Приклади Тих, Що Додержали Невинність

1. Підчас правління світу третьою головою дикого звіра, який визначний приклад відмовленняся почитати звіра ми маємо?

“ДИКИЙ звір” в Одкритті 13:1—8, як його виясняють римо-католики і інші коментарі Біблії, включає старинний Вавилон або Халдею, третю світову державу. Так і в біблійній історії про Вавилон, як третя голова символічного дикого звіра, ми знаходимо визначний случай людей, що відмовилися почитати того звіра двацять пять сот років тому. Даниїла 3:1—30 (АС) каже нам про трьох мужщин на імя Садрах, Месаг і Авденего. (або Сідраг, Місаг і Авденаго, Дуя). Вороги, які обвинувачували їх перед вавилонським імператором Навуходонозором, говорили про них як про “певні Юдеї.” На просьбу пророка Даниїла, імператор Навуходонозор назначив тих трьох Юдеїв до високої позиції над цілою провінцією Вавилонською, а самий Даниїл був у воротах імператора, як володар цілої провінції Вавилону і як головний вождь над всіма вавилонськими мудрецями.— Дан. 2:48, 49, АС.

2, 3. Чому ті Жиди не переступли своєї угоди з Єговою тим, що вони служили в таких високих позиціях поганського уряду?

² Але як це сталося, що ті Жиди, під всенародньою угодою з Богом Єговою через посередника Мойсея, служили в таких високих позиціях поганського політичного уряду? Чи вони не переступали їх угоди з Богом, котрий дав їм Десять Заповідей через Мойсея? Ні. Чому ні? Тому що їх власний жидівський уряд, Царство в Єрусалимі, не існувало тоді. Армія Навуходонозора знищила його в 607 році перед христіянською ерою. Навіть одинацять років перед його знищенням, Даниїл і його трьох жидівських товаришів були забрані у Вавилон. Отже перед і опісля знищення Єрусалиму ті чотири Жиди були поневолені як невільники у Вавилоні.

³ Бог Єгова уживав Навуходонозора як свого слугу у виконанні певних присудів проти непокірних людей, як Він сказав священикам і людям в Єрусалимі: “Служіть цареві Вавилонському, то й живими зостанетесь.” Але вони не схотіли і тому потерпіли смерть з руки ката. Фальшиві пророки, Задикея і Агаб, порадилися, щоб не піддатися Навуходонозорові. За це цар вавилонський пік вогнем тих противних пророків. (Ерем. 27:16, 17; 29:21—23) Проте Даниїл, Садрах, Месаг і Авданего були послушними в службі Новуходонора, яко поневолені невільники. Одначе, коли прийшлось платити щонебудь Навуходонозорові, що вимагало переступлення закону їх Бога, вони відмовилися коритися цьому тодішньому володареві на землі. Тоді вони поступили так як Петро і інші апостоли; вони корились Богу як володареві радше ніж людям.— Діяння 5:29.

4. Чому Навуходонозор поставив золотого боввана на рівнині Дура, і про що вороги оскаржували Даниїлових трьох супутників?

⁴ На рівнині Дура, в провінції Вавилонській, Навуходонозор поставив був золоту подобину девятьдесять ступнів високу і девять ступнів широку. Чи та подобина була образом його олюбленого бога Мардука або ні, то цього не сказано. Одна річ, що вона служила цілі імператора, щоб зєдинити всіх людей імперії в одно почитання, щоб затримати їх усіх разом як підданих і щоб вони почитали “дикого звіра.” Навуходонозор велів усім урядникам з усіх провінцій імперії посходитися разом для присвячення цього боввана. Сповіщено було, що на звук многих штук оркестри всі мають упасти і спільно поклонитися золотому бовванові. Якщо ні, тоді вони будуть кинуті в вогняну піч. Коли оркестра заграла, народній гимн або ні, тоді “всі люди, народи і язики впали і поклонилися золотому бовванові, якого поставив цар Навуходонозор.” Але Даниїлові три супутники Жиди, що були присутні, цього не зробили. Про це Халдейці донесли Навуходонозорові: “Вони не служать твоїм богам, ані не поклонилися золотому бовванові, якого ти поставив.”

5. Із погрозою, що Навуходонозор приказав тим трьом Юдеям урядникам переступити?

⁵ Навуходонозор покликав тих трьох Жидів до себе. Він погрозив їм. Він наказав їм нарушити перші заповіди з Десять Заповідей, іменно: “Я Єгова бог твій, що вивів тебе з землі Египецької, з дому неволі. Не мати меш інших богів перед лицем моїм. Не виробляти меш собі кумера, ані ніякої подобини того, що в небі вгорі, ані того, що на землі внизу, або того, що уводі або під землею: не будеш припадати ниць перед ними, ані служити їм; бо я Єгова Бог твій ревнивий Бог.” (2 Мойс. 20:2—5, АС) З огляду на цю заповідь, як відповіли ті три невільники їх панові, вождеві Держави?

