Висвячені Міністри Божі

“Того ж й дякуємо Богу без перестанку, що ви, прийнявши слово, яке ви чули і прийняли від нас, не як слово чоловіче, а як справжнє слово Боже, котре й орудує у вас віруючих.”— 1 Сол. 2:13.

1. Яка ріжниця є між церемоніями висвячення духовників Христіянства а висвяченням Ісуса?

РЕЛІҐІЙНІ орґанізації, як протестанські так і католицькі, роблять чимало шуму про висвячення їх духовників. Такий пастир собору мусить перше вчитися в теольоґічній семінарії через кілька років, і після ґрадуації (здання іспиту) його уважають за готового вступити в клясу духовників. Тепер наступає старанно уложена церемонія із всякою виставністю та процесією. Многі достойники сходяться, щоб надати урядове значення тій церемонії. Ту особу висвячують для служби й почитання її Бога. Чим той духовник поступає в його реліґійнім чині від священика до єпископа або архиєпископа, він мусить переходити крізь ще більше церемоній із ще більшою пихою й виставністю з рук того екклєзиястичного тіла. Многі духовники Христіянства бувають висвячені у вірі божественного помазання, у коштовних катедрах з розкішною виставою, щоб витворити цим чином публичне видовище. Але ж засновник правдивого христіянства був висвячений святим духом із неба після того, як він був занурений у воду ріки Йордан рукою чоловіка, що був одягнений в “одежу з верблюжого волосу, і шкіряний пояс на поясниці своїй” і “їдою його була сарана та дикий мед.”— Мат. 3:4.

2, 3. Хоч не вчився в теольоґічній школі, то що показує, що Ісус був добре уздібнений до такого служення?

² Що за ріжниця в висяченні! Ісус перейшов цей простий чин, щоб статися висвяченим міністром Бога Єгови. Щобільше, у Писаннях нема зазначено, щоб Ісус переходив якусь особлившу школу, щоб вивчитися на міністра, хоч напевно, як молодий чоловік, він досліджував Слово Боже, Єврейські Писання. Це досить ясним, що він не учився в ніякій спеціяльній школі Письменників та Фарисеїв, що були реліґійними провідниками в його часі. Однак, ми читаємо, що у дванацятім році віку Ісус займався ділом свого Отця запитуючи таких мужів, як письменники та Фарисеї. Лука, історик, каже, що його родичі шукали за ним. Після свята Пасхи, коли повертали з Єрусалиму до дому, “шукали його між родиною та знайомими. І, не знайшовши його, вернулись у Єрусалим, шукаючи його. І сталось, через три дні знайшли його в церкві, сидячого серед учителів, і слухаючого їх, і питаючого. Дивувались усі, хто слухав його, розумом і відповідями його.”— Луки 2:44—47.

³ Цей молодий хлопець, дванацять років віку, сказав до своїх родичів: “Хіба ж не знали, що в домі Отця мого треба бути мені?” Однак Ісус пішов до дому зі своїми родичами, і історія далі каже: “І виростав Ісус премудрістю й станом, у ласці в Бога й в людей.”— Луки 2:49, 52.

4, 5. (а) Коли прийшов час вирішення для Ісуса, як його Отець показав вдобрення того вирішення? (б) Чи те висвячення відбулося при пишній церемонії?

⁴ Однак час таки прийшов для Ісуса займатись ділом Отця всякого часу, і коли він доріс тридцять років віку, він пішов до Йоана Хрестителя, пророка Єгови, котрий хрестив у ріці Йордан. У цім віддаленім місці почув “голос покликуючого в пустині: Приготовте дорогу Єгови, правдивими робіть стежки його.” Він був Йоан Хреститель, що занурив цілком Ісуса у воду і підніс його з неї. В цей спосіб Ісус зробив символ свого посвячення чинити волю його Отця, а Єгова признав його як свого любого Сина, котрого він уподобав. “І охрестившись Ісус, вийшов зараз із води, і ось відчинилось йому небо, і побачив він духа Божого, що спустивсь як голуб, і злинув на нього. І ось голос з неба сказав: Це Син мій любий, що я вподобав його.” (Мат. 3:3, 16, 17) Ісус тепер стався Христом, то є помазанником. Він був висвячений Богом і мусів почати свою велику роботу проповідування як висвячений міністер. “А тому Ісусові, коли він почав своє діло, було около тридцять років.”— Луки 3:23.

