Теократичні раби

“Будьте рабами Єгови.”— Рим. 12:11, НВ.

1. Що робить сумнівним чи воно честь бути рабами, але від яких начерків це залежить?

ЧИ Є який гонор або поважність бути рабом? По мірі цього світа, ледви. В часі переважного невільництва загально ті, що були в такім рабстві, хоч виконували завдання служби, на яку сьогодні глядять як фахову, культурну і пошановну, уважались за підліщих. Було велике надужиття в інституті невільництва, та й полекша для невільних приходила довго й повільно. Деякі магометанські краї ще тримаються цієї інституції. Вона була впроваджена в британській кольонії в Америці у сімнацятім столітті, і її не скасовано в Зєдинених Державах Америки аж в другій половині девятьнацятого століття. В дійсности, це не сталося аж в девятьнацятім столітті, що невільництво було скасоване правительствами псевдо-Христіянства взагалі. У многих частях потомки тих увільнених невільників ще вважаються за погорджених і тримають їх у межах границь і під обмеженням. Як же тоді, будучи невільниками, вони можуть мати честь або поважність з цим? Будучи названий невільником або вибравши собі таку назву, як може людина бути чимось іншим чим понижена? Все це залежить від того чиїм невільником ви є, і яким невільником ви є. Бути теократичним невільником — це честь і привилей. Це рабство, що провадить до життя вічного.

2. Коли рабство почалось, і для кого це було проклятим станом?

² Рабство — це старинна історія. Його існування товариське і економічне з перед потопу не є записане в Біблії. Але що воно мало повстати якийсь час по потопі, то це було висказане, коли Нояг, бувши ображений його сином Хамом, прокляв одного з Хамових хлопців: “Проклятий будь, Канаан! Найпідліщим з рабів він буде своїм братам. . . . Благословен Бог мого Сема. А ти, Канаане, рабом у них будеш! Розшируй Яфета і дай йому, Боже, сидіти у Сема, у брата в наметі, а ти, Канаане, рабом у них будеш!” (1 Мойс. 9:25, 27, АП; Мо) Це не засудило одного із трьох головних галузь з людського роду на неминуче невільництво. Ні, але фактом є, що це прокляття, яке Бог натхнув Ноя висказати, було сповнене століття пізніще. В той час Бог Єгова привів своїх вибраних людей, Ізраїля, в землю Канаан і на божественний приказ вони винищували Канаанів або поневолили многих із них, так як осадників Габеону і союзні міста. Бути таким рабом, через наслідство від проклятого Канаана, це справді було пониженням.

3. Чому це була честь бути Авраамовим рабом?

³ Але порівнуючи рабів з рабами, то хто з Бога-боячихся чоловіків і жінок не рахували б за честь бути рабами Авраама, потомка Нойового сина Сема? Чому? Тому що Авраам був чоловік віри в правдивого Бога Єгову, і задля його послуху віри він був “приятелем Божим”. Бог Єгова не заборонив Авраамові мати рабів по звичаю тодішнього часу. Ной благословив Авраамового пра-отця Сема, і в гармонії з тим, що Єгова признав, що Авраам може мати рабів. Перебуваючи як іміґрант у землі Канаан, Авраам мав сотки їх. Вони воювали з ним аж до теократичної побіди, коли напасники царі від сумежнього Вавилону напали на землю Канаан і полонили його родича Лота і його дім. Ми читаємо: “Чуючи ж Авраам, що його небожа зайнято в полонь, уворужив своїх свідомих кметів, що породились у його в господі, три сотні і вісімнацятеро, та й двинув впогонню до Дану. Та й напав на них в ночі і побив їх.” Отже ті раби були знарядом Божим, і вони були з Авраамом коли він вертав, коли цар Мелхизедек з Салему зустрінув його і висказав йому побіду Єгови, кажучи: “Благословен ти, Авраме, від всевишнього Бога, Владики неба і землі! І благословен Бог всевишній, що подав тобі у руки ворогів твоїх запеклих!”— 1 Мойс. 14:1—20, АТ.

4. (а) Як Авраамів найстарший раб був визначний? (б) Чому Авраам ніколи не був винуватий за диґрадовання рабства через надужиття його?