6. Як ті три мужі відповіли тому вождеві Держави?

⁶ Із невинністю до Бога Єгови і тримаючись сильно принципів поставлених в заповіддях, вони сказали: “О, Навуходонозоре, не потрібно нам і відповідати в цій справі. Наш Бог, якому ми служимо, може визволити нас з вогняної печи; і він визволить нас з твоєї руки, о царю. А коли це й не станеться, тоді нехай це буде відомим тобі, царю, що ми не будемо служити твоїм богам, ані не поклонимося золотому бовванові, якого ти поставив.”

7. Яке досвідчення пренесли в вогневій печі, і яке признання Навуходонозор дав відносно їх Бога?

⁷ Навуходонозор був вельми відданим поклонником фальшивого бога Мардука і розлютився проти сміливости тих трьох Жидів. У своїм гніві він приказав кинути їх у піч особливше розпалену сім раз гарячійте, щоб показати як він чувся до цієї справи. Ті що кидали їх, самі були спалені полумям тієї вельми розпеченої печигорно. Аджеж ті три поклонники Єгови мусіли також бути пожерті вогнем! Але так не сталося! Коли Навуходонозор так приглядавсь з далеку, він сказав: “Я бачу чотирі мужі неповязані, що ходять в полумі, та й не видко на них ушкоди; й вид четвертого схожий на сина Божого, ангела.” Настрашений, він покликав, та не четвертого схожого до сина богів, а до трьох поклонників Єгови, кажучи: “Ви слуги Бога найвищого, вийдіть і приступіть ближче!” Як вони це зробили, всі бачили, що “вогонь не мав сили над тілами їх, бо ані волос на головах не осмалився, та й одежа на них не змінилась, а навіть і запаху вогню не чути було від них.” Тоді той могутній володар на землі поблагословив їх Бога, “Що послав ангела свого та й визволив слуг своїх, що покладали надію на нього й не послухали приказу царського й віддали свої тіла, щоб не служити й не покланятись іншому богові, окрім Бога свого! . . . бо нема іншого Бога, що міг би так спасати.” (АС) Під цим Навуходонозор розумів Бога Єгову Десяти Заповідей.

8. Ставши проти почитання імператора й держави, чиє добро ті три Юдеї здавалось виставили на небезпеку, але як їх вірність дотикнула Божих людей аж до сьогодні?

⁸ За їх невинність до нього Єгова визволив їх. Їх смілою й непохитною постановою проти світового імператора й почитання Держави вони здавалось виставили на небезпеку добро всіх інших Жидів, що знаходилися в неволі в Вавилоні. Ті три жидівські невільники знали це. Але ні ради добра їх жидівських ближніх вони не зробили уступки-компромісу з володарем підлищим за їх Бога. Вони любили Бога більше ніж себе і своїх ближніх. Їх вірна постанова в дійсности побуджували жидівських ближніх до любови Божої вищої всього іншого. Це скріпило всіх інших жидівських невільників й ближніх, як і всіх правдивих христіянів аж до сьогодні, щоб вони трималися невинності до Єгови як Бога, а не почитати якубудь подобину політичного володаря установленого для почитання. Це також влючає почитання символічного дикого звіра й його образ.

9. Як ми знаємо з Писання чиїми свідками Даниїл і його трьох супутників були?

⁹ Даниїл і його три жидівські невільники, що були урядниками Навуходонозоровими, безсумніву є згадані в листі до Жидів 11:33, 34, як мужі віри, що “загороджували пащі левам, гасили силу вогняну.” До Жидів 11:1, 2, сказано: “Віра . . . через неї ці люди старинних часів несли свідчення їм.” Після того як одинацятий розділ розказав про многих старинних чоловіків і жінок віри, що “несли свідчення їм,” до Жидів 12:1 каже христіянам: “Ми маємо велику тьму свідків навкола нас.” Чиїми свідками були Даниїл, Садрах, Месах і Авденаго? Вони були свідками Єгови послушні до його приказу в Ісаїї 43:10—12 (АС): “Ви свідки мої, говорить Єгова, . . . що я Бог.”

10. За чиїм прикладом ми сьогодні повинні йти, а особливше дивитись на кого, як приклад?

