Свідчення Катакомбів

ПРАВДИВА христіянська віра не має чого боятися від розкопаних записків про минувшість. Археольогія не ослабляє віри, а радше її свідчення підтверджують біблійну історію. Історія передає образ вірувань правдивих поклонників, що пасують до правдивої віри сьогодні. І в той самий час, вона записала зріст відступництва через змішання псевдо-христіянства із поганськими обрядами старинного світу, котрий також знаходить свою протилежність сьогодні.

Особливо протягом минулих кількох століть скарбницю інформації розкопано в катакомбах поза містом Рим. Це правда, що й в інших місцях є подібні підземні похоронні місця, як от в Египті, Персії, Сирії, Мальті, Греції, і т.д., але коло Риму є особливше інтересні, бо їх уживали ранні христіяни.

Згідно з раннім римським законом, то невільно було ховати померших у межах міста. Отже кілька миль навколо Риму знаходилися численні похоронні місця. Римляни мало місця забирали на гроби, а робили кремації. Одначе, велика часть жидівського населення там не спалювала трупів, а погребали померші тіла. Тому що від давна був звичай заносити тіла у печері або інші місця вирубані в боці гори, то й не дивно, що Жиди уживали підземні печери для захоронення тіл. (Марка 14:46) Як це Бурґон сказав був, “звичай погребати тіла у катакомбах вийшов ні від поган ані від христіянів, а від жидів.” Цей звичай погребання (в катакомбах) прийняли й христіяни, многі з котрих були самі жидами.

Зпершу їх місця похоронні були розмірно малі й приватні. В деяких случаях ті, що сталися христіянами, отвирали свої власності для уживання інших з христіянської віри. Назви, які ті катакомби тепер носять у многих случаях указують на назви власників. Інші називалися по імени назначеного надзирателя над такими місцями, або по назві визначного мученика похороненого там, або назва могла указувати її місцевість. В деяких місцях здається, що вони перебирали колишні поганські похоронні місця.

Спуск у ті катакомби провадив у плутані коридори, які були вирізані з пористих скал і вони розходилися по многих акрах і перетинали себе многими ріжними кутами, так що людина непознайомлена з ними могла легко заблудити. На перекір колишній думці, що всі катакомби були сполучені разом, то недалеко Риму є щонайменше трицять і пять несполучених. Коридори є звичайно від трьох до пяти стіп широкі, а можливо від сім до вісім стіп високі. Здовж стінів знаходяться уступи (локулі), котрих уживали як гроби, більшість з них тільки на одно тіло, котре обвивали у пластичну обвертку, а деякі могли поміщати більше ніж одне тіло. Після того отвір запечатували цеглою або мармуровими плитами і вапняною розчиною.

Коли такі приміщення сповнялися, тоді грабарі викопували тверду долівку і цим чином постачали більше місця у стіні, так що в деяких місцях знаходиться і по дванацять похоронних кутків по кожному боці коридора. Та й не всі проходи були на одному рівні. Часто там знаходилось по три або чотири хідники; от в катакомбі Каліксту є сім ріжних рівнів.

Деякі багатші люди мали підсклепіння у стіні і під ним мали вирубану труну так що вони могли запечатати її горізантально плитою з мармуру. Оце вони називали аркосолія. Родини мали часто цілі кімнати (кубікулюм) біля головного кородору, а у стінах були вирубані склепіння в яких ховали по одному тілі. В таких кімнатах були також місця в яких групи могли сходитися на почитання Бога.

Це була б трудна задача, щоб змірити актуально розмір тих коридорів в катакомбах, але як менше-більше обчислюють, то вони простягалися через пятьсот або більше миль, а це рівнялося підземному тунелю від Неаполю до міста Цюріх, Швейцарія.

МІСЦЯ ПРИБІЖИЩА

Під час тяжкого переслідування, ті безконечно темні коридори катакомбів постачали місце прибіжеща від Римлян. Тому що Римляни відчували пошану до їх померших, то похоронні місця були значно безпечні від наскоку злющих гонителів, а навіть були охоронені силою закону. Хоч катакомбів не будували для прибіжеща, а тільки для ховання померших, то вони служили обидвом цілям. Навіть соборні зібрання збирались там розмірно в забезпеці. Родинні чертоги не були дуже великі, проте група уміркованої величини могла легко збиратися для почитання, та й провітрення там було зверху, так що в такій кімнаті не було ні холодно ані вогко.

