Приклади Признання Орґанізації
1. Який приклад в Писаннях ми маємо про місіонарів, котрі признають орґанізацію, і який вислід був із цього?
РОЗВАЖМО кілька добрих прикладів відносно властивого признання теократичної орґанізації і її правлючого тіла. Не так довго після того, як христіянський собор був зорґанізований в Єрусалимі, несамовите переслідування з руки жидівських реліґіоністів розкинуло собор із міста, окрім апостолів, котрі остались як правлюче тіло. Филип євангелист або місіонар заніс благовістя доброї новини на півночі в Самарію і йому вдалося заснувати собор в тім місті, членів котрих він охрестив. Одної важливої речи соборові брукавало: святого духа з його чудовими дарами. Филип хотів, щоб собор із тамошніх свідків отримав це. Признаючи теократичну орґанізацію і знаючи, що ті чудесні дари духа могли бути наділені тільки апостолами Агнця, або в їх присутності, Филип післав слово до Єрусалиму. Це було несамолюбне, лоальне признання теократичної орґанізації євангелистом або місіонаром. Який був вислід? Апостолське правлюче тіло післало апостолів Петра й Йоана. І так прийшло наділення духа і його дарів охрещеним віруючим в Самарії. Як й написано: “Котрі прийшовши молилися про них, щоб прийняли духа святого. Ще бо ні на кого з них не зійшов, а тільки охрещені були в імя Господа Ісуса. Тоді клали руку на них, і прийняли вони святого духа . . . . через положення рук апостолами приходив святий дух.”— Діян. 8:1—19, НВ.
2. Як Павло і Варнава признали орґанізацію, і які наслідки були?
2 Пізніше Варнава і Павло, як місіонарі до необрізаних народів, були вельми занепокоєні питанням про обрізання і поганів. Вони обидва мали властиве вирозуміння того питання, але коли незгода постала в Антиохії в соборі, “вони умовилися щоб Павло і Варнава і деякі інші з них йшли до апостолів і старших людей в Єрусалимі відносно цього питання.” (Діян. 15:1, 2, НВ) І знову це признання теократичної орґанізації принесло наслідки. Скликано особливше зібрання правлючого тіла в Єрусалимі, й те питання було цілком вияснене, Яків був ужитий як Божий речник у звернені вваги на сповнення Писання і подав властиве заключення відносно необрізання віруючих язичників, правлюче тіло за допомогою святого духа виписали лист зазначуючи основні вимоги для таких віруючих, отже Павло і Варнава відійшли з Єрусалиму з листом. Цей лист був читаний у многих містах де було спірне питання. Як Павло і його товариш подорожували через міста, в яких віруючі, вони “передавали їм хоронити устами, що було рішене апостолами і старшими людьми в Єрусалимі.” Вплив цього був, що замість собори були далі непевні й розділені в думці, “собори продовжали бути в твердій вірі і росли числом з дня на день.” (Діян. 15:3 до 16:5, НВ) Признання теократичної орґанізації приносить обєднання, скріплення й приносить зріст.
3. Хто мусить подібно признати орґанізацію сьогодні, і чому, і як?
3 Сьогодні мусить бути подібне признання теократичної орґанізації відділовими слугами і всіма іншими спеціяльними представниками орґанізації, як і тими, котрі є призначені до позиції служби. Так як в случаї апостола Павла і його молодого супутника Тимотея, видима теократична орґанізація під Христом поклала свої руки на тих призначених представників і встановлювала їх в уряді. Тепер їх повинність була прийняти іструкції від орґанізації і виконувати їх сумлінно. Це треба робити з царським Володарем теократичної орґанізації Єгови на умі і робити це в готовості признати Царя і для його честі.
4, 5. Як Йоаб показав, що ми не повинні старатись захопити славу для себе і поставити нашого Царя в тіні?