⁴ Так довго, як Авраам не мав дітей, то раб, що доглядав його челядь по Лотовім відході, був льоґічним його наслідником, іменно, Елиєзер з Дамаску. Коли ж Авраам дістав свого сина Ісаака, і коли прийшов час йому подружитись, тоді знову слуга, “найстарший раб з його домашніх, який мав нагляд усего, що належало до нього,” правдоподібно Елиєзер, якого Авраам вислав знайти жену для Ісаака. В цій пророчій драмі цей старий раб був поважний, представляючи Божого святого духа, активну силу, яку Єгова ужив вибрати і приготовити для його Єдинороднього Сина Ісуса невісту, громаду 144,000 вірних послідовників прийнятих Богом Єговою, як Його дітей. (1 Мойс. 15:1—3; 24:1—10, 61—66, АТ) Цим Авраам не понижив уживання рабів у своїм домі, і не використав їх для неморальної цілі. Це було б принесло пониження для правдивої жени Сари, вільної жени. Також, це через цю жінку, що Бог обітував, що Авраамові народиться чистий наслідник у якому всі роди будуть благословенні. Отже коли Авраамові народився перший син Ізмаель від рабині дівчини, то це не сталося як неморальний вчинок. Його жена Сара, що тоді була стара і в розпуці, щоб привести Авраамові сина з її власного тіла, просила його взяти її Египтянку рабиню Агару, щоб вона прийняла її сина за свого власного. По зачатті Ізмаеля, Авраам не мав більше зносин з нею. (1 Мойс. 16:1—15; Галат 4:21—25, НВ; АТ) Пізніще Єгова поблагословив Сару і вона чудотворною силою привела власного сина.

5. Яке становище Авраам взяв відносно реліґії його рабів, і як це показано?

⁵ Авраам був теократичний. Він мав віру в Найвищого Бога і слухав Його, як Творця, Провідника і Володаря. Він правив своїм великим домом, як би ним Єгова правив. Як власник рабів, Авраам установляв і контролював реліґією або формою почитання його рабів, яких він купив або набув від рабинь які женились між собою. В цей спосіб він не позволив на безбожництво, ані ідолопоклоньство, але будував правдиву віру в своїй родині. На Божий розказ, він самий обрізавсь і всіх мужів в його домі він обрізав. “І взяв Авраам свого сина Ізмаеля і всю доморослу челядь свою, і всіх куплених за гроші, і ввесь мужеський пол зміж господи Авраамової, та й пообрізував крайню плоть їх того самого дня, як промовив йому Бог.” Котрий з мужів відмовивсь бути обрізаним, такий був викинутий з Авраамової господи. Авраам навчав своїх рабів про Бога. Про цей факт Бог посвідчив, кажучи: “І взнав я, аж до кінця, що він буде заповідав його дітям і домашнім по йому, щоб вони додержували доріг Єгови.” Дальше свідчучи про Авраамове навчення його рабів у почитанні Бога, є молитва його найстаршого раба, коли післано його дістати жену для Ісаака: “О Єгово, Боже мого пан-отця Авраама, пришли мені, молю тебе, приспіши цей день, і покажи ласку панові мому Авраамові.” Все крізь впорядкування женення, цей старий раб признав і явно почитав Авраамового Бога.— 1 Мойс. 17:9—14, 22—27, АТ; 18:19; 24:2—56, АС.

6. Яка була позиція Мойсея і Ізраїльтянів до Бога? Чому?

⁶ Авраам, як власник невільників, представляє, як Найвищий Бог якому Авраам покланявся, має також рабів на землі. Ми не відносимось тільки до старинніх минувших часів коли пророк Мойсей провадив Ізраїльтянів з Египту і через Червоне море до вільного народного існування. Мойсей і Ізраїльтяни співали опісля, як Египтяне переслідували і були проглянуті в Червоне море. Підхожім пристосуванню до їх пісні, Одкриття 15:3 описує правдивих христіян нашого часу в цих словах: “І співають вони пісню Мойсея раба Божого, і пісню Агнця, кажучи: ‘Великі й чудні діла твої, Єгово Боже, Всемогучий.’” (НВ) Так, визначним Мойсей був рабом Божим тоді. Але ввесь народ Мойсея, діти Ізраїля, були Божі раби з ним. Як? Тому, що через многі роки вони були проти їх бажання рабами в Египті, і їх знищення було вимірене через їх безмилосердних панів, і через понадлюдський спосіб в який Бог праотця їх Авраама спас їх і визволив. Сказав Єгова, коли Він давав Ізраїлю закон Ювілею: “Бо мої раби сини Ізрайлеві, вони мої раби, що я вивів їх із Египецької землі. Я, Господь Бог твій. . . . неможна продавати їх, як продають невільників.”— 3 Мойс. 25:55, 42.

7. Отже які вимоги і право Бог мав до Ізраїля, і що Він велів їм робити відносно їх рабів?

