Показування Єдності у Розколенім Світі
“Зберу їх до купи, наче вівці в Восорі, мов би отару в кошарі; аж загуде від безліку люду.”— Михея 2:12.
1, 2. (а) Показування правдивої єдности на землі повинно послужити якій цілі? (б) Відносно великих орґанізацій яка велика група уважає себе за зєдинену, але що факти показують відносно цього?
ПОКАЗУВАННЯ єдності — де на землі ми можемо знайти сьогодні? Коли б знайшли такий показ правдивої єдності, то вона була б гідна бути зразком для всього роду людського. Сьогодні є великі речі названі “обєднані.” Возьміть наприклад, Обєднані Народи. Та ж вони мають членів більше як девятьдесять держав, й за цю великість вони напевно повинні зробити враження на всіх людей своїм зєдиненням. Але чи вони дійсно зєднані більше ніж в імені? Вони напевно не тримають світу разом, але Західний блок народів, й Східний блок народів, й невтральні блоки народів приносять в цю орґанізацію свої розбіжности, соціяльні, расові й реліґійні ідеї й обставини.
2 Інша велика річ — комуністичний блок народів. В червню 1960 року представники країв Совєтського блоку зійшлись в Букарешті, Румунія; і на 27 червня дванадцять правлючих комуністичних партій включаючи й Червоні Хіни, видали свою заяву, що ствердила їх єдність, постанову й акцію. “Учасники конференції,” каже останний параґраф, “заявляють, що комуністи й робітники й партії будуть дальше скріпляти узол країв світу Соціяльістичної системи й будуть схороняти як зіницю ока єдність у змаганні за мир й безпеку всіх людей, за перемочу великої причини Марксизму-Ленінізму.” Але чи є дійсна єдність в тім великім блоку, який обнимає одну третю із світового населення? Факти не підтверджують ту заяву, але побоюються, що такою накиненою єдністю між собою, вони остаточно зможуть накинути своє панування на всіх людей.
3, 4. (а) В порівнанню з великими речами, то де є дійсна єдність показана? (б) Відносно цього, до якої дійсно малої речі ми відносимося, й який був її початок й її ранній зріст?
3 Не говорити про великі речі, але навіть такі малі речі, як от родину з чоловіка й жінки й дітей тяжко затримати в єдності сьогодні. Але у малих речах ми можемо видіти приклад єдності яка повинна існувати між родом людським на їх добро. Також, із малих речей великі речі можуть вирости, щоб обняти зчасом “всіх людей доброї волі,” і це задля їх єдності. Також малою річчю є “мале стадо,” як це добрий Пастир, пророк з Назарет, назвав своє тіло послідовників.— Луки 12:32; Мат. 21:11.
4 Ні, ні ми не розуміємо Христіянства із минулих шістьнадцяти століть. Це Христіянство ніколи не було “малим стадом.” Сьогодні воно включає 848,659,038 визначних христіянів, що є приблизно одна третя часть населення цілої землі. Христіянство, з римо католиків, Східніх православних церковників й протестантів, не є зєдинене, ні політично ані соціяльно, неговорячи про реліґійне зєдинення, помимо того, що вони називають себе христіянами. Іноді апель папи з Ватикану столиці про єдність церков Христіянства в злуці з його надходячим вселенським собором є голосним признанням про розєднання між реліґіоністами, котрим бракує єдности — все це заперечує їх христіянство на їх сором. Ні, ми маємо на думці щось, що все було дійсно малим, маленьким, а це правдива христіянська церква або собор. Він почавсь із тільки 120 членів на землі, в Єрусалимі; й, задля чуда, яке Бог виконав на ньому, цей собор зріс в той один день Пятидесятниці, 33 року по Хр. до “приблизно пять тисяч.”— Діян. 1:15; 2:1—14; 4:4.
5. Від початку, як собор натрафив на правий тон щодо його внутрішніх обставин, як писання показують?
