Щоб схоронити ваші душі живими, майте віру

1. Що це віра після вияснення в листі до Жидів 11:1, 2?

“Віра”? Що це віра? може запитати новий читач Вартової Башти. Нехай кожний читач Вартової Башти поглядить вияснення про віру в найближчому словарі під руками. Але тут подаємо вияснення віри, що є дане в листі до Жидів 11:1, 2, по прикладу людей Божих в старинних часах перед нашою добою. “Віра ж єсть підстава того, на що вповаємо, доказ (певність) річей невидимих. Через неї бо були свідчені старі.” Бог Єгова свідкував їм, що вони угодили йому їх вірою, яку вони доказали ділами.

2. Чому такі люди мали надію, як от Авель?

² Ті мужі мали надію. Вони надіялись на щось. Вони отримали ту надію через те, що Бог сказав або обітував. Наприклад, там був Авель, другий син народжений Адамові й Еві поза городом Еденським. Авель мав надію. Чому? Через те, що Бог Єгова сказав до вужа спокуси в Городі Еденському, так що батько і мати Авеля чули про це. Про це в 1 Мойсея 3:13, 14 сказано: “І сказав Бог Єгова вужеві: За те, що вдіяв таке, проклятий єси між усіма скотами, і між усім звірєм польовим. . . . І положу ворогування між тобою й жінкою і між насінням твоїм і насінням її, воно рощавлювати ме тобі голову, ти ж упивати мешся йому в пяту.” Отже Авель надіявся на прихід обітованого Насіння Божої “жени” і на розщавлення Спокусника голови тим Насінням.

3. Яку надію Авраам мав, і чому?

³ Також пізніще жив патріарх Авраам. Коли його покликано оставити свій рідний край і кревних, “Тоді Єгова сказав до Аврама: . . . І зроблю тебе народом великим. І благословлю тебе, і звеличу імя твоє, і будеш благословен. І благословлю благословлячих тебе, а кленучих тебе проклену. І благословляться в тобі всі племіння землі.” (1 Мойс. 12:1—3) Отже цей бездітний Єврей, Авраам, мав надію мати діти і статись великим народом і що його імя стане великим. Тоді він станеться благословенством для других, так що всі роди землі будуть благословенні через нього.

4. В гармонії із чим Авель і Авраам поступали, і що їх поступовання значило?

⁴ Авель і Авраам надіялись осягнути те, чого вони сподівалися. Отже вони поводились після їх сподіванки дістати щось побажане. Такий напрям поступовання значило, що вони мали віру. Віра має основу, як і надія має. Надія включає сподіванку дістати щось, а не лише бажати його. Але ж віра не є лише сподіванка; інакше, віра була б те саме, що надія, або почасти надією. Але Боже Слово уважає надію й віру як відмінні речі, хоч вони є споріднені одно з одним.

5. (а) Яке вияснення про віру подає Жидів 11:1? (б) Після грецького слова гипостасіс, чи віру треба розуміти як матеріяльну суть?

⁵ Зауважте, що Нового Світу Переклад слів до Жидів 11:1 каже, не що віра є лише сподіванкою про речі надії, але віра є “запевненням” того про що надіємося. Розуміється, те слово в грецькім тексті в листі до Жидів 11:1 є гипостасіс і після слів в реченню, те слово гипостасіс може значити кілька річей, як от (а) основа; підстава, ґрунтовне діло; довіря, відвага; постанова; стійкість:, підприйняття; обітування, або (б) трівка природа; речовина; дійсне існування; дійсність; дійсна природа; суть; повний вираз або розширення (ідеї).a Тепер ми знаємо, що віра це ніщо матеріяльне; це не є відчутна суть, щоб її зважити на вазі. Це є риса серця, бо в листі до Римлян 10:10 сказано нам, “серцем віруємо на праведність”.

6. Отже що слово гипостасіс значить відносно речей на які надіємося?

⁶ Отже тут слово гипостасіс відносно віри значить щось, що має основу на надію і також щось, що є трівке, порушуючи до діяння. Отже, як Нового Світу Переклад представляє це в листі до Жидів 11:1, то віра — це сподівання, яке заставляє людину до акції, тому що та віра є добре основана; те сподівання є добре запевнене. Вона не лишає людину непевною, нестійкою, несталою себе, без постанови. Отже гипостасіс — це запевнення надії.

7, 8. Чому Авелева надія була добре основана?

