БОГУ

33, 34. Що потверджує погляд, що з пораженням Мідіянів пророче значіння драми кінчиться? а однак які події продовжаються, що містять певні інструкції?

³³ Як здається, то з цілковитим пораженням Мідіянів, ця драма кінчиться щодо пророчого значіння. Як потвердження цього погляду, завважте, що зараз по остаточній перемозі, люди бажали зробити Гедеона царем своїм, і його потомків після нього. (Суд. 8:22, 23) Це ледви чи могло мати яке позатипічне значіння, тому що у сповненню Більший Гедеон Ісус Христос був окоронований як Цар нім помазаний останок був зібраний проти новочасних Мідіянів, ані Христос не мати ме ніякого наслідника-сина, щоб царював замість Нього на престолі, як це предложено було у справі Гедеона. Потім, як Гедеон відмовився приняти царювання для себе і своїх синів, він зробив інше предложення, яке було приняте і допровадило до певних подій. Але пророча драма закінчилася, отже ті події не мають позатипічного значіння. Одначе, вони відкривають загальну засаду і доцільну лєкцію, що є поучаючою в її широкім начерку. Про це історія говорить:

³⁴ “І сказав їм Гедеон: Хочу в вас чогось попросити: дайте мені по каблучці з вашого лупу. Вороги бо носили золоті ковтки, бо були Ізмаїлі. Вони відказали: Дамо тобі їх з охотою. І прослали опанчу, і кожин кидав добичню наушницю на неї. Та назбіралось ваги з злотих каблучках, що випрохав, тисяча й сімсот золотих секлів, опріч пряжок, сережок та пурпорових шат, що носили мідіянійські царі, й окрім нашийних почіпок у їх верблюдів. Гедеон же звелів із того виготовити ефода, й поставив його в отецькому городі свойому Офрі, й ввесь Ізраїль ідольствував там із ним, і був він сітею йому й його родині.”— Суд. 8:24—27.

35. Які факти стоять визначні?

³⁵ Оці факти є відні: Луп з перемоги не пішов на збагачування ніякої одиниці, але був зібраний на вироблення ефоду. Це не був ідол, але священича шата на службу Божу. (2 Мойс. 28:6—14) У виробленню цього ефоду луп з перемоги був ужитий як честь і признання Єгови. Цей случай був подібний до часу, коли то Ізраїльтяни забрали луп від Египтянів перед їх виходом, і опісля в пустині це з того золота й дорогоцінностей, що люди зложили на будування намету, включаючи й ефод. (2 Мойс. 11:2; 12:36; 35:5, 21—29; 36:5—7, Ам. Стан. Вер.) Ізраїль поповнив духове перелюбство з ефодом який Гедеон зробив, через обожання його, і він стався сітею для Гедеона і його дому. Але Гедеон напевно не зробив того ефода для ідольських цілей; бож ради пошани Єгови він відмовився приняти царство для себе і замість того звернув увагу на ефод, як представництво Бога. Але це люди мильно почитали ефод радше чим того, кого він представляв, як це подібно так сталося з міддяним вужем якого Мойсей виробив був, але якого пізніше обожали. (4 Мойс. 21:9; 2 Цар. 18:4) Той ефод не служив цілі ради якої він був зроблений, а навіть “показавсь бути небезпекою для Гедеона і його дому”; а однак історія не каже, що Гедеон обожав його. (Суд. 8:27, Мофат.) Гедеон умер вірним, і почитання Баала не було в Ізраїлі за його життя.— Суд. 8:33; Жид. 11:32.

36. Яка загальна засада являється в напрямі Гедеона? і як Свідки Єгови сьогодні пристусовують цю засаду?

³⁶ Тут загальну засаду показано, що всякий овоч за Теократичну перемогу повинен бути признаний на честь Єгови, а не на вивисшення одиниці або орґанізації. Ізраїльтяни ограбили Мідіянів з їх гарних прикрас і клейнод; так і правда проголошена проти світових провідників, чи то реліґійних, комерційних або мілітарних, здирає з них титул “вищі власти” в які вони одягаються, і усуває їх з високих позицій, плюндрує їх першенство й хвалу якою вони колись тішилися, і вони гублять облесні титули ізза яких вони сияли. Всякий скарб служення, яким вони тішилися, тепер відійшов від них, тому що вони уживали свого уряду для вивисшення себе. Оці принадні річи не переходять на правду розказуючих свідків, але вони є збирані разом і віддані на честь Єгови. Чим люди доброї волі пізнають правду, вони скидають із себе ті бувші почести з їх невластивих титулів й прикрас і віддають хвалу Єгові, і приписують Богу й Христу всі почесні титули, як “Отець” і “Вищі Власти”.— Йова 32:21, 22; Пс. 150:6; Іса. 42:8; Мат. 23:9.

37. Яка лєкція міститься в тих старинних подіях? і що повинно в них заставити нинішних христіянів чувати?

³⁷ Ціль лєкції із тих старинних подій які наступили по тій пророчі драмі є та, що овочі побіди ніколи не повинні бути обожані. Всяке побільшення або набуття в числі вістників, які приходять з праці проповідування євангелиї, ніколи не повинні бути приписані людям або видимій орґанізації, ані обєм праці не повинен бути хвальбою для сотворіння; все це належиться Богу Єгові й Ісусу Христу і повинні бути присвячені їм і на оправдання Єгови імя. Щоб пояснити, візьмім ратая, що сіє й підливає й виправляє землю, але чи він спричиняє, що насіння сходить і росте і остаточно приносить овочі? Чи ж за цей зріст не належиться признання Творцеві? Апостол Павло обезцінював тих, що вповали на сотворіння як на чинник збільшення орґанізації такою ілюстрацією, як от: “Я посадив, Аполос поливав, Бог же зростив. Тим то ніщо й той, хто садить, і хто поливає, а хто зрощує — Бог.”(1 Кор. 3:6, 7) Міністри можуть насаджувати насіння правди і підливати його через поновні відвідини і перепровадження біблійних студій, але це Бог, що збирає нових одиниць і дає їм зріст і побільшає проповідників у видимій орґанізації.

38. Що треба памятати про світські орґанізації? але чому теперішна видима орґанізація Єгови ніколи не попаде в такі сіти?”

³⁸ Про це треба памятати відносно орґанізацій взагалі. Коли вони бувають молоді й ростуть, беруться, вони є ревні й сильні й євангельські; але коли вони видістануться на верх і стануть сильні й багаті й шановані, тоді часто вони тратять свою мужну силу й стають недокладні, товсті, ліниві, указують з гордістю на їх великість, і ставлять свої прикази вище Божих заповідей. Це сталося з орґанізаціями великих і успішних ортодоксальних церков у Христіянстві. Тоді такій орґанізації служать і почитають замість того, що вона каже представляє, а іменно, Бога Єгову. Але ж ця сіть ніколи не зловить очищених людей Єгови сьогодні; зріст видимої орґанізації не сповнить їх гордістю, яке йде перед упадком, але пригадує їм, що Єгова кермує й благословить цю роботу, що це пора на зібрання овочів із проповідування євангелиї.— Прип. 16:18.

(Дальше буде)