Мехабеї або Асмонеани
БОЖЕ Слово Біблія мовчить відносно історії Євреїв між часом Неємеєю а Йоаном Христителем. Це не спричини якогось недоглянення, а безсумніву тому, що дух пророцтва не діяв між ними. (2 Петр. 1:21, НВ) Це сталося в останнім часі цього періоду, головно між роками 168 року перед Хр., а 40 роками перед Хр., що Мехабеї взяли провід в жидівськіх справах в Палестині.
Протягом більше ніж століття після Неємового часу, Жиди мали спокій. Вони процвітали, множились і зміцнялись, тому що перські володарі і їх наступник, Александер Великий, були дуже прихильно настроєні до них. При смерті Алєксандра в 323 року перед Хр., його царство було поділене між його чотири ґенерали, Птолімі Сотерові дано Єгипет, а Селеюкусові дано Сирію, включаючи Палестину. Протягом наступних двацяти років Палестина сталась запорукою в руках цих двох ґенералів, бо один завойовував її від другого, напереміну.
Потім, протягом правління Птолемія Сотера сина, Філадельфуса, Жиди втішались великим добробутом. Це був він, що зробив Алєксандрію центром науки й знання в стариннім світі і започаткував Септуаґінта, Грецький переклад Єврейських Писань, в 280 році перед Хр., для користі приближно 80, 000 Жидів, що замешкали в Алєксандрії, більшість із них забрав в Алєксандрію його батько.
Кількох інших Птолемів наступили після Філадельфуса по їх черзі, та не без постійного услаблення їх правління, так що, в 199 році перед Хр., Сирійський володар Антіохій Великий (III) зміг перебрати Палестину. По нім наступив його син, Антіохій Епіфан (175—164), реліґійний фанатик, котрий, задля браку успіху в його війнах проти старого ворога Египту, виступив з реліґійною крусадою, щоб присилувати людей своїх навернутись до реліґії Грециї. Згідно з істориком Лордом, “цей монарх був один із найгірше жорстоких, ненажерливих князів” який стягнув ганьбу на сторінки історії.
Він зумів навернути Самарітанів силою, опісля продовжав в такий же спосіб з Жидами, назначив на первосвященика такого, що був охочий викорінювати все, що було жидівське а популяризувати всьо Грецьке. В 170 році перед Хр., він прийшов до Єрусалиму і зграбував святиню. Два роки пізніще він повернув, осквернив святиню через пожертвування свині на її вівтарі і присвятив її Зеусові з Олімп. Книги закону були спалені, а за посідання їх карали смертю. У храмі поставлено ідоли і блудниці приведено там. Обрізання було смертельним злочином і Жиди були примушені їсти свинське мясо. Стіни Єрусалиму були розвалені, а в місті грецьке військо і відступницькі Жиди були установлені, щоб силою впровадити ці установи ради єдностайности грецької реліґії і “культури.”
Задля цих подій деякі Жиди утікли з Єрусалиму до Модін (місцевість цього міста непевна), між котрими був один Маттатіас, Левіт священик, котрий мав пять дорослих синів. А що він був впливовий і багатий, тому царський чиновник намагався підкупити Маттатіаса, щоб він кооперував з грецькою кампанією навернення (до їх віри). Однак, Маттатіас не тільки зневажливо відкинув те предложення, але публично заявив, що він остається рішуче вірним до закону Мойсея. Як здається, що в саме той час, як він зробив цю заяву, відступний Жид виступив, щоб приносити жертву на поганському вівтарі. Це так роздратувало старого Маттатіаса, що він не тільки вбив того Жида на вівтарі, але вбив і царського порадника, а тоді знищив той поганський жертівник.
В наслідок цього він мусів утікати на гори, взявши з собою не тільки своїх дорослих синів, але також велику громаду послідовників, що відповіли на його поклик: “Нехай кожний ревний до Закону наслідує мене!” В погоні за ними вислано вояків, і котрі заатакували їх в шабас, коли Жиди відмовились битися, і вони повбивали тисячі з його послідовників. Тому, що Жиди часто терпіли великі втрати задля їх відмовленняся воювати в шабас, Маттатіас наказав, що від того часу вони будуть битися, якщо будуть нападані в шабас.
Хоч був дуже старий, він таки зміг звербувати велику армію і успішно вигнав наїздні війська геть із краю, розкидаючи поганські жертівники і відновлюючи жидівські церемонії. По тільки двох роках цієї активності, він умер у віку 145 років, як про це пише Йосефус. Вкоротці перед своєю смертю він скликав разом своїх пять синів, Йоана, (Йоганес), Сімона, Юду “Мехабея,” Елеазара і Йонатана, і напоминав їх триматися у боротьбі проти постанови Антиохія, щоб перетягнути Жидів на грецьку реліґію.