⁷ Яку ж причину Авель мав відчувати бути “запевненим надії”? Природно, що Божі слова до Спокусника в Едені — от що піднесло надію Авеля, і тому його сподівання, що Бог виконає свою обітницю, було запевнене, добре основане про певне сповнення. Як?

⁸ Авель бачив, що сталося із вужем, то це доказувало правдивість Божих слів: “Проклят єси між усіма скотами, і між усім звірєм польовим. Лазити меш поповза, човгати меш на грядях твоїх і на череві ходити меш, і їсти меш землю по всі дні життя твого.” Авель також бачив, що Божий присуд був виконаний точно на його родичах, Адаму й Еві; вони були вигнані з городу Еден і Адам мусів працювати у поті чола, щоб покормити його родину і що Ева роджала синів і дочок Адамові в муках ваготіння її, під зверхністю її чоловіка. (1 Мойс. 3:13, 15—18) Авель також бачив, що його родичі були в стані умирання, і що він також, як їх потомок, сподівався умерти з бігом часу. Це сталося так, як Бог сказав до Авелевого батька: “З усякого дерева в саду-раї можна тобі до вподоби їсти. З того ж дерева, що дає знаття доброго й лихого, з того не важити мешся їсти, ато вмреш певно того ж дня, як спокуштуєш із його.” (1 Мойс. 2:16, 17) Авель бачив, що Бог був правдивий до того про що він остеріг або обіцяв.

9. У вірі, що Авель зробив і які були наслідки?

⁹ Отже розумно Авель оснував свою віру на знаних фактах, що доказували Божу правдивість. Він увірував в Божі обітниці про Насіння Божої “жени”, що вони направду сповняться. Спокусник навів смерть; Насіння ж Божої жени побідить Спокусника і станесь відповідальним за привернення життя людям, що унаслідили смерть. Що ж вірою Авель зробив? Він приніс у жертву тварину Богу, проливши кров агнця зі свойого стада. Авель не забив агнця ради своєї поживи, але він віддав життя того пожертвованого агнця в заміну за своє власне, як прообраз. Його старший брат Каїн приніс тільки без життя жертву Богу із польових плодів. Бог відкинув Каїнову жертву з рослин, але прийняв жертву Авелеву. Бог засвідкував про своє Божественне признання Авеля.— 1 Мойс. 4:1—8.

10. Як про це сказано в Жидів 11:4 як Авель отримав Боже признання?

¹⁰ Чому це так? Тому що Авель мав віру в Бога Єгову і приніс свою жертву в гармонії зі своєю вірою. Подаючи перше зображення що віра єсть, в листі до Жидів 11:4 сказано: “Вірою приніс Авель лучшу жертву Богу ніж Каїн, через котру свідчено йому, що він праведний, як свідкував про дари його Бог; нею він, і вмерше ще говорить.”

11. Як Авель, хоч мертвий, іще говорить, і яке “кроплення кровю” промовляє ще лучше?

¹¹ Авель помер, ставши забитим рукою свого заздрісного брата Каїна. (1 Мойс. 4:8—12) Хоч Авель умер чотири тисячі літ перед Христом, то віра його є записана в Біблії, і цим чином він говорить як перший людський Свідок Єгови. Авелева кров не відкупила нікого, не більше чим його пожертвованого агнця. Його кров кликала до Бога о пімсту проти вбивця Каїна. Але кров Насіння Божої “жени” в чий прихід Авель увірував, кличить до Бога о милосердя на Авеля і на всіх людей із вірою такою як Авель мав. Для цієї причини в листі до Жидів 12:24 говориться, про “Посередника завіта нового, Ісуса, і крови кроплення, що промовляє лучше ніж Авелева.” Отже вірою Авель приступав до Бога і угодив йому, а тепер Авель очікує на нагороду від Бога в новому світі.— Жид. 11:6.

ДОКАЗИ РІЧЕЙ НЕВИДИМИХ

12. Що іншого говорить Жидів 11:1 про віру і чому грецьке слово еленґхос пасує відносно дійсности, що іще невидима?

¹² Однак, про віру сказано, не лише як “підстава того, на що вповаємо”, але також як “доказ річей невидимих”. Для виразу “річей невидимих” в лісті до Жидів 11:1 уживається грецьке слово еленґхос. Повище згаданий Грецько-Англійський словар пояснює це слово, що воно значить (а) аргумент спростування; (б) загально, провірення, випробування, розглядання, головно в цілі спростування; (в) каталог, інвентар (спис власности). Оце грецьке слово має до чинення з виводом доказу, що показує досліди чогось, що противорічить якійсь справі. В цей спосіб речі яких не можна бачити, але котрі треба досліджувати, щоб можна оцінити їх.