⁷ Як їх Спаситель і абсолютний Власник, Єгова привлащував собі їх службу. Він мав всяке право диктувати, щоб вони почитали його, Єдиного, котрий виконав суд проти всіх безглузних фальшивих Египецьких богів. В перших двох з Його Десять Заповідей для Ізраїля, Він заявив своє право і поступав згідно з ним кажучи: “Я є Предвічний, Бог твій, що вивів тебе з Египту, із дому невольницького. Нехай не буде в тебе богів інших перед лицем моїм. Не робитимеш собі ваяного кумера чи подобини того, що на небесах угорі, і того, що на землі внизу, і того, що в водах; щоб не припадав ниць перед ними, і не служив їм, бо я Предвічний, Бог твій, ревнивий Бог.” (2 Мойс. 20:2—5, Мо; АТ) Він приказав їм обходити щорічно спомин визволення з египецької неволі. (2 Мойс. 13:3, 14, Мо; АТ) Вони були всеціло зобовязані почитати і служити їх Власникові і Панові нероздільно, без нарікання але з вдячністю. Він позволив Ізраїльтянам тримати невільників, безсумніву потомків від рабів їх праотців Якова або Ізраїля який перебравсь в Египет з ними на час. (1 Мойс. 30:42, 43, Мо; АТ) Проте Єгова заставив своїх увільнених людей уживати Його закону до таких слуг. Наприклад, його Четверта Заповідь приказує Ізраїльтянам: “День же семий субота Господеві, Богу твому, не робитимеш, ані ти, ані син твій, ані дочка твоя, ані мужчина ані женщина раби.” (2 Мойс. 20:10, АТ; Мо) Як Теократичні раби Господа Бога, Ізраїльтяни були зобовязані мати нагляд, щоб їх власні раби пристосували себе до Божого закону і угоди.

8. Чому є духові Ізраїльтяни раби, і без потреби встидатися?

⁸ Протягом девятьнацяти століть природні Ізраїльтяни перестали бути вибраними людьми Єгови. Тепер він має до чинення з духовими Ізраїльтянами, ті, що є Жидами внутрі. Чи ви один зних? Чи ви віддали себе Йому цілковито через Його Сина Ісуса Христа і чи ви маєте доказ, що ви зачаті з його духа до небесного життя? Ви є? Отже, чи ви знаєте, що ви є рабом? Згідно з вашим власним твердженням ви є рабом Єгови. Не трівожтеся цим висловом. Нехай світ ругається до схочу з ідеї, що Бог має рабів, і уявляють, що коли вони відмовились бути Його, вони не є рабами нічиїми. Кожний чоловік, жінка й дитина на землі є і мусить бути покірним слугою одному із двох противних собі панів. Якщо ви відмовитесь бути рабом Єгови, тоді не глузуйте з Його рабів. Тоді ви є підлий раб його противника, Сатани Диявола. Що Ісус сказав в проповіді на горі, то направду ви не можете служити двом панам. Якщо ви ненавидите і погорджуєте одного, тоді неминуче ви мусите любити і держатись другого. Тільки той другий є Диявол, бог мамони, самолюбних світських багаств. (Мат. 6:24, НВ) Ви можете мати його, якщо ви хочете його. Але, щодо нас, ми вибрали Єгову. Це є блаженний стан бути з його покірним слугою, теократичним рабом. Більші мужі чим ви уважали за велику честь бути таким, а навіть самий Ісус Христос. Ми цього уникнути не можемо: ми є рабами того бога котрого почитаємо.

9. Як же це сталось, що Ісус має рабів аж до цього кінця світу?

⁹ Ісус Христос Син Божий також має тих, що належать до Нього й котрими Він контролює, і котрі зобовязані служити йому. В цім Він є схожий до Авраамового сина і наслідника, Ісаака, котрий наслідив всіх рабів свого отця. (1 Мойс. 26:19—32; 25:5, АТ) Всі 144,000 члени Христового тіла знаходяться в рабстві Ісуса, бо ж Він є правильний Голова цього тіла. Це не вилишує “дванацять апостолів Агнця”. Вони і інші визначні ученики Ісуса відчувають честь визнавати себе його рабами, звертаючи ввагу на свою підчинність Йому з початку їх посланів до христіянського збору. (Одкр. 7:3—8; Рим. 1:1 і Тита 1:1 і 2 Пет. 1:1 і Якова 1:1 і Юди 1 і Филип. 1:1, НВ) Сьогодні останок його тіла на землі знаходиться не в більшім стані як апостоли. Ісус поставив ці послушні з останка на той самий стан, коли Він просив в своїм пророцтві про кінець світа: “Який є вірний й розумний раб, що поставив пан його над челяддю своєю, щоб роздавав їй харч в пору? Щасливий той раб, котрого, прийшовши пан його, застане, що робить так. Направду кажу вам: Що поставить його над усім добром своїм.”— Мат. 24:45—47, НВ; Луки 12:42, 44.