ЮДА МЕХАБЕЙ
Згідно з рекомендацією Маттатіаса, Юда Мехабей взяв провід у війні проти сирійських наставників, і його імя вскорі стало співтоваришити з його братами і їх потомками, так що вони всі були названі Мехабеями, про котре то походження є багато теорій. Та в дійсности, властиве імя тієї родини є Асмонеан або Гасмонеан, від пра-праотця Маттатіаса, Шасмон, котрий, як здається, був потомком священичої родини Єгоіяриба.— 1 Паралип. 24:7.
Юда Мехабей і його військо перейшли по містах Юдеї і знищили поганські поклонники, язичників і відступних Жидів, і порозкидали їх жертівники. Аполоній, мілітарний управитель Самарії, вирушив проти Юди з багато вищою силою, але був убитий і його війська були розкинуті. Почувши про це Серон, головнокомандуючий сирійського війська в Палестині, і вищої ранґи ґенерал з більшим військом, вирушили проти Юдеїв. Він також потерпів з великою втратою людей. В наслідок цього імя Юди Мехабея сталось страховиськом навколішним народам.
Цар Антохій Епіфанес, оскаженілий на поразку цих сирійських військ, яку вони отримали з рук Юди, настановив свого заступника або підполковника, Лисія, провадити війну проти Жидів підчас коли самий виступив на другу кампанію. Лисія настановив трьох досвідчених ґенералів на чолі війська числом 40,000 пішоходців, 7,000 кінноти і число слонів. Юда і його ватага з 3,000 вояків перехетрили ґенералів і розбили їх армію, вбили коло 3,000 вояків і взяли величезну здобич. Слідуючого року Лисія самий вирушив проти Юди на чолі з 60,000 вибраних пішоходців і 5,000 кінноти. Юда з тільки 10,000 вояків розігнав цих також.
Ця перемога, яку Юда дістав в 165 році перед Хр., отворила дорогу до Єрусалиму. Увійшовши туди, він очистив і пересвятив храм точно за три роки що до дня потім, як він був так негідно опоганений Антиохом і його армією. Цей день, двацять пятого місяця Кіслева, що є девятий місяць, був святкований як празник посвяти і про нього говориться в Йоана 10:22.
Тоді сумежні народи, як Едуміани, потомки Езава, з ріжними вандруючими племенами, старались доконати те, що сиріянська армія не здоліла зробити; але Юда, розподіливши свою армію із 13,000 чоловіка на три секції, затримав 2,000 в Єрусалимі, а решта розділив на дві армії, і вирушив в ріжні напрями і побідив всі ці вороги. Десь в тім часі в 164 році перед Хр., Антиохий був поражений слоневою хворобою, і, завважавши, що смерть була близько, назначив свого приятеля Филипа бути членом ради аж його син Евпатор доросте віку. Лисія, котрий служив як заступник або лейтенант, виступив проти цього назначеного Филипа, і внаслідок війни між суперниками, Жиди мали короткий відпочинок.
Одначе Жиди мали одно болюче місце, а це війська Сиріян і відступні жидівські війська на Горі Сион, отже Юда почав атакувати цих, котрі знов вислали слово до Евпатора, або правдоподібно до Лисія, радника, котрий вислав величезну армію з 100,000 вояків, 20,000 кінноти і 32 слоні. В цій битві, котра була нерішальна, Елеазар, один з синів Маттатіаса, був поторощений слонем, перший із пятьох Мехабеїв що погиб. Лисія, почувши, що його суперник Филип забрав Антохію, поспішно зробив мир з Юдеєю і повернув до Антохії, щоб викупити Филипа. Вкоротці потім Деметрій, син Селекуса, повернув до палати його потомків і повбивав Лисія і молодого царя і зацарював на їх місце.
Юда побідив армію, яку Деметрій вислав під Вахідом; і другу під Ніканором, котру ґенерал Юда самий побив. Потому Юда зробив договір з Римлянами. Знов Деметрій вислав Вахіда, одного з своїх найздібніших ґенералів проти Юди, цей раз з армією 22,000 вояків. З причини кривавої війни і пропаґанди, зі страху війська під Юдою зменшались тільки до 800 вояків, але це не стримало його від воювання тисячей під Вахідою в битві. Оточені двома військами, жидівська армія була розбита а Юда був вбитий.
