Великдень — які є його початки?

БАГАТО уважають, що Великдень, це головне релігійне свято так званого Християнства. Вранці на Великдень багато людей по всьому світу збираються разом на великоднє богослуження під час сходу сонця. Всюди церкви повні поклонників, декотрі навіть кілька разів, і тисячі сходяться на площу Базиліки св. Петра в той день, щоб вислухати благословення папи в день Великодня. Великі товпи мандрівників також зливаються в Єрусалим, який є окружений старинним муром, і там вони перебувають свій великдень.

Але великдень має ще іншу сторону. В часі великодньої пори, пекарні виставляють гарячі булочки зазначені хрестом, цукорки із масла та сметани, яйця й заяці з чоколяди. Є також великодня музика, великодня перфума, великодні дорогоцінності, великодний одяг для чоловіків і жінок й великодні обіди. Тай не треба не доглянути тисячі парад, коли то сотки тисяч парадують в місті Нью-Йорку на П’ятій Авеню, щоб їх інші бачили і вони бачили інших. В Сполучених Державах великоднє свято кінчиться в понеділок з перегонами тим, що вони качають яйця на площі президента палати, де в минулих часах це була справа прикраси, але пізніше розвинулось у буйне обкидання яйцями.

Очевидно ціль великодня є святкувати воскресення Ісуса Христа із мертвих. Якщо це так, то гаразд тут запитати, Що гарячі хрести з булок, яйця, зайці, новий одяг, і тим подібне, мають спільного із великоднем? Мало, хіба те, що всі ті речі мали спільність із весною. Як це Енциклопедія Релігії, каже: “‘Поганські звичаї уведено в християнське святкування великодня з початку віку з огляду на факт, що те свято припадає з початком весни. . . . В тій порі року, Новий Рік і сотворення світу святкували в старинних часах через виміну подарунків (великодні яйця) і загальною гостинністю з приятелями, і з убогими, і так далі.”

ТАК, ПОГАНСЬКЕ ПОХОДЖЕННЯ

Чи ви знаєте, що сама назва “Істер” (“Easter”), яке слово в англійській мові значить великдень, походить від поган? От католицький вчений з початку вісімнадцятого століття, монах Бенедіктін, у своїм ділі, що могло бути предтечою новочасного біблійного словника, каже:

“ ‘Істер’ це слово що походить від Саксонців, і це слово приводить богиню Саксонців, або Іст, Істера, в честь котрої приносили жертви щорічно в часі пасхи (на весну), те ім’я було прилучене з ідеєю про християнське свято про воскресення; звідси ми називаємо Істер-Дей або Істер сандей, але це дуже невластиво, бо тоді це відносилося до свята в честь богині старинних Саксонців.” ²

Про це саме свідкують інші авторитети, від англійського історика Бід з восьмого століття до найновіших енциклопедій.

Відносно гарячих булочок зазначені хрестом в часі Істер, нам сказано:

“Як греки, так і римляни їли хліб зазначений хрестом... в часі публічних жертв, і такий хліб звичайно купували при дверях храму і тоді брали з собою — про цей звичай натякає св. Павло в 1 Кор. 10:28. Такий хліб з хрестом з’їдали Саксонці в честь Істери, їх богині світла. Мексиканці й Перувіяни мали подібний звичай. В дійсності, це був майже всесвітній звичай, і ранні християни зручно прийняли цей звичай, запустивши його в Евхаристію і цим чином дали нам гарячу булку зазначену хрестом.” ³

А що про великодні яйця? Це є добре відомий факт, що в космогонії (наука про світ) або теоріях про почин всесвіту, то старинні погани виставляли яйця. Один розказує про “Яйце Світла,” інший про “Яйце Світу.” З одного або другого того яйця мав вийти перший бог, Творець і Управитель Світу. Ерос, бог “любови,” кажуть також виліз із такого яйця.⁴

Правда, деякі твердять, що вживання яєць на великдень повстало із факту, що одного разу яйця були заборонені під час Посту, але ж це не вияснює про великодні яйця від коли заборона була знесена і тепер можна їсти яйця в часі Посту. Ані це не вияснює, чому таке визначне становище не дається іншим поживам, що й тепер заборонені в часі Посту і котрі можна їсти з початком великодня. Їсти шинку на великдень не доказує й опрокидає цього, бо її почали ставити в часі обіду на великдень для цілком іншої цілі. Каже один авторитет: “Багато американські католики мають варину шинку на обід в часі Істер і не є свідомі про початок цього звичаю. Це є залишок від старинного звичаю між англійцями, що їли окіст зі свині в той день, щоб показати їх зневагу до жидівського звичаю не їсти свинини.”⁵

