Визволення За Невинність До Бога

“Не губи з грішниками душу мою, ані життя моє з людьми крівавими, котрих руки на зло готові, і котрих правиця повна підкупу. Я ж ходити му в невинності.”— Пс. 26:9—11.

1. Які є ті многі речи, від котрих ми бажаємо бути визволені?

ВИЗВОЛЕННЯ! Багато є речей від яких ми бажаємо бути визволені — смуток і терпіння, несправедливість і гнет, несвідомість і непевність, безнадійність і вмирання і всі небажані, лихі товариства цього зламаного старого світу!

2. Коли і як те визволення прийде, і як та щаслива будучність є запевнена й забезпечена?

² О, велике це щастя, що таке визволення від усіх тих речей приходить у нашому часі! Це буде значити, що праведний новий світ станеться славною дійсностю. У скоро-наближаючомуся часі Творець неба й землі увільнить людство цього старого світу від усього цього горя. Замість старого, Він поставить цілком новий світ в якому земля буде благословенна втіхою і здоровям, справедливостю й піднесенням, знанням і довірям, миром, безпекою, надією, звершеним життям і усім добром, що людина може тільки бажати. Щоб запевнити й зберегти цей щасливий стан на землі, для цього буде все-могутній небесний уряд в руках олюбленого Сина Творця. Давно тому, коли жив на землі, як досконалий чоловік, його Син навчив тих, що надіялися на новий світ, молитися до його небесного Отця: “Нехай прийде царство твоє. Нехай буде воля твоя, як в небі так і на землі.”— Мат. 6:9, 10.

3. Як нагорода за що прийде наше визволення, і через який довгий час ця вимога була важливою справою?

³ Визволення когобудь із нас від цього старого світу і його горя приходить як нагорода від Бога і Творця нового світу. Але як нагорода за що? За наше життя у вірності до Нього як одного і правдивого Бога; за наше непохитне послушенство до нього, як Найвищого Володаря цілої вселенної; і за наше безнастанне триманняся чистими від цього зопсутого старого світу і за наше співжиття з правилами для життя в його праведнім новім світі. Інакшими словами сказати, за додержування невинності до Бога. Сьогодні дуже мало людей знає, що та невинність є. В жадному часі в минувшині не було на землі багато невинних людей. А однак невинність це щось, про що говорилось від дуже давнього часу. Цією бажаною реччю Всевишній Бог цікавився від часу, коли він сотворив першого чоловіка і жінку майже шість тисяч літ тому.

4. Як невинність сталась проблемою для нас усіх, і який приклад ми маємо як Бог нагороджає нас визволенням за неї?

⁴ Ця перша пара, Адам і Ева, не затримали їх невинності до Бога. Вони знівечили їх досконалість тим, що вони переступили його закон і согрішили. Від них ми всі народилися як незвершені і схилені до гріха. Оце, що зробило невинність такою трудностю для нас усіх. Шістнацять сот літ перед христіянською ерою, в часі коли Египет стався світовою силою, Бог глядів на людський рід, шукаючи за людьми невинности. Там у Середньому Сході в південносхідній часті Азиї, він побачив такого чоловіка. Імя того чоловіка було Йов. Отже Бог сказав до свого архиворога, Сатани Диявола: “А звернув ти увагу на раба мого Йова? Другого бо такого нема на землі, такого невинного й праведного, щоб так цурався лихого й боявся Бога? І дотепер він держиться сильно своєї невинности, хоч ти спокушував мене проти його, щоб проглинути його без причини.” (Йова 2:3) Помимо всього того, що Сатана Диявол зробив Божому слузі Йову, той чоловік таки тримався своєї невинности, свого несплямленого життя, своєї цілковитої посвяти до Бога. Як нагороду, Бог визволив Йова від переслідування Сатани Диявола. Отже Йов стався прикладом заохоти як Бог може і визволить людей від цього лукавого бога цього старого світу, Сатани Диявола, як нагороду за їх невинність до їх Творця, Бога Єгови.— Якова 5:11.