⁵ Ніхто не може сказати, що те висвячення Ісуса було виставністю, як це робиться з многими духовниками. Не було тоді процесії. Ані не було тоді ґрадуації з визначної теольоґічної школи. Він був син теслі, був теслею самий, котрий тепер виступив прийняти поклик до служби.

6. Як Ісусові ученики сталися висвяченими міністрами, і скільки їх в тому часі сталися христіянськими висвяченими міністрами для того служення?

⁶ Всі Ісусові ученики були подібно так охрещені, через цілковите занурення у воді, і поучивши їх, що царство небесне наближилося, Ісус післав їх проповідувати вість про Царство, як це він сам робив. Вони були добре вивчені, і вони знали волю й слово Боже й жили так як Ісус казав їм жити. Для них не треба було ніякої семінарії, а однак вони були помазані міністри Божі. Пізніще Єгова ужив їх зорґанізувати початкові христіяни в собори і вони назначували надзирателів пасти стадо Боже, але не панувати над ними. В тих часах кожна особа, що прийняла Христа, ставалась посвяченим міністром, тому що Єгова настановив їх як “послів замість Христа, неначе Бог благав через них.”— 2 Кор. 5:20.

7. Який приказ Ісуса показує, що його ученики були висвячені для тієї служби?

⁷ Це сталося по Ісусовім воскресенню з мертвих, що він промовив до своїх зібраних учеників і сказав до них: “Ідіть же і настановляйте учеників між усіма народами, хрестящи їх в імя Отця і Сина і святого духа, навчаючи їх додержувати всього, що я заповідав вам.” (Мат. 28:19, 20) Апостолам не сказано було, щоб вони робили щось інакше при хрещенню правдивих послідовників Ісуса Христа від того, що було роблено при їх власнім хрещенню, або інакше від прикладу, який дав Ісус Христос. Отже тут нема ніякого реліґійного обряду, щоб висвятити когобудь на Божого міністра. Ісус Христос дав такий простий приклад.

8. В дійсності, то хто висвячує Божих міністрів, і яку звязь хрещення має з цією справою?

⁸ Певна річ, що хрещення у воді не робить людину висвяченим міністром. Це Бог висвячує того, що хреститься, котрий вже признав Бога Єгову як суверенського Царя, і Ісуса Христа, як свого Спасителя, признаючи також себе за грішника і що він потребував заслуг Ісусової жертви, щоб набути собі властивий стан перед Богом. Коли людина хреститься в воді, то це має велике значення, бо цим чином охрещений заявляє, що він є посвячений або відложений для Єгови служби й почитання. Певна річ, що він мусить знати що він робить й мусить доказувати свою гідність цього високого покликання. Тоді Бог приймає охрещеного і висвячує його для божественної служби.

9, 10. (а) Що це значить бути висвяченим? Як Ісус показав, що та власть заставляля його виконувати?

⁹ Бути висвяченим значить отримати священне служення, або бути авторітетно назначеним. Ісус був авторітетно призначений Богом виконувати виразне служення, яке Бог призначив для нього. Ісус в синаґодзі в Назаретах перечитав своє служебне призначення із звою книги Ісаїї: “Дух Єгови спочив на мені, бо він помазав мене проголошувати добру новину убогим, післав мене проповідувати визволення невольних і сліпим прозріння, випускати замучених на волю, проповідувати прийнятний рік Єгови. І, згорнувши книгу, віддавши слузі, та й сів. І очі всіх у школі були звернені на нього. Почавши говорити до них: Сьогодні справдилось це писання в ушах ваших.”— Луки 4:18—21.

