Серія часть 8. “Нехай Буде Воля Твоя на Землі”
Щоб ця воля могла бути виконана на землі як в небі, Бог Єгова у почині умістив рід людський в охороній загороді, що був город або Рай у котрім Адам і Ева мали близьку стичність з їх Богом, небесним Отцем. Це сталося в цій райській городі, що небесний духовий син Божий збунтувався й перетворився в Сатану Диявола. Уживши вужа, він спонукав жінку Еву в гріх через їдження заказаного овочу з дерева пізнання доброго й лихого. Вона знову спонукала свойого мужа попоїсти й добровільно переступити закон. Їх присутність в Еденському городі тепер сталась опоганена. Бог прийшов до винуватої трійці й виповів засуд знищення на великого Вужа, Сатану Диявола, через насіння його жени. Він також висказав засуд смерти на Адама і Еву й вичистив Рай-загроду вигнавши грішну пару геть й заборонив їм повернути і попоїсти з дерева життя, щоб вони не жили вічно.
23, 24. Який факт показує, що гріх перейшов на Адамові діти народжені поза Еденом, і з яких двох поглядів Каїн був убивцем?
23 Гріх, разом з його засудом на смерть, перейшов на Адамових дітей народжених поза загородою Раю. Це стає ясним із того, шо случилося його власному першому синові, Каїнові. Цей син стався ратаєм проклятої землі поза Еденською загородою. Його молодший брат Авель стався пастухом. Сталося, що Каїн й Авель принесли жертву Богу. Недалеко святого Едену, коло східнього входу біля котрого стерегли наставлені херувими, знаходилось розсудно-відповідне місце приносити жертви. Кожний з них приніс щось з продукту своєї власної праці. Каїн жертвував польові продукта, Авель же жертвував життя з його овець, первінців, й вилив їх кров на землю, а товщ із них представив Богу.
24 Тоді Бог указав, що життя мусить бути жертвоване, й що те життя мусить бути предложене йому, щоб грішний рід людський міг дістатись назад до ласки і дістати прощення і викуп від гріха й кари смерти. Бог ласкаво зглянувся на Авелеві жертви зі звірят; він відкинув Каїнову безкровну жертву. Із заздрости Каїн тепер пролив кров, але це була кров його праведного брата Авеля, котрий угодив Богу своєю жертвою, яку він приніс у вірі в Бога. Таким пролиттям крови, Каїн опоганив землю. Хоч не був покараний смертю зараз як убивця, Каїн знайшовся під особлившим Божим прокляттям. (1 Мойс. 4:1—23; Жид. 11:4) Він був убивцем з двох точок погляду: через його ненависть до його невинного брата, й через дійсне забиття його на смерть. Він показав, що він походив від Диявола й був сином Сатани. (1 Йоана 3:8—12) В своїм часі Каїн умер під прокляттям Божим. Всі його потомки також були зметені геть ґлобальним потопом за часу Ноя.— 1 Мойс. 4:16—24; 6:5—13.
25. Як це, що смерть перейшла через Ноя й його родину і через потоп до сьогодні, й який прообраз Бог зробив через прийняття жертви Авеля?
25 Аж до Ноєвого потопу, ніхто з Адамових потомків не міг вернутись до Еденської загороди й дістатись до дерева жизняного в раю. Тепер це не воля Божа, щоб рід людський отримав життя в Раю на землі. У Божім власнім часі Потоп змів геть свякий слід тієї райської загороди в Едені, що знаходилась близько Середнього Сходу. Ось таким чином смерть перейшла на рід людький аж до Ноя й його родини, котрі пережили потоп, а потім на всіх аж до цього часу. Всі тайни про смерть й її причину бувають усунені оцим одним коротким реченням: “Тим же то, як через одного чоловіка гріх у світ увійшов, а через гріх смерть, так і смерть у всіх людей увійшла через того, в кому всі згрішили.” (Рим. 5:12) Мудрий цар Соломон сказав: “Нема чоловіка без провини.” (1 Цар. 8:46) Через те всі люди отримують плату за гріх — смерть. (Рим. 6:23) Це що Бог прийняв Авелеву жертву з вівці через пролиття крови сталось зразком або взірцем. Це показує в який спосіб людство буде визволене від прокляття й смерти. Авелеві було заказано їсти мясо з пожертвованих первенців з його стада у сполуці з Богом, а ще менше пити їх кров. Отже чому Авелева жертва була угодна Богу?