5. Якого володаря Бог поставить в уряді Нового Світу, і який образ він дав про такого володаря?

⁵ Оскільки Бог Єгова замірив установити уряд, щоб управляв його праведним новим світом, то можемо сподіватися, що він поставить правління невинности на престолі Нового Світу уряду. І це він поклявся зробити. Около три тисячі літ тому він дав прообраз цього. В Середньому Сході, на роздорожжі між Азією а Африкою, він установив образове царство і поставив на своїм престолі чоловіка, що доказав свою невинність. В пісні розказується як Бог вибрав цього чоловіка, що був колись пастушком, і каже: “І вибрав Давида, слугу свого, і взяв його від отар овечих; із за кормлящих овець покликав його пасти Якова, свій народ, і Ізраїля, насліддя своє. І він пас їх в чистоті серця свого, і зручними руками провадив їх.” (Пс. 78:70—72) Як управитель Божого вибраного народу, цар Давид завжди старався тримати своє серце чистим, лоальним і вірним до Бога нашого Творця. Ради цього Давид був добрим управителем. Яко такий він був прообразом на Того, що його Бог зробить володарем уряду праведного Нового Світу, а ним є Божий небесний Син Ісус Христос.

6, 7. Що Давид важко старався зробити відносно цього? Чому Давид пильно бажав Божого суду, і яка була його постанова?

⁶ За це, що він був вірний Богу, Давид мав многих ворогів, людей, що були лукаві у серці, лицемірні й любили неправду. Оті лиходії чулись зневаженими, тому що цар Давид не мав ніякої спільности з ними і не був схожий до них. Тому вони важко старалися відвернути його від стежки невинности до Бога, так щоб цар Давид перейшов на почитання лукавого бога цього світу старого. Але Давид знав у собі, що він був правдивий і чесний у своїм змаганні ходити без плями перед Богом.

⁷ Отже він був радий явитися перед Божим судом і бути розглянутим відносно його чистих, чесних намірів і свого вірного змагання почитати єдиного Бога Єгову і служити Йому як Найвищому Суверенові над цілою вселенною. Ця пильність, що її мав судити божественний суд, показалась у цих словах Давида: “Суди мене, Єгово, бо ходив я в невинносі моїй, і на Єгову вповав я, і не схитнувся. Спробуй мене, О Єгово, і досвідчися; розглянь внутро і серце моє! Бо милість твоя перед моїми очима, а жию по правді твоїй.” Без ріжниці що інші люди робили, незважаючи на опозицію ані переслідування його ворогів, цар Давид завзято йшов вперед у цілосердечності до Бога Єгови. У молитві він сказав: “Я ж буду ходити в невинності. Спаси мене й помилуй мене! Нога моя стоїть на рівній дорозі; на зборах прославляти му Єгову.”— Пс. 26:1—3, 11, 12, замітка.

8. (а) Що ми дійсно винні Богу і чому? (б) В чому ми мусимо ходити, і як тільки ми можемо зробити це?

⁸ Сьогодні, так близько кінця цього старого світу, якщо ми бажаємо бути викуплені й мати Божу ласку й охорону крізь всесвітну війну Армаґедон і остатися живими в цім новім світі, ми також мусимо ходити в невинносі до Бога, як Давид ходив. Чи ж ми не винні невинність нашому Богу, що є нашим Творцем і котрий обітував вічну охорону в його праведнім світі? Так, бо Він дав нам наше життя, і після його наміру, який він обявив у Святій Біблії, він дав нам щось для чого б жити. Що? Той обітований новий світ під звершеним урядом його Сина Ісуса Христа. Наше ходження в невинності до нашого Творця й Зберігателя не можна виконати інакше як тільки ходити згідно з правдою і з принципами, які він положив для нас у своїм написанім Слові. Ми знаємо, що всі його творива рухають і оперують згідно із законами, які він уложив. Отже він мусить бути Бог принципу в усіх речах. Щоб здобути його ласку для щасливого життя в його безконечнім світі, ми мусимо доказати, що ми є люди невинности.