¹⁰ Про це було пророковано в Ісаїї 61:1, 2, що Христос буде виконувати таку роботу, і тому Ісус міг навести те Писання і сказати, що він сповняв його. Ісус був висвячений, призначений на служення, в ріці Йордан в часі його хрещення. Там дух Бога Єгови зійшов на нього і він був уповажнений виконувати Божу роботу. Тепер прийшов був час для нього заговорити і заявити прилюдно. І це Ісус напевно зробив!

11. Христіянсько-Грецькі писання кажуть нам що про Ісусову роботу? і чи те припоручення виконувати ту роботу було передане іншим? Кому?

¹¹ Всі люди, що читали Грецькі Писання знають про величезну програму проповідування й навчання, яке Ісус виконував протягом трьох з половиною років його служення. Вони також знають яку роботу апостоли виконували, про що апостол Павло говорив, кажучи: “Бо серцем віруємо на оправдання, а устами визнаємо на спасення.” (Рим. 10:10) Христіяни сьогодні не поступають інакше. Те саме припоручення яке дано Ісусові, щоб проповідувати добру новину, звіщати волю невольним, звіщати зір сліпим, і проповідувати прийнятний рік Єгови — все перейшло для виконування його вірним христіянським послідовникам. Подібно й дуже виразно висказав цю справу для нашого часу Ісус, коли він промовляв на горі Оливній. Він сказав: “Ця добра новина буде проповідуватися по всій залюдненій землі на свідкування всім народам, і тоді прийде кінець.” (Мат. 24:14) Але апостоли і всі Ісусові послідовники мали прийняти це проповідування доброї новини як припоручення на ціле життя.

ПРОСТІР ЦЬОГО СЛУЖЕННЯ

12. Як важлива є та робота служення, і яке начасі питання виринає?

¹² Ця справа про висвячення міністра перед Богом або перед світськими урядами не є малої ваги. Це включає тієї людини кожне слово, думку і діло; це дійсне наслідування принципів, які оставив Ісус Христос, і це значить ступати його слідами. Як далеко сягає це висвячення христіянина перед Богом? Чи міністер є посвячений тільки тоді, коли він проповідує цю добру новину іншим? Або чи він висвячений тому, що він посвятився Богу Єгові, щоб бути святим через двацять чотири годині на день? Чи може така людина зречися свого покликання на короткий час і поводитися відмінно, або чи вона обовязана берегти свою священу одежу кожного часу? Писання показують, що Ісус, коли був молодим, був теслею, але він змінив своє зайняття. Він любив би був змінити своє зайняття ще в ранім віку, але це не була воля Божа. Він мусів дожити до тридцять років віку, бо такого віку вимагалось від Левітів, щоб вони могли статися повно відповідальними священиками згідно з жидівським законом. Тоді, коли він був висвячений Богом, він постановив у своїм умі виконувати волю свого Отця, щоб він проповідував, що царство небесне наближилося. Він научив своїх учеників виконувати таку ж роботу, або наслідувати те саме покликання.

13. Яке теольоґічне значення слова покликання? Хто мусить ступати такими слідами?

¹³ Теольоґічне значення слова є: “Заклик до служби Божої в особлившім стані життя, якщо людина відповідна й має охоту і також переконання про Божественне запрошення. Це є стан життя до котрого людина отримує покликання. Це урядове запрошення до екклєзиястичного уряду, як пастора.” Ісус справді отримав поклик до служби Божої. Він отримав заклик до особлившого зайняття. Тепер його зайняття було “шукати перше царства Божого і праведности його.” (Мат. 6:33) Також і тепер, всякий що станеться посвяченим послідовком Ісуса Христа мусить від того часу жити христіянським життям. Ісусові апостоли мусіли робити це, щоб доказати їх покликання як посвячених міністрів перед Богом, хоч людські урядники гляділи на них як на рибаків, митників та тих, що виробляють шатра.

14. (а) Коли таке покликання, як будівничого, муляра, інженіра або лікаря бере другорядне місце? (б) Чому не можна лишати такого покликання після висвячення?