Та більше доречне вияснення про їдження яєць на великдень знаходиться в Католицькій Енциклопедії: “Цей звичай мав початок у поганстві, бо багато поганських звичаїв, що святкували поворот весни, приєдналися до великодня. Яйце — це символ зародку життя початкової весни.”⁶

Відносно великоднього зайця, цей самий релігійний авторитет зазначує: “Істер Раббіт (великодний заяць) зносить яйця, і тому їх ховають у гнізді або в городі. Заяць — це поганський символ і завжди був символом родючости.”⁶

Навіть те раннє великоднє богослуження не є без поганських минулих звичаїв. “Після старинних забобонів, сходяче сонце на великдень танцює в небесах; це вірування походить від старинних поганських весняних свят, коли то глядачі танцювали в честь сонця.”⁷

І те саме муситься сказати про дивовижні церемонії, які беруть місце по всьому Християнстві в день перед великоднем, коли то нові вогні благословляються і тоді засвічують свічки й світильники. Подрібний опис тієї церемонії включає слідуюче: “Запалення й благословення нового вогню можливо походить від обряду Кельтів, а може і від поган, що було запущено в Ґаліканa Церковну службу у восьмім століттю.”⁸

ЙОГО ІСТОРІЯ

Як же все почалося? Певно, що воно не почалося з початком Християнства, бо як це Енциклопедія Британіка каже:

“Нема ніякого сліду в Новому Завіті про Істер (великдень) як християнське свято, ані нема згадки в писаннях апостольських отців. Святкування спеціяльних часів або місць була чужою ідеєю для ума ранніх християнів. Вони були надто заглиблені в подіях, щоб подумати про зовнішні випадки (неважні). ‘Весь час було свято для християнів, а це із преславної доброї речи, що була дана їм’, так пише Хрисостом. . . . Оріґен (переконує) в тім самім дусі. . . Екклєзиястичний історик Сократ . . . зазначує із досконалою правдою, що ні Христос, ані його апостоли не наказували святкувати це або яке інше свято. ‘Апостоли’, він пише ‘і не думали призначувати такі свята, але напоминали про невинне життя в благородності;’ і він приписує науку про великодне свято в церкві піддержанню старинному, ‘звичаю, як і багато інших звичаїв, що були установлені’. Це безсумніву є правдиве вияснення справи.” ⁹

Це не повинно дивувати нас, бо ж чи Ісус і апостоли не предсказали про відступлення від чистого почитання? До цього Ісус відносився, коли в одній його приповісті він сказав: “Як же люди (апостоли) спали (у смерті), прийшов ворог (Сатана) його (Христів) і насіяв кукілю (фальшивих християн) між пшеницею (правдиві християни), та й пішов.” І апостол Павло застерігає: “Я бо знаю це, що після відходу мого . . . з вас самих устануть люди, говорячи розворотне, щоб потягти учеників за собою.” Апостол Йоан також предсказав відступлення; в дійсності, він сказав, що воно вже почалось в його часі.— Мат. 13:25; Діян. 20:29, 30; 1 Йоан 2:18, 19.

Історія показує, що ті пророцтва сповнились, і факти про великдень (або Істер) є зображенням цього. Перед закінченням другого століття було багато суперечок відносно коли саме Христове воскресення мало святкуватись. Віктор, римський єпископ в тому часі, не мав успіху накинути свого погляду на решта світу тодішніх визначних християн.¹⁰ Щоб закінчити цю боротьбу, це була одна з причин чому було скликано Никейський Собор. Він призначив, що Христове воскресення повинно святкуватися в першу неділю після першого повного місяця і весняного рівнодення (іквінокс), або після 21-го березня.¹¹ Як здається, то відраза до жидів мала вплив у вирішенню цієї дати.¹²

Відносно цього схилу в початковому Християнстві історик сер Яков Г. Фразер дещо відкриває:

“На загал, одночасність християнських свят з поганськими в надто близькі й надто численні, щоб вони були припадковими. Вони зазначують погодження, які церква в годині своєї перемоги була змушена зробити зі своїми пемагаючими, але ще небезпечними суперниками. Невблаганний Протестантизм з початкових місіонарів, з їх палким опрокиненням поганства, був замінений за більш підлесливі правління, легку зносимість, більше простору любов до хитрих духовників, котрі ясно предбачили, що коли Християнство має підкорити світ, то це воно може зробити лише через звільнення надто строгих принципів свого Основника, через розширення вузьких воріт, що провадять до спасення.” ¹³

Однак нехай це буде відовим, що ніде Ісус не приказав своїм ученикам завоювати світ через навернення або збройними силами. Євангелія Його Царства мала проповідуватись по всьому світу на свідоцтво всім народам.— Мат. 24:14.