9. Отже ми мусимо бути людьми яких принципів?

⁹ Одначе, щоб зробити це, ми не можемо бути особами наших власних принципів. Ми мусимо бути людьми Божих принципів. Під цим ми не розуміємо первісних речей, тобто, основних або фундаментальних наук з Божого написаного Слова, як про це говориться в листі до Жидів 5:12: “Треба, щоб вас учено первих початків словес Божих.”

10. (а) Що ми особливше розуміємо під словом “принцип” тут? (б) З цієї точки, що Яков і Павло кажуть христіянам?

¹⁰ Ми мусимо памятати, що принцип — це установлене правило поведінки, це правлючий закон поступовання, віра, яка спрямовує вплив на життя і поведінку. (Вебстер) Тому що принцип значить упорядковане життя, Яков міг сказати до апостола Павла: “та що й ти ходиш у законі, хоронячи його.” (Діян. 21:24) Самий Павло міг сказати до своїх братів у Христі: “Оскільки ж оце ми достигли, ходімо ж порядно в тім же правилі.” “І котрі по правилу цьому живуть, мир на них і милость і на Ізраїлі Божому.” (Фил. 3:16; Галат 6:16) Щоб жити згідно з Божими принципами, то треба ходити порядно, в гармонії з правилами, які Він установив для нашого провідництва й уряду. Його Син, Ісус Христос, коли жив на землі, дав зверешний приклад життя згідно з принципами Бога Єгови, Його Отця. Отже нам дано осторогу проти того, щоб не ходили “по первотинам світу, а не по Христу. Бо це в йому (в Христі) живе вся повнота бежественних чеснот.”— Кол. 2:8, 9.

ТЕОКРАТИЧНІ ПРИНЦИПИ

11. (а) Чому Божі принципи мусять стосуватися до всіх сотворінь? (б) Як усі із нас стались дуже підкорені пристрастям?

¹¹ Коли ми держимось нашої невинности через думання, говорення й діяння в гармонії з принципами і правилами поведінки від Єгови, тоді ми дійсно теократичні. Єгова єдиний Теократ, бо Він є найвищим Богом і Володарем. Над усіма створіннями в небі й на землі Він царює й уживає своєї власти, тому що Він є один живий і правдивий Бог. Тимто його принципи або права поведінки й уряду мусять бути пристусовані до всіх розумних сотворінь, людей й духів. Як наш Творець, Він сотворив першого чоловіка на подобіє Боже. Від першого чоловіка правильно сподівалось, що він особа принципів, як його небесний Отець, який не мав руководитись тільки інстинктом ані тілесним почуттям. Коли Адамову жінку звів первісний Вуж Сатана, Адам поступив нетеократично воліючи угодити своїй зблудившій жінці й триматися її радше ніж угоджати своєму небесному Отцеві і триматися його закона в невинності й безхибній поведінці. В Адамі всі його потомки, включаючи й нас сьогодні, потерпіли великий занепад від принципів, і ми сталися предметом пристрастей. Під цим ми розуміємо не тільки полову пристрасть, як от між женщиною а мужщиною, але сильне привязання до чогонебудь, що самолюбно робить для наших інтересів або приємности без взгляду на Божу волю.

12. (а) Які є принципи Божі? (б) Як Бог зарядив, щоб знання про його принципи не загубились для людей?