4 Там не повинно бути зусилля, щоб самолюбно захопити славу для себе і поставити Царя в тіні. Візьмім наприклад племіника Царя Давида, хорунжого Йоаба. Будучи у властивім настрої ума до царя, він указав правильне признання. Царство Амона велико зневажило післанців царя Давида, і Йоаб, його польовий чиновник, бився проти головного міста Рабба і захопив воду того міста, то є, ту часть міста, що мала запаси води або твердиню, що охороняла його водні проводи. Коли ця важлива часть міста була взята головне місто не могло витримати довше, але мусіло піддатися неминуче. Замість наперти облогу на місто до успішного вершка для своєї особлившої слави, Йоаб показав властиве відношення до свого земного суверена і до теократичного розпорядку включаючи й помазаного царя Єгови. Він волів щоб помазаний цар Єгови довершив захоплення ворожого царського міста і здобув славу з подвигу для цього помимо того, що він, Йоаб, зробив роботу приготування.
5 “І послав Йоаб посланця до Давида сказати йому: Я воював Раббу й треба здобути Водяний Город: Так збирай до купи останок військового люду тай обляжи город і звоюй його, щоб не я звоював город і щоб моє імя не взялось із ним. І зібрав Давид круг себе ввесь військовий люд двинув проти Рабби, воював і впокорив її. І взяв Давид вінець із голови царя їх, важив же він талант золота й на йому був дорогий камінь, і надів його Давид собі на голову, та вивів із города велике множество здобичі.”— 2 Сам. 12:26—30, РС; 10:1—7.
6, 7. (а) Як назначений слуга не уживає призначеної служби для піднесення своєї особистої слави? (б) Замість особистої слави, він прямує і працює в користь чого?
6 Так й сьогодні, назначеному представникові теократичної орґанізації може бути припоручено спеціяльне призначення виконати роботу. Він приступає, щоб виконати її. Бог Єгова благословить його успіх. Робота наближається до окінчення і нарешті потрібно це проголосити. Якщо представник орґанізації або призначений чинник шукав слави, він буде старатись довершити ту роботу й привести наперед до прилюдної вваги і прилучить своє власне імя до неї і так здобуде похвалу для себе. Але він розумно оціняє, що він є тільки теократичний раб, котрому дано привілей виконати роботу в орґанізації і що він не заслуговує на похвалу публики за ту роботу, яку він мав честь виконувати і яку він міг виконати тільки за поміччю Єгови і його Царя Ісуса Христа. Він не ужив цього привилею призначеної роботи як щебля для особистої слави, щоб звернути ввагу публики на себе і затемнити важливість теократичної орґанізації, котрої він є рабом.
7 Отже він не бажає бути славетним. Він сповняє свою часть в роботі геть поза очима публики. Він відходить на бік, щоб позволити верховному в орґанізації увінчати його роботу з остаточним успіхом, і поставити її перед ввагу публики. Ось так він позволяє, щоб слава за те осягнення йшла до царської Голови орґанізації Ісуса Христа. Він воліє щоб орґанізація дістала похвалу за ті досягнення і щоб це упорядкування було признане публикою, як зразок роботи цілої теократичної орґанізації. Нехай орґанізація має похвалу, нехай оцінення орґанізації буде за те, що будувано між публикою, нехай публика високо думає про орґанізацію й говорить про неї і має довіря до неї радше ніж віддавати похвалу якомусь другорядному членові її, якомусь незначному рабові в ній. Це стримує вхід особистої гордості, що провадить до упадку, й це значить впокорення себе під могутню руку Божу, щоб він міг вивисшити вірного слугу в будучім часі.— Якова 4:6, 7; 1 Петр. 5:6.
8. Як гетьман Йоаб перешкодив цареві Давидові уживати гетьмана Абнера, і як він послухав царя відносно Абессалома?