¹⁰ Всі ми посвячені христіяни, як і апостоли, окружені великою тьмою свідків. Ми мусимо йти прикладом, особливше дивлячись на найбільшого зі всіх свідків Єгови, Ісуса Христа, “провідника і звершителя нашої віри.” (Жид. 12:1, 2) Ісус Христос не почитав “дикого звіра.”

11. Як Ісус під спокусою не поступив як “дикий звір”, і який принцип він установив тоді для нашої поведінки?

¹¹ Зараз після того, як Ісус був охрещений у воді, дух Божий провадив його у пустиню, котрий зійшов на нього і помазав його. Там він був спокушений Сатаною Дияволом. Сатана був символічним Змієм, який спричинив, що дикий звір вийшов із моря і дав дикому звіреві “силу свою і престол свій, і велику власть.” (Одкр. 13:1, 2) Під спокусою сього Змія, він не повівся як дикий звір, але оставав в гармонії з Божим наміром відносно царства Божого, царства небесного. Щоб спокусити Ісуса, Диявол показав йому “всі царства залюдненої землі в одну хвилину” і сказав: “Тобі дам власть оцю всю і славу їх, бо мені передано, і кому я схочу, дам її. Ти ж, коли поклонишся передомною, буде твоє все.” Та замість вхопити царства цього старого світу, як “дикий звір” без розуміння, Ісус тримався принципу відносно почитання Єгови і тримався Божого царства з небес. Як Провідник христіянства, Ісус відповів “богові цього ладу” прямо і заявив особливший принцип, який руководив його життям і також нашим життям, якщо ми христіяни: “Це Єгові, Богу твоєму, кланяти мешся, і йому єдиному свято служити меш.”— Луки 4:5—8; 5 Мойс. 6:13.

12. За яким царством Ісус побивався?

¹² Тому то Ісус не мішався в жадну політику, ані він не мав ніякого світського або політичного зазіхання. Його царство не походило від того самого джерела, що символічного дикого звіра. (Йоана 18:36) Ісус не збирав війська, щоб увільнити старинного Ізраїля від податків кесаря, ані він не установляв політичної держави на землі. Він предсказав знищення природного Ізраїля і дозволив на знищення його через допущення збройних сил римського кесаря на збурення Єрусалиму і його храму в 70 р. по Христі. Чому? Тому що Ісус був за духовим Ізраїлем. Царство якого він бажав було духове царство з неба, царство яке він проповідував і яке він поручав своїм правдивим послідовникам проповідувати в цім часі кінця цього старого світу.— Мат. 24:14.

13. Що це був “престол Єгови” на якому Ісус бажав сидіти?

¹³ “Престол Єгови” на якому Ісус бажав сидіти як його Помазаний Цар не був престол на якому цар Давид сидів і котрий цар Навуходонозор збурив у 607 році перед Хр. ерою, але це був справдішний престол Єгови в найвищих небесах, де місце затримано для Ісуса по правиці Єгови.— Пс. 110:4, 2; Жид. 10:12, 13.

14. Якщо ми любимо Єгову нашим усім, то кого іншого ми мусимо також любити і тому наслідувати, і чому?

¹⁴ Якщо нам сказано любити Єгову цілим нашим серцем, душею і умом, тоді ми мусимо любити і живий Образ Єгови, яким є Ісус Христос. (Жид. 1:2, 3; Кол. 1:15; Йоана 14:9) Отже христіяни мусять наслідувати Ісуса Христа їх Провідника. Наслідування його мусить бути кермуючим принципом в житті його посвячених послідовників. Ми мусимо бути люди властивого почитання. Тільки як такі ми будемо визволені.

ТОВАРИСТВО НОВОГО СВІТУ

15. (а) У Псальмі 26 що Давид сказав, щоб доказати, що він жив після принципу почитання Єгови? (б) Отже що він міг вблагати в Єгови, щоб він не зробив йому?

¹⁵ У доказ, що він ходив в принципах почитання Єгови і як царський представник Єгови, Давид сказав: “Я ходив по правді твоїй. Не засідав я з людьми лукавими, і не приставав до відступних. Я ненавидів зборища злочинників, і не засідав вкупі з беззаконними. Обмию в невинності руки мої, і обійду жертівника твого, Єгово, щоб було чути голос хвали, і щоб звістити про всі чудеса твої. Не губи з грішниками душу мою, ні життя моє з людьми крівавими, котрих руки на зло готові, і котрих правиця повна підкупу.” (Пс. 26:3—7, 9, 10) Цар Давид не бажав спілкувати з такими людьми в часі життя його. Він навіть не бажав знаходитися мертвим між ними, будь вони володарі, політики-урядовці або прості громадяни. Із таким бажанням серця, він виминав їх в часі свого життя і тримався далеко від неправди й лицемірства, від крівавої вини і розпусти, і від вимушування підкупів. На цій підставі він міг вблагати Бога, щоб не погубив душі й його життя із грішними і крівавими людьми. Хоч теократичне царство Ізраїля, якого він був володарем, знаходилося серед світу в Середньому Сході, то однак цар Давид не бажав, щоб його царство було частю цього світу.