13. Як Христофер Колумбус дав добрий приклад цього?

¹³ Як ілюстрація, візьмім Христофера Колумбуса. Якщо, замість бути римо-католиком, якому тоді було заборонено читати Святу Біблію, то Колумбус був Жид, як це твердять многі, то він міг був читати слова в Ісаїї 40:22 відносно округлости землі: “Це ж він є той, що над кругом земним престолує, а живущі на йому — хіба тилько як саранча перед ним; він простер небеса, мов намітку тоненьку, й розширив їх мов намет на житло.” Також в книзі Йова 26:7; “Північний вітер розпускає він в порожню воздушню, повісив землю на нічим.” Колумбус не був астронавтом, які сьогодні об’їхали землю орбітом геть в зовнішнім просторі і бачили своїми очима округлість землі. Але після трьох головних арґументів (1) з природних причин, (2) з теорій географічних, і (3) із рапортів і традицій моряків, Колумбус роздумував і зрозумів, що наша земля мусить бути округла. Наприклад, він міг бачити, що місяць був округлий; що затьміня місяця було колове; що коли пливучі кораблі підносяться на далекому обрію, що машт на кораблі являвся перше а опісля корпус корабля. В цей спосіб він міг мати дуже видні докази про дійсні факти землі, хоч він й не бачив їх. Діючи після тих доказів, він рушив плисти прямо на захід і так віднайшов Західну Індію й Південну Америку. Його віра стала побідоносною.

14. Якої якости Колумбус мав віру, але яку віру вияснено в Жидів, 11 голова?

¹⁴ Але ж віра Колумбуса не була духова віра. Вона була лише наукова. При помочі неї він служив цьому матеріялістичному світові й його Богу. (2 Кор. 4:4) Але одинадцятий розділ в листі до Жидів дає історичне зображення людей, котрі угодили Богові нового світу, Єгові, їх вірою по Писанню. Всі вони вірували у прихід, не в так-званий новий світ Америки, але в новий світ під обітованим Насінням Божої “жени”. В листі до Жидів 11:3 сказано: “Вірою розуміємо, що віки сталися словом Божим, щоб з невидимого видиме постало.”

15. В який спосіб матеріялістичні люди цього світу показують, що вони не мають віри, але чому ми маємо віру?

¹⁵ Матеріялістичні люди цього світу кажуть, що їм неможливе вірити в Бога, котрий завжди існував, і котрий сотворив всесвіт із нічого. Отже вони не можуть вірити, що видимі речі через телескоп і електронні мікроскопи “з невидимого видиме постало”. Але ми як студенти Біблії, з причини нашої практичної віри, не можемо бачити як “світ” або “видиме”, що бачимо нашими голими очима, сотворився сам із нічого і почав існувати в якийсь інший спосіб чим через розумного, всесильного Бога невичерпаної енергії й мудрости. Ми не є сліпі. Ми можемо бачити “обявлені докази”, що Всемогучий Бог Єгова є й завжди був, так що “вірою ми бачимо, що цей світ постав словом Божим.”— Рим. 1:20—23.

16, 17. (а) Після слів 2 Петра 3:13, на що ми чекаємо і чому? (б) Відносно цього, що сказано нам в Жидів 11:8—10 про Єврея Авраама?

¹⁶ Наша віра не є несвідома готовість вірити в щось у кволий або недостаточний доказ. Наша віра є розумна й основана на Божому непомильному написаному Слові. Вірою ми надіємося, що Бог сотворить новий світ із “залюдненою землею” під його прославленим Сином Ісусом Христом, “через котрого він сотворив віки”. (Жид. 2:5—9; 1:2) Як це й Петро в 2 листі 3:13 каже, “Нових же небес і землі нової по обітниці дожидаємось, в котрих правда домує.” Між тими старинними мужами, про котрі в листі до Жидів, одинадцята голова, говориться, що вони ждуть на прихід нового ладу, в котрому правда домувати ме, є єврейський патріярх Авраам. Про нього в листі до Жидів 11:8—10 сказано:

¹⁷ “Вірою, покликаний Авраам, послухав, щоб вийти на те місце, котре мав прийняти в насліддя, і вийшов, не знаючи куди йде. Вірою оселивсь в землі обітуваній, яко чужій, живучи в наметах з Ісааком і Яковом, спільними наслідниками того ж обітування. Дожидав бо города, що має основини, котрого будівничий і творець є Бог.”