8 Коли б начальник Йоаб був тільки такого теократичного ума всякого часу! Але він не був. Багато разів він був порушений задрістю до інших і обурився проти царських призначень. Це порушило його до бунтівництва проти царя, так що нарешті він заплатив своїм власним життям. Після смерті Царя Саула, покоління Юдине зробило Давида царем в місті Геброні. Інші одинацять поколінь вибрали Евостея, сина Саулового, за їх царя. З цього постала громадська війна. По якомусь часі начальник Абнер, посварився з Евостеєм, і увійшов у переговори з царем Давидом, щоб привести решта поколінь до Давида, як помазанця Єгови. Але начальник Йоаб, плекаючи помсту проти начальника Абнера, затамував це через обдурення Абнера, і забив його. (2 Самуїла 2:1 до 3:39) Роки опісля, Давидів син Абессалом збунтувався проти нього, й примусив його утікати з Єрусалиму через Ріку Йордан, а тоді пійшов з більшою армією битись проти нього і вбити його й перебрали престіл Ізраїля. Коли Йоаб і його спів-войовники вийшли до битви, втікаючий Давид приказав їм: “Ощаджуйте мені дитину Абессалома!” Коли його звіщено, що Абессалом повісився за його волохату голову на галузях дерева, стараючись утічи від поразки, Йоаб пішов там і навмисно запхав три списі у безпомічного Абессалома на смерть, і на великий жаль царя.— 2 Самуїла 15:1 до 19:4, АТ.
9. Як Йоаб знівечив піднесення гетьмана Амесса Давидом, і як він йшов наперекір до божественної цілі відносно Соломона?
9 Принагідно згадати б тут, що Абессалом настановив Амессая з покоління Юдиного бути начальником у цім повстанні. (2 Самуїла 17:24, 25) Після смерті Абессалома, покоління Ізраїля показали бажання мати царя Давида назад в Єрусалимі, хоч покоління Юдине не дуже квапилося зробити це. Зогляду на бунтівничого начальника Йоаба, цар Давид післав слово до Амесси, обітуючи йому, що він буде вождом царського війська замість непослушного Йоаба. Як звичайно, Йоаб глибоко образився цим. Якийсь час після повороту Давида до Єрусалиму і призначення Аммеси, Йоаб зустрінув Амессу. Йоаб, як Юда до Ісуса, зробив підступний рух поцілувавши Амессу, Амесса не спостеріг як Йоаб витяг свойого меча і проколов його випустивши кишки з його. (2 Сам. 19:8—15; 20:3—13, 23—25) Цим Йоаб показав себе бути вбивцем “повбивавши їх серед миру, як би на війні, та проливши, як на війні, кров на пояс, що був на череслах у його, й на обуву, що мав на ногах своїх.” (1 Царів 2:5, РС, побічна заввага) Коли Давидів син Адонія старався випередити призначення Соломона Єговою на наступника царя Давида і скликав вибрану ґрупу людей настановити його царем, Йоаб прийняв запрошення і наслідував і піддержував Адонія. Щоб знівечити Адонія зухвале захоплення престолу, цар Давид окоронував свойого любого сина Соломона офіціяльно.
10. Як Йоаб зустрінув свій кінець, і чому так?
10 Давидова послідна інструкція до царя Соломона відносно Йоаба була: “Оце ж чини по свойому розуму й не дай йому зійти в Шеол із волосом сивим.” (1 Царів 2:6, АТ) Коли прийшов час для Соломона виконати ті іструкції. Йоаб утік і шукав охорони тим, що вхопився за роги жертівника Єгови. І в тім святім місці треба було йому погибнути смертю, бо як це Сломон сказав: “бо він убив двох таких, що були безвинні й лучші його, без відома мого отця Давида: Абенира й Ниренка, гетьмана Ізраїлевого, та Амессу Етеренка, гетьмана Юдиного.” (1 Царів 2:28—35, АТ) Йоаб ставсь незадоволений, старався затримати лучших людей від себе від перебрання уряду, який він надужив, отже це допровадило його до нещастя.
11. Який напрям слуги приносять найлучші наслідки? і, якщо принижений, що він не повинен робити?
11 Всякий призначений слуга в орґанізації винесе найкращі наслідки сьогодні, якщо він останеться лоальним помазаному Царю Єгови, Більшому Давиду, в своїй позиції служби й зробить найлучше що він може, і цим зробить властиве признання теократичній орґанізації. Як що зміна є зроблена у відділі або в якій іншій дивізії служби, і вам дасться нижчу службу, тоді вважайте, щоб не поводились образливо, як от Йоаб обурувався проти нового назначення його позиції. Старайтесь не перешкоджати або обтяжувати нового слугу тепер у вашій попередній позиції і не повстримуйте вашого щирого побажання, що він може мати більший успіх як ви мали в позиції, тому що це час для Божої орґанізації і його роботи процвітати і мати успіх.