¹⁴ Бути посвяченим христіянином сьогодні не значить деколи займатися цим ділом, але всякого часу, як колись бувало. Це є повночасне зайняття. Правдивий христіянин не є христіянином тільки в неділю через кілька годин, коли він у церкві, або на зібранню молитви. Дійсно посвячений чоловік як міністер перед Богом, мусить бути христіянином ціле своє життя від часу, коли він вступить в сліди Ісуса Христа. У світі людина може казати, що її зайняття є таке, як от теслі, муляра, енженіра, лікаря, і що живе з такого зайняття. Але коли така особа посвятить своє життя Богу Єгові й охреститься у воді, тоді її світське зайняття стається другорядним, а христіянське служення мусить статися першої ваги, бо тепер вона покликана виконувати службу Божу. Ісус сказав: “Шукайте перше царства Божого і праведности його, а все інше буде додане вам. Отже першорядне діло христіянина є його поклик до христіянського життя. Це він мусить робити. Його покликання з як посвяченого міністра перед Богом Єговою. Він може зречися своєї світської роботи, але ніколи свого покликання до Божої служби. Якщо христіянин закине свою службу, він втратить вічне життя. Отже, котре із них більше важне?

15. Той, що робить посвячення заявляє що, і як він задивляється на Боже Слово?

¹⁵ Посвячення до служби Єгови і представлення цього посвячення через охрещення у воді не значить прилученняся до якоїсь земної реліґійної орґанізації. Це не є собі незначний крок. Це найбільша річ яку людина коли зробила у своїм житті. Вона, будучи занурена у воду, цим заявляє всім спів-христіянам і людям світу, що від того часу вона посвятилась служити Богу як його міністер. Оце її покликання, і від того часу все слово Боже, як воно записане в Біблії, мусить бути його провідником. Як правдивий христіянин, тепер він поступає по інструкції Павла: “Ви, прийнявши слово проповіді Божої від нас, прийняли не яко слово чоловіче, а яко справжне слово Боже, котре й орудує у вас віруючих.”— 1 Солун. 2:13.

16, 17. (а) Коли хтось приймив Боже Слово, то що це включає? (б) Як Павло показує це?

¹⁶ Чи ви прийняли слово Боже, і повірили? Що ж тепер треба робити? Апостол Павло каже, що це включає навіть його їжу й напиток. Це може здаватись неймовірним, але тепер перечитаймо, що він писав до Коринтян: “Оце ж, чи то їсте, чи пєте, чи що інше робите, все на славу Божу робіть. Не будьте спотиканням ні Жидам, ні Грекам, ні церкві Божій, яко ж і я всім угоджаю, не своєї шукаючи користи, а користи многих, щоб спаслися.” (1 Кор. 10:31—33) Павло турбувався, щоб спасти життя “чи то їсте! чи пєте! чи що інше робите.” Але як їжа й пиття можуть спасти життя Павло вияснив це в першім листі до Коринтян, розділи восьмий і десятий.

¹⁷ Павло знав, що христіяни мали стримуватися від ідольських пожертв. (Діян. 15:29) Отже він пояснив Коринтянам, кажучи: “Все, що наторгу продається, їжте, нічого не сумніваючись задля совісти. Бо земля належить до Єгови і вся повнота її. Коли ж хто з невіруючих запрошує вас і схочете пійти, то все поставлене перед вами їжте, нічого не сумліваючись задля совісти. Коли ж хто вам скаже це ідолський посвят, тоді не їжте задля того, що вам сказав. Про совість же кажу не про свою, а про другого; чого бо вілність моя судити мається від совісти другого. Коли ж я споживаю з подякою, то нащо мені хулу приймати за те, за що дякую?” (1 Кор. 10:25—30) Можливо, що те мясо продане на ринку було офіроване ідолам, але як про це людина може дізнатися? Він не розпитував чи та тварина, або частина з неї, була офірована ідолові. Отже, каже Павло, коли хтось запросить вас на обід, їжте що він поставить. Павло знав, що “ідоли ніщо в світі, і що нема іншого Бога тільки один.” (1 Кор. 8:4) Але ж коли хтось, що їсть з вами, скаже, “це офіра ідолська”, тоді ради совісти того чоловіка не їжте його. Чи ради вашої совісти? Ні, а ради совісти другої особи. Ви можете соблазнити її таким чином.