10. На людях в якім становищі сповнилось пророцтво Йоїла 2:28, 29?

¹⁰ Це на членах цієї вірної і розсудливої кляси, після того, як вони розкаялись про їх недомагання й недостачі протягом Світової Війни І, що Боже пророцтво через Йоїла стосується: “І станеться після цього, що на всякого з’іллю мого духа, й будуть сини ваші і дочки ваші пророкувати; старшим людям у вас будуть сни від мене снитись, та й молоді в вас будуть видива бачити. Ба й на раби і рабині я того часу злию духа мого.” Апостол Петро перше пристосовував це пророцтво до його часу, від Пятидесятниці, і воно має кінець і цілковите застосування на останку від закінчення Світової Війни І в 1918 році.— Йоїла 2:28, 29, АТ; Мо; Діян. 2:16—18, НВ; АТ; Мо.

11. Як Ісус зробив нас своєю власністю, і чому нам не боятись?

¹¹ Це не при помочи якоїсь дешевої монети срібла або золота, що Ісус зробив нас своєю власністю, взявши контролю над нашим життям і смертю. Він проляв свою власну дорогоцінну кров, коли Він висів на дереві тортур, як негідний злочинний раб, і цим чином Він купив нас. (1 Пет. 1:18, 19) Отже, чого боятись, маючи такого несамолюбного, само-посвяченого, божественного Пана, як Він? Як Він може гнобити нас, ушкодити нам або зробити щонебудь як тільки добро?

12. З огляду на кошт для Нього, як ми почуваємось до нашого Власника?

¹² Оціняючи за яку особисту ціну Він купив нас, як можемо добровільно піддатись якому іншому панові, як от гріхові, нашому череві, цьому зопсутому світу, Дияволові? “Покликаний бо у Господі невільник, той визволений у Господа. Так само й хто вільним покликаний, той невільник Христів. Ціною ви куплені; не робіться невільниками людськими. . . . І ви не свої, ви бо куплені ціною; тим прославляйте Бога в тілі вашому.” (1 Корин. 7:22, 23; 6:19, 20, НВ) Ніколи не хочемо заперечити Його власности до нас. Ми отже рішились відперти фальшиві пророки, які Ісус казав, що повстануть при кінці світу; і Петро перестерігає: “Которі непомітно введуть єресь погибелі, і відцуравшись викупившого їх Владики, принесуть на себе скору погибель.” (Мат. 24:11, 24, 3; 2 Пет. 2:1, 2, НВ) Ніколи ми не піднесемо обурення рабського, як римський гладіатор Спартакус в 73 році по Хр., проти нашого Власника! Ніколи ми не відкинемось його служби і станемо втікати. Ми є в любові з нашим Паном. Радше чим по зрадницьки понехати його службу, ми краще будем, як Євреї раби, котрі відмовились залишити їх пана службу і мали їх ухо проколене шилом до притулку дверей, що означувало, що він був рабом до невизначеного часу.— 2 Мойс. 21:1—5, АТ; 5 Мойс. 15:17.

ГАБАОНІЇ ЗАЗНАЛИ ЕГИПЕЦЬКОГО ГОЛОДУ

13. Хто також сьогодні ставсь рабами як і Египтяни в Йосифовім часі, і чому?

¹³ З духа-зачатий останок, вірний і розумний раб кляса, не є самий, що вибрав це властиве рабство до Бога через Його Сина Ісуса Христа. Скоро зростаюча громада, що числиться на сотки тисяч, прихилилась до Бога через Христа. В цей день, смертельний духовий голод упав на Христіянство і на решта цей світ, але коли є духовий достаток в розміщенні останка Христового тіла, тоді інші вівці наслідують Египтянів протягом семи років голоднечи проти якої Фараонів премієр Йосиф зробив провізію. Ті доброї волі люди прийшли до Більшого Йосифа, Ісуса Христа, котрий представляє Більшого Фараона, Бога Єгову, і сказав мовою Египтянів: “Нічого не зісталось перед вічу в пана добродія нашого вже, як тільки тіло наше та земля наша. Чому ж нам гинути перед очима в тебе, і нам, і нашій землі? Купуй нас і землю нашу за хліб, і будемо самі й земля наша рабами Фараонові. Давай нам тільки насіння на засів, та й живі будемо, не помремо, і земля не спустіє.” Ісус Христос поступив так, як Йосиф: “І поскуплював Йосиф землю Египецьку Фараонові: бо попродали Египтяни землю Фараонові через те, що голод опанував їх. І так земля стала Фараонова від одного краю землі до другого. Йосиф зробив людей рабами.” У відповідь на Христовий ратунок їх смерти через духову голоднечу вони відповіли так, як ті поражені голоднечою Египтяни: “Ти вирятував нас від смерти; дай же нам ласку в очах твоїх, і ми будемо рабами Фараонові.” (1 Мойс. 47:15—26, КВ; АТ) Отже ті інші вівці стались державними рабами, рабами Царства.