12. Щоб оминути судьбу Йоаба або такої як Диотрифуса, що людина повинна робити, коли Товариство робить зміну дотикаючи її?
12 Щоб протидіяти якому будь почуттю незадоволення і не ображатися тим, що Товариство зробить зміну, треба покірно приймати лєкцію, котра приходить через зміну і треба справити себе і поліпшити себе в якім би то відношенні не було. В чистоті духа, працюйте лоально з орґанізацією і разом з братом котрий є на вашім місці, на добро і успіх орґанізації. Оминайте жахливого кінця, як от Йоабового. Ніколи не нехтуйте теократичною орґанізацією і її правлючим тілом, як це Диотреф зробив, про котрого апостол Йоан писав: “Писав я церкві (як член правлючого тіла) тільки Диотреф, що побивається за старшуванням, не приймає нас. Тим, коли прийду, згадаю про його діла, що робить, докоряючи нас лихими словами; і не доволен тим, ні сам не приймає братів, і боронить тим, що хочуть, і з церкви виганяє. Любі не повертайте за лихим, а за добрим.” (3 Івана 9—11, НВ) Отже впокоріться і будьте лоально-слухняні до назначених слуг орґанізацією.
НЕТЕРПІННЯ ПРОВАДИТЬ ДО САМОНАДІЙНОСТІ
13. Як слуга може занепасти, коли не чекає на Єгову після докорення орґанізацією?
13 В признанні теократичної орґанізації, слуга не може занедбувати поради: “Дожидай Єгови і пильнуй дороги його.” “Вповай на Єгову! Будь потужен, і май одвагу в серці, і дожидай помочі від Єгови.” (Пс. 37:34; 27:14, АС) Одно певне, що це значить не бігти наперед орґанізації в ріжні способи. Хтось може робити це у негативний спосіб. Як? От слуга може отримати від орґанізації догану за помилку або за зле поведження у позиції служби. Якщо докорений каже до себе: “Вони не оціняють моєї служби,” тоді він надто високо оціняє себе, уважає себе занадто серйозно, і не добачує цілі докору. Якщо він почуваєсь дуже пораненим, тоді він може переконати себе, що він є безкорисний на тій позиції або може почуватися, що він повинен помститися. Отже, беручи справу в свої руки, він раптово лишає позицію без звідом-лення і виходить геть без жадного розпорядку від правлючого тіла орґанізації, і так лишає позицію служби на її власну судьбу. Такий крок є надто поквапний й неслушний. Докір це не є звільнення з позиції; це поправка для користі позиції і того хто занимає її. Властива річ робити й прийняти докір як щось заслужене і постановити робити лучше, поводитись ввічливо й виконувати інструкції орґанізації, а тоді чекати на орґанізації другий крок, чито звільнення докореного або затримання його в тій самій позиції зогляду на прийняття зміни. Памятайте: “Докір (або, застерігання) і карність — дорога до життя.” (Прип. 6:23, РС; АП) Користайте з докору, й чекайте на Єгову, який є представлений через його теократичну орґанізацію і живіть.
14. Як дехто, почуваючись скоростиглим або надто вірним, старається бігти наперед, як й в часі спроби й суду в 1917 року?
14 Часами дехто чується занадто доспілим, то є, почуває себе занадто скоро розвиненим умово або духово, або почувається занадто вірним в порівнанні з більшістю інших у соборі, котрі здаються бути недбалі, повільні, непоступові. Вони думають надто високо про себе і стають нетерпимі з цілою теократичною орґанізацією. Відчуваючи, що вони мусять взяти провід і показати орґанізації дійсний поступ, т. є, дійсну поступову думку і вирозуміння, вони відпадають геть, заберають з собою скільки можуть так-званих “поступовців” і відлучуються від теократичної орґанізації. Тоді вони закладають своє власне нібито вище і більше поступове товариство. Протягом важкого суду й спроб в 1917 і 1918 роках кількох визначних осіб з Товариства Вартової Башти зробили як раз цю річ і заложили кілька своїх власних товариств. Але після трицяти шість роках, де вони є сьогодні? а, з другої сторони, де є теократична орґанізація Єгови сьогодні?