¹² Бог не відвертається від своїх принципів, щоб тільки угодити своїм сотворінням. Його принципи є звершені й незмінні, і у всіх міститься любов, справедливість, мудрість і сила. Його моральні й реліґійні принципи не є звісні або признані людьми взагалі, бо вони (люди) наслідують фільософію й принципи цього старого світу. Щоб знання про його принципи не було затрачене, але пізнане всіма любимцями праведного принципу тому великий Теократ Єгова велів записати свої принципи у своїм Святім Письмі. Там їх можна читати і студіювати. В році 1513 перед христіянською добою, самий Бог своєю силою, написав десять основних принципів на камяних таблицях. Він дав їх пророку Мойсейові, щоб Мойсей міг показати їх і навчати про них своїх братів, народ Ізраїля. Він додав многі інші принципи до цих головних законів, які він дав тому народові через свого посередника Мойсея. Пізніше через своїх пророків Бог Єгова заявив многі інші принципи як і пророцтва про будучність. Писання цієї святої історії і тих принципів і пророцтв становлять Святе Письмо, котре одного разу тільки Жиди або Ізраїльтяни посідали. Таке писання було єдиним святим письмом, котре христіянська церква або собор посідав з початку свого існування в році 33 христіянської доби.

13. По словам 2 Тимотея 3:16, 17, Якою книжкою є Святе Письмо, і яке відношення Петро і інші апостоли указують ми мусимо дати до її змісту?

¹³ Маючи на увазі ці святі писання, апостол Павло писав: “Всяке писання Богом надхнене і корисне для науки, для докору, для направи, для наказу по правді, щоб звершений був Божий чоловік, уздібнений до всякого доброго діла.” (2 Тим. 3:16, 17) Це значить, що Святе Письмо є книжкою принципів. Його записані принципи є провідним правилом і правдивою силою для христіянів, що знайшлися в цім без-принципів світі старім. Щоб осягнути життя в якій небудь части Божого нового світу, ми мусимо поставити ті принципи і заповіді в Божім написанім Слові вище (принципів) цього старого світу під Сатаною, “що є богом цього ладу.” (2 Кор. 4:4) Нехай це буде відомим усім, що христіянський апостол Петро і його спів-апостоли заявили це правило поступовання. Коли найвищий реліґійний суд в Єрусалимі приказав Петрові й іншим апостолам перестати проповідувати ті новонабуті основні науки христіянства, тоді всі апостоли відказали реліґійному суду: “Ми мусимо коритись Богу як управителю радше чим людям. Бог наших праотців підніс Ісуса, котрого ваші руки вбили, повісивши його на дереві. Та Бог вивисшив цього як Князя і Спаса по своїй правиці, щоб дати покаяння Ізраїлеві й оставлення гріхів. І ми свідки його в цій справі й дух святий, котрого Бог дав тим, що коряться йому.”— Діяння 5:29—32.

14. (а) Чому апостоли не були бунтівничі до держави, хоч вони відказували й діяли в той спосіб? (б) Отже що вони зробили відносно другого наказу від найвищого суду?

¹⁴ Петро і інші христіянські апостоли не були бунтівниками, проти держави, коли вони відповіли в цей спосіб. Вони поступили цілком по теократичному заявляючи, що Бог має бути володарем вище людських судів і управителів, і тому Богу треба коритися як Найвищому Володереві. Ті вірні апостоли стали за найвищий принцип христіянський. Цим чином вони затримали їх невинність до всесвітнього Суверена, Бога Єгови. Та реліґійний суд не схотів признати той принцип, а це він показав через покарання апостолів: “Покликавши апостолів, та побивши їх, заказали їм говорити в імя Ісусове, та й відпустили їх.” Чи Петро й інші апостоли слухали цього заказу найвищого суду? Боже власне написане Слово дає нам відповідь, кажучи: “Вони ж пішли веселі з перед суду Сангедрину, що за імя Його удостоїлись бути зневаженими. І по всяк день не переставали вони в храмі і від дому до дому навчати й благовіствувати Ісуса Христа.”— Діяння 5:40—42.

15. (а) Як Бог довго перед Петром зазначив той самий принцип через Мойсея? Як цей самий принцип був переказаний Ісусом Христом тому, хто запитував його?