5 Подавши праву ноту для правдивої христіянської церкви опісля, собор з послідовників Ісуса Христа почав в єдності й мирі. Справоздання Біблії після її зросту до трьох тисяч членів доказує цей факт. По їх охрещенню у воді в імя Ісуса Христа, “вони пробували у науці апостолів й спільно брали вечерю й в молитвах. Був же на кожному страх, й багато чудес й ознак робилось через апостолів. Всі віруючі були разом, маючи все спільно, й вони продавали свої маєтки та достатки, і ділили їх на всіх як кому було потрібно. Й день за днем вони пробували в храмі і приймали харчі в радості й в щирості серця, хвалячи Бога й маючи ласку у всіх людях.”— Діян. 2:42—47.
6, 7. (а) Як та єдність витримала під реліґійним переслідуванням? (б) Що сталося з тією єдністю коли собор перестав бути виключно з натуральних Жидів й обрізаних нововірців?
6 Ця єдність була затримана помимо опозиції з боку ворогів. Далі писання кажуть: “І сповнились усі духом святим, і промовляли слово Боже з одвагою. Множество ж вірних мали одно серце й одну душу; й ні один, що мав, не казав, що це його, а було в них усе спільне.” Така єдність могла бути легка справа, коли увесь собор був з натуральних Жидів й обрізаних новонавернених; але ж що сталося коли не-Жиди, необрізані віруючі були прийняті у собор?
7 Тоді настало спростування справи їх розуміння, й тоді єдність міжрасова, міжнародня пережила. Віруючі Жиди й новонавернені передавали привіт Язичникам й радувалися в урозширенні Божого милосердя до не-Жидів. “Вислухавши це, замовкли і славили Бога, говорячи: То й поганам дав Бог покаяння в життя.”— Діян. 4:31, 32; 22:1—18.
8, 9. (а) Яку пересторогу дали Павло й Йоан про це, як розкіл Христіянства прийшов? Як Петро перестеріг про це, й як він каже, що про правду будуть говорити ті, котрі не слухають перестороги?
8 Отже, як розкололось Христіянство і нарешті сталось гніздом комуністичного Марксизму? Тому що настало “відступлення” або бунтівничий розділ многих від “малого стада” праведного збору, акуратно як було предсказано. (2 Солун. 2:3) У прощальній промові до певного собору, апостол Павло перестеріг: “Я бо знаю це, що після виходу мого прийдуть вовки хижі між вас, що не пощадять стада. І з вас самих устануть люди, говорячи розворотне, щоб потягти учеників за собою. Тим пильнуйте.” (Діян. 20:29—31) Близько при закінченню першого століття, Павлів спів-апостол Йоан писав до праведних христіянів, помазані Божим духом: “Діти, остання година настала; і яко ж чули ви, що антихрист прийде, а тепер многі антихристи повстали, то й звідтіля знаємо, що остання година. Зміж вас вийшли, тільки не були зміж нас; бо коли б були зміж нас, то остали б з нами; тільки ж відступили вони, щоб явилось, що не всі наші. І ви помазання маєте від Святого, і знаєте все.”— 1 Йоана 2:18—20.
9 Через більше як вісімнадцять століть від тоді дозволено многим відпасти від “малого стада,” бо лицемірні вовки увійшли і самолюбно пожерали многі з духових овець, бо люди повстали між малим стадом й говорили перекручені речі, традиції й доктрини й прикази людські, й потягнули багато праведних учеників й провадили сотки тисяч тих, що ніколи дійсно не були учениками. Апостол Павло напоминав: “Бо ніколи із волі чоловіка не виповіджено пророцтво, а від духа святого розбуджувані промовляли святі люди Божі. Були ж і льжепророки між людьми, як і (між Жидами) і між вами будуть льжеучителі (між христіянами), котрі введуть єресі погибелі, і відцуравшись викупившого їх Владики, приведуть на себе скору погибель. І многі підуть за їх погибіллю, котрі дорогу правди хулитимуть.” (2 Петр. 1:21 до 2:2). По словам цього пророцтва, то “мале стадо” сьогодні і їх “дорога правди” мала бути хулена тими, що відвернулися від правдивої дороги й наслідували сектанських реліґійних провідників.
10. Отже, шукаючи за прикладом єдності чи не будемо ми марнувати нашого часу?