15. Як Мойсеїв приклад докоряє тих, що покидають орґанізацію Єгови ради їх власного виробу?
15 В писаннях є добрі приклади проти такого загорілого нетерпимого напряму. Візмім за приклад Мойсея. Мойсей мав нагоду не із свого власного вибору, а за згодою самого Бога Єгови розпочати нову типічну теократичну орґанізацію з Мойсейом, як патріярхальною головою, щоб замінити безвірний народ Ізраїля, котрий поламав їх Закон угоду з Богом і звернувся до розбещеного почитання тельця. Розгніваний, Єгова сказав до Мойсея: “Іди ж від мене, щоб запалав я гнівом на їх, і щоб мені вигубити їх; тебе ж я зроблю народом великим.” Але Мойсей не мав на думці вивисшити себе; він мав на увазі більшу мету. Коли б Єгова був вигубив в пустині людей, котрих він чудом визволив з Египту, то це мало стягнути зневагу на Його імя. Це було б дало Египтянам і іншим поганам нагоду глузуватись з імя Єгови або приписувати невластиві, злі мотиви до нього. Мойсей памятав угоду Єгови з Авраамом, Ісааком і Яковом, відносно їх потомків як народу Ізраїля. Замість жадібно схопити нагоду, щоб вивисшити себе в новій орґанізації Єгови, він благав в Єгови помилування для відступних людей, щоб застановитись над вірним останком ради свого імені. (2 Мойс. 32:1—14, НВ) О, як цей несамолюбний поступ Мойсея докоряє тим, що залишають орґанізацію Єгови ради свого власного витвору!
16, 17. Як Йозуя і Калеб були випробувані щодо ожидання на Єгову, але що вони зробили?
16 Йозуя і Калеб є також світлими прикладами в ожиданні на Єгову із постійним вірним служенням, і вони не старались перебігчи його. В другім році їх виходу з Египту, і після повороту дванацяти підглядачів із розвідки про обітований край з молока й меду, десять із підглядачів перекрутили факти про край і знеохотили людей йти за Богом Єговою і під Його проводом, щоб вигубити засуджених поганських жителів і займати в посідання землю на оправдання угоди Єгови. Одначе, Йозуя і Калеб дали вірний звіт і звеличили силу Єгови над ворогами, підбадьоруючи народ Ізраїля йти вперед на землю переможно. За брак віри у Всемогучого Бога, Ізраїль отверто збунтувався проти нього при цій оказії, і Єгова засудив безвірних ворохобників вимерти в пустині а цілий нарід, щоб мандрував по пустині через сорок років занім він приведи останок до Обітованого Краю.
17 Що Йозуя й Калеб рішились робити на це божественне вирішення? Чи вони казали, ‘Цей народ є заповільний, занадто боязкий для нас, і ми підемо самі’? Чи вони відступили від Ізраїля тому, що вони не були поступові, не були мужні досить і легколякливі, так що вони були покарані трицяти-девять-роками відкладанням входу у Обітований Край і були держані в зупинку через той час? Чи вони почувалися надто вірними, надто правими, і постановили не затримуватись з таким народом через усі ці роки запізнення? Ні; вони вповали на обітницю Єгови, що він збереже їх із засудженої ґенерації і позволить їм увійти у землю в припізненій даті. Вони впокорили себе під його могутню руку і залишилися з народною орґанізацією, тому що самий Єгова це зробив і тому що Мойсей також так зробив. Мойсей просив Бога, щоб він не знищив того народу і не робив з нього “народ більший і сильніщий як вони є.”— 4 Мойс. 13:25 до 14:38, НВ.
18. В який спосіб вони не стратили нічого, тому що вибрали той напрям, і чого вони є прикладом?
