Катакомби. Чим вони були?

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В ІТАЛІЇ

Темні лабіринти коридорів у надрах старого Рима — це катакомби. Що вони являють собою насправді? Навіщо вони були викопані?

ЦІ КАТАКОМБИ — це, головним чином, прокладені в породі тунелі, які слугують цвинтарями. «Катакомба» — значення цього слова не цілком зрозуміле, можливо, воно означає «біля порожнини»,— це була назва одного цвинтаря, що на околиці Рима недалеко Аппієвої дороги. З часом цим терміном почали називати усі підземні кладовища. Хоч і катакомби існують у багатьох частинах середземноморського басейну, однак ті, що в Римі, найвідоміші й найбільші. Загальна довжина цих катакомб становить приблизно декілька сотень кілометрів. Було виявлено 60 таких поховань, і всі вони — за кілька кілометрів від історичного центру міста вздовж консульських битих шляхів, що з’єднували Рим з провінціями.

Схоже, що протягом першого сторіччя римські християни не мали власних цвинтарів, а ховали померлих поруч з поганами. У середині другого сторіччя ті, що вважали себе християнами, почали зазнавати поганського впливу і саме у той час заможні навернені стали виділяти землю для «християнських» цвинтарів. Аби вирішити проблему земельної площі й не ховати мерців дуже далеко від міста, вони почали копати катакомби.

Історія катакомб

Перші катакомби, либонь, з’явилися на схилах курганів чи в залишених каменоломнях. «Відтак,— пояснюють Людвіґ Гертлінґ та Енґельберт Кіршбаум у книжці про катакомби,— люди почали викопувати підземні тунелі трохи вищі від людського зросту. Бічні проходи викопувалися як ліворуч, так і праворуч, щоб з їхніх кінців можна було прокладати інші проходи, паралельні до центрального. Так розвивалася спочатку проста, а згодом дедалі складніша мережа тунелів».

Найбільший розвій такого будівництва припадає на третє й четверте сторіччя — на час, коли християнська релігія дуже осквернилася поганськими вченнями та звичаями. З так званим наверненням Константина 313 року н. е. катакомби перейшли у власність римської церкви й декотрі з них набули справді колосальних розмірів. Загалом у римських катакомбах можуть налічуватися сотні тисяч гробниць, якщо не мільйони.

Протягом цього періоду цвинтарі прикрашали й розширювали, а для полегшеного доступу чимраз більшій кількості відвідувачів було збудовано нові сходи. Поголоски про позірні гробниці пап та мучеників настільки поширилися (особливо в Північній Європі), що катакомби стали об’єктом масового ходіння на прощу. З падінням Риму й першою навалою варварів на початку п’ятого сторіччя вся ця територія стала дуже небезпечною, саме через це було припинено користування цвинтарями-катакомбами.

У восьмому сторіччі ці гробниці зазнали великої шкоди, бо були сплюндровані та пограбовані не тільки навальними військами, але й, за словами Гертлінґа та Кіршбаума, «продажними римськими посередниками», які давали у великих кількостях священні сувеніри «німецьким та франкським абатам, котрі чимраз більше жадали реліквій», аби піднести престиж своїх кафедральних соборів і монастирів. Папа Павло I, будучи не в стані відновити й захистити катакомби, переніс більшість останків у надійне місце за міськими мурами, де згодом над залишками тих, кого вони вважали «святими мучениками», збудували великі базиліки. А катакомби були полишені та забуті.

Стародавні путівники від п’ятого до дев’ятого сторіч, що мали вести відвідувачів до славетних гробниць, дали безцінну провідну нитку вченим, які спочатку в XVII сторіччі, а пізніше в XIX почали шукати, визначати й досліджувати цвинтарі, заховані під руїнами та в зарослях рослинності. З того часу було проведено багато пошукових та реставраційних робіт, тому нині можливо відвідати декілька цих історичних місцин.

Екскурсія до однієї з катакомб

Ми опинилися на Аппієвій дорозі — дорозі, котрою вели до Рима ув’язненого апостола Павла (Дії 28:13—16). Хоча й ми лише за три кілометри від мурів стародавнього міста, перед нами картина просторих сільських теренів з величними соснами й кипарисами, що ростуть серед монументів та руїн колись шумного шляху.

Купивши вхідні квитки, ми спускаємось стрімкими сходами на глибину близько 12 метрів. Екскурсовод пояснює нам, що ці катакомби викопані на п’ятьох різних рівнях і сягають 30-метрової глибини, де нижче залягає вода. По суті, довкола Рима лежать великі поклади туфи — м’якої й проникної вулканічної породи, котру легко копати й котра у той самий час є міцною й щільною.

Ми проходимо вузькими коридорами, що є метр завширшки й десь два з половиною метра заввишки. Темно-коричневі стіни шершаві й вогкі, на них усе ще можна чітко бачити сліди кирок працівників, що викопували ці тісні тунелі. Поховальні камери з обох боків уже давно були розкриті та пограбовані, хоч у них усе ще можна бачити невеликі фраґменти кісток. Проходячи в темряві, ми усвідомили, що довкола нас тисячі могил.

Найекономічніший і найпрактичніший спосіб хоронити небіжчиків — викопувати прямокутні ніші з обох боків тунелю, одну над одною. У такі поховальні камери, як правило, клали одне тіло, але інколи й два чи три. Їх щільно замуровували цеглою або мармуровою чи теракотовою плиткою, скріпленою вапном. На багатьох з них немає жодного напису. Їх можна було розпізнати за допомогою невеличких предметів назовні камери, як-от за монетою чи мушлею, втисненою у свіже вапно, а у катакомбі Прискилли, скажімо, було причіплено невеличку кістяну лялечку, яку, очевидно, залишили там батьки, прибиті горем через передчасну смерть їхньої доньки. Багато камер дуже маленькі, розраховані лише на новонароджене немовля.