¹⁵ Від тоді проминуло девятьнацять століть, але те, що Петро і його співапостоли сказали перед тим реліґійним судом, стоїть сьогодні як правлючий принцип. Довго перед Петровим днем самий Бог заявив той самий принцип через свого пророка Мойсея до народу Ізраїля, в цих словах: “Не будеш покланятися перед іншим богом, тому що Єгова виключно посвячений своєму імені. Він Бог, що вимагає виключеної посвяти.” (2 Мойс. 34:14) Це не є тільки один із многих законів, що містяться в записаній угоді, яку Бог зробив з Ізраїлем. Це є підтвердження принципу або правила поведінки, що є вічний і універсальний, відносячися до всіх сотворінь на небі й землі. Цей же принцип був переказаний самим Ісусом Христом у відповідь на питання: “Навчителю, котра найбільша заповідь у Законі?” Ісус відказав: “Мусите любити Єгову, Бога вашого, всім серцем вашим і всією душею вашою і всіма думками вашими. . . Оце найбільша й перша заповідь. Друга, схожа цій, є оця: Люби ближнього твого, як себе самого. На цих двох заповідях цілий закон стоїть, і Пророки.” (Маттея 22:35—40) Ось так нам сказано про головний принцип, що міститься у всіх Святих Писаннях, включаючи Закон і Пророків.

16. (а) В порівнанні до нас самих і нашого ближнього, як ми мусимо любити Бога? (б) Як Ісусів відказ на запит про податок приходить під цю вимогу?

¹⁶ Людські сотворіння, що люблять теократичні принципи, люблять також Єгову як Бога і Володаря або як Теократа. Щоб мати його любов і отримати вічне життя в його новому світі, ми мусимо любити його. Згідно з його найбільшою заповіддю, яку зазначив його Син Ісус, то ми мусимо любити Єгову, не так як ми любимо себе або нашого ближнього. Ми мусимо любити його більше ніж себе або наших ближніх, більше ніж увесь край ближніх. Ісус сказав, що ми мусимо любити Бога Єгову усім, що ми посідаємо. Цей факт дає нам ширше розуміння того, що Ісус розумів, коли він відповів на залапуюче питання: “Чи правильно платити данину кесареві чи ні?” Тому що гріш данини мав на собі образ кесаря, Ісус сказав: “Віддайте кесареві кесарове, а Богові Боже.” (Мат. 22:15—21) Тепер, що тичиться тих двох володарів: котрий із них дав нам сотворінням наше серце, нашу душу і наш ум? Чи політичний кесар? Чи Бог? Отже не кесар, а Бог дав нам ті конечности для нашого розумного життя. Отже це Богові, а не кесареві, що ми мусимо віддати ті речи, що є далеко цінніші й більше містимі чим податкові гроші кесаря.

17. (а) Як ми віддаємо кесарові речи, а як Богові Божі? (а) Згідно із заповіддю Божою, яке наше гасло повинно бути?

¹⁷ Воно властиво платити податок кесарові за його обслуги, які політична держава дає христіянським послідовникам. Як же ми можемо віддати Богові Божі речи? Через теократичне сповнення найвищої заповіді в універсі, а саме, любити Єгову нашого правильного Бога цілим нашим серцем, душею і умом. Отже згідно з підкресленням принципу двох найбільших заповідей, які зазначив Ісус Христос, наше гасло мусить бути, не За Бога і край, а За Єгову і нашого ближнього як за себе самих. Не за нашого ближнього більше як за себе, а за Бога більше ніж за себе і нашого ближнього.

18. (а) Чи подаючи данину Ісус обожав кесаря, Тіберіюса? (б) Як Ісус заповів ученикам не обожати держави?