26. З яким божественним законом годиться жертва Авелева, й яку жертву лучшу за Авелеву принесено за рід людський?
26 Цього він не навчився від Адама, але він навчився через віру в Бога. Отже це згідне з Божим законом зазначеним довго потім: “Тільки мясива з його кровю, душею, щоб не їли.” (1 Мойс. 9:4) “Бо в крові душа тіла, і призначив я її для жертівника, щоб роблено покуту за душі; кров бо це, що чинить покуту за душу.” (3 Мойс. 17:11) “А мало не все кровю очищається по закону, і без пролиття крови небуває оставлення (гріхів)” (Жид. 9:22) Єгова, котрий бачив, що справедливість вмираючому, грішному роду людському, може бути привернена на добро людства, але тільки при помочі жертви з відповідної ціни й сили; він також з любови постачив таку потрібну жертву. Це він зробив зі своїм небесним Сином, своїм первородним і головним сотворінням, котрого він послав з неба на земло, щоб він ставсь досконалим чоловіком Ісусом Христом. Ісусова жертва могла зробити те, чого перша жертва чоловіка, Авелева жертва, не могла зробити. Вона може дати нам визволення від унаслідженого гріха й прокляття й від кари смерти й гробу. Ради цієї причини свята Біблія вказує нам на “Посередника нової угоди, Ісуса, і крови кроплення, що промовляє лучче, ніж Авелева.” (Жид. 12:24) Кров Авеля кликала до Бога з землі про пімсту проти ненависного брато-вбивця, Каїна. Ісусова ж кров кличе із Божого жертвівника про божественне милосердя для чоловіків і жінок віри й послушенства.— 1 Мойс. 4:10; Жид. 13:10—12.
ТИМЧАСОВЕ МАТЕРІАЛЬНЕ ПРИБІЖЕЦЕ
27. Чому мужі віри від Ноя до Йова, жертвували жертви, й як Авраам старався пожертвувати Ісаака як прообраз?
27 Від Авеля всі мужі віри, котрі угодили Богу, приносили жертву. Це значило пролиття крови, вилиття життя жертви. Ной, Авраам, Ісаак, Яків й Йов не думали, що Єгова був кровожадний Бог, але указали їх чисте вирозуміння потреби жертви. Тому вони постійно наближалися до Бога жертвою. Ці мужі віри були священиками Божими для їх родини й челяди. Авраам був навіть охочий жертвувати людську жертву зі свойого сина Ісаака на жертівнику на горі Морія, де сьогодні стоїть Магометанська святиня, Купол Скелі, в Єрусалимі. Це він був готовий зробити вірою в Бога й вірою у воскресення з мертвих для його пожертвованого сина. Так він зробив пророчу драму як небесний Отець пожертвує свойого власного Сина Ісуса Христа, щоб віруючі зі всіх народів на землі могли бути благословленні в небеснім Отцю й в його пожертвованім Сині, обітованім Насінню.— 1 Мойс. 12:1—3; 22:1—18.
28. Від якого чоловіка Авраам отримав блалословення, й чи всі інші мужі віри мали храми?
28 Авраам отримав благословення від чоловіка, що був царем і священиком, на імя Мелхизедек. “А Мелхизедек, цар Салемський, виніс хліб і вино; був же він священик Бога вишнього. І благословив його, й каже: Благословен ти, Аврааме, від всевишньго Бога, Владики неба і землі! І благословив Бог всевишній, що подав тобі у руки ворогів твоїх запеклих!” (1 Мойс. 14:18—20) Одначе, нема записки в Біблії, що цар-свяшеник Мелхизедек мав святий будинок храм у котрім він жертвував жертви Найвищому Богу. Очевидно, що жадний з цих старинніх мужів віри не мали святих храмів.