Відносно цього, то це без сумніву буде новина для більшости протестантів, що як одного часу Крістмас (Різдво) був заборонений законом у певних протестанських краях, тому що його уважалось за поганське свято, так “із початком Пурітанізмом в Англії і з його огидженням релігійних церемоній, Протестанти через довгий час не звертали уваги на Істер, або на які інші свята. . . . Це сталося в часі Громадської Війни (1861—1865), що ті без обрядів церкви (в Сполучених Державах) почали святкувати Істер.”⁵

БІБЛІЙНА ПОЗИЦІЯ

З огляду на все повище сказане, який повинен бути напрям тих, що бажають угодити Богу відносно святкування великодня разом із всіма іншими поганськими додатками? Як вже сказано, то ні Ісус, ані жодний його апостол не установив ніяких християнських свят. Але це не було недоглянення, як показує Павлів докір даний християнам у Галатії: “Як вертаєтесь до немочних та мізерних первотин, котрим знов наново служити хочете? Ви вважаєте на дні, місяці, пори й літа.”— Гал. 4:9—11.

Навіть ще сильніше осуджений в Писаннях є прихід поганства в почитанні одного правдивого Бога: “Втікайте від ідолського служення. . . Що ж я кажу. . . . Що ідол щонебудь єсть, або посвят ідолський щонебудь єсть? Ні, а що посвячують погани, бісам посвячують, а не Богові. Не хочу ж, щоб ви були спільниками бісів. Не можете чашу Єгови пити і чашу бісовську, не можете бути учасниками стола Єгови і стола бісів. Чи нам роздражати Єгову? хіба ми дужчі від Його? ” Поганство — це продукт Сатани і демонів, і помішати його з Християнством, це зневаження Бога Єгови, чого він не позволить проминути без уваги, бо ж Він є “Бог, що вимагає виключної посвяти.”— 1 Кор. 10:14—22; 2 Мойс. 20:5.

Прийняття поганських додатків у християнське почитання є також відкинуте оцими словами: “Яка бо спільність світла із темрявою? Дальше, яка ж згода в Христа з Велиялом? або яка часть вірному з невірним? І яка згода церкви Божої з ідолською? ” Цілком ніякої! “Тим же вийдіть із між них, і відлучіться, говорить Єгова, і до нечистого не приторкайтесь; і прийму вас.” Безбожне поганство є частю цього нечистого світу, і християни мусять тримати себе “неопоганені світом”.— 2 Кор. 6:14—18; Якова 1:27.

О, що за ганьба співтоваришувати із такими поганськими речами, як гарячі булочки зазначені хрестом, яйця, заяці, вічний вогонь, і тим подібне, із найбільшим чудом, що є воскресення Христа, Сина Божого, із мертвих, що є одна з найважніших правд християнства! Правда, що діти потребують розривок — та й дорослі також — але мусять бути якісь кращі форми ніж поганські карикатури (дивогляди), які робляться частю великих правд Божого Слова.

Християни показують пошану до чуда Христового воскресення, не через святкування певного дня відложеного старинною радою людей, що зробили це з поганськими додатками, але через прийняття вірою факт про Ісусове воскресення, що дає їм надію на воскресення їх олюблених і для них самих, і тоді така надія спонукує їх служити Богу Єгові з цілого їх серця, ума, і всією силою.— Марка 12:30; 1 Кор. 15:58.

ВІДНОШЕННЯ (В АНГЛ.)

¹ Нью-Йорк Таймс, 24 квітня, 1962.

² Словар Біблії — Калмет, ст. 363.

³ Енциклопедія Британіка (1959 вид.), Том 4, ст. 381.

⁴ Енциклопедія Релігії та Етики — Гейстінґс, Том 4, ст. 147, 148.

⁵ Американська Книжка Днів — Даґлес, ст. 200—202.

⁶ Том б, ст. 225—227.

⁷ Енциклопедія Британіка (1959), Том 7, ст. 531.

⁸ Католицька Енциклопедія, Том 7, ст. 438.

⁹ Дев’яте видання, Том 7, ст. 531.

¹⁰ Історія Християнства — з Перших Трьох Століть.— Неандер, Том 1, ст. 523—537.

¹¹ Енциклопедія Американа, Том 9 ст. 507.

¹² Екклєзиястична Історія — Сократ (Видання Бона) ст. 37, 38.

¹³ Золота Вітка — Фрейзер, ст. 361.

[Примітки]