¹⁸ Не забуваймо, що римський кесар був богом на землі, обожаний Римлянами. Отже коли Ісус Христос дав данину кесареві як Жидовин або Ізраїльтянин по тілу, то цим він не признавав кесаря Тіберіюса за бога. Ісус не обожав римського імператора або політичну Державу. Своїм послідовникам Ісус заказав обожати яку будь політичну державу цього старого світу. Цей приказ Ісус дав в ночі перед своїм розпяттям на дереві вояками кесерової імперії. Тієї ночі він установив Господню вечерю з хлібом і вином, і тоді сказав до своїх вірних апостолів: “Царі народів панують над ними, а ті, що мають власть над ними, добродіями звуться. Ви ж не так робіть, а хто найбільший між вами нехай буде як найменший, і хто старший — як слуга. Хто бо більший: чи хто за столом, чи хто послугує? Хіба не хто за столом? Я ж між вами як слуга.”— Луки 22:25—27.

19. Яким чином ми обожали б кесаря або державу, і яке зобовязання до Бога Єгови ми нарушили б?

¹⁹ Ісус не старався обожати себе, а вже не говорячи про обожання збирача данини кесаря. Вірні послідовники Ісуса мусять, щоб затримати свою невинніть до Єгови, наслідувати Ісуса через дотримування цього принципу і не обожати кесаря, котрому ми тепер обовязані платити податки. Христіяни схожі до Христа знівечили б свою посвяту до Бога Єгови, коли б обожали кесаря або політичну державу, і цим чином віддали кесареві Боже місце в їх почитанні й їх любові.

ПОЧИТАННЯ ДИКОГО ЗВІРА

20, 21. (а) Хто сповняє образ в Одкритті 14:6 сьогодні, і як? (б) Після цього образа, то яке застереження дано проти обожання кесаря або політичної держави?

²⁰ Звиш вісімнацять літ тому Одкриття 14:6 пророчо зобразило, як в нашому часі “вічна євагелия” буде проголошена як добра новина для всіх народів, поколінь, язиків і людей на землі. Так і сьогодні, свідки Єгови по всій землі сповняють заповідь Ісуса в Маттея 24:14. Вони проповідують добру новину, що Боже царство було установлене в 1914 році в часі коронації Христа в небі. Як наслідок цього проповідування цієї вічної євангелий по всій залюдненій землі, всі народи отримують свідоцтво заки прийде кінець усім тим народам, як наслідок всесвітньої війни Армаґедон. Подавши зображення про це проголошення доброї новини всім народам і людям, там предложено ще інший образ в Одкриття 14 голова, який остерігає христіянів проти обожання кесаря або політичної держави. Там ми читаємо:

²¹ “І третий ангел ішов слідом за ними, кажучи великим голосом: Коли хто покланяється перед звіром і образом його, і приймає пятно на чоло своє, або на руку свою, той пити ме також від вина гніва Божого, немішаного, наточеного в чашу гніва його; і буде мучений в вогні й сірці перед святими ангелами і перед Агнцем. І дим їх муки буде зноситись по вічні віки, і не мають впокою день і ніч ті, що покланяються звіреві й образові його, і коли хто приймає пятно імени його. Ось терпеливість святих; ось ті, що хоронять заповіді Божі й віру Ісуса.”— Одкриття 14:9—12.

22. Якою твариною є той “дикий звір,” і як ті, що стратять спасення, поводяться до цього дикого звіра?

²² У попередньому розділі Одкриття 13:1—8, говориться, що той дикий звір вийшов із моря. А однак він не є морським звірем, а польовим звірем, нариси котрого схожі до леопарди і ведмідя й лева. Він не міг бути складним звірем, бож сказано, що він має престол володаря і на голові корону. Він також говорить зневажливо проти Бога і його імя і домівки і проти небесних осадників, і що він воює проти Божих святих і має власть над кожним поколінням, людьми, язиком і народом. Задля цього осадники землі почитають цього дикого звіря, але хто робить це не осягне спасення в Божому новому світі.

23, 24. Згідно з заввагами католицьких властей, то що дикий звір в Одкритті 13:1 представляє?