ЙОНАТАН І СИМОН
Патріотична партія між Жидами представила Йонатанові, наймолодшому з синів Маттатіаса, провід, і він прийняв його. Однак, він не був таким мілітарним провідником як Юда був, і його воювання було більше оборонні ніж у формі нападів. Одначе Сирійські лорди були раді зробити мир з ним задля конфлікту і замішання вдома. Противні собі сторони шукали ласки в Жидів і часами жидівські армії бились, щоб помогти задушити Сирійське повстання. В 144 році перед Хр. Йонатан був наіменований на первосвященика Сирійським царем, а рік пізніще сирійський змовник, Трифон, принадив Йонатана з кількома вояками в полапку і повбивав їх, хоч в той час Йонатан мав армію із 40,000 вояків під собою.
З початку Йонатанового правління із вісімнацяти років його брат Йоан був вбитий. Отже тепер, з його смертю, остався тільки Симон. У першім або другім році Симонового правління, Жиди здобули незалежність для себе в Палестині, а навіть позбулись ненависного сирійського війська на Горі Сион, що так довго турбувало поклонниками в святині. Отже гідне вваги було це знесення сирійського ярма Симоном, так що Жиди почали датувати їх документи від “першого року Симона, первосвященика, командаря і проводаря Жидів.”
Під Симоном Жиди процвітали, і угода з Римом була відновлена; хоч опісля вони мусіли були жалувати того, бо ж це постачало вимівку для Римлян запанувати остаточно над Палестиною. Будучи вільні від поганської аґресії, Жиди посварились між собою, і так сталося, що по вісьмох роках провідництва Симоном прийшов до свого кінця; він разом з своїми двома синами, були замордовані одним Птолемом, зять котрого бажав бути первосвящеником. Сісонів син, Йоан Гирканус, взяв його місце. Він підбив Самарію і Галилею, розширив границі свого царства майже до границів під Царем Давидом.
Після майже трицяти роках, Йоан Гиркануса, наслідником став його син Арістобулус, лукавий князь, котрий убив свого брата і заморив свою матір на смерть в темниці. По нім наступив Алєксандер Йаніас, якого бурхливе панування тривало 27 років, до 78 року перед Хр., а опісля наступила його жена Александра, котра правила девять років. Її син Гирканус II наступив по ній; але через інтриґи свого брата, Арістобуласа, він поставив себе під протекцію Римлянів. Як це і історик Лорд висказавсь: Римляни “прийшли як судді арбітери, а осталися як господарі.” Гиркануса справу підтримував князь Едемен, Антіпатер, “заможний, активний і бунтівничий,” котрий вкрався в ласку Римлянів і вскорі втішавсь дійсною силою, коли ж Гирканус держав суверенність. Антіпатерсів син Ірод поїхав до Риму і при помочи інтриґ забезпечив для себе царювання над Юдеєю. По трьох роках війни він підчинив Асмонеана князя Антіґонуюса, і спричинив йому смерть, як рівнож і тим другим двом, що остались князями з тої лінії і вигубив всіх членів Сангадріна опріч двох. Коли Асмонеанова лінія закінчилась, як правлючі князі, то їх спосіб правління продовжав через Саддукеїв аж до спустошення Єрусалиму в 70 році по Хр.
Протягом часу коли Асмонеани князі мали вплив в Юдеї, “небезпека тоді була так велика в нутрі як і на зовні; партійна заздрість принесла божественну справу до найбільшої небезпеки.” “Примушене ідольство, і безвірні люди” ось так описує Жидів в той час. Це був час, коли традиції стались більше важні як написане Слово; коли апокрифічні книги були написані, включаючи й так-звані Псальми Соломона. Останній із первосвященичої лінії утік до Єгипту, а його уряд ставсь політичним приміщенням.
Хоч певні історики красномовно описували про війни Мехабея і поставили б Мехабея на рівні із хоробрими войовниками згадані в Єврейському Писанні, і в одинацятій голові до Жидів, однак факт остається, що війни Мехабея не були войовані під кермою Єгови, Його імя не було замішане там, і божественна сила не була виконана в їх користь. Протилежно, це були політичні, патріотичні війни, помимо того, що жидівська реліґія була вмішана, і в тім респекті ті війни можна уподобити до війнів Швеції, Голяндії та Америки за свободу.
Записки про Мехабея образово підкреслює пересторогу Єгови дану Жидам, чого вони можуть сподіватись, якщо вони відвернуться від служення Йому, як рівнож це право було висказане Ісусом Христом: “Всі бо, що візьмуться за меч, від меча погинуть.”— 3 Мойсеєва 26; Маттея 26:52, НВ.