18. Що Авраам оставив, де він перебував і з ким, і чому про Есава не згадується із ним?

¹⁸ По словам в 1 Мойсея 11:31 і Діяння 7:2—5, Авраам, котрого імя спершу було Аврам, оставив город Ур в землі Халдейській, тобто, в краю Синар, де вежа Вавель була збудована около двіста літ перед тим. Та “обітована земля” до котрої Бог Єгова провадив його показалась бути “край Канаан”. (1 Мойс. 12:1—9) Тут народились йому сини і дочки, включаючи і Ісаака й Якова. В листі до Жидів 11:9 сказано, що Авраам жив у наметі зі своїм сином Ісааком і внуком Яковом через пятнадцять років. Яков мав брата ближнюка на імя Есав, але ми бачимо, що там не є сказано, що Авраам жив у наметі з Ісааком і Яковом і Есавом, або із Ісааком і Есавом, котрий був старший із ближнюків. Есав первінець був вилишений із цього одинадцятого розділу до Жидів із коротким описом про використання людей віри очевидно тому, що Есав не був мужом віри. Факти показують, що він не був віруючим.

19, 20. (а) З ким Есав подружився і де він пішов? (б) Як потомки Есава (Едомці) показали, що вони не мали віри такої як їх прабатько Авраам?

¹⁹ Замість оженитися з дочкою родини, що боялась Єгови і мала споріднення з прабатьком Авраамом, то Есав зробив власний плян оженитися з двома поганськими дівчатами, двома Гітітами в краю Канаанськім. (1 Мойс. 26:34) Одначе, багато літ пізніше його ближняк брат Яков був висланий їх отцем Ісааком на північ до Сирії, щоб він узяв жену собі з Авраамового роду. (1 Мойс. 28:1—8) Під час відсутности Якова, його брат Есав оставив їх батька Ісаака й оселився “в Сеїр землі в полі Едом”.— 1 Мойс. 28:8, 9; 32:3; 33:16.

²⁰ Після повороту Якова до їх батька Ісаака, Есав тоді нарочно оселився в землі Сеїр, включаючи і “Сеїр гори”. (1 Мойс. 36:1—9) Бог уже був сказав Якові (або Ізраїлю), що з його лона мали вийти царі; але заки це станеться, то потомки Есава (або Едом) установлять царів над собою і побудують міста як сталі місця оселення. Тим то ми читаємо: “А це царі, що царювали в Едом землі, перше ніж царював там цар в Ізраїлі. Царював у Едомі Бела Бейоренко; прозивався ж город його Динхаба.” Інші царські міста були Авіт та Пау. (1 Мойс. 36:31—39; 35:9—11) Есав не бажав мати участь у терпінню ради сповнення Божого слова відносно Авраамового насіння. “Переселятися потомство в землю не свою, і підневолять його, і тіснити муть його чотири ста літ.” (1 Мойс. 15:13) Потомки Есава не визирали ніякого города від Бога. Вони оставили намета, щоб жити в городах.

21. (а) Чому в листі до Жидів 12:15—17 говорить про Есава як про осторогу? (б) Чому Жидів 11:9 згадується про Якова замість про Есава?

²¹ Есав первенець Ісаака погордив своїм первенством і продав його свойому молодшому ближнякові братові Якові. Він не мав віри. Він не оціняв святих річей, як от Авраамову обітницю дану йому Богом. (1 Мойс. 25:29—34) Задля цієї причини в листі до Жидів 12:15—17 виставляє матеріялістичного Есава як пересторогу, кажучи: “Наглядаючи, щоб хто не відпав від благодати Божої, щоб який гіркий корінь, угору виросши, не пошкодив вам, і тим не опоганились многі; що не був хто блудник, або необачний, як Ісав, що за одну страву віддав первенство своє. Знаєте бо, що і опісля, як схотів наслідувати благословення, відкинуто його, місце бо покаяння не знайшов, хоч і зі слізми шукав його.” Отже до Жидів 11:9 властиво виключено Есава і сказано, що Авраам “вірою оселивсь в землі обітованій, яко чужій, живучи в наметах з Ісааком і Яковом, спільними наслідниками того ж обітування”. Яков оставив Сирію після виплекання великої родини там. Він повернув до свого отця Ісаака і жив у близькій стичності з ним аж до смерти Ісаака. Але й потому Яков не будував міста.— 1 Мойс. 31:17, 18; 35:27—29.