18, 19. (а) Чому Павло так багато турбувався сумлінням своїх братів? (б) Чи Христові послідовиники повинні також так турбуватися? Чому?

¹⁸ Павло доводив, що свобода христіянана або його знання неповинно статися “спотикненням для кволих.” Коли б ви їли поживу офіровану ідолам навіть після віддання хвали Богові, то й тоді ви можете зруйнувати того чоловіка. “Грішачи ж так проти братів та вражаючи недужу совість, ви грішите проти Христа. Тим же, коли їжа блазнить брата мого, не їсти му мясива до віку, щоб не блазнити брата мого.” (1 Кор. 8:9, 12, 13) Отже Павлове висвячення, то є, відложення на службу Божу, включало і те, як він їв і пив. Це включало всі рухи у всіх діяннях. Павло цікавився спасенням життя. Отже він сказав: “Не погубляй їжею твоєю того, за кого Христос умер. . . . Бо царство Боже не їжа й пиття, а правда, і впокій, і радощі, в дусі святім.” “Все є законне та не все корисне; все є законне, та не все збудовує. Ніхто свого нехай не шукає, а кожний того, що другого.”— Рим. 14:15, 17; 1 Кор. 10:23, 24.

¹⁹ Чи можуть христіяни сьогодні глядіти на ці речи інакше, і тоді їсти й пити на спотикання Жидів або Греків або і брата в соборі? Ні! Ми знаходимося в такій же позиції як Павло був. Він радше каже: “У всьому всім годжу, не своєї шукаю користи, а користи многих, щоб спаслися.” (1 Кор. 10:33) Чи й ви так робите? Якщо ви є висвяченим міністрем як Павло, то будете так робити.

ЇЖА, НАПИТОК, МОВА Й РОБОТА

20. Хоч їжа сьогодні не є спірним питанням для христіянів тепер, то що є, і які арґументи ставиться за вживанням його? (б) Що треба розглянути в нашій навичці пити трунки?

²⁰ Але, скаже хтось, такі речи не стаються сьогодні. Люди не офіровують їжі ідолам. Ну, то що скажете про ваші звичаї напиватися? Сьогодні люди дуже впиваються, і Павло згадує про пиятику, щоб її стерегтися. Люди пють всіляки напитки, але напиток, який найбільше шкодить умові, то алькоголь. Можливо, що хто бажає пити вино зараз наводить, що Павло радив Тимотею пити трохи вина задля недужого його шлунка. Інший може сказати, що Ісусове перше чудо було сотворення вина. Ще інші кажуть, що вино веселить серце. Все це правда, і більшість з країв дозволяють уживати алькоголічні напитки, але чи це на користь іншого брата? Чи пиття такого трунку послужить як “збудовання”? Не думаймо про свою користь, але про добро інших.

21, 22. (а) Який злий приклад може поставити перед братами через неуважного надзирателя? (б) Хто інший може спотикнутися?

²¹ Припустім, що в соборі Божих людей є надзиратель, що є визначний і має вплив, і котрий виходить деколи вечером, і котрий не стримуєтся від алькоголю і часом стане підхмелений і пяний. Біблія каже дуже виразно, що пяниці царства Божого не наслідять. “Хіба не знаєте, що неправедні царства Божого не наслідять; ні блудники, ні ідолослужителі, ні перелюбники, ні пещені, ні мужоложники, ні злодії, ні зажерливі, ні пяниці . . . царства Божого не наслідять.” (1 Кор. 6:9, 10) Хоч деякі з вас були такими заки пізнали правду, Павло каже, то ви були обмиті чисто. Отже чому повертати до такої навички знову і цим блазнити свого брата? От брат може побачити такого пяного надзирателя, який йдучи вулицею, хитається. Цей спостерегач стає здивований, занепокоєний та ображений, що цей висвячений міністер так маловажить своїм висвяченням перед Богом через те, що він упився. Ось неуважне пянство сталось спотиканням для того брата в Божому соборі.