29. Серед яких обставин Єгова дав інструкцію будувати йому святиню, й чому цей первісний храм-шарто не мало бути висміяне?
29 Коли Мойсей, потомок Авраама, народився в Египті, той край був повний храмів многих богів. До того часу люди Єгови не мали святого храму для Нього. Египет не був відповідним місцем для такого храму Єгови. Край до котрого Бог запровадив Авраама з Месопотамії й котрий Бог обіцяв дати його потомкам,— то було місце для такого храму. Коли Мойсей і його люди полишили невільництво в Египті далеко позаду й були в їх дорозі до Обітованого краю, Бог Єгова провадив їх до гори Синай, де вони оставали майже через цілий рік. Так він поінформував Мойсея, щоб люди збудували йому храм. Коли ж вони були в дорозі до Обітованої землі, той храм мав бути переношений, намет з двох кімнат з подвірям надвірям навкола його. Й сказав Єгова до Мойсея потім, як дав йому Десять Заповідей: “І спорудять мені вони святиню, щоб мені можна було витати серед них. Усе, як сам я показую тобі, взір домівки і взір усього знаряддя їх, так мусите поробити.” (2 Мойс. 25:8, 9) І нехай ніхто не глузяє з того малого шатра або храму в пустині, бо він був образом небесних речей величезної вартости й важливости для нас сьогодні. Так каже надхнений писатель, коли він наводить ті самі інструкції Єгови дані Мойсейові й робить завваги про них.— Жидів 8:1—6.
30. Як довго та святиня-шатро служила своїй цілі, й як народилась думка, щоб збудувати нерухому святиню?
30 Збудований на весні в 1512 році перед христіянською ерою, той храм-шатро дальше був місцем Єгови, де він зустрічавсь з людьми старинного Ізраїля через століття потім, як він примістив їх в Обітованім краю, у життєвім Середнім Сході. На тім передмостю між Европою, Азією й Африкою нарід Ізраїля стався царством. Іх другий цар був вірний Давид. В 1068 році перед Хр., Давид здобув гору Сион, кріпость Єрусалиму, й зробив його своєю столицею. Там близько своєї палати він умістив святий ковчег завіту в котрім знаходилися таблиці Десяти Заповідей приміщені в наметі під опікою вірних Левітів, котрі були помічниками священиків. Тепер цареві Давидові зродилась благородня думка збудувати Єгові сталий храм з дерева і камення й дорогих металів. Він поручив цю справу Богу.
31. Чому Давида не пошановано з будуванням святині?
31 Цар Давид був войвничим царем, котрого Бог Єгова уважав як свойого виконавця в пролиттю крови його ворогів. Отже Бог не дав Давидові привілею будувати храм в Єрусалимі. Проте Бог наділив Давида чимось важніщим як будуванням храму з пропадаючого матеріалу для його святого імя.
32, 33. Яку угоду Єгова зробив з Давидом з оцінення його наміру?
32 Тому що Давид з любови задумав збудувати із земного матеріялу дім в честь Бога; зате Єгова завітував Давидові збудувати дім для нього. Ні, не палату, але царський дім або лінію царів, всі вони мали вийти і бути потомками його, аж мав прийти вічний Цар з дому Давида. Бог сказав:
33 “І Єгова звіщає оце тобі, що Єгова збудує тобі дім. А як сповниться твій час, і ти спочнеш з отцями твоїми, то я призначу потомство твоє по тобі, що вийде з тіла твого, бути наслідниками твоїми, вчиню довговічним царство його. Він збудує дом імені мойому, й я впотужню царський престол його навіки. . . . І буде непорушний дім твій й царство твоє передо мною по віки, й престол твій стояти ме вічно.”— 2 Сам. 7:1—16.
34. Чому ця Давидова угода не промине несповнена?