22. Через скілько років Авраам, Ісаак і Яков жили в обітованій землі, і чому?

²² Через протяг 215 років (від 1943 до 1728 перед Хр.) Авраам, Ісаак і Яков далі жили в шатрах в “землі обітованій”, як чужинці у чужому краї. Чому вони це робили? Бо вони надіялись, що Бог заснує й збудує сталий город для них, небесний уряд під котрим вони бажали жити. Сказано є в листі до Жидів 11:10 відносно Авраама: “Дожидав бо города, що має основини, котрого будівний і творець є Бог.”

23. Як довго кожний з них перебував у шатрі як в чужій землі? і за те перебування в шатрах так довго, чи вони осягнули Божу обітницю?

²³ Особисто Авраам жив у шатрі через 100 років як чужинець в землі Канаан. Ісаак жив у наметі через 180 років, а Яков жив у шатрі через 110 років аж він був покликаний до Египту через його сина Йосифа, що був тоді премєром Египту. Авраам перед тим жив у високо цивілізованім місті Ур в Халдеї з усіма його вигодами й уложеним життям. Він не мусів жити як бродячий кочовик в чужому краю, пересилюючись з місця на місце і живучи в наметах. Чому Яков оставив місто Гаран у Сирії і повернув знову до того ж життя в поганськім краю Канаан? Чому ні Авраам, ні Ісаак ані Яков не гляділи на життя матеріалістично і не думали про всі вигоди й нагоди в культурному місці Ур Халдейському і не зреклися трудного життя в наметах в чужій землі й не повернули до того земного міста? Без ріжниці як довго вони шатрували в землі Канаан, то Божа обітниця дати їм ту землю не здійснилась тоді. Чому ж, О чому вони послухали Божого поклику до Авраама і нарешті повмирали, кожний з них у чужому краї? В листі до Жидів 11:13—16 каже нам чому:

24. Що в листі до Жидів 11:13—16 говориться, що вони не оставили Канаан землю і не повернули назад до Ур?

²⁴ “По вірі померли ті всі, не прийнявши обітниць, а оддалеки видівши їх, і вірували, і витали, і визнавали, що вони чужиниці й захожі на землі. Бо которі таке говорять, виявляють, що отчини шукають. І справді, коли б ту памятали з котрої вийшли, мали б вони нагоду вернутись. Нині ж лучшої бажають, це єсть небесної; тим і не соромиться їх Бог, називатися Богом їх; наготовив бо їм город.”

25. (а) Що це мало значити, коли б вони були повернули в Ур? (б) Що в дійсності значить той “город” на який вони чекали, і як вони мати муть стичність із ним?

²⁵ Що ж було б, коли б вони повернулись були й стались знову частю Халдейського міста Ур? Цим чином вони були б стратили обітниці дані їм Єговою. Це було б значило, що вони закинули своє споріднення з ним, і це було б значило знищення їх душ. Їх віра тримала їх геть від Ур Халдейського й так вони затримали послух до поклику Єгови і його провідництва. Вони гляділи вперед, а не взад. Вони змагались до місця кращого ніж те земне місто Ур. Вони виглядали міста небесного, то є, небесного уряду, Божого царства під управою Месії, Насіння Його “жени”. Чим є той Ур Халдейський сьогодні? Тільки маса руїни, що археологи відкопали недавно тому. Але що про царство Боже, той небесний город готовий для Авраама, Ісаака й Якова? Він вже є в силі в небі від 1914 року. Вскорі потім, як воно знищить цю стару світову систему і перебере повну контролю над цілою землею, тоді Авраам, Ісаак і Яков будуть воскрешені із мертвих і жити муть під небесним урядом, тому що Бог не соромиться їх — Луки 20:37, 38.

ЯКОГО СОРТУ МИ Є?

26. В порівнанню із повище згаданими старинними мужами, яке питання ми запитуємо себе? і чому бажаємо, щоб Жидів 10:38 відповіли за нас?

²⁶ Якого роду люди ми є сьогодні? Якщо ми є христіянськими Свідками Єгови, то чи ми такі скверні, як от Есав (Едом) був? Боже борони! То чи ми такі люди, як єврейські свідки Єгови, Авраам, Ісаак, Яков, котрі ніколи не озирались назад? Якщо ми є такими, і прийшли так далеко від коли ми перший раз увірували, без ріжниці як давно це було, то нам тепер нікудою обертатись до старого світу матеріялізму й фальшивої релігії. Нехай би нам так було, як сказано в листі до Жидів 10:38, 39: “Праведний з віри жив буде, коли хто малодушний, не вподобає душа моя. Ми ж не малодушні собі на погибель, а віруючі на спасення душі.”