²² Підемо за тим пяним чоловіком трохи далі. Наближившися він до дому, його сусід з котрим він студіює Біблію зауважав його пяним, і він також спотикнувся, бож він думав, що той висвячений міністер жив по христіянськи. Отже той сусід рішив, що він вже не буде більше студіювати Біблію з тією особою, і потім каже до своєї жінки: “Якщо таке Біблія зробила для нього, то є кращі люди навіть між тими, що не вірують в Бога. Чому я маю змінювати мій спосіб життя і приймати щось нове, коли ось визначний в соборі, що називає собе висвяченим міністром, є пяницею!”

23. В який спосіб слова Павла в листі до Коринтян і Римлян є дуже на часі тепер?

²³ Правду сказав Павло: “Оце ж, чи то їсте, чи пєте, чи що інше робите, все на славу Божу робіть.” (1 Кор. 10:31) Чи це було на славу Божу? Аджеж, що христіянин не бажає спотикнути ні Жида, ні Грека, ні сусіда, ні приятеля, ані кого зі своїх братів у соборі Божому. Кожний христіянин мусить цікавитися спасенням життя всіх людей для Божого нового світу. “Тому ж оце побиваймось за тим, що для впокою і для збудування спільного. Не руйнуйте діла Божого ради їжи. Все бо чисте, тільки лихо тому чоловікові, що їсть із спотиканням. Воно лучше не їсти мяса, ані пити вина, ані нічого такого, від чого твій брат спотикається або блазниться, або знемагає.”— Рим. 14:19—21.

24, 25. В який інший спосіб христіянин мусить уважати на свої кроки?

²⁴ Христіянин мусить берегти свої кроки і в інших речах. Павло представив цю правду, коли писав до Колосян: “Нехай слово Христове оселяється у вас, багате на всяку премудрість, навчаючи і наставляючи самий себе псальмами та гимнами, та піснями духовими, у благодаті співаючи в нашому серці Єгові. І все, що ні робите словом або ділом, усе в імя Ісуса Христа, дякуючи Богу й Отцеві через нього.”— Кол. 3:16, 17.

²⁵ Павло каже, щоб уважати на свої слова й діла, які забирають чимало часу в нашому житті кожного дня. Як саме ми говоримо до людей і як ми працюємо для наших хлібодавців? Виховання христіянина напевно виявиться в тих двох речах.

26. Які слова висвячений міністер повинен уживати, і чому воно часом тяжко контролювати нашу мову?

²⁶ Чи слова, що виходять з уст ваших, є пристойні, чисті, помічні й шановні? Чи ми хотіли б, щоб Бог слухав у всьому, що ми говоримо? Яків писав про наші слова, коли він сказав: “Хіба криниця з одного джереда випускає солодке і гірке?” Щодо цього маленького члена в тілі, він каже: “І язик вогонь . . . ніхто з людей не може вгамувати його, і без упину він зло, повне отрути смертоносної. Ним благословляємо Єгову Отця, і ним проклинаємо людей, що постали на подобіє Боже. Із тих же уст виходить благословення і проклін. Не подобає, брати мої любі, цьому так бути.” Уста висвяченого міністра повинні навчати й напоминати інших в благочестю. Та й не повинно бути ні хвальби ані брехні проти правди. Уста повинні всякого часу славити Єгову. “Овощ же праведности сіється в упокої тим, хто творить упокій,”— Якова 3:6—12, 18.

27. Чи може висвячений міністер мати двоякі мови? Що Павло й Петро кажуть про це?