14. Чому ці новочасні раби не можуть бути взяті із святині служби або бути повбивані?

¹⁴ Ті призначені для земного життя, інші вівці Праведного Пастиря, мусять наслідувати Його послушно де б Він не провадив. Ніхто не може вирвати їх з Його опіки, щоб не був покараний. Вони мусять служити Богу в Його храмі день і ніч. Їх життя будуть збережені як Габаоніїв, котрі були потомками проклятого Канаана і котрі були призначені на знищення із решта Канаанцями і через Йозуя і Ізраїльтянів. Але як старинні Габаонії, вони шукали і примирились з Більшим Йозуєю, Ісусом Христом, і Його Богом Єговою. Як вони так виходили з поміж новочасних засуджених Канаанців, Більший Йозуя каже до них: “Оце ж ви будете раби проклятущі і ніхто з вас не вийде на волю, будете дроворубами та водоносами для дому Бога мойого!” На це вони відповіли: “Тепер же ми оддані тобі в руки; чини з нами, що тобі здається добрим і праведним.” Вони є прокляті, та не так як Канаанці, але задля заборони, бойкоту, який поставлено на них. Вони стались власністю Бога Єгови і Його Христа, і ніхто не може стратити їх, або забрати їх від служби в святині без покарання. Бог має цілковиту силу над їх життям і смертю, і лише Він може стратити їх, якщо вони стануться невірними рабами. Горе всякому переступникові проти цього божественного заборонення над ними! Пять царів Аморіїв негайно старались зробити це, але їх нападаючі сили були вигублені, самий Єгова посипав великим смертельним грядом з неба і приказав сонці і місяцю зупинитись на Йозуйову молитву, щоб довершити цілковите вигублення. З фанатичного націоналізму цар Саул одного разу пробував стратити посвячених Габаоніїв, і цілий народ Ізраїля потерпів трирічний голод за те, аж смерть тих Габаоніїв була спокутувана. Бог Єгова зробить подібно і з Христіянством зате що воно накладає жорстокі руки на новочасних Габаоніїв і затримує їх службу в святині до Бога, набуваючи життя в новім світі.— Ісуса Навина 9:3—27, АТ; 10:1—27; 2 Сам. 21:1—14.

15. В якій роботі всі раби лучуться з Більшим Гедеоном?

¹⁵ Вірний і розумний раб кляса витає тих співслуг до себе і старається схоронити право їх. Разом з Більшим Гедеоном, Ісусом Христом, вони лучуться в іконоклястичну роботу, валять вівтарі фальшивого бога Баала і його святий стовп фальшивого почитання, і віддають їх посвяту і хвалу Богу Єгові, в послушенстві до Його приказів, якож написано: “І взяв тоді Гедеон десятеро чоловіка з своїх рабів і вчинив, як навчив його Господь. . . . Тим і проложено Гедеонові того дня призвіще Еробаал, щоб тим сказати: ‘Нехай Баал з ним судиться за те, що він зруйнував його жертівник’.” (Суддів 6:27, 32, АТ) Баал значить “власник”.

16. З огляду на Божу власть, що ми признаємо і що ми рішились робити?

¹⁶ Єгова є наш Власник і наш Бог. Радо ми всі, разом з останком і іншими вівцями, визнаємо себе бути Його живою власністю, яку Він купив кровю Його Сина Ісуса Христа. Ми носимо знаки цього, як апостол Павло, котрий сказав: “Наостанок, нехай ніхто не завдає мені журби; бо я рани Господа Ісуса на тілі моїм ношу.” (Галат 6:17) Отже ми признаємо, що Бог має право диктувати яка наша реліґія має бути, наша форма почитання, і ми будемо почитати Його, як Правдивого Бога. Проти Нього ми не маємо права. Його заповіді ми зобовязані тримати і ми будемо в любові виконувати нашу святу службу Йому, рішившись слухати Його як Володаря радше чим людей. Ми є Його теократичні раби тепер і назавжди.