27. Отже який є наш інтерес, і що наше поданняся назад може значити для нас?

²⁷ Наше добро в тому, щоб Божа душа мала приємність у нас. Ми бажаємо мати праведне положення перед Ним і доказати гідність нашого життя нашою вірою. Віра не позволяє нам податись узад. Відступ людини треба розуміти мимовільне відхилення від чогось болючого або неприємного, так щоб оминути його. Відступлення постає із страху. В листі до Жидів 10:38, 39 те слово на відступлення взад є ужите грецькими старинними писателями на страх, або податися взад або сховатися через страх.b Для нас податися взад допровадило б до знищення нашої душі на віки.— Мат. 10:28.

28, 29. (а) Де лежить небезпека в відступленню назад, і як воно може розпочатися? (б) Що Жидів 5:11 до 6:3 каже про тих, що так роблять?

²⁸ Відступлення взад можна уподобити до малого звуження, що витворює зморшки. Вже в цьому факті лежить небезпека для нас, бо ми й не можемо спостерегти наш початок до вічного знищення нашої душі. Це зморщення або відступлення назад може бути у формі відмовитися робити прогрес-поступ, тому що це вимагає само-зусилля. Це неначе справа з дитиною, котра не бажає виростати і взяти на себе відповідальности, але бажає далі бути байдужним дітваком, щоб інші дбали про неї. Наприклад, чому писатель листа до Жидів мусів так широко пояснювати речі, що були більше висунуті наперед, більше помотані ніж такі доктрини Біблійні, як от покаяння від гріха, віра в Бога, хрещення, положення рук на вибраних, воскресення, і вічний Божий суд? Це тому, що ті жидівські христіяни бажали оставати духовими дітьми і кормитися доктринальним молоком, отже були так тупі в розумінню, що вони не розуміли ні слів ні думки. Отже в листі до Жидів 5:11 до 6:3 сказано нам:

²⁹ “Про котрого маємо велике слово, та важко його висловити; тому що ви немочні стали слухом; бо коли вам годилось би бути учителями задля часу, знов треба, щоб вас учено первих початків словес Божих, і стались такими, котрим треба молока, а не кріпкої пищі. Усякий бо, що вживає саме молоко, ще несвідомий у слові правди, бо він малоліток. Звершеним же тверда пища, маючим чувства вправлені довгою наукою до розсуджування добра і зла. Тим же, зоставивши початки Христового слова, ідімо до звершення, не кладучи знов основин покаяння від мертвих діл і віри в Бога, науки про хрещення, і положення рук, і воскресення мертвих і суду вічнього. І це зробимо, коли Бог дозволить.”

30. Як Бог дозвляє нам робити так, і остаточно що духові немовлятка повинні робити?

³⁰ Бог справді дає нам дозвіл в тім змислі, що він дозволяє нам жити і не знищив цього світу. Оскільки Бог з милосердя дозволяє на це, чи ми будемо йти “до звершення”? Чи ми використаємо той дальший час, щоб рости духово й статись учителями інших, та не лише про “початки Христового слова” або “основи” для віри, але також про речі тяжкі для вияснення? З огляду на довгий час через який ми знали правду, то чи нам не соромно, що ми не знаємо або не розуміємо більше як доктринальне “молоко” Біблії, або що до цього часу ми “не вишколили сили розуміння” нашого з Біблії, щоб ми могли бути научителями інших, не лише у зборі, але й вдомах заінтересованих людей, що ще не належать до собору? Якщо ми чесно відчуваємо такий сором із того, що не доспіли духово, тоді ради Бога, скільки він дозволить, зробім щось про це, щось позитивне. Зробити це значить — жити.

31, 32. (а) Що позитивна дія з боку духових дітей значить? (б) Остерігши нас про такий злий звичай, що в листі до Жидів 10:23—27 каже нам?