²³ Між інтересними заввагами, що той дикий звір представляє в нашому часі, є римо-католицьких властей. У перекладі під титулом “Новий Завіт нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа,” Ф. А. Спенцер, автор, а редактори С. Й. Калан і Й. А. МіКгун (1946 р.) в своїй замітці про Одкриття 13:1, він сказав: “Цей перший звір здається представляє політичну силу настроєну проти христіянства.” Інший переклад, “Новий Завіт нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа переложений з латинського Вульґат,” виданий католицькими вченими під порученням Епіскопального Комітету і Братерства Христінської Науки з 1941 року, каже в своїй замітці в тім же вірші: “Образ першого звіра є оснований на семій голові Даниїла. Цей звір представляє царства світу, царства основані на пристрасті й самолюбстві, котрі у всіх віках є ворожими до Христа і стараються противитися Божим слугам. Імперіялістичний Рим представляє цю силу.”

²⁴ Катберт Латей, Єзуїт, і Йосиф Кітінґ, Єзуїтського Товар., редактори Вестміністер Версії Св. Письма, Том IV з 1931 року, каже у своїй замітці про Одкриття 13:1: “В Апокаліпсі, ‘звір’ сполучує силу чотирьох інших ‘звірів’ або імперії описані в Даниїла. Він символічно зображає політичну силу, матеріяльну силу, яку світ дав для ужиття змієві, щоб він гнобив Божих слуг. Та сила є представлена як утілена в римській імперії.” Ще одна римо-католицька замітка про цей вірш додає своє свідчення: Мурфого видання Святої Біблії, Версії Дуя, яку признав кардинал Яков Ґіббонс, і котру видала спілка Джон Мурфі, в друкарні для Святої Столиці, каже у своїй заввазі: “Цей перший звір з сімома головами і десятьма рогами, це можливо цілий собор невіруючих, що є ворогами і гонителями Божих людей, від початку до кінця світу. Сім голов це сім царів, то є, сім головних царств імперії, котрі уживали, або будуть уживати, тиранської сили над Божими людьми; і цих, пять упало, іменно: Египет, Асирія, Халдея,a Персія, і Грецькі монархії; одна є, Римьска імперія, а сема і головна ще має прийти, іменно, великий Антихрист і його імперія. Десять рогів можна розуміти десять менших гонителів.”

25. Отже, що почитання дикого звіря зображає, і тому до кого відноситься ця пересторога?

²⁵ По думці усіх повищих завваг римо-католицьких, то почитання дикого звіра Одкриття 13:1—8 і 14:9 не могло значити менше як почитання політичної Держави. Дикий звір не представляє символічно ніякої одної політичної системи, але сполучує їх всіх в одну світову систему. Отже цей образ почитання Держави відноситься до всіх навкола землі, чи то політична система є прямо заключення в символічному звірі або тільки політичні союзники. Це є осторогою для всіх людей навкола землі, що бажають бути правдивими христіянами, і ми самі приймаємо її в усій серйозності.

26. Чи всякий затримає свою невинність через відмовленняся почитати дикого звіра і отримати пятно, і як ми знаємо?

²⁶ Чи будуть люди, що затримають свою невинність до Бога Єгови через відмовленняся приймити знак пятна на своє чоло або свою руку? Не всі люди, що тільки називають себе христіянами, затримають їх невинність до принципу почитання єдиного живого й правдивого Бога і любити муть його цілим серцем, душею і умом. Одкриття 20:4 показує, хто буде триматися невинності й одержить нагороду, кажучи: “Я бачив душі постинані сокирою за свідчення, яке вони несли про Ісуса і про Бога, і котрі не поклонилися дикому звіреві ані його образові, і котрі не прийняли пятна на їх чола ані на їх руку. І вони ожили і царювали з Христом тисяча років.” Одкриття 20:6 додає: “Блаженнй і святий хто має участь у першому воскресенні; над такими друга смерть не має власти, бо вони є священиками Божими і Христовими, і царювати муть з ним через тисяча років.” Вони є святі, що видержали аж до кінця під час їх сповнення заповідей Божих і віри Ісуса. В цих посліднх днях вони мають велику громаду супутників людей доброї волі.