«А як визначити вік катакомб?»— запитуємо ми. «Щодо цього у нас немає жодних сумнівів,— відповідає наш екскурсовод.— Бачите цей знак?» Ми схиляємось, аби пригледітися до відбитку на великій теракотовій пластині, що колись затуляла одну з поховальних камер. «Це тавро було відтиснено під час виготовлення плитки. Фабрики, де виготовлялася ця плитка, переважно належали кесарю, а тавро на цеглі та плитках, котрі вони виготовляли, інформує про глиняний кар’єр, назву цегельні, ім’я майстра, ім’я консулів (головних магістратів) на посаді того року тощо. Це дуже корисна інформація у визначенні точного віку поховальної камери. Найперші гробниці датуються серединою другого сторіччя н. е., а останні — приблизно 400 роком н. е.».

Мішанина понять

Дехто з людей, що користувалися цим місцем, вочевидь, мали знання зі Святого Письма, бо багато гробниць прикрашені зображенням біблійних сцен. Однак там немає навіть натяку на поклоніння Марії чи інші теми, що дуже поширилися у пізнішому «священному» мистецтві, як, наприклад, так зване розп’яття.

Ми також бачимо персонажі, що не мають нічого спільного з Біблією. «Це правда,— погоджується екскурсовод.— Багато сцен у цій катакомбі та в інших запозичені з поганського мистецтва. Тут можна побачити греко-римського напівбога й героя Орфея, також Купідона та Псіхею, що є втіленням долі душі в цьому й потойбічному житті, збір врожаю винограду, що є добре відомим символом екстазу Діоніса в потойбічному житті. Як висловився один учений-єзуїт Антоніо Ферруа, втілення абстрактних буттів — чотири пори року, репрезентовані купідонами,— повністю взяті з ідольського мистецтва; ще складніші сцени зображають чотири пори року, зокрема Літо з вінком з кукурудзи та лілей і т. п.».

Серед тем, що повторюються, є наступні: павич — символ безсмертя, бо його тіло вважалось нетлінним; міфічний птах фенікс, що також символізує безсмертя, бо кажуть, він спалював себе, щоб воскреснути з попелу; душі померлих в оточенні птахів, квітів та плодів, котрими розкошують у загробному житті. Справжня мішанина поганських і біблійних понять!

Декотрі написи є зворушливим виразом віри, які, здається, віддзеркалюють переконання у тому, що мертві сплять, чекаючи на воскресіння: «Аквиліна спить у мирі» (Івана 11:11, 14). На противагу біблійному вченню інші написи віддзеркалюють ідею, що померлі можуть допомагати живим чи спілкуватися з ними: «Не забувай свого чоловіка та дітей»; «Молися за нас»; «Я молюся за тебе»; «Я в мирі».

Але чому така мішанина біблійних та поганських понять? Історик Дж. Стівенсон пояснює: «Християнство окремих християн було просочене вченнями, які вони запозичили зі свого поганського минулого». Вочевидь «вірні» в Римі більше не жили у гармонії із знаннями, переданими їм правдивими апостолами Ісуса (Римлян 15:14).

Наша екскурсія продовжується, й ми дедалі чіткіше бачимо вплив небіблійної відданості померлим. Багато жадали, аби їх поховали недалеко від гробниці того, хто вважався мучеником, бо вірили, що мученик із свого небесного місця блаженства може заступитися й допомогти меншим отримати подібну нагороду.

Не мало людей думають, що катакомби були під містом, але це не так. Вони всі розташовані за декілька кілометрів від центра міста. Римське законодавство забороняло ховати мерців на теренах міста. Закони Дванадцятьох таблиць, запроваджені у п’ятому сторіччі до н. е., зокрема говорили: «Hominem mortuum in urbe ne sepelito neve urito» («Мертвих не ховати й не спалювати в місті»).

Наш екскурсовод зазначає: «Посадовим особам були добре відомі ці цвинтарі, настільки добре, що 258 року під час переслідування імператором Валеріаном, коли християнам заборонили входити до катакомб, папа Сікст II був страчений, бо його вздріли там».

Звернувши в інший коридор лабіринту, ми побачили блідий проблиск дня, який струменів з далекого кінця тунелю, й зрозуміли, що наша екскурсія доходить кінця. Ми попрощалися з екскурсоводом, подякували за цікаву інформацію й, вийшовши назовні по крутих сходах, ще довго роздумували над побаченим.

Чи це залишки правдивого християнства? Напевно, що ні. Святе Письмо пророкувало, що відразу по смерті апостолів мало відбутися занечищення доктринальних вчень Ісуса та його учнів (2 Солунян 2:3, 7). Авжеж, побачені нами факти культу померлих і мучеників та поняття про безсмертну душу є красномовним доказом не віри, що ґрунтується на Ісусовому вченні, а радше сильного поганського впливу, який панував серед римських християн вже у другому — четвертому сторіччях нашої ери.

[Вставка на сторінці 18]

Позірні гробниці пап стали об’єктом масового ходіння на прощу.

[Вставка на сторінці 19]

Одна катакомба, викопана на п’ятьох різних рівнях, сягає 30-метрової глибини.

[Вставка на сторінці 20]

Катакомби свідчать про вплив передбаченого Біблією відступництва.

[Ілюстрації на сторінці 17]

Праворуч: Деякі птахи символізували безсмертя.

[Відомості про джерело]

Archivio PCAS

Праворуч нижче: План лабіринтів декотрих римських катакомб.

Внизу праворуч: Тавро на цеглі, завдяки котрому можна встановити давність могили.

[Відомості про джерело]

Soprintendenza Archeologica di Roma

Внизу: Крипта пап.