Але звідси не треба заключати, що такі цвинтарі бували нетурбовані. Часом і до них гонителі заходили, і вбивали людей, що схоронялися там. В дійсності, історик Евсевій записав, що в третьому столітті, під час володіння Валеріяна, зібрання в катакомбах, а навіть вступ до них, був особливше заборонений, а знову за часу царювання Діоклетія, гонителі наскокували на катакомби у змаганні винищити христіянство.

ВІДБЛИСК ХРИСТІЯНСЬКОГО ВІРУВАННЯ

Вираз “катакомба” звичайно вживається відносно підземного цвинтаря, але ж це не була його первісна ціль. Катакомба відноситься до долини Віа Аппія, яку уживали як цвинтаря. Та назва є відповідна; вона значить “порожня.” Одначе, христіяни називали їх “місце спання”, або кометерія, з котрого походить анґлійське слово цвинтар. В цім термінні нема значення або думки про безсмертність душі, проте він містить вираз надії на воскресення.

Наведені слова з творів Геманис (анґ. поетка), в часопису контемпорарі Ревю, що знаходиться в Енциклопедії Макклінтока і Стронґа, далі свідкують, що христіяни вірили у смертність душі: “Під час, коли напис ‘Vixit in pace,’ (“Живе в мирі”) знаходиться дуже рідко в Римі, то він зазвичай зустрічається в  містах Африки і в деяких французьких містах, інакше ця відмінна поганська фраза на надгробнику, ‘Віксіт’ (неначе на напис на надгробнику змальовує уявному погляду життя, а не смерть), не належить до христіянської термінології.” Ні, тоді (христіяни) не вірили у безсмертність душі, ані в її супутню науку про вогняне пекло, чистилище, і богослужіння за померших.— Езек. 18:4; Діян. 24:15.

Чи ті катакомби з їх реліґійними виробами кидали світло на інші христіянські вірування? Аджеж, що так, і вони свідкують, що многі з сьогоднішних доґм так званого Христіянства не належали до ранніх христіянів. Наприклад, тоді не було обожання хрестиків. Навіть хреста трудно знайти. Енциклопедія Американа пише: “Хоч ідоли знаходилися на всіх боках, то вірні здається трималися далеко від цієї галузі мистецтва.” (1 Кор. 10:14) Та й чи можна сподіватися інакше, коли ті христіяни ненавиділи ідолські обичаї їх поганських сусідів? В дійсности, ця цілковита відсутність ідолів і мощей між христіянами, побудила до закиду проти них римським світом, що вони були атеїстами, безвірними.

Історик Кіллен, у книжці Енсіент Чорч (Старинна Церква) указує на свідчення катакомбів відносно ще іншого предмету, коли він каже: “Ті свідки для віри ранньої церкви в Римі зовсім відкидали почитання Діви Марії, бо написи в Лапідаріянській Ґалерії, всі упорядковані під папським надзором, не уміщають молитов до матери нашого Господа. . . . вони указують тільки на Ісуса як великого Посередника, Відкупителя і Приятеля.” Тай Гурстова історія Христіянської Церкви додає: “Почитання Діви Марії не знаходиться в свідченнях катакомбів. Це тільки у пізнішім символізмі, коли церква перейшла в довгу темряву забобонів, ми знаходимо сліди обожання в її честь.”— Одкр. 22:9.

Такі написі, як “Тут спочиває Базиліюс, пресвитер, і Фелісіта, його жена,” показують, що ранні христіяни трималися біблійного правила, що надзиратель повинен бути “однієї жінки чоловіком...” (1 Тим. 3:2) Тоді не було вимог, щоб оставати нежонатим. В дійсності, Енциклопедія Стронґа і Макклінтока виразно заявляє, що “жодна римська доктрина не знаходить ніякого підгрунтя в написах датованих перед четвертим століттям.” Це не сталося теж у пятім столітті, що обожання святих поширилося, і що при кінці того ж століття або з початку шестого століття почали вірувати, що Петро отримав спеціяльну власть від Христа, але навіть і в тому часі Петро не являється з ключами, як в пізнішім символізмі.