27. Додержуючи своєї невинности, від чого вони є визволені, і в чиїй службі вони жертвують їх життя?

²⁷ За дотримання їх невинности до Бога, всі оці є зизволені від пиття символічного “вина гніва Божого” і від “від мук у (символічнім) вогні й сірці в очах святих ангелів і в очах Агнця.” Вони відмовилися підкоритися примусові, який пристосовано, щоб заставити людей нарушити принцип відносно виключного посвячення Богу, як це було предсказано в Одкритті 13:15—17. Вони жертвують їх життя Богу і Агнецеві Ісусу Христу, а не на службу дикому звіреві й його образові. Той дикий звір, представлений через шесту голову, видав Ісуса Христа на смерть і опісля переслідував правдивих христіян по всій своїй імперії, указуючи того самого злющого духа до христіянів схожих до Христа.

28. В чиїй службі був сотник Корнелій, коли христіянство досягнуло його, і чи він увільнився від військової служби після охрещення?

²⁸ Корнелій, як “старшина-офіцер італіянської банди, як її тоді низивали,” служив у шестій голові того дикого звіра, коли христіянство перший раз досягнуло його. Одного разу в часі польової служби, коли він молився у своїм домі, в Кесерії, явився йому ангел Божий у видінні й сказав йому, щоб він послав по Петра апостола. Це сталось також в домі Корнелія, що Петро чотири дні опісля проповідував йому і його кревним і близьким приятелям. Це сталося серед тих обставин, що Бог вилляв свого духа на Корнелія і інших, що увірували у вість із ним. По приказу Петра Корнелій і інші ново-віруючі були охрещені у воді і також охрещені в святого духа. (Діяння 10:1—48) Що Корнелій зробив опісля, чи він зрезеґнував з своєї військової служби як римський сотник або ні, то цього нема сказано в книзі Діяння Апостолів.

29. (а) Коли б Петро був поучив Корнелія зречися своєї посади, то що могло було статися? (б) За безпосередне навчення, що могло було статися з святою Біблією?

²⁹ Без сумніву, що під діянням святого Божого духа Корнелій уложив свої особисті справи і відношення до принципів христіянських, над якими він застановлявсь з Петром “кілька днів,” потому. Корнелій не був обрізаним Жидом, і, як римський чиновник, він не воював теократичної війни, як от Йозуя, син Нуна, і Давид, що убив велитня Голіята много століть перед тим. (Ісуса Навина 10:1—11, 23; 1 Сам. 17:4—54; 2 Сам. 8:6—14) Якщо б Петро сказав Корнелію залишити посаду сотника, тоді Петра могли обвинувачувати, що він перешкаджав мілітарній програмі шестої голови того “дикого звіра”, і міг бути страчений за такий вчинок замість за проповідування Божої вістки без компромісу або звільнення. Так само, як би Боже Слово, а головно так званий Новий Завіт написаний христіянами під надхненням, прямо сказало посвяченим христіянам, що “вони повинні робити під час покликання до війська семої або шестої голови символічного дикого звіра, тоді безсумніву Свята Біблія була б заборонена у кожному краї під контролею “дикого звіра,” особливо за її навчення про мілітарне питання.

30. Отже яку поміч святі Писання дають христіянам в цій справі, і хто мусить взяти відповідальність за таке вирішення?

³⁰ Отже Бог Єгова у своїй премудрості стримався дати безпосередню пораду. Його Писання тільки зазначують теократичні принципи, які повинні кермувати христіянами, і тоді оставити їх для посвячених христіян, яким був Корнелій, пристосувати ті принципи згідно до своєї справи так, щоб затримати невинність до Бога. Опріч вияснення що ті правдиві христіянські принципи в написаному Божому Слові є, то жадний христіянин або ґрупа христіянів не є Богом поручені або обовязні навчати іншого христіянина безпосередно що робити в цій справі. Кожний один мусить самий вирішувати що робити.

[Примітки]