³¹ Такої виразної акції напевно не зробиться через спинення нашого духового поступу, або через пряме відступлення назад, подаючись взад через якусь трудність напереді, що вимагає сталости в зусиллю й акції. Виразний чин значить щось більше ніж лише наполягати на нашу особисту студію Біблії на самоті. Це також вимагає учащати на зібрання й студіювати з Нового Світу товариством із Свідків Єгови, і брати під розвагу їх. Якщо ми без потреби вилишаємо зібрання із новочасними христіянськими Свідками Єгови, то це почин подаванняся взад. Робити так уперто, то це нарешті станеться нашим звичаєм. В листі до Жидів 10:23—27 сказано нам, щоб ми не робили так. Там каже нам причину чому не робити так. Ось що там сказано:

³² “Назираймо один одного, заохочуючи до любови й добрих діл, не покидаючи громади своєї, як у деяких є звичай, а один одного піддержуючи, і стілько більше, скілько більше бачите, що наближується день. Бо коли ми самохіть грішимо, прийнявши розум правди, то вже не зостається жертви за гріхи, а якесь страшне сподівання суду і огняний гнів, що має пожерти противників.”

33. Якщо ми навмисно не вчащаємо на зібрання, то що ми робимо відносно Жидів 2:1, і як ми можемо перешкодити нашому відступленню взад?

³³ Якщо ми добровільно виминаємо зібрання, де побудження до любови й добрих діл дається, то що ми робимо? Чи ми робимо те, що в листі до Жидів 2:1 каже нам робити, іменно, подобає нам більше вважити на те, що чували від Божого Сина? Певно, що тоді менше а не більше, хоч ми й студіюємо Біблію вдома самі. Щоб недопустити себе до відступлення у пропасть, ми повинні вважати на Божого Сина з причини його важливого значення.

34. Щоб ми мали звершену віру, то до кого нам звертатись, і чому через те старинні мужі не могли мати їх віри звершеною?

³⁴ Якщо ми бажаємо звершити нашу віру на спасення наших душ, щоб ми жили вічно, то ми дійсно мусимо вважати на Божого Сина Ісуса. Ми мусимо глядіти на його як на “Звершителя нашої віри.” Перед Його приходом девятнадцять століть тому, старинні Євреї мали віру в прихід Месії й виглядали його. Але їх віра в нього була дуже слаба, тому що вони не розуміли тоді сповнення пророцтв про нього. Ба навіть ангели небесні цікавились, як ті пророцтва в дійсності сповняться відносно Месії або Христа. (1 Пет. 1:10—12) Отже їх віра не була іще звершена.

35, 36. Із чиїм приходом прибула дійсна віра, і як це сталося так?

³⁵ Одначе, коли Ісус Христос прийшов, проповідував, умер і воскрес до небесного життя й повернув до Бога свого Отця і сів по правиці в Бога в небесах, тоді пророцтва про нього, що не були до тоді зрозумілі, сповнилися в подробицях. Тоді віра про Месію або Христа сповнилась історичними фактами. Отже з Христом прийшла віра, тобто, справлене вірування про нього й його споріднення з Богом. Отже це до Жидів, що колись були під Законом Мойсея, а тепер стались христіянами, в листі до Галат 3:23—25 сказано:

³⁶ “Перше ж приходу віри, під законом стережено нас зачинених на віру, що мала відкритись. Тим же закон був нам учителем, щоб привести нас до Христа, щоб вірою нам оправдитись. Як же прийшла віра, то вже ми не під учителем (що є Закон Мойсея).”

37. Отже чим був Ісус для нашої віри і що в дійсності почалось із ним?

³⁷ Ось тому Ісус є справдішним Провідником, Піонером, Головним Чинником нашої віри. Яко такий, він підприйнявсь чинити волю Божу і сповнити пророцтва про Месію, і цим чином прояснити нам нашу віру в ті біблійні пророцтва. Коректна віра почалась з Ісусом Христом — девятнадцять сто літ тому.

38. Як він тоді звершував віру своїх послідовників?

³⁸ Протягом часу аж до Пятидесятниці після його воскресення, в році 33, коли то він вилляв святого духа від правиці Божої в небі на своїх учеників в Єрусалимі, Ісус діяв для звершення їх в Нього. Коли ж в році 36 він вилляв святого духа на першого не-Жида необрізаного віруючого, то цим він ще більше звершив їх віру відносно нього. (Жид. 2:4) Діючи з далекого неба зі своїми учениками на землі аж до часу, коли апостол Йоан написав свою Євангелію й свої листи і Одкриття або Апокалипсу дану Йоанові, Ісус приводив їх віру до звершення, достаточно, щоб вони могли спастися. Тепер же те, що він чинив протягом минулих девятнадцять століть, щоб сповнити пророцтво відносно своїх учеників на землі, то цим він звершував нашу віру, щоб зустрінути потреби нашого часу, для нашого вічного спасення.