²⁷ Висвячені міністри Єгови не можуть мати подвійної персональности з двома словниками, один чистий і правдивий, а другий брудний і злющий. Христіянин може навчитися і уживати добрі слова, що висказують його думки ясно і виразно. Христіянин не має одного запасу слів для уживання в соборі Божих людей, а другого запасу із жорстоких, непривітних та брудних слів, яких він ужває при праці. Памятайте, що Павло каже: “І все, що ні робите словом або ділом усе в імя Ісуса Христа, дякуючи Богу й Отцеві через нього.” Петро підтверджує це також, уживаючи досить виразних слів: “Хто бо хоче життя любити і видіти дні добрі, нехай вдержує язик свій від злого:, нехай ухиляється від злого, і робить добро; нехай шукає впокою й побивається за ним. Бо очі Єгови на праведних, і уші його на молення їх; лице ж Єгови проти тих, що зло роблять.”— 1 Пет. 3:10—12.

28. (а) Як висвячений христіянський міністер повинен глядіти на своє тілесне зайняття? (б) Як інакше, опріч прямого крадження товару, людина може статися злодієм?

²⁸ Є ще інша сторона христіянського життя — праця. Багато часу віддається на певного рода праці, але як та людина виконує свою роботу і заробляє свій щоденний хліб? Всі робітники роблять контракт або угоду з їх роботодавцями. Коли роботодавець наймає чоловіка виконувати певне діло, то він годиться платити робітникові певну плату. Робітник не повинен припинятися при такій праці, і виконувати менше ніж він згодився виконувати. Він повинен бути чесний і віддати свому роботодавцеві повну міру. Коли хтось найнятий як будівничий на кілько там годин на день і отримує плату за такі години, то певна річ, що протягом того періоду часу він повинен пильно виконувати будівничу роботу через усі ті години. Йому не платиться, щоб він ледарював, але працював. Якщо христіянин працює в магазині багатого чоловіка, то він не має права красти від того багатого чоловіка через те, що він заможний, ані він не має права красти від покупців через підвищення ціни товару і затримання ріжниці. Це — крадіж. Людина може красти від свого роботодавця через ухильність від праці. Той робітник сподіється плати від свого роботодавця, то чому роботодавець не має сподіватися роботи виконаної за виплачені гроші? “Все що робите, робіть як в імя Господа Ісуса.” Чи так ви робите?

29. Як апостол Павло віднісся до невільника Онесима, коли він стався христіянином?

²⁹ Павло не відчував, що Онесим, невільник Філімона, міг утекти від свого хлібодавця. Коли Онесим стався христіянином, Павло довідався, що він був невільник, отже він післав його назад до його власника. Той невільник, тепер христіянин, дальше належав до філемона, хоч Філемон був христіянином також. Павло, пишучи про Онесима, сказав: “Благаю тебе (Філемони) про мого сина, котрого я породив у кайданах моїх, Онесима, колись тобі непотрібного, тепер же тобі мені вельми потрібний, котрого я послав, ти ж його, чи то серце моє, прийми.” Хоч Павло знайшов Онесима, котрий утік був від свого пана, дуже помічним для себе, однак Павло післав його назад до його власника, бо це було правильно, і до нього він належав по закону, і щоб Філемон “на віки прийняв його, вже не як слугу, а вище слуги, яко брата любого, найбільше мені, скілько більше тобі, і по тілу, і в Господі.” (Филимона 10—12, 15, 16) Писання указують, що без ріжниці в якому стані людина знайдеться, чи то невільником або вільним, то христіянин повинен виконувати діло неначе він виконує його “в імя Господа Ісуса, дякуючи Богу Отцеві через нього.”

30. Отже яким чоловіком христіянин повинен бути?

³⁰ Христіяни мусять бути чесними. Вони мусять бути правдивими. Вони мусять доказати, що вони є висвяченими міністрами, не тільки коли вони проповідують добру новину, але у всьому що вони роблять, щоб всіляки люди могли спастися. Цим чином вони доказують, що “слово Боже дійствує у віруючих.” Чи ти, христіянине, виконуєш добру роботу при їжі, питтю, розмові, при праці, при проповідуванню або при якім іншім зайняттю, чинячи все на славу Божу, щоб хтось міг спастися? Чи ви шукаєте мира і побиваєтеся за ним? Христіянин знає, що “очі Єгови на праведних,” його висвячених міністрах.— 1 Пет. 3:11, 12.