16. Згідно із цим, з ким ми, як послідовники Більшого Давида, не повинні мати спільности, і це після якого принципу даного Ісусом?

¹⁶ Це указує на принцип по якому ми мусимо наслідувати Більшого Давида, іменно, Ісуса Христа, котрий був сином Давида по тілу, але котрий тепер є Давидовим Господом в духовому житті, яким він тішиться в небі. Ми, що називаємо себе його послідовниками, мусимо оминати спільність з цим світом, котрий тепер повний людей, яких Давид оминав. Тому що ми тіло й кров як і інші люди, ми мусимо жити в цім світі в його “часі кінця.” Але ми не можемо бути з цього старого світу й рівночасно з Божого нового світу, який ми проповідуємо. Самий Ісус зазначив цей принцип в цих словах: “Коли б ви були частю цього світу, то світ любив би своє. Та ви не із цього світу, бо я вибрав вас із світу, тому світ ненавидить вас.” Згідно з тим же принципом Ісус молився до Бога і сказав: “Я дам їм слово Твоє, і світ зненавидів їх, бо вони не зі світу, яко ж я не з світу. Не молю, щоб взяв їх зі світу, а щоб зберіг їх від лукавого.”— Йоана 15:19; 17:14, 15.

17. Якщо б нас забрано з цього світу, то чого б ми не могли робити під Божим надзором?

¹⁷ Колиб ми були забрані із цього світу, тоді не могли б бути свідками для Єгови як Бога, ані свідками для Ісуса, як Божого помазаного Царя, що зацарював від 1914 року. Отже ми не були взяті із цього світу, але нам дозволено оставати в йому і нести свідоцтво про Боже царство. Але Ісус молився за нас, щоб його небесний Отець беріг нас проти лукавого, Сатани Диявола, котрий тепер скинутий з неба на землю.

18. В якому всесвітному спорі ми не можемо бути невтральні, і як ми доказуємо, що ми не є невтральні після принципу в листі до Римлян 10:9, 10?

¹⁸ Головна річ яка має бути доказана перед усіма сотворіннями, є всесвітна суверенність Бога Єгови, тому царство Боже, царство небесне, є найважніща наука його написаного Слова, Святої Біблії. Всім посвяченим христіянам дано приказ проповідувати те царство, як найкращу новину яка є. Тепер саме гарячий спір бушує між Божим царством установленим в небесах в 1914 році, а царствами цього старого світу. У цім всесвітнім спорі ми не можемо бути невтральними. Правда, ми мусимо платити податки кесарові, щоб віддати кесарові те, що належить до нього, навіть у цім часі його кінця. Але найперше зі всього ми мусимо бути за Божим царством під Христом. Ми мусимо явно признавати, що ми є за ним, через проповідування його кесарові і всім іншим. Ніякий політичний уряд цього засудженого світу не є виключений від проповідування Царства йому. (Мат. 24:14) Віруючи цілим нашим серцем, що воскресший Христос є тепер Царем, однак ми мусимо прилюдно заявити нашу віру, якщо ми бажаємо отримати спасення, або якщо ми бажаємо бути визволені. Оцей незмінний принцип є написаний в листі до Римлян 10:9, 10.

19. Як Петро, а ще ранше Йоїль, подали той самий принцип?

¹⁹ Девятьнацять століть тому в день Пятидесятниці, апостол Петро установив той самий принцип, кажучи: “Перш ніж прийде день Єгови великий і славний. . . І буде, що всякий, хто призивати ме імя Єгови, той спасеться.” (Діяння 2:20, 21) Пророк Йоїль, якого слова Петро навів, сказав той самий принцип ранше, сотки літ перед Петром, в Йоіла 2:31, 32. Сьогодні ми можемо затримати невинність тільки тоді, коли поступаємо після цього принципу, або взиваємо імя Єгови або проголошуємо його прилюдно.

20. Щоб діяти в гармонії з тим же принципом, яку оселю Давид волів, отже для якої користи його псальми діють?