ПЕРЕГОНИ!

39. Яка ж є важлива річ для нас робити, і в гармонії із чим в Жидів 12:1—4 сказано нам поступати?

³⁹ Важна річ для нас робити, то це не подаватись взад ані навіть не оглядатись. Щоб спасти душу нашу, то треба глядіти наперед і бігти немов в перегонах! Отже в листі до Жидів 12:1—4 каже нам: “Тим же оце й ми, маючи кругом нас таку тьму свідків, відложивши всяку гордість і гріх, що путав нас, з терпінням біжім на боротьбу, що перед нами, дивлячись на Ісуса, починателя й звершителя віри, котрий ради радости, яка була перед Ним, витерпів муки, не дбаючи про сором, і сів по правиці престола Божого. Подумайте бо про Того, хто витерпів від грішників такий перекір проти себе, щоб не внивали, ослабши в душах ваших. Ще ви аж до крови не стояли, борючись проти гріха (браку віри).” Ні, ви ще не проливали крови-життя вашого як вірні Свідки Єгови.

40. Якого старинного Єврея з часу перед Христом ми повинні памятати, і чому?

⁴⁰ Памятайте, що між тією “тьмою” свідків з часу перед Христом, котрі за їх віру були оправдані і угодили Богу, є вірний патріярх Авраам. Він не осівся в ніякому городі, ані не будував міста як стале місце побуту в цій старій системі речей. Він визирав города, що мав вічні основи, город збудований і створений Богом. Тим то він переживав тут і там у шатрах, і не ототожнював себе з ніяким земним городом.— Жид. 11:9, 10, 15, 16.

41. Що можна сказати про Ісуса в цім згляді, і що нам постановити робити після Жидів 13:12—15?

⁴¹ Ані Божий Син не будував ніякого города міста, свого сталого міста, ані навіть земного Єрусалиму з його храмом й жертівником. Дивлячись на його, нехай наша резолюція, що ми будемо робити, знаходиться в листі до Жидів 13:12—15: “Тим і Ісус, щоб освятити людей своєю кровю, осторонь воріт пострадав. Тим же оце вийдімо до Нього осторонь стану, дізнаючи наруг його. Не маємо бо тут сталого города, а того, що буде, шукаємо. Тим оце через нього приносьмо жертву хвалення без перестанку Богу, це єсть овощ уст, що визнають імя його.”

42. Через наше приступлення до чого, ми повинні це робити більше тепер чим коли вперед?

⁴² Тим більше робім це тепер. Той “будучий город”, що “пробуває вічно”, вже під дверима. Це є Боже царство, небесний Єрусалим, установлений в 1914 році при кінці Часів Поган. Отже про нас ще більше по правді написано словами девятнадцять століть тому: “А приступили ви до Сионської гори і до города Бога живого, Єрусалима небесного, і до міріяд ангелів, до громади й церкви первородних, на небесах написаних, і до судді всіх, Бога, і до . . . Посередника завіту нового, Ісуса, і крови кроплення, що промовляє лучше ніж Авелева.” (Жид. 12:22—24) Це небесне царство до котрого ми приступили — це “царство нерухоме”. Воно останеться через цілий “час кінця” цього світу, коли то Бог Єгова потрясе небом і землею, щоб усунути цей невірний старий лад.— Жид. 12:26—28.

43. Як ми можемо тепер більше вважати на слова Божого Сина записані в Маттея 24:14?

⁴³ У сповнення Ісусового пророцтва, добра новина про це установлене Царство проповідується по всій залюдненій землі у свідоцтво всім народам заки вони будуть розстрясені на куски й усунені на віки. (Мат. 24:14; Марка 13:10) Ось на це пророцтво висказане Божим Сином треба нам уважати більше як звичайно через повну й пряму участь оскільки можемо. Робіть це вірою. Проповідуйте!

44. Яку б чесноту нам би тепер особливше мати, і з яким вічним добрим наслідком?

⁴⁴ Зо всіх часів це час мати віру, розвинути її до зрілости через побільшення знання й розуміння, і доказуючи нашу віру через проповідування іншим. Наша віра розвинута до звершености ніколи не позволить нам податися взад на вічне знищення наших душ. Наша віра у звершеню допровадить до Божого схоронення наших душ живими на вічні віки. Де? В новому ладі, з його “новими небесами” і з його приходящою “новою землею”, підкорену не ангелам, але Божому Сину над синами, Ісусу Христу, Головному Починателеві й Звершителеві нашої віри.

[Примітки]