18 Калеб і Йозуя не стратили нічого через те, що вони вибрали терпіти наслідки із злої поведінки народу й не виступили зухвало і вирушили наперед самі в Обітований Край. Ні; але протягом тих трицяти девять років опізнення, вони бачали могутні діла Єгови й його людьми і набували цінні досвідчення. В призначенім часі Єгови, вони були винятково прийняті Ним в Канаан землю разом з вірними Левітами, і Йозуєм, що був наступником Мойсея в народнім проводі, й Калеба, як його вірного товариша войовника за оправдання суверенності Єгови. Подумайте як цінні Йозуя і Калеб були для теократичної видимої орґанізації тоді! Що за гарний приклад вони були для вірності, теократичного підданства, і стали відповідні для Божої роботи і його народу за лоальність і посвяту Богові! Вони є також гарним врізцем для нас протягом нашого часу випробування.
ЧЕСТЬ ДЛЯ ТИХ, ЩО СТУПАЮТЬ ЧЕСНО
19 (а) Для розширення чого ми повинні робити, і як ми повинні помагати віруючим туземцям бачити ширину орґанізації? (б) Як можемо ми бути сильними прикладами для властивого напряму до неї?
19 Слово Боже, Біблія, будучи орґанізаційна книжка, подає всяке підбадьорення й заохочення, щоб ставити теократичну орґанізацію перше себе і признавати її і триматись її лоально крізь добре й лихе. Наші зусилля повинні бути, щоб розширити орґанізацію, і бачити її процвітаючою під Божим благословенням замість тільки побільшати свої справи і пошану й вплив між тими, що в середині орґанізації. Чому не бути Рагабою, котра умовилась з Ізраїлевими підглядачами не тільки задля їх власної охорони й збавлення при чудесному зруйнуванню Ерихону, але і задля охорони й збавлення всіх її кревних, котрі вірували і шукали безпеки в її домі? (Ісуса Навина 2:1—21) Ми повинні старатися і помагати другим побачити теократичну орґанізацію з якою ми є зєднані і котрої ми є слугами й символами, так як Свідки Єгови були на великій конвенції в липні 1953 року в Єнкі Стадіюм, місті Ню Йорк. Якщо ми працюємо як відділові слуги або як місіонарі в чужих краях, ми повинні помагати вірним туземцям і свідкам розвинути ревне оцінення теократичної орґанізації, що вміщає більше як тільки їх місцеву орґанізацію, помагаючи їм піднестись вище місцевого погляду що орґанізація значить. Наша незломана єдність і гармонія з орґанізацією, наше пристосуванняся до її розпорядків, наша постійна діяльність з нею, як пильні вістники Царства, буде сильним прикладом. Із любови до неї ми повинні бажати бачити її чистою завжди відповідною для чистого ужитку її великого Творця і Будівничого, Бога Єгови. Наша любов не позволить вогняним переслідуванням розлучити нас від неї.
20. За який напрям ми отримаємо поміч від орґанізації; і за яку роботу прийде остаточна нагорода?
20 Одну думку ми повинні все оціняти, а саме цю, що коли ми покірно і лоально признаємо теократичну орґанізацію через ревність і вірне підкорення і кооперацію, то вона признає нас, піддержить нас, робить для нас і затримає нас в її божественній службі. Правило, яке її власний знавець і Творець Бог наслідує уміщається в його власних словах: “Бо я прославлю тих, що мене будуть прославляти, а хто мене зневажає, того соромити му.” (1 Сам. 2:30, АС) Прославляти Бога і показувати найвищу пошану до нього через ревне віддання й признання його одобреної орґанізації, ми будемо дальше в щасливім, задоволяючім спорідненні з ним і втішати мемось многими привилеями в службі з нею тепер. На кінці буде відповідна нагорода від Бога Єгови через Ісуса Христа внутрі його теократичної орґанізації в новому світі після битви Армаґедону. Це значить, що теократична орґанізація, без котрої ми не можемо ніколи бути успішними, поможе нам затримати нашу невинність до Бога і мати участь у оправданні його суверенності над вселенною і його царством під Христом. З вічнотриваючим життям ми будемо вивисшені за упокорення себе тепер під могучу руку Божу.