²⁰ Давно тому цар Давид поступив після цього принципу в той самий час, коли він молився про збавлення від погуби з лукавими людьми і щоб він був викуплений і збавлений Богом Єговою. Це тому він волів дім почитання Єгови замість спільности і товариства з лукавими. Він сказав: “Єгово, я полюбив красоту дому твого і оселю величия твого.” Почитання в Божому домі дало йому нагоду обійти навкола жертівник Божий, щоб голосно подякувати за всі чудові діла Єгови. Із цим наміром Давид закінчив двацять шесту псальму, кажучи: “На зборах я благословити му Єгову.” (Пс. 26:8, 12) Це прилюдне заявлення, яке Давид зробив в написаній псальмі принесло йому спасення в Божому новому світі і приносить також спасення христіянам, котрі читають псальми Давида.

21. Які зусилля зроблено, щоб ми занепали в нашім обовязку і в праві проповідувати добру новину, і чому Павло не зробив підкупу в відозві своєї справи?

²¹ Нехай би ми посвячені христіяни ніколи не занепали в нашому обовязанні й праві проповідувати добру новину Царства, як це Христос приказав. Він і його ученики застерегли нас, що політичні й реліґійні сили цього світу будуть старатися відобрати нам Богом-дане право проповідувати, щоб втихомити цю вість, якщо не повбивати нас і заглушити наші голоси. Відносно цього права, апостол Павло не робив ніякого компромісу. Реліґійні люди, включаючи тих, що визнавали почитання Господа Бога, викликали противенство проти Павла в Філипії, в Солоніці, в Береї і нарешті в Єрусалимі. Це не був ніякий компроміс, що нарешті Павло зробив відозву до кесаря, щоб стримати перешкоди реліґіоністів того часу і щоб установити лєґальне право проповідувати Боже царство. Чому ж Павло апелював? Тому, щоб йти з боротьбою аж до кінця, до найвищого суду римської імперії, не просячи пощади від ворога ані даючи її нікому. Навіть закони кесаря не уповажняли реліґіоністів того часу перешкаджати в проповідуванні Божого царства. Тимбільше, всі Божі закони були за таким проповідуванням. Тому Павло воював всякою зброєю якою він міг дістати. Навіть для своєї особистої вигоди Павло не уживав ніякого підлого средства, котре б оставило цей спір невирішним і неустановленим лєґально. Отже він відмовився підкупити старшину фелікса, щоб він випустив його з вязниці.— Діяння 24:26, 27.

22. Для якої цілі Павло був зобовязаний відносно цього?

²² Як римський громадянин, Павло підніс повагу вістки про Царство віднісшися до найвищого суду того часу, кесаря, котрому Павло, як христіянин, платив данину. (Діяння 25:10—12) Павло цілком був зобовязаний “обороняти і лєґально установляти (право проповідувати) добру новину.” (Фил. 1:7) Цим чином сповнено пророцтво Ісуса в Маттея 10:18.

23. Отже як Павло, як свідки Єгови поступають де вони незаборонені, а де заборонені, виглядаючи вбавлення від кого?

²³ Сьогодні ми стоїмо на правому принципі, якого христіянський Павло наслідував. Де нема державної заборони проти свідків Єгови, ми як громадяни податковці апелюємо до новочасного кесаря, щоб здержати ворогів проповідування Царства власними законами кесаря. Де ж така заборона існує, там свідки Єгови під такою забороною не можуть апелювати до кесаря в його власні території. Але відносно приказу Єгови, щоб його свідки проповідували його царство, вони коряться Богу як Володареві, радше ніж забороні людьми, що воюють проти Бога і котрі погибнуть тепер або не пізніше як у всесвітній війні Армаґедон. (Іса. 51:12) Спасення на вічне життя в Божому новому світі прийде, не через кесаря, але через Бога Єгову і через Ісуса Христа його царюючого Царя.

24. Як же ми будемо поступати після слів Давида в Псальмі 26, і як наші молитви будуть вислухані?

²⁴ Як цар Давид, ми, останок з наслідників Божого царства, і також велика громада доброї волі до Божого царства, любимо Божу оселю і це місце, де його слава перебуває. Тут ми будемо далі почитати його в любові до принципу, який він положив в його написаному Слові для керовництва й правління нашого христіянського життя. Тут між собором його поклонників ми будемо тепер і по віки благословити Єгову. Аж до кінця цього старого світу ми сумлінно будемо ходити в нашій невинності до Бога згідно з виясненням у Св. Письмі. Оскільки ми будемо це робити, він вислухає наші молитви і викупить нас через Христа. Коли він забере душу й життя грішників і крівавих людей з цього світу, він схоронить нас серед погубного кінця. Як нагороду для тих, що щиро шукають його, він визволить нас в його обітований новий світ, світ благородного принципу й невинності.