“Підпережіть Ваші Думки Для Активности”
ДЕЯКІ люди є наче електрика. Вони всегда шукають способу найменшого опору. Всего, що вимагає фізичного або умового зусилля, вони будуть оминати коли можливо. Вони воліли робити що легше для них, а не те, що утомлює або трудне. Ним найменьше вимагається від них, тим краще вони люблять це.
Такий напрям це серйозна помилка. Це не є дорога до фізичного, умового й духового поступу й здоровя. Чоловік користає з активності, а не з неактивності. Який поступ може силач мати якщо він ніколи напрушується зробити більше як те, що було легше для нього? Це тільки через постійне змагання до більшої висоти, шо скакун може розвинути своє тіло так що колишня висота, що колись була трудною, тепер сталася легкою. Так справа мається з активностю людини. Що вимагає великого зусилля тепер, буде легше пізніще, якщо вона зробить зусилля.
Людське тіло не було призначене бути неактивним. Воно мусить бути вживане, щоб затримати добре здоровя. Але тому що вправи є утомлюючі й вимагають зусилля, багато людей вимагають його. Замість йти по сходах вони їдуть піднімачем (елевейтром). Замість йти на довгий прохід, вони їдуть автом. Чим довше вони бувають без вправи фізичної тим трудніще для них виконувати фізичну роботу котра є конечна для фізично здорової людини.
Важна часть, яку фізична активність відограє в здоровю була вказана артикулом який появився в Сайнс Дайджест з грудня, 1958 року. Він каже: “Здоровя, витривалість, живлення й загальний добробут — все залежне від простого спільника — виправи. Єдиний спосіб отримати його є через систематичну методу рухів!”
Як фізична активність є конечна для тілесного здоровя так і духова активність конечна для духового здоровя. Апостол Петро признає цей факт. Тому він казав своїм послідовникам христіянам: “Тим то, підперезавши поясниці думок ваших для активности.” (1 Петра 1:13) Їх духова активність була христіянське служення. Не як з імена христіяни сьогодні, котрі думають що сидіти в церкві раз на тиждень є вистачальне реліґійне зусилля, ранні христіяни старанно студіювали написане Слово Боже й тоді проповідували його прилюдно.
Апостол Павло говорив про цю активність, коли він сказав: “Тим оце через Нього приносимо жертву хвалення без перестанку Богу, це єсть овощ уст, що визнають імя Його.” (Жид. 13:15) Його слово відкриває, що всі брали участь в христіянськім служенню й що це була звичайна часть їх почитання.
При помочі такої активности вони користали із знання яке вони набули про Бога і його заміри. Вони говорили з людьми про його чудові діла, як вони передсказані в Псальмі 145:11, 12, котра каже: “Будуть розказувати про величчя царства твого, і проповідувати про силу твою, Щоб явити дітям людським потужні діла його, і пишну славу царства його.”
Це не була легка справа для ранніх христіянів йти й говорити із сторонними людьми про Божу роботу й заміри. Це утомлювало умово й фізично. Вони мусіли підперезати свої уми через особисту студію Писань, щоб вони могли розсудитись з людьми й дати докази з Писання про те, що вони кажуть. Це вимагало умового старання. Це було фізичне умучення для них ходити від дому до дому й від одного міста до другого, як вони це робили коли проповідували Слово життя. Христіянство не є для людей, котрі бажають легкого життя. Це для тих, котрі бажають розширити себе в виконанні волі Божої й помогти людям навчитися про дорогу до вічного життя й щастя. Початкові Христіяни були такими людьми. Ця христіянська активність була конечна для їх духового здоровя. Вона тримала їх стисло до найвищого Суверена й в свідомості про божественну волю.
Духова активність є так конечна сьогодні для затримання духового здоровя, як вона була тоді. Оперувати церковні бінґо-забави, базарі, вигравки й так дальше, не можна клясувати як духову активність. Що становить ту активність сьогодні є те саме, що становило його в часі ранніх христіянів. Це прилюдне визнання про Божі діла й заміри. Це говорення про його сильні дії й славу про його царство. Це є духова активність, що приносить духове здоровя й божественне одобрення.
Це не досить для людини казати, що вона має віру. Вона мусить доказати свою віру через зусилля в христіянськім проповідуванні. Вона мусить скріпити свій ум студією Писань, й тоді вона мусить статися активною в публичнім проповідуванні й навчанні про Боже Слово правди. Писатель Біблії Яків робить це ясним, що служення є для всіх. Він зазначує: “Будьте ж чинителями слова, а не тільки слухателями, обманюючи себе самих. Яка користь, браття мої, коли хто каже, що віру має, то діл не має? Чи може віра спасти його? Чи бачите ж оце, що з діл оправдується чоловік, а не з однієї віри.”— Якова 1:22; 2:14, 24.
Активність в христіянській службі це робота яка доказує віру людини. Христос казав приклад для своїх послідовників через виконування її. Він доказав свою віру в свойого Отця через свою роботу. Він не шукав способу неактивності, але займався самий роботою публичного проповідування й навчання про правди св. Писань. Він навчив своїх учеників робити так само. Як вони ступали його стопами духової активності, так мусять христіяни й сьогодні. Їх духовий добробут залежить на цім. Тому й свідки Єгови наполягають на це й будують уми людей через інструкції з Писання. Вони постачають особлившу програму служебної активності яка сповняє вимоги Писання.
Ми живемо в прикрім часі людської історії, коли заміри Божі мають бути виконані. Це час для напружної активності з боку христіян в проповідуванні доброї новини про Боже царство. Через таку роботу вони доказують свою віру й гідність божественного дару вічного життя, як піддані того царства.