Великдень чи Спомин. Що нам відзначати?

КОЛИ ранкова зоря засяє на горизонті 7 квітня, мільйони людей вітатимуть свій найсвятіший день року — Великдень. Колись ця назва стосувалася періоду свят і постів з 120 днів, який починався зі свята Септуагесіма й закінчувався святом Трійці. Сьогодні ця назва стосується лише дня святкування Ісусового воскресіння — Великодньої неділі.

Однак напередодні увечері того самого тижня мільйони інших людей зберуться, щоб відзначити Спомин Христової смерті, або Господню вечерю. Це відзначення започаткував сам Ісус в останній вечір свого життя на землі. Він сказав тоді своїм учням: «Це чиніть на спомин про Мене» (Луки 22:19).

Що відзначати нам?

Походження Великодня

Назва Великдень, або в інших країнах Істер, не міститься в Біблії. У книжці «Середньовічні празники й свята» (англ.) говориться, що «свято назване на честь Еостер, язичницької богині ранкової зорі й весни». Хто така була ця богиня? «Еостер, за легендою, відкрила ворота Валхалли для Больдера, названого Білим Богом через його чистоту, а також Богом-Сонцем через його чоло, з котрого сяяло світло для людства»,— відповідає «Книжка американських знаменних днів» (англ.). Також там говориться: «Поза всяким сумнівом, Церква ще на початку запозичила язичницький звичай і надала йому християнського змісту. Оскільки у свято Еостер відзначали відновлення життя весною, то було легко переробити його на відзначення воскресіння з мертвих Ісуса, чиє євангеліє вони проповідували».

Це запозичення пояснює, яким чином у певних країнах з’явилися Великодні звичаї, такі, як вживання пасхальних яєць, пасхальних кроликів, випікання пасок. Про звичай пекти паски, «які на блискучому коричневому вершечку прикрашаються... хрестом», книжка «Великдень і його звичаї» (англ.) каже: «Хрест був язичницьким символом задовго до того, як набув вічного значення від подій першої Великодньої п’ятниці, а хліб і булочки інколи прикрашалися хрестом ще у дохристиянські часи».

Ніде у Святому Письмі немає згадки про ці звичаї, а також доказу, що перші Ісусові учні поважали їх. По суті, апостол Петро говорить нам ‘полюбити чисте словесне молоко, щоб від нього вирости на спасіння’ (1 Петра 2:2, Філарет). Тож чому церкви загальновизнаного християнства запозичили такі вочевидь язичницькі символи для своїх вірувань і звичаїв?

У книжці «Цікаві особливості поширених звичаїв» (англ.) подається відповідь: «Постійно проводилася політика надавання християнського змісту язичницьким обрядам, які неможливо було викоренити. Переробка Великодня була особливо легкою. Радість з приводу того, що встає буквальне сонце й природа прокидається від зимової смерті, стала радістю з приводу того, що встає Сонце праведності й Христос воскресає з могили. Деякі язичницькі обряди, що відзначалися близько 1 травня, були також приурочені до святкування Великодня». Замість того щоб цілковито покинути язичницькі звичаї і магічні обряди, релігійні провідники дивилися на них крізь пальці й надали їм «християнського змісту».

«Але ж хіба це комусь шкодить?» — може цікавити вас. Дехто вважає, що ні. «Коли така релігія, як християнство, приходить до людей іззовні, то переймає і «охрещує» деякі народні звичаї, котрі походять з давніших релігій»,— говорить єпископальний капелан Елан У. Уатт у своїй книжці «Великдень. Його історія й значення» (англ.). «Християнство добирає й вплітає в ритуали церкви народні святкування, котрі, здається, провіщають ті ж вічні принципи, яких вчить Церква». Для багатьох те, що церква схвалює ці святкування й вважає їх святими, є достатньою підставою приймати їх. Однак важливо пам’ятати про наступні запитання. Як на ці звичаї дивиться Бог? Чи дав він нам вказівки, які допомогли б розібратися в цьому?

Погляд Бога на справу

«Великдень, Свято Воскресіння Нашого Господа, є найбільшим з усіх свят християнської Церкви»,— сказала Христина Гол у своїй книжці «Великдень і його звичаї» (англ.). Інші письменники поділяють її думку. «Ні один святий день або празник християнського року не можна прирівняти за важливістю до Великодньої неділі»,— зауважує Роберт Дж. Маєрц у книжці «Святкування» (англ.). А втім, це порушує певні питання. Якщо святкування Великодня настільки важливе, чому в Біблії немає конкретної вказівки робити це? Чи існують дані, що Ісусові перші учні відзначали Великодню неділю?

Справа не в тому, ніби Біблія не дає вказівок, що відзначати, а що ні. Бог конкретно повідомляв про це стародавній нації Ізраїлю, і, як говорилося раніше, християнам були дані детальні настанови продовжувати відзначати Спомин Христової смерті (1 Коринтян 11:23-​26; Колосян 2:16, 17). У попередньому виданні «Британської енциклопедії» (англ.) говориться: «Ані в Новому Завіті, ані в писаннях апостольських отців не існує вказівки відзначати свято Великодня. У перших християн не існувало поняття про святість особливих періодів. (...) Ні Господь, ні його апостоли не наказували відзначати ці чи інші свята».

Дехто вважає, що радість від таких свят і щастя, яке вони приносять, є достатнім виправданням їхнього відзначення. Проте ми можемо дізнатися про випадок, коли ізраїльтяни запозичили єгипетський релігійний ритуал і перейменували його на «свято для Господа». Вони також ‘засіли до їди та до пиття і встали бавитися’. Але їхні дії страшно розлютили Бога Єгову, й він тяжко покарав їх (Вихід 32:1—10, 25—28, 35).

Боже Слово є вельми зрозумілим. У ньому говориться, що не може бути нічого спільного у «світла» правдивих вірувань з «темрявою» сатанинського світу, не може бути «згоди» між Христом і язичницьким поклонінням. Нам сказано: «Вийдіть тому з-поміж них та й відлучіться,— каже Господь,— і не торкайтесь нечистого,— і Я вас прийму» (2 Коринтян 6:14—18).

Оскільки Біблія наказує християнам відзначати не Великдень, а тільки Спомин, то це потрібно робити. Отже як ми можемо гідно відзначати Спомин?

[Ілюстрація на сторінці 5]

Ізраїльське «свято для Господа» страшно розлютило Бога.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 2]

Обкладинка: M. Thonig/H. Armstrong Roberts