Визначні малюнки з ранніх й пізніщих часів в катакомбах представляють часто сцени з усіх частей Біблії. “Людина не може поглянути на ті вражаючі памятники з мистецтва ранніх христіян і не переконатися, що церква з перших трьох століть була не тільки наскрізь познайомлення з Писаннями, але що вона доповнила свій збір канонічних святих книг в дуже раннім часі своєї історії, і що її ум був перенятий глибокою любовю до Біблії й розумінням і познайомленням з кожною її частю, як конечність для кожної кляси віруючих. . . . Самі катакомби встають як свідки проти нарочного і безнастаного заховання Слова Божого від людей.”— Історія Христіянської Церкви (в анґ.) написав Гурст.

ВІДСТУПНИЦТВО

Підчас коли катакомби свідкують про схоронення правдивого почитання між вірними христіянами, вони також розказують про повстання відступництва. Апостол Павло передрік його, коли сказав: “Я бо знаю це, що після виходу мого прийдуть вовки хижі між вас, що не пощадять стада, а з вас самих устануть люди, говорячи розворотне, щоб потягти учеників за собою.” (Діяння 20:29, 30) “І тепер знаєте, що (особиста присутність апостолів) не дає йому відкритись часу свого. А тоді відкриється беззаконник.”— 2 Солунян 2:6, 8.

Чудова єдність христіян першого століття здається почала зникати з виду після смерті апостолів, і многі почали “відвертати їх уші від правди.” (2 Тим. 4:4) Поступово порядок для христіянських надзирателів обернувся в правління духовенства. Грецька фільософія і інші поганські обряди були помішані й прийняті за доктрину. Вже в 321 році многі прийняли день поганського почитання сонця, а від Нікейського Собору, в 325 році по Хр., імператор Константин змішував поганську реліґію Риму із відступними христіянськими соборами дуже скорим ходом. Ті, що були готові статися частю цього світу, були також готові прийняти його додатки про почитання демонів, щоб пробувати в ласці з цим світом.— Якова 1:27; 4:4.

В 378 році по Хр., імператор Ґратіян позволив Дамасусові, єпископу Римському, носити титул Понтіфекс Максімус (папа; найвищий священик). Протягом його правління над церквою, многі гроби мучеників були прикрашені. Колишня христіянська пошана до прикладів невинности, які оставили мученики, тепер була опоганена гнилим почитанням героїв Риму, а в наступному столітті це обернулось в почитання святих.

Вичистивши ті катакомби й прикрасивши їх більше обширними написями й прикрасами, тепер вони сталися святинями до котрих люди горнулися, а ті мученики сталися предметом почитання. Коли тиранське правління Діоклетія сталося ерою лагідніщою до христіян, і держава схилилась більше прихильно до новозлитої реліґії, тепер відступне христіянство прийняло поганські думки й символи. Прості глеки, яких уживали в катакомбах як світильників, тепер були гарно прикрашені поганськими символами з риби (бо ті букви того грецького слова сходилися з початковими буквами на слова, “Ісус Христос, Син Божий, Спаситель”), Константанів монограм (перші букви в назвах).

Ось так такі символи поганські, як риба, павич, якор і голуб, чи вони мали нове значення в церкві або ні, стались частю так званого христіянського мистецтва в катакомбах, як це їх погани уживали через довгий час в місцях їх погребовища. Деякі книжки розводяться широко про значення тих символів й малюнків, проте Католицька Енциклопедія щиро признає, що “писателі часом знаходять більший доґматичний зміст в тих образах в катакомбах, ніж точне розслідження може доказати.”— Том 3, сторінка 423.

Хоч ті катакомби постачали місце прибіжища й зібрання в часах переслідування, то тепер ясним стало, що вони й опісля не сталися безужиточними, коли переслідування втихло. Так, коли переслідування втихло, до катакомбів знов повернули як місць почитання, але цей раз для почитання відмінного від того, що його практикували ранні христіяни.