34 Це була угода з Давидом про царство. Єгова клявся у запевнення тієї угоди. Чи може сонце й місяць проминути, перестати світити людям на цій землі? Так і ця Давидова угода про царство не промине. Бог не може зломати свою святу присягу. Він ніколи не зневажить своєї угоди з Давидом. На його оправдання, це сильно сповняється в нашім часі.— Пс. 89:26—37.
35. Отже, до якої роботи заохочував Давид своїх підданих, і як Бог показав своє оцінення нового храму для його почитання?
35 Заохочуючи своїх підданих підтримати його наступника, Соломона, в будуванні величавого храму для Єгови на горі Морія, Давид сказав: “Склоніте ж серце ваше й душу вашу, щоб шукати Єгови Бога вашого. Станьте й збудуйте святиню Богу Єгові. Щоб перенести скриню завіту Єгови та священичий посуд Божий в дом, що має збудуватись імені Єгови.” (1 Паралип. 22:19) Коли матеріял був увесь готовий, цар Соломон почав будувати в четвертому році його царювання. В одинадцятім році його мирного царювання він скінчив цей жах-викликуючий храм, котрий по сучасній валюті, коштував би біліони американських долярів. Після того як святий ковчег його завіту був принесений в Святая Святих того храму, Єгова обявив, що він прийняв цю святиню як місце почитання. Він сповнив святий храм чудесною хмарою слави. Потім він післав чудесний вогонь із неба, щоб запалив всепалення храму на подвірю й щоб пожер першу жертву зі скоту на нім. Глядачі поклонники з жахом поклонилися аж до долівки “і припали лицем до землі і дякували Єгові„ бо він благий, і віковічна милість його.”— 2 Паралип. 5:4—14; 7:1—3.
36, 37. (а) Який розказ й яке дозволення для поведення поган показує чи цей храм був дійсний храм Єгови? (б) Як Еремія оплакував святе місто і його спустошення?
36 В молитві при цім храмі посвячення цар Соломон пригадав в слуху кожного, що цей величавий і славний храм не був дійсним домом Бога небес: “Та чи ж справді Богові жити з людьми на землі? Коли небо й небо небес не помістить тебе, то тим менше цей храм, що я збудував?” (2 Паралип. 6:18) Коли б це був його правдивий храм, то чому Єгова пізніше призначив, щоб він був знищений задля невірності Ізраїля, котрий занечистив його, сповнивши його гидотою, огидними, відразними, і обурюючими речами? Чому б він, котрий здавалось втратив свій престіж між народами світу, дозволив поганським поклонникам фальшивих вавилонських богів облягти наче рикаючі леви, показуючи ніякої непошани до тих, котрі почитали поверховно в храмі, і повбивали священиків, ограбили храм зі всього цінного, й спалили його до землі? В 607 році перед Хр., вавилонські армії під царем Навуходонозором, знищили славне святе місто Єрусалим й знищили храм, який Єгова одного разу освятив. Вони винисли його скарби й святі посуди, окрім святого ковчегу завіту, котрий зник був й уникнув від захланних поганських рук. (2 Цар. 25:8—21; 2 Паралип. 36:17—21) Еремія, котрого Єгова ужив пророкувати про те все, сидів й лементував до Бога над святим містом, дочкою Єрусалимською (Сионом):
37 “Ворог протяг руку свою на все, що йому добре було; він бачить, як погане втискаються в пресвяте місце його; а ти ж [Єгово] заповідай, щоб вони не вступили в громаду твою. Єгова відкинув жертівник свій, відвернув серце від святині своєї, подав у руки ворожі мури палат її; вони в домі Єгови кричали, наче в яке свято. Єгова постановив розвалити мур дочки Сионової. О, зглянься Єгово! кому ти вчинив таке, щоб матери з’їдали плод свій, немовлят, ними виплеканих? Щоб вбивано в святині Єгови священика й пророка? Як потемніло те золото, змінилось золото найліпше! [каміння з святині] розкидане по всіх роздорожах!”— Плач Еремії 1:10; 2:7, 8, 20; 4:1, побічна заввага.