10 Неможна сподіватися, щоб сьогодні “мале стадо,” або вірний останок був популярний. Якби не було, правдива єдність повинна бути між цим “малим стадом,” або сучасною орґанізацією, так само як у першім століттю нашої Звичайної Ери. Отже ми марнуємо наш час й глядимо в мильну сторону, коли дивимось на велику орґанізацію, Христіянство, що збільшилось сотками міліон членів, за прикладом правдивої єдності для всього роду людського.
11, 12. Як Ісус молився до Бога про єдність, й де там молитва справляє нас шукати за єдностю?
11 За єдністю, що відзначає єдиний правдивий христіянський собор, то чому ми не шукаємо льоґічно “малого стада,” як представників його останка сьогодні? Провідник і Голова “малого стада” самий молився до Бога, щоб єдність його могла встояти. Слухайте його як він молиться з його вірними апостолами в останний час перед його муками й його воскресенням із смерти:
12 “Не про цих же тільки молю, а також і про тих, що задля слова їх увірують у мене, щоб усі одно були: яко ж Ти Отче, в мені і я в Тобі, щоб і вони в нас одно були, щоб світ увірував, що Ти мене післав єси. І славу, що дав єси мені, дав я їм, щоб були одно, яко ж ми одно. Я в них і Ти в мені, щоб були звершені в одно, і щоб зрозумів світ, що Ти мене післав єси і полюбив їх, яко ж мене полюбив єси.”— Йоана 17:20—23.
13. Від коли Ісус пожертвував цю молитву про єдність, то чому Христіянство не показує користі із тієї молитви?
13 Через цілу його історію аж до цього дня Христіянство не осягнуло сповнення Ісусової молитви про єдність для його “малого стада.” Чому ні? Тому, що це не за Христіянства тисяч сект, що Ісус Христос молився. Він не молився за одиниць винуваті за відступлення від правди ані за одиниць, котрі наслідують людей говорячи розворотні речі, щоб потягнути учеників за собою від Христа. Він молився за постійну єдність свого малого стада, щоб прийняло більше духових овець в кошару під Христом як їх Пастиром.
14. Що Ісус сказав у своїй молитві про єдність, яка показує чому він молився про неї?
14 Причина чому він так молився була та, що він самий мав повернути до неба по його воскресенню з мертвих й лишав свої вівці під опікою призначених підпастирів дбати про них під час його відсутності від них у видимий спосіб. Отже в його молитві він сказав: “Вже більше я не в світі, а ці в світі, і я до Тебе йду. Отче святий, збережи їх в імя Твоє, котрих дав єси мені, щоб були одно, яко ж ми. Тепер же до Тебе йду, і це кажу в світі, щоб мали радість мою повну в собі. Як мене післав єси в світ, і я післав їх у світ.”— Йоана 17:11, 13, 18.
15. (а) Кого Ісус розумів під висловленням “Святий Отче”? (б) Що Ісусове вжиття імя його Отця становить для малого стада, й яка молитва Ісуса була сповнена в цім стаді?
15 Завважте висловлення “Отче Святий.” Цими словами Ісус не відносився до жадного реліґійного достойника, богохульно називаючи “святий отче” десь там у Ватикані, в середині Риму. Ісус молився до Бога, що його Петро називає “Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа.” (1 Петр. 1:3) Ісус молився до свойого Святого Отця, щоб він зберіг мале стадо овець із пошани до його власного імя, імя яке Ісус обявив людям, котрих Святий Отець дав йому із світу, мале стадо учеників. Імя Святого Отця Ісуса Христа є Єгова. В доказ цього факту, Псальма 2:7, 11, 12 каже, з пророчими словами до Святого Отця й його Сина: “Йзвіщу проповідь, що сказав Єгова до мене: Ти єси Син мій, нині зродив я тебе. Скажіть Єгові зі страхом, і радуйтеся з дрожанням. Прославляйте Сина, щоб не прогнівився, а вам щоб не погибнути на дорозі вашій, бо скоро загориться гнів його.” (Гляди також Діяння 4:24—30) Мале стадо котрому Ісус Христос обявив імя свого Святого Отця мусіло бути христіянськими свідками Єгови. (Іса. 43:10—12, АС, Юґ, Да, НС) Із пошани до свого власного імя Єгова, Святий Отець зберігав їх аж до тепер і привів їх у єдність про котру Ісус Христос молився. Вони то сьогодні указують єдність в цім розколенім світі.